Монохромна історія: чому режисери знімають у ч\б

Кіно народилося чорно-білим і довго таким залишалося через брак технічних можливостей. Сьогодні, у часи барвистого шаленства блокбастерів, монохромні стрічки стають улюбленцями найпрестижніших кінофестивалів. З’ясовуємо, чому видатні режисери XXI століття знімають ч/б та як історія, розказана не кольорами, а тінями може бути довершеною.

Причина 1: Відчути епоху

Крайні фільми польського режисера Павла Павліковського – чорно-білі портрети пересічних чоловіків і жінок на тлі історії Польщі другої половини ХХ століття. І в «Іді» (2013), і в «Холодній війні» (2018), режисер розповідає про вагомі історичні процеси: долю євреїв під час Другої світової, післявоєнні репресії та холодну війну. Однак, досконало вивчити історію Польщі з його стрічок не вдасться — вони радше нагадують старі родинні фотоальбоми, у яких можна довго вивчати вбрання, погляди героїв, побут осель.

У 50–70-их, про які йдеться в цих фільмах, кольорові кінокартини вже почали захоплювати екрани. Павліковський не намагався наслідувати стрічки тих років, хоча часом у його кадрах трапляється щось чи то від Бергмана (великі портретні плани), чи то від Годара (різкий рваний монтаж). Режисер передає своє бачення епохи. Друга половина минулого століття для нього саме така — сповнена чорно-білими деталями.

Причина 2: Драматизувати

Стрічка «Ангел-А» (2005) Люка Бессона — нетипова для загальної картини творчости режисера. І не лише через те, що вона чорно-біла.

У ній на перший план виходить дещо мелодраматична історія зустрічи чоловіка та жінки, коли один із них опиняється на межі самогубства, а інша вже здійснила його (і це не помилка, а сюжет).

Здається, що Бессон соромиться розкривати цю історію повністю або ж хоче залишити її зрозумілою лише для себе. Він притрушує сюжет елементами фантастики й романтичної комедії. Чорно-біле ж у цьому фільмі максимально зосереджує увагу на почуттях героїв при такому барвистому жанровому оформленні. Крім того, режисер ставить за мету максимально відобразити протилежність у персонажах: стать, раса, різниця в зрості, характери. “Ангел-А” – кіноілюстрація знаку інь-янь.

Причина 3: Не лише бачити, а й чути

Монохром у кіно можна використовувати для зосередження уваги на діалогах героїв. До такого прийому звертається Джим Джармуш у фільмі «Кава та сигарети» (2003). До речі, цю стрічку з 11 кіноновел режисер знімав упродовж майже 20 років.

У фільми ми бачимо низку зустрічей у кав’ярні. Персонажі п’ють каву, намагаються кинути палити, дуркують, фліртують і багато говорять про важливе. Діалоги в кадрі характерні для Джармуша — недомовлені, загадкові й дещо ледачі. Жодна із зустрічей, про які йдеться, не розкриває ані контекст ситуації, ані відносини персонажів сповна. Є лише ця кавова розмова. Усе, що було перед нею та буде після не є значущим.

«Кава та сигарети» — збірка невеликих портретних нарисів, написана словами самих її героїв: правдивими чи ні, жартівливими чи серйозними. Про кохання та смерть, а також про підлітків, відпустки й улюблені рецепти кави.

Причина 4: Дивувати атмосферою

Якою має бути родинна кіносага про мексиканські 70-ті? Барвистою та метушливою? Альфонсо Куарон переконує нас у протилежному та знімає фільм «Рома» (2018) — чорно-білий, тягучий, ностальгійний та неймовірно деталізований.

Монохромом у цій стрічці Куарона спочатку дивує — хочеться побачити зелені вулички Мехіко, криваві істерики бунтів і протестів, стерильну синь лікарняних палат. Режисер же стишує фарби, зосереджує увагу на тінях, а не на кольорі. Про фільм більше хочеться сказати, як про сірий, аніж як про чорно-білий. 

І в цьому випадку, різноманіття сірих тонів не уособлюють нудьгу чи сум, а дають можливість сповна пройнятися палітрою почуттів героїв.

Причина 5: Ховати символи

Артгаусному горору Роберта Еґґерса «Маяк» (2019) про холодну таємничу ізоляцію від суспільства, мітичних істот і божевілля пасує лише ч/б. Якби не титри, фільм можна було сприйняти за посередницький трешовий фільм жахів із 90-тих. Однак, із «Маяком» не все так просто, тому він і став вагомим для фільмографії режисера.

Стрічка наповнена алюзіями й символами. Розшифрувати їх сповна — марна справа, оскільки, здається, що й сам Еґґерс нашаровує їх на сюжет інтуїтивно. Монохромне зображення тут не для того, аби зменшити рівень абсурду, а, навпаки — підкреслити дивакуватість подій та істот (зокрема, людських) на екрані. Крім того, ч/б увиразнює стриманість і суворість світу, у якому живуть персонажі, підкреслює камерність простору, у якому вони опинилися, вписує всі підтексти до фантасмагоричної канви історії.

#пусто_про_кіно