Німецька народна книга

Пів століття брати Якоб та Вільгельм Ґрімм працювали над своїм збірником німецьких «Дитячих та родинних казок»; перший, ще невеличкий, том був виданий наприкінці 1812 року. Останнє прижиттєве двотомне видання побачило світ у 1857 році. Результат п’яти десятиліть науково-мистецької роботи, кропіткої та відданої, став, як не що інше, німецькою народною книгою. Вона виросла зі стародавньої традиції творчої народної уяви, яку в добрий час почерпнули з на той час майже пересохлої криниці усної літературної творчости і зберегли в підходящій формі як важливе навчальне надбання нації.

Казка у своєму первозданному вигляді належить якщо не до перших форм мистецького вираження, то принаймні до найстаріших літературних жанрів. Її початки сягають первісної доби; казка відображає найперші зіткнення людини з навколишньою «ворожою» або «дружньою» природою. Йоганн Ґоттфрід Гердер у 1777 році писав: «Певною мірою вони [казки – прим. звірятка] є наслідком вірувань народу, його чуттєвого сприйняття, його сил та стремлінь; їх породила людина, яка мріяла, бо не знала, яка вірила, бо не бачила, і яка творила всією своєю цілісною і неосвіченою душею. Тому вони важливі для літописців людства, для поетів, митців та філософів». У часи класового суспільства на зміну старим казковим формам та мотивам прийшли нові. Століттями казка була найважливішою літературною формою самовираження для пригнобленого народу, особливо на селі. Тому навіть у дуже наочній казковій моралі, яка будується на протиставленні добра та зла і для цього доволі часто залучає також справедливість та несправедливість, можна знайти риси соціальної критики та демократичности, нехай і у фантазійному вбранні чарів та чудес (яскраві приклади – казки 138, 162, 167 та 187).

Інтерес «освічених» до літературної народної творчости, тобто пісень та казок, у Німеччині почався в добу Просвітництва. Ще Ґоттшед у своєму «Есеї про критичну поетику для німців» насміхався, що розповісти дитині казку «без сміху неможливо». Однак вже кількома десятиліттями пізніше Гердер із теплом та чуйністю виділяв важливість фольклору та велику увагу приділяв максимальній достовірности записів. Своїми «Народними піснями» (1778-1779) Гердер подав наочний приклад, який, однак, довго залишався похвальним винятком. «Народні казки німців», які Карл Авґуст Музеус видавав з 1782 по 1787 рік, хоч і опирались на фольклорні мотиви казок та переказів, все ж по суті мали більш новелістичний характер і мало шанували власну цінність народної творчости. Людвіг Тік із його «Народними казками Петера Леберехта» також не спромігся задовільнити вимог Гердера, які той ще раз виклав у 1801 році у одній зі статей журналу «Адрастея»: «Просто збірка казок у правильному для дитячих сердець та умів тоні, сповнена і чарівних сцен, і всієї невинности юної душі – ось це був би достойний подарунок для майбутніх поколінь».

Майже достеменно Гердерове бажання справдилось після його смерти, коли у грудні 1812 року брати Ґрімм видали першу частину «Дитячих та родинних казок». Від самого початку праця позиціонувалась не лише як грандіозний філологічно-етнографічний збірник, а й як актуальне національно-педагогічне видання. Перший том побачив світ на початку Визвольної війни, і Якоб Ґрімм мав усі підстави у своєму робочому примірнику після передмови (датованої 18 жовтня 1812 року) написати: «Рівно за рік до битви під Лейпцигом». Своєю збиральницькою роботою брати Ґрімм і справді зробили вирішальний внесок до духовної підготовки визвольного руху у 1813 року. Казки розцінили як доказ творчої сили народу, і вони зміцнили національну свідомість у часи чужоземного наполеонівського панування. Якоб і Вільгельм Ґрімм цілком усвідомлювали зв’язок між своїми «старонімецькими» дослідженнями і вимогами доби. Одного разу Якоб Ґрімм сказав: «Ті, хто досліджує історію, мусять визнавати літературу одним з найбільших рушіїв звеличення людського роду, суттєвою необхідністю для його піднесення». Ці слова також стосуються народної творчости, особливо казок. Патріотичне спрямування збірки підтверджується також подальшою політичною позицією обох братів Ґрімм. У 1837 році вони проявили себе як рішучі захисники прогресу та свободи у складі «Ґетінґенської сімки»; вони завзято протестували проти порушення конституції ганноверським королем Ернстом Авґустом і стійко знесли своє відсторонення від роботи та – у випадку Якоба Ґрімма – вигнання.

Якщо Якоб Ґрімм до самої смерти підтримував принадний образ ліберала – у 1848 році він був членом Франкфуртських національних зборів, то його брат Вільгельм із самого початку проявляв схильність до назадництва. Це іноді знаходило відображення і у «Дитячих та родинних казках». Збірка спершу була спільною працею, однак із часом Вільгельм все більше займався записом казок та підготовкою подальших видань. Якоб же присвятив себе іншим науковим працям, зокрема «Німецькому словнику». При цьому Вільгельм Ґрімм у пізніших редакціях дозволяв собі релігійно-моралізаторські висловлювання, яких не було у ще «сирих» нотатках чи навіть перших виданнях збірки. Навіть деякі простосерді репліки казкових героїв він вирізав за «надмірну демократичність». Тож у «Дитячих та родинних казках», незважаючи на самообмеження видавців в усьому іншому, все ж де-не-де проглядаються риси суспільно-історичної позиції німецької інтелігенції першої половини ХІХ століття.

Тим не менш, збірка залишається значним культурно-історичним набутком братів Ґрімм і, що стосується її мовного оформлення, видатним досягненням Вільгельма. До початку ХІХ століття казки існували винятково в усній формі, і мистецтво оповідання казок – а ним переважно володіли жінки – передавалося з покоління в покоління. Хоча якнайбільш точна передача почутого була неписаним законом, із часом форми «відшліфовувалися», а мотиви змінювалися. Тож брати Ґрімм чули від своїх «казкарок» численні варіанти, з яких вони поступово виокремлювали початкове ядро оповіді. Передусім, однак, слід було ґрунтовно змінити мову записів, і при цьому Вільгельму Ґрімму безсумнівно вдалося підібрати тон, який можна назвати майже класично народним. Звісно, ще сучасники відмічали, що вірність оригіналу, якої так прагнули брати Ґрімм, у багатьох казках страждала через виклад літературною мовою. Однак причина цього криється у ще одному культурно-політичному намірі видавців, які вважали однорідну літературну мову об’єднавчим елементом нації.

Так казки братів Ґрімм стали настільною книгою та першим навчальним посібником для багатьох поколінь, і лише за останні п’ятдесят років по обидва боки кордону вийшло більше тисячі видань – певна ознака того, що Червона Шапочка, Хлопчик-Мізинчик, Щасливий Ганс, Білосніжка і Попелюшка залишаються сповненими життя. Звісно, багато з цих оповідей вихваляють чистосердечну покірність і релігійну відданість та змальовують деяку жорстокість. Це вказує на складну та довгу історію їхнього розвитку. Але головним залишається просте рішення – завжди на користь добра та справедливости. Тому не втрачає актуальности сказане Йоганном Ґоттфрідом Гердером сто шістдесят років тому: «Чи є у казки свої правила? Було б погано, якби їх не було, адже її глибокий вплив на людську душу, її ще глибші витоки з нашої природи роблять казку чудовим засобом для виховання, правильного або ні, людських умів».

Оригінал тексту – передмова одного з німецьких видань "Дитячих та родинних казок" братів Ґрімм від Aufbau Verlag [Десь тут я включу більше деталей, коли знову візьму книгу до рук. Вибачте, я в селі, а відкладати публікацію далі не хочеться! – прим. звірятка]. Я вирішила не включати останній абзац, бо у ньому йдеться про суто технічні моменти. Їх я перекажу вам сама :) Це видання за змістом майже повторює сьому редакцію "Казок" 1857 року. Єдина відмінність – до цієї книги не ввійшли "Дитячі легенди". Їх виключили через "надмірну християнську повчальність, яка не пасувала загальному тону збірки", тож загалом до книги ввійшло 200 казок (гарне, кругле число, тому я теж підтримую рішення виключити 10 "Дитячих легенд"). Я маю намір потихеньку перекласти та проілюструвати всі казки, а тим, що вийде, нагодувати піпипсників каналу (та і всіх інших теж). Робитиму я це поступово і, сподіватимусь, достатньо регулярно. Всім цьом, чекаю на ваш фідбек, бо то моє пальне!

Переклад, картінка: @farforovych

Вичитка: @DidTenaria