Migi to Dali

Вікторіансько-готичний детектив, від авторки "Sakamoto desu ga?", з прикметними вайбами Джюнджі Іто та корейських психологічних трилерів, кріповими дітьми в головних ролях (які зрештою залишаються дітьми), привидом Мері Поппінс, гарно розкритими братерсько-сестринськими стосунками, в антуражі закритого американського містечка для багачів десь в глибинці Японії. Це "Міґі та Далі" - екранізація на жаль останньої манґи від Намі Сано.

Все починається за вісім років до подій аніме. Міґі, Далі та їх матір закінчують щасливе життя в комірчині у зв'язку зі смертю матері. Тіло матері хлопці закопують на пагорбі й потрапляють до притулку з єдиною підказкою особистості убивці - ґудзиком зі сніжинкою (що був знайдений у долоні матері).

В притулку хлопці отримують звання трошка їбанутих, що й не дивно, зважаючи на їх близнюкову сутність та дещо вар'ятну поведінку.

Та ось! З селища Оріґон (а саме там було скоєне матеревбивство) приїжджає пара, що хоче всиновити дитину. Тільки одну дитину. Тож Міґі (чиє ім'я буквально означає "права рука" і так, він правша) та Далі створюють максимально привабливий образ.

І починають вдавати Хіторі (не менш буквальне ім'я, що значить "одна людина"). Буття однією людиною потребує не тільки ховатися в тіні одне одного, а ще й не реготати, коли братика одягли у нічний ковпак.

Справжня братерська підтримка, чи не так? Та повернемось до сюжету. Перша арка показує... назвімо це екстравагантністю близнюків.

Та факт того, що їх названі батьки це святі люди, а діти (якими є Міґі та Далі попри всю свою кріповість) люблять надумувати усяке страшне.

І поки аніме ковбасить від візуальних ілюстрацій відмінностей Міґі (справа) та Даммі (зліва).

Сюжет також починає натякати, що єдиносхожі близнюки не такі вже й ідентичні.

Що ж далі?

Далі (в усіх сенсах) буде трохи фансервісу.

Японської крінжоти. Після "Like a Dragon" у мене є підозра, що це стало трендом.

Японської кріпоти.

Перша закоханість.

Стрьомна симетрична тьотя (з трагічним бекграундом, але все одно їбобо), бо немає нічого гіршого за довершену ідеальність.

Трошки близнюковості.

Прикольні другорядні персонажі.

Художнє новаторство.

Страшна тьотя-прибиральниця.

Дрібка тихого домашнього алкоголізму.

Та привид. Бо який же то готичний роман без привидів?

Зрештою ж усе закінчиться гарно. Селище Оріґон отримає спокій. Всі винні будуть покарані, або ж спокутують свої провини, а всі праведні отримають нагороди (іноді заслужені, а іноді випадкові). Пані привид нагадає нащо ми всі тут зібралися і всі смачненько пообідають та розійдуться по своїм справам. І це буде гарний кінець.