Мораль та революція

«Мораль, почуття провини та страх засудження діють як копи в наших головах -- руйнують нашу спонтанність, нашу дикість, нашу здатність жити повноцінним життям... Я намагаюся діяти за своїми примхами, спонтанними позивами, не зважаючи на те, що думають про мене інші... Я не хочу, щоб у моєму житті були обмеження -- я хочу бути відкритим до всіх можливостей... Це означає... знищити всю мораль».
— Фірал Фавн, «Копи в наших головах: кілька думок про анархію та мораль».[1]

Це правда, що концепція моралі в її загальноприйнятному розумінні є одним із найважливіших інструментів, які система використовує для контролю над нами -- і ми маємо звільнитися від неї.

Але давайте припустимо, що одного дня у вас поганий настрій. Ви бачите безвинну, але потворну стару жінку -- її зовнішність вас дратує, а ваші «спонтанні позиви» спонукають збити її з ніг і відлупцювати. Або припустимо, що ви <<небайдужі>> до маленьких дівчаток, а ваші <<спонтанні бажання>> спонукають вас вибрати симпатичну чотирирічну дівчинку, зірвати з неї одяг і ґвалтувати її, поки вона кричить від жаху.

Я готовий посперечатися, що немає жодного анархіста, який читав би це без огиди та який не намагався б, ставши свідком цих подій, запобігти цьому. Чи це є лише наслідком моральних настанов, які нав’язує нам наше суспільство?

Я стверджую, що ні. Я припускаю, що існує свого роду природна <<мораль>> (зверніть увагу на лапки) або концепція справедливості, яка червоною ниткою проходить крізь усі культури і схильна проявлятися в них у тій чи іншій формі, хоча часто може зникати або змінюватися через особливості тієї чи іншої культури. Можливо, таке уявлення про справедливість є біологічно обумовленим. У будь-якому випадку її можна підсумувати в наступних Шести принципах:

1. Не завдавайте шкоди нікому, хто раніше не завдавав шкоди вам чи не погрожував зробити це.
2. (Принцип самозахисту та відплати) Ви можете завдати шкоди іншим, щоб запобігти шкоді, що нею вам погрожують, або у відповідь за шкоду, яку заподіяли вам.
3. Добрий вчинок заслуговує повернення: якщо хтось зробив вам послугу, ви повинні бути готові відповісти рівноцінною по суті послугою, якщо і коли в цьому буде потреба.
4. Сильні повинні зважати на слабких.
5. Не брешіть.
6. Сумлінно дотримуйтесь будь-яких обіцянок чи угод, які ви складаєте.

Візьмемо пару прикладів того, як Шість принципів часто зникають під натиском культурних особливостей. Серед навахо традиційно вважалося «морально прийнятним» використовувати обман у торгівлі з будь-ким, хто не був членом племені (WA. Haviland, Cultural Anthropology, 9-те вид., с. 207), хоча це суперечить принципам 1, 5 та 6. І в нашому суспільстві багато людей відкинули би принцип відплати: через суттєву потребу індустріального суспільства в соціальному порядку та через руйнівний потенціал особистої помсти, ми навчені придушувати наші імпульси та залишати будь-яку серйозну відплату (звану «справедливістю») на розсуд юридичної системи.

Незважаючи на ці приклади, я стверджую, що Шість принципів тяжіють до універсальності. Але незалежно від того, чи погоджується хтось із тим, що Шість принципів є певною мірою універсальними, я певен, що майже всі читачі цієї статті погодяться з принципами (за винятком, можливо, принципу відплати) у тій чи іншій формі. Отже, Шість принципів можуть слугувати підґрунтям для цієї дискусії.

Я стверджую, що Шість принципів не слід розглядати як моральний кодекс з кількох причин. 

По-перше. Принципи розпливчасті і можуть тлумачитися настільки широко, що не існуватиме згоди щодо їх застосування в конкретних випадках. Наприклад, якщо Сміт наполягає на тому, щоб його радіо грало так голосно, що це заважає Джонсу спати, і якщо через це Джонс розбиває радіо Сміта -- чи дії Джонса завдали Сміту невиправданої шкоди, чи все ж це обґрунтований самозахист від тої шкоди, яку завдає Сміт Джонсу? У цьому питанні Сміт і Джонс навряд чи дійдуть згоди! (Все ж, існують обмеження для інтерпретації Шести принципів. Я думаю, що буде важко знайти когось у якійсь культурі, хто б тлумачив принципи таким чином, щоб виправдати жорстоке фізичне насильство над безвинними бабусями або зґвалтування чотирирічних дівчаток.)

По-друге. Більшість людей погодяться, що в деяких ситуаціях винятки з Шести принципів є <<морально>> виправданими. Якщо ваш друг знищив лісозаготівельну техніку, що належить великій деревообробній корпорації, і якщо поліція прийде спитати вас, хто це зробив, будь-який зелений анархіст погодиться, що брехати і говорити: «Я не знаю» — виправдано.

По-третє. До Шести принципів, як правило, не ставляться так, ніби вони мають силу та жорсткість справжніх моральних законів. Люди часто порушують Шість принципів, навіть якщо для цього немає якогось <<морального>> виправдання. Крім того, як уже зазначалося, моральні кодекси певних суспільств часто суперечать Шістьом принципам і перекривають їх. На відміну від законів, принципи є лише свого роду загальними правилами, вираженням наших найбільш великодушних поривів, які нагадують нам не робити певних речей, на які ми згодом можемо оглянутися з огидою.

Четверте. Я пропоную, щоб термін «мораль» використовувався лише для позначення соціально нав’язаних кодексів поведінки, які є специфічними для певних суспільств, культур або субкультур. Оскільки Шість принципів у тій чи іншій формі мають тенденцію бути універсальними і цілком можуть бути біологічно обумовленими, їх не слід називати мораллю.

Якщо припустити, що більшість анархістів приймуть Шість принципів, тоді кожен анархіст (або, принаймні, анархіст-індивідуаліст) претендуватиме на право самостійно тлумачити принципи в будь-якій конкретній ситуації, в яку він залучений, і вирішувати для себе, коли робити винятки з принципів -- та не дозволятиме жодній владі приймати такі рішення за нього.

Однак, коли люди тлумачать Шість принципів щодо себе -- виникають конфлікти, оскільки різні люди тлумачать принципи по-різному. З цієї причини, поміж іншого, практично всі суспільства розвили правила, які обмежують поведінку точнішими способами, ніж це роблять Шість принципів. Іншими словами, щоразу, коли група людей перебуває разом протягом тривалого періоду часу, майже неминуче серед них з’явиться певна міра моралі. Тільки відлюдник абсолютно вільний. Це не спроба розвінчати ідею анархії. Навіть якщо не існує суспільства, абсолютно вільного від моралі -- все ж існує велика різниця між суспільством, у якому тягар моралі легкий, і суспільством, у якому він тяжкий. Пігмеї африканських тропічних лісів, як їх описав Колін Тернбулл (Colin Turnbull) у своїх книгах <<The Forest People>> («Лісові люди») та <<Wayward Servants: The Two Worlds of the African Pygmies>> («Норовливі слуги: два світи африканських пігмеїв»), є прикладом суспільства, яке недалеке від анархістського ідеалу. Вони мають нечисленні та гнучкі правила, що передбачають дуже багато особистої свободи. (І, незважаючи на те, що у них немає поліції, судів чи в'язниць, Тернбулл не наводить жодного випадку вбивства серед них.) 

Натомість у технологічно розвинутих суспільствах соціальний механізм є складним і жорстким та може функціонувати лише тоді, коли поведінка людей чітко регулюється. Отже, такі суспільства вимагають значно більш обмежуючої системи законів та моралі. (Для наших цілей нам не потрібно розрізняти закон і мораль. Ми просто розглядатимемо закон як особливий вид моралі, що не буде помилкою, оскільки в нашому суспільстві часто вважається аморальним його порушувати.) Старомодні люди скаржаться на моральну розкутість сучасного суспільства, і це правда, що в деяких аспектах наше суспільство відносно вільне від моралі. Але я б стверджував, що пом’якшення моралі в нашому суспільстві щодо сексу, мистецтва, літератури, одягу, релігії тощо значною мірою є реакцією на суворе посилення контролю над людською поведінкою в практичній сфері. Мистецтво, література тощо забезпечують нешкідливий вихід для бунтарських імпульсів, які були б небезпечними для системи, якби вони прийняли більш практичний напрямок, а гедоністичні задоволення, такі як надмірне захоплення сексом чи їжею, або інтенсивно стимулюючі форми розваг, допомагають людям забути втрату своєї свободи.

Хай там як, зрозуміло, що в усіх суспільствах певна мораль виконує практичні функції. Однією з таких функцій є попередження конфліктів або уможливлення їх вирішення без застосування насилля. (Згідно з книгою Елізабет Маршалл Томас (Elizabeth Marshall Thomas) <<The Harmless People>> («Мирні люди»), Vintage Books, Random House, Нью-Йорк, 1989, сторінки 10, 82, 83 -- бушмени Південної Африки мають власне право на збір їжі в певних частинах велду [південноафриканського степу -- прим. Плем'я], і вони суворо дотримуються цього права власності. Легко зрозуміти, як такі правила можуть запобігти конфліктам щодо використання харчових ресурсів.) 

Оскільки анархісти високо цінують персональну свободу -- вони, імовірно, захочуть звести мораль до мінімуму, навіть якщо це коштуватиме їм особистої безпеки чи інших практичних переваг. Я не маю на меті визначити тут баланс між свободою та практичними перевагами моралі, але я хочу звернути увагу на те, що часто не помічають: практичні чи матеріалістичні переваги моралі врівноважуються психологічною ціною придушення наших <<аморальних>> імпульсів. Серед моралістів поширена концепція <<прогресу>>, згідно з якою людський рід має ставати все більш моральним. Все більше і більше <<аморальних>> імпульсів потрібно придушувати і замінювати <<цивілізованою>> поведінкою. Для цих людей мораль, очевидно, є самоціллю. Вони ніколи не переймаються питанням, чому люди повинні стати більш моральними. Якій меті повинна служити мораль? Якщо мати на меті щось схоже на людське благополуччя -- тоді все більш масштабна та інтенсивна мораль може бути лише контрпродуктивною, оскільки безсумнівно, що психологічна ціна придушення <<аморальних>> імпульсів зрештою переважить будь-яку користь моралі (якщо цього ще не сталось). Насправді зрозуміло, що, які б виправдання вони не знаходили, справжній мотив моралістів полягає в тому, щоб задовільнити якусь власну психологічну потребу, нав’язуючи свою мораль іншим людям. Їхнє прагнення до моралі не є результатом жодної раціональної програми з покращення долі людського роду.

Ця агресивна мораль не має нічого спільного з Шістьма принципами справедливості. Вона насправді суперечить їм. Намагаючись нав’язати свою мораль іншим людям, силою чи пропагандою та навчанням, моралісти завдають їм невиправданої шкоди всупереч першому з Шести принципів. Можна згадати місіонерів дев’ятнадцятого століття, які змушували примітивні народи відчувати провину за їхні сексуальні практики, або сучасних лівих, що намагаються придушити неполіткоректне мовлення.

Мораль часто протистоїть Шістьом принципам також і в інших аспектах. Ось лише кілька прикладів:

У нашому суспільстві приватна власність має інакший сенс, ніж у бушменів -- для яких це простий спосіб уникнути конфлікту щодо використання ресурсів. Натомість у нас -- це система, за допомогою якої певні особи чи організації присвоюють собі контроль над величезною кількістю ресурсів, що використовуються для установлення влади над іншими людьми. Цим вони, безумовно, порушують перший і четвертий принципи справедливості. Вимагаючи від нас поважати власність, мораль нашого суспільства допомагає укріпити систему, яка явно суперечить Шістьом принципам.

Серед багатьох примітивних народів немовлят із вадами вбивають при народженні (див., наприклад, книгу Пауля Шебести (Paul Schebesta), <<Die Bambuti-Pygmäen vom Ituri>>, I.Band, Institut Royal Colonial Belge, Брюссель, 1938, сторінка 138), і подібна практика, очевидно, була широко поширена у США до приблизно середини 20 століття. «Немовлят, які народилися з вадами розвитку, або надто малими, або просто синіли та погано дихали -- [лікарі] зараховували до мертвонароджених, клали подалі та залишали помирати» (Атул Гаванде (Atul Gawande), <<The Score>>, The New Yorker, 9 жовтня 2006 р., с. 64). У наш час будь-яка схожа практика вважатиметься надзвичайно аморальною. Але фахівці з ментального здоров’я, що займаються психологічними проблемами інвалідів, підтвердять серйозність можливих проблем. Так, навіть серед людей із серйозними вадами — наприклад, народжених без рук чи ніг — іноді трапляються й ті, хто живуть у своє задоволення. Але більшість людей з таким ступенем інвалідності приречені на неповноцінне і безпорадне життя, а виховувати дитину із сильними вадами, доки вона не досягне того віку, щоб усвідомити свою безпорадність, зазвичай є актом жорстокості. Звичайно, у кожному конкретному випадку важко обміркувати, чи дитина з вадою приречена на жалюгідне існування, чи матиме шанс на гідне життя. Справа, однак, у тому, що моральний кодекс сучасного суспільства не допускає таких міркувань. Він автоматично вимагає виховувати кожну дитини незалежно від того, наскільки серйозними є її фізичні чи розумові вади, і незалежно від того, наскільки малі її шанси на життя, що було б не жалюгідним. Це один із найбезжальніших аспектів сучасної моралі.

Очікується, що військові будуть вбивати або утримуватися від вбивства у сліпій покірності наказам влади; очікується, що поліцейські та судді будуть ув'язнювати або звільнятимуть осіб, механічно підкоряючись закону. Вважається <<неетичним>> і <<безвідповідальним>> для солдатів, суддів чи поліцейських діяти відповідно до власного почуття справедливості, а не згідно з правилами системи. Моральний і <<відповідальний>> суддя відправить людину у в’язницю коли цього вимагає закон, навіть якщо ця людина невинна згідно Шести принципів.

Показна моральність часто служить прикриттям того, що інакше вважалося б відкритим нав’язуванням власної волі іншим людям. Тож, якщо людина каже: «Я не дозволю тобі зробити аборт (або займатися сексом, їсти м’ясо чи ще щось) лише тому, що я особисто вважаю це поганим» -- її спроба нав’язати свою волю буде вважатися зарозумілою та безпідставною. Але якщо людина стверджує, що має моральне підґрунтя для своїх дій, якщо каже: «Я не дозволю тобі зробити аборт, тому що це аморально» -- тоді її спроба нав’язати свою волю набуде певної легітимності, або принаймні сприйметься із більшою повагою, ніж без моральних зазіхань.

Люди, які твердо прив'язані до моралі власного суспільства, часто сліпі щодо принципів справедливості. Високоморальний християнський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер використовував підступні методи для досягнення успіху, як це зазначав Аллан Невінс у своїй хвалебній біографії Рокфеллера. Сьогодні ошук людей тим чи іншим способом є майже невід’ємною частиною великого бізнесу. Навмисне спотворення істини -- настільки серйозне, що та стає брехнею -- на практиці розглядається як прийнятна поведінка серед політиків і журналістів, хоча більшість із них, безсумнівно, вважають себе моральними людьми.

Переді мною лежить листівка, що її розсилав журнал під назвою The National Interest. У ній я знаходжу наступне:

«Ваше завдання — захищати інтереси нашої країни за кордоном і згуртувати підтримку цих зусиль усередині країни.>>

«Ви, звичайно, не наївні. Ви знаєте, що, на щастя чи на жаль, міжнародна політика залишається, по суті, політикою сили – і, як зазначав Томас Гоббс, коли між державами немає згоди, сильний бере гору».

Це майже відкрита пропаганда макіавеллізму в міжнародних справах, хоча можна з упевненістю припустити, що люди, відповідальні за щойно процитовану листівку, є твердими прихильниками загальноприйнятої моралі у Сполучених Штатах. Для таких людей, я гадаю, конвенційна мораль служить як заміна Шістьом принципам. Поки ці люди дотримуються загальноприйнятої моралі, вони відчувають себе праведно, що дозволяє їм без занепокоєння нехтувати принципами справедливості.

Ще одна суперечність моралі щодо Шести принципів полягає в тому, що вона часто служить виправданням для жорстокого поводження або експлуатації осіб, які порушили моральний кодекс або закони певного суспільства. У Сполучених Штатах політики просувають свою кар’єру «жорстким ставленням до криміналу», виступаючи за суворі покарання для людей, які порушили закон. Прокурори часто прагнуть особистого зиску, проявляючи суворість до обвинувачених настільки, наскільки це дозволено законом. Це задовільняє певні садистські та авторитарні імпульси громадськості та розвіює страх привілейованих класів перед соціальним безладом. Все це має обмаль спільного з Шістьма принципами справедливості. Багато <<злочинців>>, які зазнають суворих покарань -- наприклад, люди, засуджені за зберігання марихуани -- жодним чином не порушили Шість принципів. Але навіть якщо винуватці порушили Шість принципів, суворе поводження із ними мотивоване не турботою про справедливість чи навіть мораль, а особистими амбіціями політиків і прокурорів або садистськими та каральними апетитами громадськості. Мораль лише дає виправдання.

Підсумовуючи, будь-хто, поглянувши на сучасне суспільство зі сторони, побачить, що, попри весь акцент на моралі, воно дійсно дуже погано дотримується принципів справедливості. Безперечно, гірше багатьох примітивних суспільств.

За деякими винятками, основна мета моралі в сучасному суспільстві -- сприяти функціонуванню техноіндустріальної системи. Ось як це працює:

На наше уявлення як про справедливість, так і про мораль сильно впливає особистий інтерес. Наприклад, я твердо й щиро впевнений, що для мене цілком справедливо розтрощити техніку тих, хто вирубує ліс. Але однією з причин, чому я так відчуваю, є те, що подальше існування цього лісу служить моїм особистим потребам. Якби я не мав особистої прив’язаності до лісу, я б вважав інакше. Подібним чином більшість багатих людей, певно, щиро вважають, що закони, які обмежують їх можливості у використанні їхньої власності, несправедливі. Немає жодних сумнівів у тому, що, якими б щирими не були ці почуття, вони здебільшого вмотивовані власним інтересом.

Люди, які обіймають владні посади у системі, зацікавлені у сприянні безпеці та розширенню системи. Коли ці люди розуміють, що певні моральні ідеї зміцнюють систему чи роблять її безпечнішою, тоді -- або через свідомий власний інтерес, або тому, що на їхню мораль впливає власний інтерес -- вони чинять тиск на засоби масової інформації та заклади освіти, щоб ті просували таку мораль. Отож, вимоги до поваги власності та до впорядкованої, слухняної, законної, кооперативної поведінки стали моральними цінностями в нашому суспільстві (хоча ці вимоги можуть суперечити принципам справедливості), оскільки вони необхідні для функціонування соціальної системи. Аналогічно, гармонія та рівність між різними расами та етнічними групами є моральною цінністю нашого суспільства, оскільки міжрасові та міжетнічні конфлікти перешкоджають функціонуванню системи. Рівне ставлення до всіх рас та етнічних груп може випливати з принципів справедливості, але не через це рівність є моральною цінністю нашого суспільства. Вона є моральною цінністю нашого суспільства, тому що це добре для техноіндустріальної системи. Традиційні моральні обмеження щодо сексуальної поведінки було пом’якшено, оскільки люди при владі побачили, що ці обмеження не є обов'язковими для функціонування системи і що їх збереження створює напругу та конфлікти, які шкодять системі.

Зокрема, наочною є моральна заборона насильства у нашому суспільстві. (Під «насильством» я маю на увазі фізичні напади на людей або застосування фізичної сили до людей.) Кілька сотень років тому насильство як таке не вважалося аморальним у європейському суспільстві. Власне, за відповідних умов, ним захоплювалися. Найпрестижнішим соціальним станом було дворянство -- на той час каста воїнів. Навіть напередодні Індустріальної революції насильство не вважалося найбільшим з усіх зол, а деякі інші цінності — наприклад, особиста свобода — вважалися важливішими за уникнення насильства. В Америці аж до дев’ятнадцятого століття громадське ставлення до поліції було негативним, а поліцейські сили залишалися слабкими та неефективними, оскільки вважалося, що вони становлять загрозу свободі. Люди воліли самі дбати про власний захист і погоджувалися на доволі високий рівень насильства в суспільстві, аби не ризикувати своєю особистою свободою.[2]

Відтоді ставлення до насильства кардинально змінилося. Сьогодні засоби масової інформації, школи та всі інші підданні системи промивають нам мізки, переконуючи нас, що насильство — це основна річ, яку ми ніколи не повинні вчиняти. (Звичайно, коли система вважає зручним застосувати насильство для власних цілей — за допомогою поліції чи військових — вона завжди знайде йому виправдання.)

Іноді стверджується, що сучасне ставлення до насильства є результатом м’якого впливу християнства, але це не має сенсу. Період, протягом якого християнство було найпотужнішим у Європі -- Середньовіччя -- був особливо жорстокою епохою. Саме під час Індустріальної революції та подальших технологічних змін ставлення до насильства змінилося, і за той самий проміжок часу вплив християнства помітно послабився. Очевидно, що це не християнство змінило ставлення до насильства.

Для функціонування сучасного індустріального суспільства необхідно, щоб люди співпрацювали у жорсткий, машинний спосіб -- дотримуючись правил, наказів і розкладів, виконуючи встановлені процедури. Внаслідок цього, система вимагає, перш за все, людської покірності та соціального порядку. З усіх видів людської поведінки насильство є найбільш руйнівним для соціального порядку, а отже є найбільш небезпечним для системи. По мірі розвитку Індустріальної революції впливові класи, усвідомивши, що насильство дедалі більше суперечить їхнім інтересам, змінили своє ставлення до нього. Оскільки їхній вплив був панівним у формуванні того, що друкується пресою та викладається у школах, їм вдалося поступово змінити ставлення всього суспільства -- тож сьогодні більшість людей середнього класу, і навіть більшість тих, хто уявляє себе бунтарем проти системи, вважають, що насильство є найвищим гріхом. Вони уявляють, що їхня опозиція насильству є вираженням власного морального вибору -- і в певному сенсі це так, але він базується на моралі, що покликана служити інтересам системи і прищеплюється через пропаганду. Насправді цим людям просто промили мізки.

Само собою зрозуміло: для того, щоб здійснити революцію проти техноіндустріальної системи, необхідно буде відкинути загальноприйняту мораль. Одна з двох головних тез, які я намагався донести цією статтею, полягає в тому, що навіть найрадикальніша відмова від звичної моралі не обов’язково тягне за собою відмову від людської порядності: існує <<природна>> (і в певному сенсі, можливо, універсальна) мораль — або, як я б краще це назвав, концепція справедливості — яка має тенденцію зберігати нашу поведінку по відношенню до інших людей «пристойною», навіть коли ми відкинули всю формальну мораль.

Інша головна теза, яку я намагався донести, полягає в тому, що поняття моралі часто використовується для цілей, які не мають нічого спільного з людською порядністю чи тим, що я назвав «справедливістю». Зокрема, сучасне суспільство використовує мораль як інструмент для маніпуляції людською поведінкою в цілях, які часто абсолютно несумісні з людською порядністю.

Отже, коли революціонери вирішили, що нинішня форма суспільства має бути знищена, їм немає причин вагатися чи відкинути існуючу мораль -- і їхня відмова від моралі аж ніяк не буде еквівалентною відмові від людської порядності.

Не можна заперечувати, однак, що революція проти техноіндустріальної системи порушить принципи людської порядності і справедливості. З крахом системи, спонтанним чи внаслідок революції, постраждає та загине незліченна кількість невинних людей. Наша нинішня ситуація є однією з тих, де нам потрібно вирішити, чи ми можемо вчинити несправедливість і жорстокість, щоб запобігти більшому злу.

Для порівняння розглянемо Другу світову війну. У той час амбіціям безжальних диктаторів можна було перешкодити лише розпочавши широкомасштабну війну, і, зважаючи на умови сучасних воєн, мільйони невинних цивільних жителів були неминуче вбиті або понівечені. Мало хто буде заперечувати, що це призвело до виняткової та безжальної несправедливості по відношенню до цих жертв, але ще менше людей будуть стверджувати, що Гітлеру, Муссоліні та японським мілітаристам слід було дозволити панувати над світом.

Якщо було прийнятно вести Другу світову війну, незважаючи на серйозну жорстокість до мільйонів невинних людей, що вона спричинила -- тоді і революція проти техноіндустріальної системи також має бути прийнятною. Якби фашисти запанували над світом -- вони, безперечно, поводилися би жорстоко зі своїм підлеглим населенням, підкорили би мільйони людей для рабства в сурових умовах і винищили би багатьох людей напряму. Але, якою б жахливою ця ситуація не здавалася, вона виглядає майже тривіально в порівнянні з катастрофами, якими загрожує нам техноіндустріальна система. Гітлер і його союзники лише намагалися повторити в більшому масштабі ті види звірств, які відбувалися знов і знов протягом усієї історії цивілізації. Загрози сучасних технологій -- абсолютно безпрецедентні. Сьогодні ми маємо запитати себе: чи принесуть ядерна війна, біологічна катастрофа чи екологічний колапс в рази більше жертв, ніж Друга світова війна; чи продовжить людський рід існувати, чи його замінять розумні машини або генномодифіковані виродки; чи зникнуть залишки людської гідності не лише на час панування конкретного тоталітарного режиму, а й назавжди; чи буде наш світ взагалі придатним для життя через пару сотень років. За цих обставин хто стверджуватиме, що Друга світова війна була прийнятною, а революція проти техноіндустріальної системи -- ні?

Хоча революція обов’язково спричинить порушення принципів справедливості, революціонери мають докласти всіх зусиль, щоб уникати порушень цих принципів там, де це не є необхідним — не лише з поваги до людської гідності, а й з практичних причин. Дотримуючись принципів справедливості в тій мірі, яка буде сумісною з революційними діями, революціонери завоюють повагу нереволюціонерів, зможуть вербувати кращих людей для революції та підвищать самоповагу революційного руху, тим самим зміцнюючи свій моральний дух.

[1] The Quest for the Spiritual: A Basis for a Radical Analysis of Religion, and Other Essays by Feral Faun, опубліковано Green Anarchist, BCM 1715, London WC 1N 3XX, Сполучене Королівство.

[2] Див. Hugh Davis Graham and Ted Robert Gurr (редактори), Violence in America: Historical and Comparative Perspectives, Bantam Books, Нью-Йорк, 1970 р., Розділ 12, Roger Lane; також The New Encyclopædia Britannica, 15-е видання, 2003 р., том 25, стаття “Police”, сс. 959-960. Про середньовічне ставлення до насилля та причини, з яких це ставлення змінилося, див. Norbert Elias, The Civilization Process, Revised Edition, Blackwell Publishing, 2000 р., сс. 161–172.

Оригінал: Theodore Kaczynski, «Morality and Revolution».
Переклад: кіт зі смугастим хвостом, редактура: ПЛЕМ’Я 🔥🐒