Монстр

— Стів, якщо я попрошу тебе про неможливе, ти ж погодишся, правда? — не відриваючи очей від Бакі спитала дівчина. 

Хлопець важко видихнув та поглянув то на неї, то на нього. 

— Знаєш же, що погоджусь. 

— Тоді впусти мене до нього. 

— Він ледь не вбив тебе. 

— Ти казав, що він витяг мене з тієї машини, і також врятував мені життя. 

— Це небезпечно, Менді, і я… — Роджерс вже хотів почати читати свою базову нотацію, накшталт «я не хочу ризикувати тобою. Він мій друг, але якщо з тобою щось сталося…» і бла-бла-бла. 

— Я ж знаю, Стівві, що ти хочеш туди зайти і сам. 

— Він не стабільний, і не пам'ятає мене. Не знаю, як він відреагує на тебе. Я хвилююсь, Менді…

Дівчина нічого не сказала, лише з розчаруванням піджала губи та кивнула. В якусь мить Бакі почав тягнутись ближче до неї, проте ланцюги і кайдани не дали йому цього зробити. 

Помітивши певну активність солдата, спеціальний відряд людей зі зброєю насторожились, а їхній командир — Рамлоу, нахабно відтягнув дівчину від скла. 

Від неочікуваності та різкої болі дівчина зашипіла. 

— Рамлоу, ти здурів? Відпусти мене негайно, мені боляче! 

— То на який чорт ти сюди припхалась, якщо тобі ще досі боляче від останньої зустрічі з ним? 

Саме на ці слова, дівчина гадки не мала, що сказати. По правді кажучи, вона й сама не знала. Просто захотілося? Її необдумані рішення часто вилазили боком, тому їх вона намагалась не вчиняти. Проте, тоді не цікаво жити. Ризикувати варто завжди, інакше, навіщо вона взагалі в цьому світі? 

На різкі та трохи агресивні дії Рамлоу Бакі відповів такою ж агресією. Цей чорт хоче забрати дівчину силою, але вона… вона проти? Чому він забирає її? Здається, Зимовий вже мав детальний план, як навернути кишки цього покидька на його ж горлянку. Ніхто не посміє чіпати її. 

Солдат продовжив вириватись, і вже було чути перший тріск металевих частин ланцюга. Навколо відряд людей зі зброєю насторожились, і вже було, здається, готові стріляти. 

— Ми ж укріпили їх, втричі! — обурився Ф'юрі, який до цього спокійнесенько спостерігав за всією ситуацією і щось обдумував. 

— Скажи це отому Відмороженому, а не мені! — недбало штовхнувши дівчину проричав амлоу. — А тобі взагалі не варто було сюди приходити, Менді. Глянь, що ти зробила! 

Розгублений погляд в мить зник з обличчя дівчини. Здається, зараз знову буде необдуманий вчинок, про який вона згодом пошкодує. 

— Якби ти не відтягнув мене, Рамлоу, нічого б не було! А тепер відчиніть ці йобані двері, і дайте мені зайти до нього! — рішучість в голосі говорила сама за себе: якщо вони не вчинять по її, вона сама відкриє їх. Байдуже, яким методом. Точно відкриє. — Самі бачите: щоб не стало гірше. Стів..

— Добре. Це краще ніж електрошокер. Менді? Я піду з тобою. Ти ж все-таки не безсмертна — сказав Стів беручи дівчину за руку. — Відкривайте. 

Вони увійшли. Погляд Бакі впав на неї. Він побачив її, настільки сміливу, що наважилась зайти сюди, до нього. Позаду дівчини топтався насторожений хлопець, ім'я якого крутилось на язику, але він чомусь не пам'ятав, проте його точно знав.

Дівчина сіла навпроти чоловіка в кайданах та ланцюгах і лагідно усміхнулась.

— Чшш… Мене звуть Менді… — він продовжував насторожено розглядати її, ніби чекав, що вона нападе чи зробить боляче. — Ти пам'ятаєш, як тебе звуть?

Завагавшись, чи варто відповідати незнайомці, він все-таки сказав. 

— Зимовий солдат. 

— Ох… — рука дівчини потягнулась до його обличчя, але він відсахнувся, ніби.. боявся знову відчути біль? Зимовий солдат боявся що вона зробить йому боляче? Менді повільно забрала кінцівку від обличчя чоловіка, сумно усміхаючись. — Я не зроблю тобі боляче, обіцяю. Чоловік позаду мене, ти пам'ятаєш його?

Він ствердно кивнув. 

— Добре… — дівчина, бува, хотіла щось додати, проте солдат "подав голос". 

— Стів. — зимовий глянув на хлопця позаду неї, від чого той ледь не танцював з радості. Серйозно, він майже світився від одного слова його друга. Проте Бакі знову глянув на дівчину поглядом, сповненим відчаю, страху та холоду. Всі ці почуття чоловік не знав і не розумів, що з ними тепер робити. 

Дівчина все-таки знову потягнулась рукою до його обличчя, і він більше не сахався. Навпаки, піддався на зустріч та наче котик пригорнувся до руки щокою. 

Всю цю ідилію перервав Ф'юрі, як завжди "вчасно" увійшовши до камери. Він занадто добре вміє вмовляти людей, знаходити правильні слова, щоб ті погодилися. Так, власне, Менді сюди і потрапила. 

— Бакі. Я думаю, тобі не надто зручно в цих… кайданах та ланцюгах. Я правий? — у відповідь Ніколас отримав ще напруженіший погляд та ледь помітний кивок. — Я пропоную тобі угоду. Бачу, тобі сподобалась Менді? З тебе знімуть всі заходи безпеки, і ти зможеш бачити її щодня. Все, що вимагається від тебе, це гарно поводитись і не буянити. То як, згоден?

Перш ніж хтось встиг щось сказати чи посперечатися з Ніком, Бакі кивнув та перевів свій зосереджений погляд на нього. 

— Так. 

— З тобою чудово мати справу. Проте зараз відпусти її. Вона повинна відпочити і має деякі відповідальні справи.

Менді ще раз погладила його по щоці, на що той ледь помітно усміхнувся. Він, наче, і сам не зрозумів реакції свого тіла на цей дотик. Проте стримувати цю мініатюрну посмішку не став. 

Вона повільно підвелась, ще раз глянула на Бакі та вийшла разом із Ніком і Стівом з камери. 

— Ф'юрі? Які ще, в сраку, справи? — о так, з усього, що могло цікавити і хвилювати дівчину зараз, це саме що вона ще має зробити. 

— Відпочити і підписати декілька папірців, нічого серйозного, Менді. 

— Папірці, в яких я повинна погодитись на "щось" мегасекретне, і, як правило, "щось" що загрожує моєму життю? — ніби вже знаючи, про що саме піде мова поцікавилась дівчина.

— І здоров'ю теж. В цілому, так. Але це дуже нам всім допом… — Ніколас не встиг навіть завершити репліку, коли вона перебила його. 

— Допоможе? Тобі? — її погляд впав прямо в його очі, ніби наперед знаючи відповідь. 

— Організації. І Стіву. Ви ж друзі. То, я правильно зрозумів?

— Так, Нік. Я погоджусь, звісно. — Втомлено і якось так сумно усміхаючись кивнула дівчина. Здається, іншого шляху банально не було.

Поки Стів влаштовував погром Ф'юрі (бо хто він такий, щоб обіцяти його подругу щодня за гарну поведінку?), Менді вдало вийшла з кімнати та почалапала до своєї палати, яка була відносно недалеко. Їй просто необхідно було обдумати, що робити далі. 

Звичайно, в її житті інколи бували бійки і до цього. Не раз дівчина жертвувала собою заради інших, але в результаті все, як завжди, було добре. Проте її ніхто не викрадав посеред ночі і такої бійні не було через її життя. 

В кінці кінців я хакер, а не рукопашний боєць, який готовий єбашити проти невловимого зимового солдата. 

Спеціалістом в IT-технологіях вона стала вже в ЩИТі. До того відмінниця в школі, яка хапає все на льоту. Дивачка, якій не щастило з друзями та стосунками, сім'єю. З ранніх років дівчина зрозуміла, що надіятись і сподіватись в цьому жорстокому світі можна лише на себе. Не прив'язувалась більше до людей — це було занадто боляче. Жила вона з бабусею. І, повірте, вона — жахлива людина. 

Після повноліття Менді вивчилась на перекладача. По спеціальності, звичайно ж, дівчина не працювала. Офіціантка в кафе звучить вельми непогано. Їй було всього 22, і все влаштовувало. 

Але одного дня в кафе неподалік від її будинку заглянув Ніколас Ф'юрі. Запропонував роботу саме їй. Чому? Можливо, одного дня ви дізнаєтесь таємницю Менді Девіс. Але не сьогодні. 

В ЩИТі дівчину навчили чудово вести рукопашний бій, вона вміла стріляти з більшості видів зброї. Девіс стала найкращим агентом ЩИТа. Відповідальність, чесність, вміння пристосовуватись та щоразу щира усмішка, яка змушує серця битись швидше. Тут, в організації, ніхто не звик до теплих слів та смішних виразів обличчя. Вона була наче ковтком свіжого повітря для кожного, хто зустрічав її. Побажання гарного дня та банальні питання "як ти?" гріють душу й по сьогодні.

З часом дівчині запропонували роботу спеціаліста в IT-технологіях. Звичайно, вона погодилася. За певний час вивчилась і зараз чудово виконувала завдання. Хто б сумнівався? Щоб хакнути бази Гідри треба бути далеко не дурнем. 

З нею захотів познайомитись сам Страк, і з часом вони стали чудовими друзями. Та ж ситуація зі Стівом — проте з ним Менді познайомив Тоні. Зрештою, як і зі всіма месниками. Інколи дівчину навіть брали з собою на завдання, і це було неперевершено. 

Всі любили її. А вона любила всіх. 

Але повернемося до сьогодення. Що їй робити зараз? У певному трансі дівчина впала на ліжко у своїй кімнаті (о так, вам не почулося, кімнаті, а не палаті), яку їй люб'язно виділив Ф'юрі ще рік тому. Менді знала, що може відмовитись бігати до солдата за його хорошу поведінку. Але не була певна, що не хоче. Стів так давно шукав його… а тепер він має шанс. І, якщо вона в змозі допомогти, то чому б ні? Хоча б, заради свого друга.

Від кількості пережитих емоцій дівчина швидко задрімала, і прокинулась лише від настирливого стуку в двері. 

— Якщо ви не хочете вбити чи викрасти мене, то заходьте — відчинено. — сонно сповістила вона. 

Двері повільно та обережно відчинились і з-за них вийшов Стів. Він якось винувато усміхався, дивився на неї так, наче сталось знову таки, невідомо що. 

— Менді… як ти себе почуваєш? 

— Ох, Стів, все нормально. Трохи втомилась, тому і заснула власне. — Оцінивши обличчя друга, дівчина продовжила. — На тобі лиця немає. Що там вже сталось? З Бакі щось?

— О, ні-ні-ні. Все нормально, він в порядку. — Чоловік наполегливо розглядав підлогу під ногами, а тоді різко перевів погляд на свого співбесідника. — Дякую що… що підійшла тоді до нього. Він не підпускав до цього нікого. Знаєш, це важливо для мене.

— Знаю Стів, тому я і роблю це. І зроблю стільки, скільки буде потрібно. Тільки будь ласка, перестань так винно дивитись на мене, бо ти дуже смішний! — Після цих слів дівчина не втрималась і розсміялась на весь голос. Тим самим щирим сміхом, від якого хотілось сміятися вдвічі більше. 

— Добре-добре — його засмучений та винний погляд вмить зник, а на зміну йому прийшов, улюблений Менді, сміх. 

Трохи заспокоївшись вони продовжили розмову. 

— Але Менді, ти ж знаєш, що не мусиш цього робити заради мене чи когось ще? — з надією спитав чоловік.

— Знаю. І всеодно зроблю. Тому, що ти важливий для мене. І якщо він для тебе так багато означає — значить і для мене теж, хоча б наполовину. 

— Дякую, що робиш це. — Стів нахилився та міцно обійняв її. Потім трохи подумав і додав: Що робиш це для мене. 

— Завжди будь ласка, містер Американські сідниці — захихотіла дівчина, міцніше обіймаючи чоловіка.

Він натомість, не відповів нічого. Все й так було зрозуміло. Після хвилинного (зовсім не незручного) мовчання дівчина порушила тишу, попросивши друга вийти і дати їй виспатись, хоча б до ранку. На що той радо погодився, побажавши гарних снів. 

***

Вночі її сон був крихким, і прокидалась вона ледь не кожних п'ятнадцять хвилин. Зранку ситуація була схожою: поспати не вдалось. Тому дівчина піднялась, зробила всі необхідні ранкові процедури, одягнула чорні широкі штани, темно-зелену майку і сорочку (як накидку) зверху. З їжею стосунки в неї були не найкращі, тому дівчина не снідала, а лише випила трохи чаю. 

"Трапезу" перебив настирливий стук в двері. Менді встала з-за столу, підійшла до дверей та відчинила їх. 

— Доброго ранку. Не спиш?

— Доброго, Тоні. Як бачиш, п'ю чай. — Захихотіла дівчина, показавши чоловіку наполовину пусту чашку. — Хочеш, і тобі заварю? 

— Я б з радістю, проте капітнські сідниці мене розстріляють. Нам треба твоя допомога, Менді. — заходячи всередину кімнати пробубнів Старк.

— Що там вже? — видихнула дівчина, ставлячи чашку на кухонну стійку. — Без мене взагалі ніяк? 

— Напевне, ні. Стів просив тебе прийти, там щось з його відмороженим, оцим, як його? Бакі. Він там…

— Ясно. Дай мені дві хвилини, я переодягнусь. 

— Даю хвилину, люба — усміхнувся Старк. 

Все-таки за дві хвилини дівчина була готова. Крім чорних джинсів на ній була тепер така ж темна облягаюча майка. З макіяжу — лише тінт для губ. Вона не любила косметику, 

— Можемо йти, Тоні. — Менді поправила свій хвостик, попутно закриваючи двері. 

— Гарно виглядаєш, Девіс. Особливо як на ту, яка ще вчора валялась без свідомості — чоловік, як завжди, підколов. Хіба життя цікаве без підколів?

На його слова дівчина лише усміхнулась, але нічого не сказала. Разом вони вирушили, на здивування Менді, до медпункту. Що ж там вже сталося такого, щоб аж медпункт…

— Головне, щоб Стів не зловив інфаркт, через те, що я приволік тебе сюди… Заспокой обох дідусів, в тебе це гарно виходить, Девіс. 

— Вважатиму за комплімент, Тоні. Стів не знає, що я тут? Ти ж казав, що він просив мене зайти сюди? Тоні!

— Звичайно не знає. Він би сказав, не вміішувати тебе. «Вона й так отримала неприємностей, Тоні!» — ніби я сам не знаю, Менді. — якось розчаровано видихнув чоловік. — Але ще я в курсі, ти допоможеш, бо в тебе вийде. І не дививсь на мене так, Девіс. Ще одного "погляду Стіва" я не перенесу — театрально закотивши очі прохихотів Старк. 

— Добре-добре, — не стримувала сміху й дівчина, — що сталось взагалі? 

— У Стіва запитай. 

Двері відчинилися, і обоє людей зайшли до медпункту. На кушетці сидів Бакі, який, вочевидь, нікого до себе не підпускав зайвий раз. Трохи далі стояли всі без розбору. Стів та кілька лікарів в білосніжних халатах з емблемою ЩИТа. Останні насторожено спостерігали за Барнсом, який пиляв їх важким поглядом. Роджерс, навпаки, не знав куди себе діти і що робити, щоб допомогти другу.  

Менді увійшла першою. 

— Ви здуріли? Шо сталось? Чому Бакі на кушетці сам? Стів? 

— Менді, якого чорта ти тут робиш?! — зашипів на дівчину чоловік, не тому, що не радий був бачити. А лише тому, що дико хвилювався за неї. 

— А ти? — поставила риторичне запитання дівчина. — Що з Бакі? 

— Необхідно було провести деякі аналізи, щоб зрозуміти чим його лікувати, і як швидко це буде. Але ж він не дається нікому… Я без поняття що робити. 

Менді ствердно кивнула, ніби вже точно знала, що робити. Хоча, повірте, це було не зовсім так.

 Повільно, без різких рухів дівчина підійшла до Барнса. Лагідно посміхнулася, наче заспокоюючи його. Вона не встигла навіть нічого сказати, коли він озвався першим. 

— Менді. 

— Бакі. З тобою все… нормально? — здавалося б, зовсім безглузде запитання, чи не так? 

У відповідь не було ні слова, лише ствердний кивок і важкий погляд, який ховав у собі страх, розгубленість і невідомість. Але все це було неважливо для Бакі зараз, коли вона тут. 

Дівчина повільно сіла на кушетку, поруч з Бакі — наче вона, взагалі, безсмертна. І, звичайно, продовжила:

— В твоїй крові, очевидно, знаходиться багато невідомих речовин. Саме тому тобі погано, напевно. Бакі… — Менді глянула на чоловіка, поглядом повним прохання, — тобі потрібно довіряти лікарям ЩИТа, хоча б цього разу. Вони не зроблять нічого поганого. Обіцяю. 

— Ні. Небезпечно. — Коротко, ясно, і головне зрозуміло відповів Солдат. 

— Ти віриш мені? — відчай накривав дівчину, і, здавалося, таке нелогічне питання було єдиним виходом. Головне зараз, напевно, не мовчати.

Але він мовчав. Тоді трохи подумавши, він кивнув і все-таки відповів (де ваші оввації?) 

— Так. 

— Тоді дозволь лікарям зробити їхню роботу. — Спокійно продовжила дівчина, хоча в душі вона вже танцювала від радості. Він їй довіряє…

— Ні, — він помахав головою в знак незгоди. Потім, трохи подумавши, невпевнено, ніби очікуючи відмови, продовжив, — Можеш залишитись тут?

— Якщо залишусь, дозволиш лікарям взяти аналізи чи що там їм потрібно? — з нотою благання усміхулась дівчина. 

Завагавшись, він ствердно кивнув. Це однозначно, свого роду, перемога.

Дівчина жестом покликала медиків, мовляв, не очкуйте, ходіть сюди, любі, зробіть свою справу. І вони підійшли, звичайно ж. Підготували апаратуру: декілька шприців, якійсь незрозумілі датчики, баночки і тому подібну хрінь.

Бакі кинуло в легке тремтіння. Тоді, на здивування Менді він попросив про ще одну річ. 

— Можеш… тримати мою руку? — таким винним поглядом він глянув на неї, наче мала дитина, яка накоїла якусь капость, і чекає, що її зараз насварять. 

— Звичайно, Бакі — відповіла вона, сидячи поруч. Взяла його за руку, і лагідно погладжувала її, доки лікарі виконували свої обов'язки. 

Для нього зараз, чомусь, стало байдуже, що з ним будуть робити. Головне, що Менді триматиме його за руку. Вона буде поруч.