НАЦІОНАЛЬНА ПЛАТФОРМА МАРКСИСТСЬКОЇ ГРУПИ "СПАЛАХ"
Колектив "Спалаху": https://t.me/spalakh_chI. Світ у ситуації численних конфліктів
Ми знаходимося на етапі пізнього капіталізму. Він затримався довше ніж належить етапові в розвитку людства, через що почав гнити. Його некроз пронизує всі суспільні відносини: починаючи від міжнародних, закінчуючи особистими стосунками.
В міжнародному масштабі, стаємо свідками загострення міжімперіалістичного протистояння, яке проявляється швидким ростом чисельності війн на планеті останні 30 років. В ньому беруть участь різні актори, такі як США, Росія, Китай, сукупний ЄС та інші. Дедалі більше зароджується держав, що вимагають перерозподілу глобального капіталу, дедалі більше провокується війн, а ці війни зачіпають дедалі більше держав.
Суперечності ростуть як між державами, так і всередині держав. Уряди всіх країн без винятку наступають на робітничі права, які потом і кров’ю до цього дня виборювалися народом. З кожним роком пролетаріат зазнає поразки в боротьбі з панівним класом. Реакція на подібне нахабство різна: десь, як-от в Європі, пролетаріат різко встає на захист цих прав через численні мітинги та акції за соціальні виплати й зарплати, за включення мігрантів в суспільство та солідарності з народами інших країн, а десь, як-от в Україні та Росії, сила прогресивного класу робітників придушується силами реакції і він не може навіть кричати поки деспотія влади сковує його свободу. Подібна різниця пов’язана з суперечливим розвитком економік в період державно-монополістичного капіталізму, їхньої диференціації та відставання.
II. Місце України в світі
Україна не є незалежною від процесів розладу капіталізму у світі. Політика в наші двері не постукала, а прилетіла ракетою. Однак помилково сфокусовувати свою увагу виключно на тому, хто цю ракету в нас запустив, як і екстраполювати цей досвід на все. Варто розглянути місце України в глобальному часі та просторі.
Ще до війни, Україна та її народ грабувалися як національними капіталістами, так і іноземними починаючи з незалежності 1991 року та подальшої реставрації капіталізму. До 2014 року, Україну вже роздирали монополії двох блоків країн: Америки та Росії, а тому місцевому панівному класу залишалося вибирати кому продатися задля погашення державного боргу перед цими країнами. Пропозиції були щедрі з обох боків, а тому країні довелося пережити державний переворот, щоб врешті-решт вирішити кому продатися, і вибір пав на Захід. У підсумку одні клани боролися за “русский мір”, інші - за “відкриту спільноту”. Але в результаті зазнав поразки весь робітничий клас! Адже від приєднання до будь-якого імперіалістичного блоку страждає саме він. Тому Спалах виступає за рух неприєднання України до жодного такого блоку, проти НАТО, ЄС та ОДКБ.
Отже, країна вступила в ще гірший період економічного занепаду, в купі з війною проти Росії. Маса безробітних невпинно росла, сила робітничого класу падала, він не міг нічого протиставити. Це викликало вхід в період так званої “реакції”, панування ненависті та шовінізму, втрати робітничим класом його голосу та численних надбань доби СРСР. Майданна влада нічим суттєво не відрізнялася від до-“революційної”. З кожним днем українці втрачали політичні свободи, рівень життя погіршувався, а в цих проблемах звинувачувалась Росія. Вона, беззаперечно, винна у вбивстві мирних громадян та розв’язування війни, але не може слугувати виправданням всіх безчинств саме нашої влади у всіх сутніх проблемах народу. І хоча влада приймала бонапартистські рішення про боротьбу з корупцією та створення відповідного комітету, боротьбу з олігархами та відповідним законом… Відомо чому це не дало жодних результатів.
ІІІ. Рятівництво України
Нашою головною метою, відповідно, є приведення робітничого класу до безпосередньої влади над країною та її економікою, увага, а не взяття влади Партією замість народу. Останнє це скоріш те, що і сталося у 2014 році в результаті революції. Звісно, що взяли тоді владу ліберали; не врятувало б ситуацію, якби це була тамтешня прогнила та опортуністична КПУ (Комуністична Партія України).
Приведення пролетаріату до влади означає звільнення країни як від власних капіталістів, так і від контролю зі сторони Росії та Заходу. Саме це є реалізацією цього сокровенного бажання всіх українців – незалежності України під робітничим знаменом. І цьому бажанню не повинна стояти на заваді жодна перепона. Як-от російська агресія, яка для численних соціалістів є відмовкою від змін. Ні! Тільки революційна боротьба всередині України, взяття народом контролю допоможе привести її до перемоги використанням всіх її ресурсів та рук. Зараз же ресурси або не задіяні, або зовсім розкрадаються: приголомшливе число безробітних, закриті підприємства, розкрадене та вивезене за кордон майно, “грошей нема” – а олігархи є.
Щоб припинити розкрадання та мобілізувати всі ресурси, варто буде вдатися першим часом до націоналізації тільки ключових гілок економіки країни, але жодної мови про “тотальну експропріацію всього і вся”. Першим головним кроком буде створення народного банку за рахунок націоналізації всіх банків країни, що під час війни роблять рекордні прибутки та наживаються з бідних верств населення. Заборона дрібнофінансових контор, впровадження замість них безвідсоткових кредитів для споживання кожному. Важливим кроком також буде повернення мораторію на продаж землі, націоналізація вже розпроданих державних земель, щоб завдяки ренті виплачувати подальший державний борг. Тоді як поточний борг перед Заходом повинен бути списаний і не виплачений. Врешті-решт припинення розпродажу та корпоратизації ключових підприємств країни, таких як Укроборонпром, Нафтогаз, Укренерго. Ці заходи входять в нашу загальну перехідну програму, яка повинна бути вжита при приході до влади робітників. Наші економічні вимоги не виключають, а навпаки, заохочують демократичну боротьбу робітничого класу за підвищення заробітної плати, за свободу медіа, за права людей ЛГБТ+ і т.д. Наша перехідна програма може бути реалізована виключно в умовах вже вируючої класової боротьби, а не в період реакції та підлещування до панівного класу з беззубими вимогами реформ. Бо кожен з цих заходів комплементарний, тобто потребує один одного, а тому не можна виконати лишень один пункт, щоб на хвилі популізму “потішити” народ експропріювавши окремого олігарха, адже від перестановки доданків сума системи не міняється.
Перехід на планову економіку не панацея, як може здатися догматичним соціалістам. План дійсно здатен досягнути перемог в технічних задачах, як він врятував СРСР під час Вітчизняної Війни, але будь-які приватновласницькі інтереси його роз’їдають, спричиняють атомізацію економіки та призводять до ринку, що ми і споглядали на зорі занепаду СРСР. Саме тому економіка повинна керуватися робітничими радами, що утворюватимуть вищий вибірний орган відповідального за планування в масштабі всієї країни. Ради гратимуть дедалі більшу роль і повноваження в керуванні країною та діятимуть згідно з принципом демократичного централізму. Партія ж, навпаки, спочатку відіграватиме сильну роль в рамках диктатури пролетаріату, але по мірі усвідомлення правильного управління країною робітничими радами, вона дистанціюватиметься від влади. Тому партія стане місцем для політично підкованих робітників задля того, щоб передавати знання робітничим радам та рухати розвитком марксизму, а не масового приєднання людей заради партійного пайка та зубріння вульгаризованого марксизму. Саме так, тут робимо алюзію на сталінський “призов” у партію, що спричинив роздуття границь партії, більшість же революціонерів були фізично репресовані розстрілами, а ті, що залишилися – розбавилися серед мільйонів без права голосу. Замість того, щоб привести народ через Робітничі Ради до влади, Сталін привів тільки багато “народу” в Партію, а Партію привів до влади своєю конституцією 36-го року. Ми ж слідуємо завітам Троцького за “Владу радам!” та правильного приведення в дію диктатури пролетаріату, тоді як для Партії – практика партмаксимуму та трудової повинності для кожного члена.
Зачатком для утворення Рад можуть стати бойові одиниці, що самоорганізувалися, як ТРО. Саме тому варто наполягати на незалежності ТРО від державного ЗСУ, заохочувати народ до низової організації. Тільки коли народ отримає справжню зброю і знатиме, що ніхто її в нього не забере “зверху”, тоді він буде боротися за свою землю до кінця, тоді запанує демократія. Не треба буде негуманних способів закривати всіх в одній країні забороною виїзду за кордон, не треба буде гнати людей як скот в ряди ЗСУ насильно через ТЦК. Тому ми невпинно будемо протиставляти низову організацію до ЗСУ, де вищі чини “жирують”, а міністрів міняють як заманеться.
Тому наше гасло - перетворення національно-визвольної боротьби в народну війну!
IV. Жахливий стан лівого руху України
Поставивши подібні цілі, Спалах розуміє необхідність побудови партії, однак в Україні нема сили, що б у своїй теорії та практиці слідувала справжній стежці до соціалізму.
Чесність революціонерів перед народом оцінюється найпростіше тим, чи готові вони продати свої інтереси комусь іншому. Народ, на жаль, купити й оплатити собі партію не може, а от капіталісти залюбки – грошей достатньо. Подібний тест провалюють численні організації. Відомо, що КПУ продалася російським олігархам і просувала їхні наративи на території України, від чого хибно склалася аналогія “комунізм = рашизм”, яку ми тепер невпинно намагаємося розбити. Сталіністи, як-от з Боротьби зазвичай найчастіші клієнти Кремля, через їх збіг інтересів. З іншого боку маємо організації, які існують виключно на грантах Західних фондів. Такі як Соціальний Рух, що переважно складається з дрібнобуржуазного прошарку, чиї інтереси більш орієнтовані на західний імперіалізм. Кінцевим же результатом для подібних організацій є не жити на подачки з-за кордону, а бажання прилаштуватися до корита української влади та мати стабільний плин доходів.
Дещо складнішу перевірку організації становить її слідування справжньому науковому марксистському методу. Тут ми маємо справу із загалом правильним марксизмом, але непослідовним, тобто помилковим у певних аспектах. Однією з таких помилок є поділ марксистів після війни та неправильний аналіз поточного конфлікту. Напівсталіністи, на кшталт РФУ (Робітничий Фронт України), що залежні від російського лівого руху та частково на нього налаштовані – повторюють без перевірки російський наратив про нейтральність у відношенні до війни, що в російських умовах виправдовується індивідуалістичним страхом бути ув’язненим та/або великоросійським шовінізмом, а в українських реаліях абсолютно не відповідає дійсності та призводить до шкоди та потуранням російському імперіалізмові, не знаходить розуміння в українського народу. Кожен окремий випадок потребує аналізу, але загалом базується на нерозумінні важливості національного питання, будь то по відношенню до України, чи навіть Палестини. В обох випадках вони цей тест провалюють.
Тому національне питання є одним з ключових в умовах національного пригнічення в Україні. Спалах визнає не просто абстрактне право на самовизначення, що може прикладатися до будь-чого, навіть фіктивних утворень типу ЛДНР, як вважають деякі інші ліві організації. А саме конкретне право на самовизначення українського народу та його суверенність у межах власного кордону 1991-го року. Право на вільне використання української мови та захист цієї мови як в Україні, так і на окупованих територіях. Активно підтримуємо українізацію. Однак глибоко засуджуємо насильницькі міри, вжиті владою в рамках Мораторію на російську культурну продукцію та закону про Деколонізацію 2022, заходи з дискримінації не україномовних, а також заборону використання російської мови на публіці, варварського знищення книг, касет з піснями, витворів мистецтва і пам’ятників тощо. Серед них антидемократично знищується навіть українська спадщина радянської науки, як “ідеологічно неправильна”. Отже, простір для розвитку повинен бути не тільки в української культури, але й в меншин, серед яких найчисельнішою є російська, яка зазнає найбільшого гоніння. Адже “Не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи”, писав Маркс. Окрім нац. меншин сусідніх країн, не варто забувати про надання автономії невизнаним народам, що проживають виключно на території України, як карпаторусинський та кримськотатарський. В першу чергу визначення робітничого представництва цих народів, а не корумпованих бандитів, як-от з Меджлісу, які з самої незалежності нещадно грабували народ Криму, а тепер вдають із себе голос пригніченого кримськотатарського народу, хоча насправді служать українському та турецькому великому капіталу. Національне питання народів Криму може бути вирішене тільки за повернення суверенності України та добровільного регіонального референдуму, а не під дулами автоматів.
Спалах намагається викривати подібні помилки з непослідовності в матеріалізмі, в протистоянні імперіалізму та національного питання в інших лівих організацій, але при цьому виступає проти сектантства, беззмістовної критики та зацикленні самих на собі. Між вищевказаними організаціями, попри їхню чисельність, майже не існує відкритого контакту та йде відкритий ігнор. Тому Спалах наполягає на утворенні комунікації між всіма лівими силами в Україні незважаючи на кількість прибічників, щоб зробити будь-яку дискусію публічним надбанням задля приходу до істини.
V. Піднесення Інтернаціоналу
Саме тому головне завдання Спалаху стати не тільки мостом між різними організаціями України, але й міжнародним мостом. Бути секцією RCIT і налагоджувати зв’язки з соціалістами багатьох країн. Сприяти міжнародній солідарності українців з різними народними рухами незалежно від місця на планеті, підтримки будь то страйків у Франції, чи боротьби Палестинського народу за незалежність. Плекати інтернаціоналізм, боротися проти націоналізму та його проявів у вигляді “геополітичної” свідомості та поділу світу на хороші і погані народи. Вищою метою є повалення глобального капіталу через світову революцію, що не обмежується кордонами як СРСР. Працювати, щоб пролетарі всіх країн з’єдналися!