Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі - Государство и право диссертация

Главная

Государство и право
Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі

Зворотна дія як вид дії кримінального закону в часі. Її обґрунтування, матеріальні та формальні підстави. Кримінально правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі, що декриміналізує діяння та пом’якшує кримінальну відповідальність.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі
Розділ 1. Чинність і дія кримінального закону в часі
1.1. Проблеми поняття кримінального закону: визначення, зміст, відмежування від суміжних понять, адекватність термінології
1.2. Набуття і втрата чинності кримінальним законом
1.3. Дія кримінального закону в кримінальному правовідношенні
1.4. Зворотна дія як вид дії кримінального закону в часі
Розділ 2. Обґрунтування та підстави зворотної дії кримінального закону в часі
2.1. Обґрунтування зворотної дії кримінального закону в часі
2.2. Матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі
2.2.1. Декриміналізація як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі
2.2.2. Пом'якшення кримінальної відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі
2.2.3. Розширення підстав звільнення від кримінальної відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі
2.3. Формальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі
2.3.1. Колізійний припис як формальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі
2.3.2. Спеціальна вказівка законодавця як формальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі
2.4. Особливості підстав зворотної дії в часі “проміжного” кримінального закону
Розділ 3. Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі
3.1. Межі зворотної дії кримінального закону в часі
3.2. Кримінально правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі
3.2.1. Кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, що декриміналізує діяння
3.2.2. Кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, що розширює підстави звільнення від кримінальної відповідальності
3.2.3. Кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, що пом'якшує кримінальну відповідальність
Кінець ХХ і початок ХХІ століття увійдуть в історію України як роки значних перетворень майже у всіх сферах суспільного життя. За відносно невеликий проміжок часу в нашій державі одна суспільно-політична система змінилася іншою, один економічний уклад - іншим. Україна стверджується як суверенна держава, її економіка все більше набуває рис ринковості, громадсько-політичне життя - демократизму і цивілізованості, суспільство - свободи та громадянськості. Цілком природно, що зміни економічного, громадського та політичного життя в Україні потягли за собою і необхідність змін їх регуляторів. Навіть суспільна мораль - оплот стабільності і консерватизму громадянського життя - зазнала відносно суттєвих змін. Тому не є дивним, що у суперечність із сучасною системою суспільних відносин, яка за своєю природою є об'єктивною, вступила і система законодавства України, яка значною мірою є продуктом суб'єктивної діяльності законодавця, що відзначається певною інертністю.
Вказане зумовило ситуацію, коли у законодавстві України особливо яскраво проявилося протиборство двох тенденцій його розвитку. З одного боку, вітчизняне законодавство, як і законодавство будь-якої іншої країни, прагне до стабільності. З іншого - постала потреба у його динамічності, мінливості, пристосуванні до змінюваних потреб суспільного життя. При цьому, стабільність і динамізм законодавства продовжили залишатися взаємопов'язаними і діалектично обумовленими його властивостями. Як підкреслював З.К. Симорот, законодавство не може бути тільки стабільним або тільки динамічним. Для нього завжди характерні обидві ці властивості. Інша справа, що в одні періоди розвитку держави і права переважає динамічність правових рішень, в інші - їх стабільність [324, с. 13]. То ж цілком виправданим стало те, що на сучасному історичному етапі в Україні динамізм законодавства став превалювати над його стабільністю. Більше того, сама стабільність законодавства стала досягатися шляхом внесення до нього змін та доповнень. Адже “стабільність закону не можна розуміти як його абсолютну незмінність” [324, с. 13], як її розцінював, наприклад, М. Монтень, який був категоричним противником прийняття нових законів, вважаючи непохитними і нескасовуваними існуючі [198, с. 129-131, 291]. Слід погодитися з М.В. Цвіком у тому, що стабільність, тобто постійність і усталеність законів, не рівнозначна їх застиглому стану [426, с. 12]. Таким чином, кардинальні зміни у громадському, економічному та політичному житті України створили підґрунтя для великих змін і в її законодавстві, у тому числі - й кримінальному законі. Адже останній, як наголошував О.Ф. Кістяківський, також змінюється, “коли змінюються фактори, які його породжують” [116, с. 178].
Однак не лише вказані чинники спричинили динамічні зміни кримінального закону. На мій погляд і сьогодні, не позбавлена актуальності запропонована Гельвецієм класифікація законів на такі, що є мінливими за своєю природою (наприклад, закони торгівлі, податків тощо) та такі, що змінюються остільки, оскільки вони ще не доведені до досконалості (закони цивільні та кримінальні) [59, с. 522]. Не беручись стверджувати про істинність чи хибність такої класифікації щодо інших галузевих законів, відзначу, що відносно кримінального закону вона, певно, має рацію. Дійсно, як писав Г.В.Ф. Гегель, закону завжди необхідне поліпшення, завжди існує потреба у нових правових визначеннях. “Ставити кодексу вимогу щоб він був абсолютно закінченим і не допускав подальших визначень... значить не розуміти природи таких кінцевих предметів як приватне право, в яких так звана досконалість є постійним наближе н ням...”  [58, с. 253-254].
З огляду на ці два фактори - кардинальні реформування в країні та прагнення до удосконалення - кримінальний закон України за останні роки зазнав значних змін. Варто відзначити, що лише за останні 11 років його чинності (1991-2001 роки) зміни до КК України 1960 рокувидання станом на 20 липня 2000 р. - Ужгород: ІВА, 2000. - 536 с. вносилися 77 разів, причому було змінено, включено чи виключено понад 200 його статей. Проте, навіть таке обширне реформування КК України 1960 року не було достатнім, аби кримінальний закон України відповідав сучасним реаліям суспільного життя та сьогоднішньому рівню розвитку кримінально-правової науки. Справедливо звертають на це увагу В.Я. Тацій та В.В. Сташис, які пишуть, що КК України 1960 року “хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади, і не відповідав повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права” [349, с. 3]. У зв'язку з цим був розроблений і 5 квітня 2001 року прийнятий Верховною Радою України новий КК України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року.
Такий стан речей з кримінальним законом України, звичайно ж, не може не торкатися тих осіб, до яких він застосовується, тобто осіб, що вчинили злочин. Конституція України проголошує, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду” [136]. При цьому, як відмічає В.Д. Іванов, будь-який злочин, перш ніж за нього особа може бути покарана, вимагає певного часу для попереднього розслідування, впродовж якого кримінальний закон може бути змінений, скасований чи доповнений [94, с. 18]. Зміна ж законодавчих приписів ставить питання про долю людини, яка вчинила злочин, про вибір закону, за яким має визначатися її доля, тобто закону, який має застосовуватися до такої особи.
Ще з давньоримських часів стали постулатами права принципи de lege lato (з точки зору чинного закону) та lex retro non agit (закон зворотної дії не має). Сьогодні вони знаходять своє відображення у найважливіших міжнародно-правових актах. Так, зокрема, частина 2 статті 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що “ніхто не може бути засуджений на підставі скоєння будь-якого діяння або за бездіяльність, які на час їх скоєння не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом” [83, с. 7]; в частині 1 статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права говориться, що “ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, яке згідно з діючим на момент їх вчинення внутрішньодержавним законодавством або міжнародним правом не становило кримінального злочину” [195, с. 13]; частина 1 статті 7 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлює, що “жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом” [134]. Названі принципи стали також змістом статей 65 і 70 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни; статті 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів; статті 9 Американської конвенції про права людини; пункту “с” частини 4 статті 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; пункту “с” частини 2 статті 7 Додаткового протоколу ІІ до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру; статті 7 Африканської хартії прав людини і народів; частини 1 статті 7 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини.
Разом з тим, міжнародно-правовими документами допускається і застосування до скоєного злочину закону, прийнятого пізніше. Так, частина 1 статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачає, що “якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця”. Пунктом 2 Резолюції 1984/50 Економічної і Соціальної Ради ООН від 25 травня 1984 року “Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти” встановлюється, що “якщо після вчинення злочину були здійснені зміни в законодавстві, що передбачають більш м'які заходи покарання, вони повинні поширюватися і на правопорушника, що вчинив даний злочин” [191, с. 190-191]. Стаття 7 Конвенції СНД про права та основні свободи людини передбачає, що “якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання чи відповідальність за нього усувається, застосовується новий закон” [133]. Допускають можливість застосування прийнятих пізніше законів і Конституція України (частина 1 статті 58), і КК України (стаття 5). Проте, звертає на себе увагу той факт, що згадані нормативні приписи лише загальним чином визначають як коло законів, які можуть мати зворотну дію, і які такої дії не можуть мати, так і коло осіб, щодо яких закони можуть мати зворотну дію, і, особливо, правові наслідки такої дії.
Саме тому, очевидно тема зворотної дії закону в часі (а, особливо, кримінального) не була позбавлена уваги вчених юристів, у тому числі - криміналістів, теоретиків, конституціоналістів, представників інших галузевих юридичних наук. У радянський період її торкнулися у своїх докторських дисертаціях А.О. Тілле (“Действие советского закона во времени и в пространстве”, Москва, 1966) та М.І. Блум (“Действие советского уголовного закона во времени и в пространстве”, Рига, 1975). Крім цього, питання зворотної дії кримінального закону в часі спеціального досліджувалися у працях А. Абрамявічуса, Г.З. Анашкіна, Д.Н. Бахраха, Я.М. Брайніна, І.І. Горелика, М.Д. Дурманова, І. Заболоцького, Л. Зайцева, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, В.П. Коняхіна, В.М. Кудрявцева, Ю.Г. Ляпунова, В.І. Малихіна, О.С. Піголкіна, А.А. Піонтковського, А.Б. Сахарова, І. Сапгіра, Ю.А. Соколова, І.І. Солодкіна, І.С. Тишкевича, Г.В. Швекова та інших.
Сплеск досліджень зворотної дії кримінального закону в часі російськими криміналістами викликало набуття чинності КК Російської Федерації 1996 року. З'явилися кандидатські дисертації О.В. Журавльової (“Действие уголовного закона Российской Федерации во времени”, Москва, 1997) та М.Г. Мельникова (“Действие уголовного закона во времени и в пространстве”, Рязань, 1999), докторська дисертація О.І. Бойцова (“Уголовный закон: субстанциональный, атрибутивный и нормативный аспекты действия”, Санкт-Петербург, 1996). Відомий цілий цикл статей А.Я. Якубова, роботи О.І. Бойцова, А.Е. Бражника, Б.В. Волженкіна, О.С. Горелика, Т.Г. Даурової, Л.В. Іногамової, Ю.Г. Ляпунова, В. Максимова, В.І. Малихіна, О.М. Медведєва, Л.Ю. Перової, О.М. Попова, Е.С. Тенчова, С.Я. Улицького, А. Шестак та інших.
В Україні проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядав у своїй кандидатській дисертації В.М. Василаш (“Чинність кримінального закону України в часі”, Київ, 1995), цих же проблем торкалися в своїх публікаціях також П.П. Андрушко, В.І. Борисов, В.К. Грищук, С.В. Дячук, Я. Зейкан, М.І. Мельник, В. Мойсик, А.А. Музика, С.П. Погребняк, А.М. Ришелюк, О.Я. Свєтлов, М.І. Хавронюк та інші.
Така увага до проблеми зворотної дії кримінального закону в часі спростовує тезу, яку іноді можна зустріти, про те, що вона (ця проблема) є вже давно і недвозначно вирішеною. До сьогодні не втратила актуальності думка Ю.Г. Ляпунова про те, що, не дивлячись на всю свою, на перший погляд, очевидність та традиційний коментаторський виклад у літературі, застосування кримінального закону до діянь, вчинених до набуття ним чинності, є теоретично складною та практично важливою проблемою вчення про кримінальний закон [178, с. 4].
Актуальність теми дослідження обумовлюється наступними трьома твердженнями.
Перш за все, у відомих роботах проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання дії кримінального закону в часі. У зв'язку з цим вони майже не розглядалися як певне системне явище в кримінальному праві. Можливо, саме тому досі не визначені однозначно питання про розмежування чинності та дії закону в часі, про класифікацію підстав зворотної дії кримінального закону, про зворотну дію проміжного кримінального закону, про способи декриміналізації злочину та пом'якшення кримінальної відповідальності тощо.
Крім того, окремі питання зворотної дії кримінального закону в часі об'єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших монографічних наукових дослідженнях, оскільки постали вже в останні роки у зв'язку з прийняттям Конституції України, винесенням низки відомих рішень Конституційним Судом України та прийняттям КК України 2001 року. Очевидно, що саме набуття чинності новим Кодексом поставило численні проблеми, пов'язані з його зворотною дією в часі.
Нарешті, окремі з викладених у вже відомих дослідженнях тверджень, є, як уявляється, спірними. На мій погляд, що підлягають критиці сформульовані у літературі положення щодо повноважень законодавця надавати своїм рішенням зворотної дії будь-якому законові, щодо визначення правил встановлення більш м'якого кримінального закону, щодо меж та кримінально-правових наслідків зворотної дії кримінального закону тощо.
Викладене свідчить про те, що дослідження проблем зворотної дії кримінального закону в часі є актуальним як для науки кримінального права, так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону про його зворотну дію в часі, а також практики застосування цих положень.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, підстав та наслідків зворотної дії кримінального закону в часі за чинним законодавством України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі з а дачі :
1. Визначити поняття кримінального закону, з'ясувати і розмежувати між собою його чинність та дію в часі.
2. Визначити критерії виділення видів дії кримінального закону в часі і на цій підставі сформулювати поняття зворотної дії кримінального закону в часі.
3. Знайти юридичне обґрунтування зворотної дії в часі більш м'якого кримінального закону.
4. Визначити та описати підстави, межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі.
Об'єктом дослідження є зворотна дія кримінального закону в часі як один з темпоральних видів його дії. Предметом дослідження є положення чинного та вже скасованого законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн щодо зворотної дії кримінальних законів у часі, окремі кримінальні закони, які мають таку дію, а також практика їх застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи в галузі кримінального права, що належать перу Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.С. Білогриць-Котляревського, Я.М. Брайніна, О.А. Герцензона, П.С. Дагеля, О.М. Ігнатова, Т.А. Ліснієвски-Костарєвої, П.Д. Калмикова, С.Г. Келіної, О.Ф. Кістяківського, М.Й. Коржанського, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, О.І. Марцева, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, М.І. Пікурова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, І.А. Ребане, В.В. Скибицького, В.Г. Смирнова, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, П.А. Фейєрбаха, Б.В. Яцеленка та інших вчених. Крім того, були використані роботи з філософії, логіки, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.
Методологія дослідження. У цій роботі використовувалися загально-наукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінального закону в єдності та мінливості його змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема - правових) явищ була розглянута зворотна дія кримінального закону в часі у співвідношенні з іншими видами його дії. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити передумови, підстави та наслідки зворотної дії кримінального закону в часі; догматичного - проаналізувати зміст законодавчих положень про зворотну дію закону в часі; порівняльно-правового - порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного - дослідити та порівняти окремі чинні положення про зворотну дію кримінального закону в часі з такими ж положеннями попереднього, вже нечинного законодавства України.
Розділ 1 . Чинність і дія кримінального закону в часі
1 .1 Проблеми поняття кримінального закону: визначення, зміст, відмежування від суміжних понять, адекватність термінології
Проблема зворотної дії кримінального закону в часі є комплексною і багатогранною, однак відправним її моментом є, очевидно, визначення у розумінні самого кримінального закону. Дійсно, зворотна дія є лише ознакою, властивістю кримінального закону. Тому її характеристики мають пряму логічну залежність з ознаками самого кримінального закону, оскільки, як відомо, ознака ознаки явища є ознакою самого явища. Таким чином, існує пряма залежність, і це підтверджує аналіз наявних на сьогодні наукових досліджень, між розумінням дослідником поняття кримінального закону та визначенням ним зворотної дії закону в часі та її окремих характеристик. Нехтування таким зв'язком між поняттям закону та поняттям його зворотної дії може призвести не лише до неаргументованих висновків, а й до марних суперечок на цьому підґрунті. Правий був Вольтер, коли підкреслював, що перш ніж про щось сперечатися, необхідно встановити значення термінів, які використовуються сторонами, що сперечаються. Дійсно, визначення термінів у правових дослідженнях має відправне значення [183, с. 75], і подальші міркування про зворотну дію кримінального закону можуть бути позбавлені всякої рації, коли відправне поняття - поняття кримінального закону - залишиться недостатньо зрозумілим. Справедливо підкреслюється, що поняття є не лише певним концентратом знань, підсумком пізнання на певному етапі, а й засобом для подальшого пізнання [51, с. 131].
Саме тому уявляється за необхідне попереднє з'ясування проблем поняття кримінального закону. Крім того, дослідження зворотної дії кримінального закону в часі вимагає ще й встановлення так званих темпоральних (часових) характеристик самого закону. Якщо закон може мати дію (у тому числі зворотну) в часі, то він, як соціальний феномен, сам існує у часі. І тому визначення початкового та кінцевого моментів існування кримінального закону в часі також є проблемами, від того чи іншого вирішення яких можуть залежати висновки щодо зворотної дії кримінального закону в часі.
1.2 Набуття і втрата чинності кримінальним законом
Кримінальний закон, будучи явищем об'єктивної дійсності, з необхідністю існує у часі. Більше того, його властивості є предметом правового регулювання, при чому регулюються вони як самим кримінальним законом, так і актами конституційного законодавства України.
Час як такий не є юридичною категорією. Поряд з категорією простору він є особливим загальним співвідношенням явищ дійсності, є одним з видів діалектичного співвідношення матеріальних санів. За своєю суттю час є особливою категорією діалектики, а тому, як зазначає В.І. Свідерський, будь-яке наукове дослідження явищ, пов'язаних з часом, повинне проводитися з урахуванням цих його властивостей [322, с. 141]. На думку Р.А. Аронова та В.В. Терентьєва час, як і простір, не наділені ні геологічними, ні біологічними, ні правовими чи іншими властивостями. “Всі ці властивості, - вказують вони, - притаманні відповідним системам явищ та взаємовідношенням між ними” [7, с. 79]. Дотримуючись цих же відправних положень, П.М. Рабінович справедливо стверджує, що право регулює не час як такий (оскільки діалектичні категорії не підвладні правовому регулюванню), а часові (темпоральні) параметри об'єктивних явищ, функціонуючи як один із засобів, інструментів освоєння часу [300, с. 3-4].
Таким чином, законодавством України регулюються (визначаються) лише межі (початкова та кінцева) існування кримінального закону в часі, а не сам час існування кримінального закону, як абсолютний об'єктивний його атрибут, що є формою послідовних існувань кримінального закону одномірно і односпрямовано від минулого до майбутнього [8, с. 57; 55, с. 134-138]. Час, протягом якого існує кримінальний закон (як, втім, і будь-який інший закон), прийнято називати часом чинності кримінального закону, початковий момент цього часу - моментом (часом) набуття чинності законом, а кінцевий - моментом (часом) втрати чинності законом. Отже чинність кримінального закону - це той проміжок часу, протягом якого він існує як такий, протягом якого закон “живе”. Для того, щоб встановити час чинності кримінального закону саме й слід визначити початковий та кінцевий моменти його існування: момент “народження” закону та момент його “смерті”.
Кримінальний закон починає своє існування з моменту набуття ним чинності, яке, як відомо, є завершальною стадією законодавчого процесу, що відбувається поза Парламентом і здійснюється Президентом України [54, с. 37-38; 127, с. 221]. Передумовою ж набуття законом чинності є його оприлюднення (частина 3 статті 57 Конституції України). Ідея про необхідність оприлюднення кожного закону перед набуттям ним чинності є визначним досягненням розвинутих демократій.
Декларуючи свою відданість ідеалам права та демократії, і Конституція України встановлює, що закони повинні бути доведені до відома населення у встановленому законом порядку (частина 2 статті 57) і що не доведений до відома населення закон є нечинним (частина 3 тієї ж статті). Таким чином, Конституцією встановлюється, що будь-який закон, перш ніж набути чинності, обов'язково повинен бути офіційно оприлюдненим. Загальні положення про порядок оприлюднення законів України та набуття ними чинності сформульовані у статті 94 Конституції України. Відповідно до частини 4 згаданої статті “закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”.
Сьогодні в Україні закони офіційно оприлюднюються шляхом надрукування їх тексту в офіційних друкованих засобах масової інформації. Пунктом 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 р. “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” [289] встановлено, що “закони України … не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України”, газета “Урядовий кур'єр” та інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України». Таким чином, цим Указом, передбачено, що коло офіційних видань обмежується чотирма найменуваннями.
Конституція України ставить за мету шляхом оприлюднення кожного закону довести його до відома населення (частина 2 статті 57). Така мета видається занадто декларативною, оскільки навряд чи колись буде досягнута. Саме з метою створення реальної можливості для ознайомлення населення зі змістом нових законів Конституцією і передбачається десятиденний строк, який, за загальним правилом, має сплинути з моменту оприлюднення закону до моменту набуття ним чинності. При цьому Конституція України надає законодавцеві можливість цей термін збільшувати або скорочувати, але не ближче, ніж до дня оприлюднення закону.
Вважається, що протягом десяти днів (за загальним правилом) кожен громадянин має реальну можливість ознайомитися зі змістом закону. Проте, така презумпція, як уявляється, не завжди виправдана. Тим більше невиправданою уявляється відмова від надання десятиденного строку на ознайомлення із законом у випадках, коли він набуває чинності, як це часто має місце, з дня опублікування. Люди у більшості випадків дізнаються про зміст нових законів, коли “наслідують взірці встановлені іншими, кого вони вважають краще поінформованими ніж самих себе” [423, с. 54]. Новий кримінальний закон, перш ніж набути чинності, має увійти у суспільну свідомість як через безпосереднє ознайомлення з ним, його викладом чи коментарями кожного, кого він стосується, так і, головним чином, через передачу інформації про злочини шляхом створення певного суспільного еталону правомірної поведінки тими, чиї дії вважаються за взірці іншими людьми. Навряд чи це можна зробити за 10 днів. І вже абсолютно неможливо цього досягти опівночі тієї доби, коли був оприлюднений закон, що набуває чинності з дня опублікування.
Так, наприклад, наклеп та образа були декриміналізовані в Україні з 1 вересня 2001 року, тобто з дня набуття чинності КК України 2001 року. В той же час сам КК України був офіційно оприлюднений 19 червня 2001 року, а неофіційно - ще раніше. Таким чином, за період з 19 червня до 1 вересня 2001 року органи кримінального переслідування та суди могли порушувати та провадити кримінальні справи за статтями 125 та 126 КК України 1960 року, наперед знаючи, що з 1 вересня такі кримінальні справи будуть закриті. В Російській Федерації подібна ситуація склалася при набутті чинності КК 1996 року, який був офіційно оприлюднений майже за півроку до дня набуття ним чинності. Це створило досить широке коло проблем у правозастосуванні, пов'язаних з тим, що окремі суди застосовували положення ще нечинного КК, інші ж продовжували розгляд справ до останнього дня чинності старого КК, а потім припиняли їх тощо [181, с. 10-11].
Таким чином, початковим моментом чинності кримінального закону є момент, у який закінчується визначений Конституцією України чи самим кримінальним законом строк, що має сплинути з дня його офіційного оприлюднення. При цьому порядок офіційного оприлюднення законів та вирахування вказаного строку потребує на сьогодні суттєвих удосконалень.
Якщо набуття чинності - це початковий момент життя закону, з якого він власне й існує як такий і за формою, і за змістом, то втрата ним чинності - кінцевий момент його існування. Однак, якщо набуття законом чинності більш чи менш повно врегульоване Конституцією та законодавством України, то втрата ним чинності ще, на жаль, не отримала належного законодавчого регулювання, що інколи призводить до певних труднощів у визначенні кінцевого моменту чинності одного закону та початкового моменту чинності іншого, а, отже, і щодо визначення зворотної дії нового закону.
В науці кримінального права давно вже висловлена думка про те, що кримінальний закон є чинним доти, доки він не буде скасований чи змінений у встановленому порядку [119, с. 11]. Однак окремі криміналісти трактують підстави втрати чинності кримінальним законом дещо ширше. Так, на думку О.А. Герцензона “затверджений кримінальний закон, що набув чинності, є чинним до настання однієї з наступних умов: 1) скасування закону, 2) зміни закону в частині, заміни його іншим законом, 3) спливу строку чинності закону, 4) відпадання особливих умов і обставин, що викликали дію цього закону” [60, с. 213]. Запропоновані О.А. Герцензоном чотири підстави втрати кримінальним законом чинності сьогодні стали практично хрестоматійними, і увійшли до багатьох підручників з кримінального права [47, с. 33; 141 с. 53; 297, с. 25; 331, с. 32; 390, с. 72]. Тим не менше, повністю погодитися з ними не уявляється за можливе. Сказане, зокрема, стосується такої підстави, за якої, на думку О.А. Герцензона, кримінальний закон втрачає чинність, як відпадання особливих умов і обставин, на існування яких такий закон був розрахований.
Так, кримінальний закон в тій чи іншій частині може втратити чинність з наступних трьох причин: по-перше, у зв'язку з його скасуванням; по-друге, у зв'язку із заміною його іншим законом (викладенням в іншій редакції); по-третє, у зв'язку зі спливом визначеного законодавцем строку чинності тієї чи іншої статті кримінального закону.
Скасування кримінального закону, поряд із заміною його іншим, є найбільш поширеним способом втрати чинності всім законам чи окремими його частинами. Таке скасування може здійснюватися Верховною Радою України шляхом прийняття закону про скасування (втрату чинності) того чи іншого припису кримінального закону без
Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі диссертация. Государство и право.
Контрольная Работа По Литературному Чтению
Сочинение О Знаменательном Событии
Реферат: Столыпинская реформа на Украине и ее последствия. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Географічна наука у Середньовіччя та у Новий час
Цифровое Стратегическое Планирование Диссертация
Реферат: Безопасность при эксплуатации криогенных установок
Реферат: Социализация и социальный конфликт
Реферат: Основные направления социальной защиты населения России
Реферат по теме Ипотечное кредитование и управление земельными ресурсами
Курсовая Работа Пример Оформления Фото
Отчет Учебной Практики По Предприятию Пример
Реферат по теме Функционирование денежной системы
Реферат: Искусство продаж услуги коучинг. Скачать бесплатно и без регистрации
Обсуждение результатов собственных исследований
Отчет по практике по теме Основы деятельности администрации с. Турочак
Козяков Владимир Павлович Отзыв На Диссертацию
Планета Венера Реферат
Эссе Почему Я Выбрал Химию
Контрольная работа по теме Особые правовые режимы на морском транспорте
Контрольная работа по теме Признаки гражданско-правовой сделки. Экологическое право
Учет труда и его оплаты - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Система органов дыхания - Биология и естествознание реферат
Структура и строение нейрона - Биология и естествознание реферат