Момент виникнення права власності на нерухоме майно за договором - Государство и право курсовая работа

Момент виникнення права власності на нерухоме майно за договором - Государство и право курсовая работа




































Главная

Государство и право
Момент виникнення права власності на нерухоме майно за договором

Поняття цивільно-правового договору. Визначення та види об’єктів нерухомості. Види договорів, за якими виникає право власності на нерухоме майно. Підстави виникнення права власності, загальна характеристика. Державна реєстрація прав на нерухоме майно.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності.
Актуальність даної теми важко переоцінити, так як регламентація інституту власності визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права.
Поняття право власності на нерухоме майно, можна визначати, як той фундамент, як те каміннячко без якого нормально і повноцінно не може функціювати жодна суверенна, незалежна, демократична держава.
Значення цього правового інституту, як важливої ознаки нашої країни полягає у тому, що саме нерухома власність містить характеристику державної влади з іншими суб'єктами країни,її громадянами, як усередині держави так і за її межами.
Слід зазначити, що серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займає Цивільний кодекс України.
Мета цієї курсової - дослідити момент набуття права власності на нерухоме майно за договором, навести приклади, та дати чітку регламентацію наведеним вище термінам.
У сучасній юридичній науці,великої уваги вимагає до себе інститут нерухомої власності. Оскільки нерухомість повсякчасно є основою любої діяльності людей, а також є мірилом благоустрою. Крім того на відміну від Європейських країн, де над широко розповсюджена оренда житла, в нашій країні із-за нестабільної економічної ситуації нерухомість є важливим засобом вкладання і збереження накопичених багатств, і нерідко чи не єдиним коштовним майном особи. Тому вивчення інституту нерухомої власності, методів регулювання взаємовідносин пов'язаних із ним, шляхів набуття нерухомості у власність, прав і обов'язків, що виникають у зв'язку з цим, є дуже важливим.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕРУХОМОСТІ ЯК ОБ'ЄКТА ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Власність як економічна категорія супроводжує людського суспільства протягом усього його власної історії, крім, мабуть, тих початкових його етапів, коли чоловік - ще не виділився з природи й задовольняв свої потреби з допомогою таких простіших способів присвоєння, як володіння і користування. Зрозуміло, протягом багатовікову історію людства власність перетерплювала істотні зміни, зумовлені переважно розвитком продуктивних сил, іноді досить бурхливим, як, наприклад, це відбувалося у період промислової революції чи має місце зараз у епоху науково-технічної революції.
Визнання власності особливої й те водночас історично мінливою економічної категорією попри всі різному підходах до неї є панівним як і політико-економічної, і у юридичної науці. Прояв власності в усій системі виробничих відносин поза сумнівами. Але саме тому виправдано вичленення власності з цього системи. Косарєв А.І, Римське приватне право підручник 1998 р.- ст.55.
У такому суспільстві з державно-правової надбудовою економічних відносин власності неминуче отримують юридичне закріплення. Це виявляється як у системі правових норм, регулюючих зазначені взаємини спікера та їхнім виокремленням інститут права власності, і у закріпленні певної межі юридичної за конкретної особи, що є власником даної речі.
Після таких невід'ємних прав людини, як право на життя і сво¬боду, найважливішим невід'ємним ЇЇ правом є право власності.
Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'язуються всі інші речові права. Право власності належить до природних прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушувати.
Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.
Історично право власності виникло не відразу, а пройшло довгий шлях. Найпершим вирізненням права власності в юридичному полі було визначення його при правопорушенні: річ підлягала поверненню лише тоді, коли було заподіяно злочин (делікт), отже, проглядався зв'язок не між річчю і тим, кому вона належала, а між втра¬тою речі і злодійством. Новицькі І.Б. Римське право 2002.- ст.66.
Великого значення набував поділ речей на рухомі і нерухомі. Індивідуальна приналежність речі визначалася лише за відношенням рухомих речей до нерухомих, наприклад, землі, суб'єктивне право на них лишалося невизначеним.
Поняття права власності на нерухомість розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства. З'являються поняття народу, племені, до землі має відношення громада, рід. Вони спільно користуються землею без чіткого визначення, що ця земля належить саме тому роду. У міру того, як плем'я, рід, союз племен осідають на зем¬лі, з'являється поняття, що то їх земля у протилежність чужим общинам і родам. І це вже стає вирізненням родової власності або власності громад.
Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відповідно зменшується об¬сяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею -- нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен. Дождев Д.В, Римське Приватне Право 1997.- ст.59.
Річ власника належить лише йому одному, і його власність зав¬жди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не складають окремих частин власності, вони невіддільні від неї і права власника на цю річ.
Аналіз права власності вирізняє дві його сторони -- позитивну і негативну. У першій виражається право власника вільно розпоряджатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій -- його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (виключність власності).
Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власності -- це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідному суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто інший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходилася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнання свого права і видачі речі. Гатин А.М. Громадянське право: Під ред. Гатіна. М.: Дашков і Ко, 2009.- З. 108
Ці риси права власності дістали своє відображення і в законодавстві. У ст. 316 ЦК України вказується, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 316..
Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей -- володіння, користування і розпорядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не власнику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих правомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника. Право власності абсолютне, проте воно не безмежне.
Право власності -- це приватне право, але воно має забезпечувати і публічний інтерес. Тому можливо при диспозитивному характері права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України. Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.46.
Власник не може використовувати право власності на шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по¬гіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 318, 319..
Новий ЦК України визначає: власник володіє, користується розпоряджається майном на власний розсуд (ст. 319), проте, т жаль, визначення цих повноважень кодекс не навів. Ці правомочності складають право власності в суб'єктивному розумінні, яке означає, що суб'єкт-власник має певні засоби впливу на річ.
Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні -- це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні складають його правомочності -- право володіння користування і розпорядження.
Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єктивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і краї ні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає міру можливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомочності -- володіння, користування і розпорядження.
З цього приводу можна навести визначення права власності і суб'єктивному розумінні, яке дає Є. О. Суханов: «Право власності як суб'єктивне цивільне право -- це закріплена законом можливість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, одночасно беручи на себе тягар і різні його утримання» Суханов Є.О. «Право власності як суб'єктивне цивільне право» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com/1566072146193/pravo/ponyattya_vlasnosti_prava_vlasnosti .
Зазначене дозволяє звернути увагу на дві сторони права власності -- дозвільну і зобов'язуючу. Право власності як суб'єктивне право -- це можливість певної поведінки, що полягає в єдності трьох правомочностей: володіння, користування і розпоряджання й одно часто це певний тягар, який має нести власник.
ЦК України називає таких суб'єктів права власності і Україні: український народ, фізичні та юридичні особи, держави Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші учасників цивільних відносин (статті 2, 318 ЦК України). Усі суб'єкти праві власності є рівні перед законом.
Зміст права власності згідно зі ст. 317 ЦК України скла дають три правомочності -- володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають міс це проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. -№ 40-44. - Ст. 317, 321, 322, 323, 354..
Конституція України здійснила значний вплив на формування ЦК України. Нею введено таке поняття, як право власності Українського народу (ст. 13 Конституції України) Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.5, 13. .
На жаль, роз'яснення сутності цього поняття Конституція не дає. З огляду на текст статті слід вирізнити два параметри цього поняття:
1) на які об'єкти спрямоване право власності Українського народу;
2) хто здійснює право власності Українського народу.
ЦК України в ст. 324 зазначає, що об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України. На цій підставі можна зробити висновок, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють усі правомочності власника щодо власності народу України. Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, але об'єкти права власності тут інші -- майнові комплекси, підприємства тощо.
Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це дуже важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. стану з наступним повним відшкодуванням його вартості (статті 321, 353 ЦК України).
ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності -- це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності (статті 324-327). Про право власності Українського народу вже згадувалося вище.
Що стосується права приватної власності, то її суб'єктами є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими (ст. 325 ЦК України) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст..325, 327. .
Деякі особливості має право приватної власності на землю. Тут законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Право власності юридичних осіб, його характер тісно пов'язані з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Корені такого зв'язку вбачаються у меті, причинах і способах виникнення самих юридичних осіб.
Юридична особа виникає тоді, коли фізичні особи мають голов¬ним чином за мету підвищення своїх прибутків. Юридична особа є продуктом діяльності фізичних осіб-громадян. Тобто за спиною юридичної особи стоїть фізична особа. Юридична особа є самостійною особою, суб'єктом права, але як суб'єкт права вона не може діяти у цивільному обігу на інших засадах (сюди належить і право власності), ніж фізична особа, яка її створила, інакше буде обмеження прав фізичної особи.
Фізична особа має право приватної власності, отже, юридична особа -- це суб'єкт права, створений фізичною особою, побудований в обігу за подобою фізичної особи і має таке саме право власності, як і фізична особа, тобто право приватної власності.
За наявності права приватної власності присвоєння відбувається на користь окремої -- приватної особи, і цією особою є як окрема фізична, так і юридична особа. Така сутність юридичної особи дістала вираження у ЦК України, де право приватної власності конституйоване як право фізичної та юридичної особи (ст. 325) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст.325..
Слід зазначити, що не всі погоджуються з указаним визначенням права власності юридичної особи. Існує точка зору, що власність юридичних осіб спирається на право колективної власності, хоча вона не має законодавчої підтримки у ЦК України, а її корені сягають Закону України «Про власність»,який вже давно втратив чинність.
Правову конструкцію права колективної власності поділяють Г. В. Пронська та В. І. Семчик, проте воно не може бути підтримане. Колектив не є єдиним цілим, що виступає у суспільних відносинах, його складає сукупність окремих осіб, він не є єдиною цілісніс¬тю, а права окремих осіб не є правомочностями власника.
Право власності колективу -- це право власності певним чином організованих осіб, а саме організованих у вигляді юридичної особи. Тільки маючи статус юридичної особи, будь-яке колективне утворення може виступати у цивільному обігу і брати у ньому участь: здійснювати присвоєння і виконувати правомочності власника -- володіння, користування і розпорядження. Тому не можна говорити про право колективної власності, а треба вказати, що існує право власності юридичних осіб, яке за законом є правом приватної власності.
власність нерухомість майно правовий
1.2 Поняття нерухомого майна. Визначення та види об'єктів нерухомості
Нерухомість займає фундаментальне місце в національному багатстві країни, з нею пов'язане повсякденне життя та різноманітні види діяльності людини.
Поняття рухомого та нерухомого майна надається у одній статті - 181 ЦК України.
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані наземельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності. При цьому, крім Цивільного кодексу України слід ураховувати інші нормативні акти (спеціальне законодавство), які визначають статус того чи іншого виду Цивільний кодекс України при класифікації речей як об'єктів цивільних прав виходив із фундаментального поділу речей на рухомі і нерухомі Романів В.Я, Поняття «Нерухомого Майна» За Цивільним Законодавством України, [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.kostvlada.org/justition/55-justition-inf/1377-2012-09-06-08-31-32.html.
Основний акт цивільного законодавства використовує термінологію "нерухомі речі", "нерухоме майно", "нерухомість". Інші законодавчі акти містять іншу термінологію, яка також позначає нерухомі речі.
Так, закони України "Про планування і забудову територій" (стаття 18), "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (стаття 44), "Про виконавче провадження" (статті 62, 64, 66), "Про оподаткування прибутку підприємств" (пункт 5.1 статті 5), "Про правові засади цивільного захисту" (стаття 9), "Про недержавне пенсійне забезпечення" (стаття 49) використовують термін "об'єкт нерухомості". У свою чергу Повітряний кодекс України використовує термін "нерухомі об'єкти і споруди" (стаття 46) Повітряний кодекс України від 04.05.1993р. // ВВР України. - 1993. - № 25. - Ст. 46. .
Отже, законодавчі акти використовують різну термінологію, що означає "нерухоме майно".
За Кодексом до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 181..
Слід констатувати, що вказане визначення нерухомої речі за Кодексом є універсальним. Так, воно містить ознаки нерухомого майна, які повинні бути притаманні тому чи іншому об'єкту при визначенні його належності до нерухомого майна.
Розкривають зміст поняття "нерухома річ" також наступні законодавчі акти, зокрема:
- Закон України "Про іпотеку" - нерухоме майно (нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 1) Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. // ВВР України. - 2003. - № 38. - Ст. 1.;
- Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" - нерухомим майном визнає жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (стаття 1) Закон України «Про збір на обов'язкове пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. // ВВР України. -1997.- № 400. - Ст. 1.;
- Закон України "Про охорону культурної спадщини" - нерухомий об'єкт культурної спадщини - це об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (ст. 1) Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. // ВВР України. - 2000. - № 39. - Ст. 333.;
- Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" - нерухоме майно (нерухомість) - це об'єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля (пункт 1.10.1 статті 1) Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. // ВВР. України. - 2003. - № 889. - Ст. 1..
Ураховуючи наведені законодавчі акти, можна виділити такі ознаки нерухомої речі:
1) ці об'єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов'язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі;
2) переміщення зазначених об'єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення  Полянек К. М. Нерухомість як особливий об'єкт права власності // Адвокат. - К., 2009. - № 7. - С. 29. ;
Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності. При цьому, крім Кодексу слід ураховувати інші нормативні акти (спеціальне законодавство), які визначають статус того чи іншого виду нерухомого майна.
Водночас низка нормативних актів не містять конкретних посилань відносно належності того чи іншого об'єкту до нерухомого майна, однак, аналізуючи в комплексі норми, які регулюють відносини стосовно цих об'єктів, можна дійти висновку про їх правовий статус.
Все нерухоме майно умовно можна поділити на три групи.
До першої групи відноситься нерухомість за своєю природою. В дану групу входять земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також системи. Але при цьому слід пам'ятати, що ні ділянки надр, ні відокремлені водні об'єкти, ні багаторічні насадження, ні навіть шар родючого ґрунту землі поза зв'язком зземлею існувати не можуть.
Другу групу нерухомого майна за природою складають так звані об'єкти, які міцно пов'язані з землею і їх переміщення спричиняє неспіврозмірну шкоду їх призначенню. Тобто це штучно створені людиною об'єкти, які мають міцний зв'язок з землею. До них відносяться різні будівлі, споруди, жилі та нежилі приміщення, підприємство, як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України) тощо Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст.191,187.  .
До третьої групи відносяться об'єкти, які за своєю фізичною природою є рухомими, але законодавець відніс їх до нерухомості (морські, повітряні судна, космічні об'єкти). Ця група є цілком самостійною і до неї входять речі перераховані в ст. 181 ЦК України. Специфіка даної категорії об'єктів полягає в тому, що їх основним цільовим призначенням є переміщення у просторі. Підставами поширення на вказані об'єкти правового режиму нерухомості майна вчені називають їх роль у цивільному обороті, велику вартість та наявність державної реєстрації, що забезпечує індивідуалізацію зазначених об'єктів, необхідність здійснення підвищеного контролю за володінням, користуванням та розпорядженням ними з боку уповноважених органів державної влади.
Нерухомі речі зазвичай складні, оскільки складаються з сукупності різнорідних речей, що створюють єдине ціле і використовуються за єдиним призначенням. Серед „традиційної” нерухомості тільки земельна ділянка, якщо на ній немає будов, споруд чи насаджень, відноситься до простих речей. При здійсненні угод з нерухомістю власник вправі розпорядитися будь-якою з речей, що входять до нерухомості, найскладнішою нерухомою річчю, виключив з її складу будь-яку річ, що входить в неї.
Нерухомі речі можуть бути в фізичному сенсі як подільними, так і неподільними. Це залежить від фізичних параметрів даної речі, а також від наявності відповідних норм та правил. Так, житловий будинок може бути визнаний неподільною річчю в силу фізичної неможливості його поділити, а земельна ділянка може бути неподільною, оскільки в результаті поділу розмір частин стане менше передбачених земельним законодавством норм Дзери О.В. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. (кер. авт. кол.), ст.- 89..
Відповідно до ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
Складова частина речі не має самостійного існування в обороті внаслідок неможливості відділення її без пошкодження або заміни сутності усієї речі. Таким чином, ідея складової частини речі зводиться до недопустимості її руйнування.
В класичному майновому обороті головною річчю завжди визнається земля (земельна ділянка), а приналежністю - розміщені на ній об'єкти, включаючи нерухомість (які при відчуженні, за загальним правилом, мають переслідувати долю головної речі).
В умовах визнання виключної власності держави на землю у вітчизняному правопорядку головним об'єктом стали вважатися розміщені на землі будівлі, споруди та інші об'єкти, за якими у випадку їх відчуження автоматично йшло право землекористування. Визнання та розвиток приватної власності на землю має потягти за собою повернення до традиційного підходу, за яким відчужувач та набувач об'єкту нерухомості будуть, перш за все, вирішувати питання про долю землі, на якій він розміщений Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзери (кер. авт. кол.),.
Класифікація об'єктів нерухомих речей є різною. Так, Кодекс поділяє нерухоме майно на житлові будинки, будівлі, споруди тощо (частина друга статті 331) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст.331..
Тобто, ця норма Кодексу закріплює невичерпний перелік об'єктів нерухомого майна.
Закон України "Про інвестиційну діяльність" поділяє нерухоме майно на будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності (стаття 1), а Закон України "Про оренду державного та комунального майна" - на будівлі, споруди, приміщення (стаття 4) Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р. // ВВР України. - 1991. - № 47. - Ст. 1.
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992р. // ВВР України. - 1992. - № 30. - Ст.4. .
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" провів поділ нерухомості, відмінної від землі, на:
а) будівлі, а саме: приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об'єкти власності, функціонально пов'язані з такими приміщеннями.
Будівлі поділяються на будинки (включаючи готелі, мотелі, кемпінги та інші подібні об'єкти туристичної інфраструктури), квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи в гаражних кооперативах, дачні будинки та інші об'єкти дачної (садової) інфраструктури, відмінні від землі;
б) споруди, а саме: об'єкти нерухомості, відмінні від будівель (пункт 1.10.1 статті 1) Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. // ВВР. України. - 2003. - № 889. - Ст. 1..
В окрему групу можна об'єднати так звані "специфічні нерухомі речі". Наприклад, об'єкти культурної спадщини (Закон України "Про охорону культурної спадщини").
За Кодексом право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Отже, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності будь-якого об'єкту є визначення його статусу: чи є цей об'єкт нерухомим майном.
РОЗДІЛ II.ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
2.1 Підстави виникнення права власності, загальна характеристика
Для виникнення суб?єктивного права власності потрібна наявність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності.
В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу надають критерію волі, в інших - правонаступництву.
Прихильники критерію волі до первинних відносять такі підстави, за яких право власності виникає незалежно від волі попередніх власників, а до похідних - за яких воно виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника.
Якщо за основу розмежування беруть критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними - способи, засновані на правонаступникові.
За різних підходів можливі різні тлумачення певних правових явищ. Так, прихильники критерію волі націоналізацію вважають первинним способом виникнення права власності, пояснюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності Цивільне право України: Академічний курс. Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 111..
Якому критерію слід віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має практичного значення. Законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов?язує будь-яких правових наслідків.
Крім того, сама позиція, яку відстоюють автори такого поділу, викликає багато непорозумінь. Адже важко знайти річ, яка нікому не належить. Якщо держава дозволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об?єкти нікому не належать.
До первинних способів відносять також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об?єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов?язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.
Підстави набуття права власності, що залежать від волевиявлення попередніх власників, не є суто специфічними для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власника, а й інші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмежен
Момент виникнення права власності на нерухоме майно за договором курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Развитие западносибирского металлургического комплекса
Реферат: Казанова, Джакомо
Реферат по теме Электронные ресурсы и издания
Курсовая Работа Психология Мотивации Человека
Реферат по теме Моральный выбор
Практическая Работа Операционная Система Windows
В Чем Истинная Красота Человека Эссе
Историческое Эссе Мы Нашей Памятью Сильны
Курсовая работа: Казахская культура в Астраханской области
Реферат: Речевые коммуникации 3
Контрольная работа по теме Психологические особенности личности
Реферат: «Особенности внешнеторговой политики новых индустриальных стран»
Реферат: Исторические цивилизации и древние города Среднеазиатского Двуречья
Дипломная работа по теме Влияние традиций народной педагогики на развитие нравственной культуры личности младшего школьника
Реферат На Тему Писатели Приморского Края
Напишите Эссе На Тему Любовь Матери Безгранична
Бухгалтерский учёт на предприятии
Курсовая работа по теме Автоматизація ведення обліку замовлень на автомобільні перевезення
Курсовая работа по теме Разработка интерактивного справочника для интернет-магазина
Реферат по теме Проектирование привода общего назначения
Государственная власть: понятие и виды - Государство и право курсовая работа
Избирательные системы, избирательное право - Государство и право реферат
Авторское право на телевидении - Государство и право курсовая работа


Report Page