Ми наступаємо

Переклав українською @mortisaeterna

Ну, що, у зв'язку з нашими наступами на Херсонському та Харківському напрямках можна відзначити одразу кілька речей.

У росіян завалився останній міф - українці непогані в обороні, але не можуть в оперативного рівня наступи. Тому, що шаровари, чуби, ось це все - справжній імперець завжди трохи расист. І тут раптом прилетіли за 2 доби на 50 км прорив у глибину, десятки полонених, забиті колони постачання, розстріляні із засідки РСЗВ «Град», захоплені штаби з підполковниками. Можна уявити, як посипався противник, якщо нам дісталися 4 САУ, ЗРК «Бук», РЛС «Зоопарк» і комплекс РЕБ у стані «муха не сиділа»? Як чемпіон світу з бігу натиснув на капці.

Що було особливо боляче для російської міфотворчості - ці території біля Ізюма і Балаклії брали тижнями; були місця, де збиті російські літаки лежали на російських гелікоптерах, що догоряють; висотку з пам'ятником штурмували тяжко і криваво, вбивалися на смерть біля переправ, а колапсувало все за 48 годин.

Плюс Україна сильно набрала в плані OPSEC - інформаційної безпеки операцій. Багато хто має зв'язок із бригадами, що наступають, чутки циркулюють, у месенджерах і телефонах було вкрай спекотно. Але і в перші години, коли сапери не скрізь зробили вдало проходи, установки розмінування відпрацювали не так, щоб на п'ятірку, і були трабли зі зв'язком, взаємодією (як воно і зазвичай трапляється у великих замісах), було максимально тихо. І коли пішли успіхи (Балаклія остаточно приїхала не 8 вересня, і успіхи за Інгульцем були не вчора), усі теж дружно зловили тишу.

І причому таку, що протікали тільки рідкісні фотки в телезі і твіттері, з незрозумілими натяками. Ще донедавна свідки зради й перемоги миттєво б злилися в єдину жабу-гадюку, запрацювали б альтернативні генштаби, але півроку повномасштабної війни все ж таки дечого навчили українське суспільство. І це не може не тішити.

Звісно, якщо з травня місяця британці обіцяють готувати по 10 тисяч українських бійців кожні 120 днів, передаються сотні М113 і французьких бронемашин, а на фронті все це фіксувалося у слідових кількостях, то десь воно має спливти, росіяни розуміли.

Але те, що ЗСУ накопичили ударні угруповання, змусили супротивника висунути на Херсонщину під високоточні ракети і крізь розбиті мости резерви, два тижні обробляли його тили й артерії постачання, а потім змогли вдарити одразу на двох напрямках, - стало реально сюрпризом для ворога.

Зі зрозумілих причин ані загрузлі у боях у передмістях на лінії Сіверськ-Соледар, ані від Донецька, ані тим паче частини, що переправилися на Правобережжя, витягнути було не можна. І довелося закривати лінію СОБРом, приватникам із «Редутів», які не знають прізвища командира, мобілізованими з Луганська, які спали і бачили, як героїчно померти за міську раду Балаклії.

А ПДВ з танкістами страждали на вічну хворобу зс рф - ротами по 47 осіб складу, частина з яких вибула, тягне наряди із самозабезпечення, водії машин і управління. І коли починається контактний піхотний бій з великою кількістю третього покоління ПТРК і війна патрулів у зеленці навколо опорників, вони фізично не можуть тримати протяжні простори, сипляться, відходять. Уся підбита і зламана техніка залишається в наших руках, оборона швидко колапсує, звідси танки, що тікають від ССО, і десятки полонених.

Що характерно - ніяких багатогодинних артпідготовок, переораних снарядами полів, розбитих у щебінь міст. До 200 уражених складів, тилових баз, збірних пунктів аварійної техніки, вузлів зв'язку і РЛС на обох напрямках було, а вагонів снарядів, як росіянам прогризти кілька кілометрів у Пісках, не знадобилося. На сході штурмом розкрили лінію опорників, просунулися до Балаклії - зайшли із заходу і північного заходу, і від арсеналу, і від передмість. 80-ка увійшла в забудову, 92-а взяла штурмом Волохів Яр. У прорив увійшла легка піхота, ССО, ДШВ - «кавалерія» за західною термінологією, на пікапах, бронемашинах, «Хамві».

Атакували вогнем з коліс, натикаючись на опір, обтікали його путівцями, біля посадок і полями, виставляючи заслони. Пізніше підтягувалися механізовані частини, ТРО, оператори дронів піднімали птахів комфортно і не боячись прильоту. Тому, що кретини зі зс рф підтягнули артилерію і РСЗВ до самої Балаклії, і коли все посипалося, артилеристи були частково знищені, частково захоплені і розсіяні.

Без підтримки арти в ізоляції, росіяни раптово не стали влаштовувати Сталінград, а спробували виходити, потрапляючи під вогонь ЗСУ. Усі будівлі адміністрацій, а це міцні капітальні високі будівлі, з підвалами і товстими стінами, що ідеально підходять для оборони, стоять цілими - росіяни ідеально повторили подвиг дідів біля Ізюма минулої війни.

Резерви противника також пускалися в бій з маршу, розсмикані на напрямки численних проривів наших мобільних груп і ССО - у підсумку в полях розмотали «Вагнерів», Росгвардію, кілька механізованих колон, ПДВ. Розстрілювали в тумані війни із засідок, громили в зустрічному бою, спішували і перемішували артилерією. Після падіння Балаклії, Шевченкового, західної частини Куп'янська і Сенькова, на «карман» почали тиснути з фронту від Лиману.

На півдні теж не трималися як спартанці - без великого залізничного вузла в Куп'янську постачати все це угруповання, затиснуте в кармані між наступаючими і водосховищем, було справою згубною і питанням часу. Тим більше, більша частина тилів, управління і постачання перебувала поза зоною нашої арти біля горловини виступу, природно, вони стали на капці. А без постачання і підтримки з возимим комплектом довго не посидиш.

Оборона противника колапсувала на протяжному фронті в 80 км. Захоплені БТР, танки і БМП ротами, командно-штабні машини, вузли зв'язку з усім фаршем, ЗРК і «Шилки» - нам дісталися багаті трофеї. Безліч полонених і це число зростає через здачу розгромлених, загублених і блокованих.

Угруповання противника, яке намагалося вийти на Барвінкове, брати в облогу Слов'янськ і Краматорськ, загрожувати сходу від Харкова, частково відкинуте, частково розгромлене і в наступному раунді ще багато тижнів відновлюватиме боєздатність. Колаборанти і пособники окупантів тікають до кордону, там зараз картина класичної паніки - колони нав'ючених краденим скарбом любителів «русского мира».

Вічна пам'ять полеглим за визволення Батьківщини. Тим, хто сьогодні ридає від щастя на вулицях звільнених селищ і намагається годувати наших бійців своєю нехитрою їжею - ми повернулися. На наших очах твориться історія. Усе ще не закінчено, але після місяців важкої оборонної операції - вкрай важлива і оперативно, і психологічно, перемога.