Мова розбрату
Під час цієї війни ми зтикнулися з дивним явищем. Люди, які ніколи не говорили українською - почали масово розмовляти виключно державною мовою.
Для початку, спробуємо їх зрозуміти. Жорстокий та кривавий напад Кремля породив нестримне бажання в багатьох українців здихатися будь яких зв'язків з росією, в тому числі - порвати з російською мовою.
Але маючи запальний український дух, енергію, що рве душу до бою та звитяги, вони не зупиняються на тому. Вони починають вважати себе кращими за тих, хто не говорить державною, вони стають мовними хрестоносцями, фанатичними вимірювачами щелеп - чи вони відповідають стандартам україномовності, чи людина гідна бути українцем? Звісно ця доля спіткала не всіх, але певен, кожен зустрічався з пердставниками цієї соціальної групи.
Хочу одразу зазначити, що я палкий прихильник однієї державної мови. Але, як прагматик - я розумію, що мову вчать під вказівкою вчителя, а не під прицілом гвинтівки. Дайте нам одне покоління миру - і Україна заспіває українською від Закарпаття до повернутих після війни земель Поволжжя.
Але може бути й інакше. Українці ніколи не програвали поки вони були єдині, навіть в найскрутніших умовах. Наша нація з піснями та анекдотами йшла в найтемніші закутки пекла і поверталася з перемогою, так само сміючись та співаючи пісень.
Та як тільки ми починали впадати у розбрат, як тільки починала литися братня кров - одразу поверталися всі поневолювачі й одягали нам кайдани, жорстоко караючи за наші перемоги.
Сьогодні, мовне питання - одна з тем, яку намагаються розвинути інформаційно-психологічні війська супротивника. Якщо раніше вони намагалися давити на емоції російськомовних, то сьогодні - вони так само використовують фанатичних україномовних для закладення хоча б малого натяку на розбрат між українцями.
Ніякі гармати та РСЗО не є більшою запорукою нашої перемоги - ніж наша єдність. Жодні джавеліни не зрівняються з духом нашої солідарності в цій війні. І ворог про це знає.
Хіба не підозріло, що сьогодні, найбільшими прихильниками мовного шовінізму стали представники так званих "Мюнхенських ТрО"? Багато з яких, перед війною повторювали ті самі нарративи про "українських нацистів" та потребу "денацифікації", що і путінські загарбники під час війни.
Тому, браття і сестри українці - не впадайте у крайнощі. На фронті в людей нема проблеми із засобами комунікації, є навіть повністю російськомовні підрозділи, наші іноземні добровольці спілкуються англійською, багато резервістів розмовляють суржиком. Але незважаючи на таку багатогранність нашого народу - ми всі українці.
Наша нація - вона не в мові. Навіть не в культурному коді.
Вона в нашій крові. Вона - наш дух. Мову можна вивчити, вишиванку можна купити, але кров - червоною ниткою поєднує наших пращурів, нас самих та наших нащадків. Вона стоїть над часом та епохами.
Більше того, ні дух, ні кров - неможливо купити. Вони або є, або їх нема.
Під час цієї війни, наш національних дух встав у повний зріст. Він випростався з під брехні істориків, з під маніпуляцій політологів та пропагандистів. Своєю величчю він тепер лякає всіх, хто звик запрягати наш народ немов скотину заради своїх барижних інтересів.
Коли роздався грім війни - ми не розділился на греко-католиків та православних. Ми не розділилися на зелеботів та порохоботів. Ми не розпалися на російськомовних, україномовних та специфічні діалекти закарпаття. Навіть русини, татари, гагаузи, білоруси, навіть росіяни - всі стали пліч-о-пліч з українцями, в яких нарешті з'явилася спільна мета - Перемога.
Тепер дуже багато сил спрямовано на наш розбрат. Якщо ми піддамося, то історія плачів нашого народу - повториться. Якщо ми залишимося незламними та єдиними - саме ми напишемо історію цих днів.
Кожен з нас, як може наближує перемогу. Нашу спільну перемогу над Кремлем. Єдину на всіх українців. За яку ми платимо українською кров'ю, а не українськими словниками.
Спеціально для каналу - https://t.me/ZUNARM