Музичні інструменти
Маріфет1. Zurna – інструмент, що зазвичай виготовляється з абрикосового або шовкового дерева. Стовбур його конусоподібний, довжиною приблизно 37 см. На верхній стороні 7 ігрових отворів, на тильній – один, розташований нижче першого (лицьового). На початку розтруба є один або два отвори. У верхній кінець ствола вставляється дерев’яна втулка з виделкою. Обидва кінці виделки доходять до рівня третього отвору, завдяки чому й досягається додаткова споруда зурни. Інструмент має великий розтруб. Зурна часто використовується як ансамблевий інструмент. Її відмінна риса – тривале, майже безперервне звучання, при якому рот виконує функцію своєрідного міхового мішка, схожого на той, що у волинки. Звук зурни різкий, пронизливий. Раніше вони використовувалися військовим оркестром разом із давулом – великими барабанами. Такі ансамблі називалися “davulcılar” (із крт. «барабанщики»).
2. Çubuqlı davul – великий барабан. Мембрану виготовляють із ніжної телячої шкіри. По правому боці б’ють дерев’яним калаталом, що задає основний такт грі, а по лівому – тростинкою, звідки й назва çubuqlı. До давулу прикріплений широкий ремінь довжиною в метр. Грають на ньому стоячи.
3. Dumbelek – парні литаври у вигляді двох горщиків різних розмірів, на відкритих сторонах яких натягнуті мембрани з міхура вола, шкіри кози або риби. Корпуси горщиків виготовляють із глини, яку потім обпалюють. Мембрану натягують за допомогою ремінців. Дно корпусу – круглий отвір. Для ударів по мембранах використовують виточені з дерева палички. Оскільки розміри горщиків різні, думбєлєк видає два звуки: низький і високий. Перед грою мембрани думбєлєка нагрівають на сонці або над вогнем. Згодом у військових оркестрах давул замінили на думбєлєк. Ці барабанчики використовували в кавалерії. Їх підвішували на шию коня перед вершником. Для таких цілей робили думбєлєки з цілісного бруска дерева. Також існували büyük dumbelek, один великий думбєлєк, на якому грали двоє музик. Із його допомогою військові передавали одне одному умовні сигнали з різноманітними розпорядженнями, оповіщали населення про урочисті події тощо. Звук був чутним на великих відстанях. У народі були поширені маленькі глиняні думбєлєки. Їхня висота сягала 20-25 см, діаметр першого – 16-18 см, другого – 8-10 см.
4. Tulup zurna – музичний інструмент чабанів. Із цільної шкури кози або вівці виготовляють мішок, у який вставляють три дерев’яні трубки: для подачі повітря (зі зворотним клапаном), мелодичну й бурдонну. Їх виготовляють із очерету чи тростинки. Мелодична трубка має 5 ігрових отворів. Звук тулуп-зурни напружений, різкий. Під час гри шкіряний міхур тримають під пахвою.
5. Qaval – сопілка, що виготовляється з дерева різних порід. Стовбур дудки довжиною 25-30 см виточується вручну або на токарному верстаті. Канал ствола циліндричний. У кавала дзьобоподібна головка зі свистковим отвором, на лицьовій стороні 6 або 7 отворів, а на нижній – один. Об’єм залежить від довжини стовбура та кількості отворів. Кавал, як і тулуп-зурна, використовувався чабанами. Зараз його використовують у якости сольного інструменту ансамблю.
6. Qamış qaval виготовляється з очерету. Також був популярним серед чабанів. У стовбурі вирізають сім отворів на однаковій відстані один від одного. Верхній кінець трубки беруть у рот, отвори прикривають трьома пальцями лівої руки та чотирма правою – і так грають. Зараз не використовується.
7. Dare – бубен, на одній стороні якого натягнута мембрана зі шкіри кози, вівці чи риб’ячої луски. Кільце виготовляють із дуба. На ньому вирізають 4 продовгуваті отвори, у які вставляють 4 пари брязкітливих мідних тарілочок. Якщо тримати дарє між великим і вказівним пальцями руки, то звук виходить низьким і глухим, а якщо тримати на кінчику великого пальця правої руки – високим і дзвінким. У двох випадках при грі використовують усі пальці: разом, окремо, із клацанням мізинця або ковзанням безіменного чи великого пальців по мембрані. Дарє був поширений в степовій частині Криму. Без нього не обходилася жодна arepene (вечорниця).
8. Santır – вид цимбал. Має плоский дерев’яний корпус трапецієподібної форми. Струни – металеві, розміщені подібно до форми зірки. Їхня кількість варіюється від 16 до 24. Звук відтворюють ударами двох дерев’яних паличок зі злегка зігнутими вгору кінцями. Для пом’якшення звуку прикріплюються шматочки баранячої шкірки. При грі інструменту кладуть на коліна або на стіл у горизонтальному положенні.
9. Saz або maqap – струнний щипковий інструмент із глибоким грушоподібним корпусом і довгою шийкою. Дека виготовляється з тонкої ялинової дощечки з невеликими отворами. Шийка саза – пряма, із тильного боку округлена й має від 10 до 14 ладів. Лади виготовляються з міцного дерева й втискуються в шийку. У головку, що є прямим продовженням шийки, вставлені дерев’яні шпильки. Дві металеві струни – парні. Грають на сазі плектром, виготовленим із кори вишневого дерева, защипуючи всі струни одночасно, що створює постійне гармонійне тло. Звук макапа – чистий, дзвінкий і водночас м’який.
10. Kemançe – смичково-струнний інструмент. Характерною ознакою є наявність трьох струн. Довжина кєманчє сягає 40 см, ширина – 14 см. Корпус – у формі розрізної уздовж груші. Виготовляється з цільного шматка дерева. Під час гри інструмент тримають вертикально й спирають довгими кілками в плече музиканта. На інструменті грають не подушечками пальців, а нігтями руки, що дозволяє плавно переміщати руку під час гри.
Почути звучання деяких із описаних інструментів можна на сайті проєкту Bilgi, розробленого ГО «Кримська родина» за підтримки «Українського культурного фонду»:
https://www.bilgi.in.ua/music-instruments/
Джерело:
1. Я. Шерфедінов «Лунає хайтарма».
Над статтею працювали: Зейнідінова Султаніє, Піскун Дар’я, Судак Олена, Чабанова Мамурє