Международное право - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Международное право

Природа обязательной силы международного права. Особенности международной правосубъектности международных организаций. Декларация прав национальностей Украины. Законность во внутригосударственном праве. Правовой режим пространства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ
ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА
Контрольная по курсу: «Международное публичное право»
Студентки 3-го курса отделения международных отношений
11. Международное право и международные отношения.
На каждом этапе развития международных отношений междуна-родное право отражает их особенности, является производным от международных отношений во всем их разнообразии. Являясь над-строечной категорией, оно как бы вырастает над экономическими, политическими, военными и другими международными отношения-ми и затем активно воздействует на все эти отношения, способствуя развитию одних и тормозя другие.
Под предметом международного права понимают как раз международные отношения, которые включают отношения между странами, между странами и межправительственными организациями, между странами и образованиями подобными государствам, между международными межгосударственными организациями.
40. Природа обязательной силы международного права.
Юридически обязательная сила -- необходимое качество международного права, которое регулирует международные отношения присущим праву методом. Источник этой силы всег-да был предметом разногласий.
При создании нормы имеются как бы два соглашения. Одно -- относительно содержания нормы, второе -- о придании ей юридически обязательной силы. Это, в общем, теоретическое положение имеет практическое значение. Зачастую согласив-шись о содержании нормы, государства договариваются о при-дании ей не юридической, а политической обязательной силы и, следовательно, это уже не международно-правовая норма. И таких норм сегодня очень много.
Соглашение государств придает юридически обязательную силу не только отдельному договору, отдельной норме, но и международному праву в целом. Это находит выражение в принципе добросовестного выполнения обязательств по меж-дународному праву -- в принципе pacta sunt servanda (догово-ры должны соблюдаться), который юридически обязывает со-блюдать международно-правовые нормы. Юридическая сила общепризнанных норм международного права порождается общим согласием государств. Эти положения не раз находили выражение в международной практике.
Свобода воли, соглашения государств не означает произво-ла. Они детерминированы условиями существования государств. Признание за международным правом обязательной силы оп-ределяется потребностями жизни международного сообщест-ва и коренными интересами государств. Правовое регулирова-ние международных отношений -- абсолютная необходимость, и, следовательно, придание международному праву юридичес-кой и обязательной силы неизбежно.
98. Закон Украины «Про действие международных договоров на территории Украины» от 10 декабря 1991 года.
Закон України "Про дію міжнародних договорів па території Ук-раїни" від 10 грудня 1991 р. передбачає, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон.
„Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, праг-нучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і де-мократичних засад міжнародного співробітництва, Вер-ховна Рада України постановляє:
Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід ємну частину національного законодавства Ук-раїни і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.”
127. Особенности международной правосубъектности международных организаций.
Правосуб'єктність міжнародних організацій вторинна. Міжна-родні організації беруть участь у міжнародних правовідно-синах: володіють правосуб'єктністю в межах, установле-них міжнародними угодами -- установчими актами цих організацій.
Міжнародні організації володіють спеціальною міжна-родною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями. Тому її інколи ще називають функціональною. Саме че-рез функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консульта-тивному висновку її правосуб'єктність. Як правило, межа правосуб'єктності міжнародних організацій вказується в їхніх установчих актах.
Крім специфічних прав та обов'язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні типові права та обов'язки -- складові міжнародної пра-восуб'єктності. Це: а) право укладати договори з дер-жавами та міжнародними організаціями; б) право виз-нання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.
Права та обов'язки міжнародної організації як суб'єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та обо-в'язками як юридичної особи; а) право укладати контрак-ти, договори найму; б) право на придбання рухомого та нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укла-дати договори про оренду; г) право бути стороною в су-довому розслідуванні та ін.
Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні за-пити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, ско-єних на території розташування організації. Це -- функ-ція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації про-водити обшуки, арешти тощо в межах розташування ор-ганізації.
Для міжнародних організацій характерне односторон-нє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить прак-тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга-нізацій).
Формально маючи право укладати міжнародні догово-ри, фактично (і юридично) міжнародні організації обме-жені щодо сфери реалізації цього права. В основному ус-тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру органі-зації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Пра-воздатність міжнародної організації укладати договори ре-гулюється правилами цієї організації», кількість таких до-говорів ще досить незначна.
Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості порівняно з таким правом у державі. Воно не завжди пов'язане з припиненням існування дер-жави. Відомо, що право на майно Ліги Націй передавало-ся за угодою між цією організацією та ООН -- останній. Випадки реалізації права правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої метеорологічної організації та ін.
В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р. Міжнародний Суд ООН з'ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною правосуб'єктністю? Позитив-на відповідь базувалася на Статуті ООН.
У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її правосу б'єктність? Суд відповів так: «П'ятдесят держав, складаю-чи значну більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до міжнародного права створювати організацію, що володіє об'єктивною міжнарод-ною правосуб'єктністю, а не лише правосуб'єктністю, яку визнають тільки вони». Цей висновок швидко знайшов своїх прихильників (М. Соренсен, А. Серені та ін.). Підтвердженням тому є укладання міжнародною організацією угоди з державами, які не є її членами.
156. Декларация прав национальностей Украины.
Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декла-рацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи осо-бистості;
прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;
беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з ук-раїнцями складають п'ятдесяти двохмільйонний народ Ук-раїни, приймає цю Декларацію прав національностей України:
Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.
Представники народів та національних груп обирають-ся на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.
Дискримінація за національною ознакою заборо-няється й карається за законом.
Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забез-печує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.
Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, вклю-чаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з державною мовою.
Українська держава забезпечує право своїм грома-дянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості.
Усім громадянам України кожної національності га-рантується право сповідувати свою релігію, використо-вувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.
Пам'ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.
Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної куль-тури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, жур-налів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.
Національні культурні центри і товариства, пред-ставники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.
185. Метод создания юридических норм.
Міжнародна правотворчість -- це активно творча діяль-ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.
Сформована державна воля, якщо вона може бути за-доволена в національних умовах, формулює внутрішньо-державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши-ми державами.
Це відбувається в певному правовому порядку. Про-цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.
Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус-відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож-ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу-дується на трьох основних компонентах: а) власному ба-ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер-спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви-користання потенціалу інших держав при вирішенні вка-заної проблеми.
225. Ієрархія норм у міжнародному праві.
Доктрина міжнародного права дає однозначну відповідь про існування ієрархічних зв'язків між нормами в системі міжнародного права. Чільне, з погляду юридичної сили, місце в системі посідають договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права, які є імпера-тивними нормами загального міжнародного права, що містяться у певних універсальних міжнародних договорах. Імперативні норми визначають межі дійсності або не-дійсності інших норм як двосторонніх, так і багатосто-ронніх договорів. Доцільно наголосити на тому, що такі норми визначають не зміст інших норм, а їхню юридич-ну дійсність або недійсність у загальному міжнародному праві.
Щодо питання про спів-відношення і взаємозв'язок договірних та звичаєвих норм у системі міжнародного права, більшість теоретиків і прак-тиків міжнародного права вважають, що обов'язкова сила договірних та звичаєвих норм однакова. З погляду засобів створення і форм існування ці норми мають істотні роз-біжності, проте з огляду на юридичну чинність вони є рівними. Договірні та звичаєві норми одного ієрархічного рівня мають однакову юридичну силу. На випадок колізії між ними та відсутності певного взаємного рішення суб'єктів про вибір застосовної норми доктрина припус-кає використання відомого загального принципу права «lex posterior derogat priori» (наступний закон має пере-важну силу перед попереднім). У разі невідповідності до-говірних та звичаєвих норм різного ієрархічного рівня не-залежно від форми їх існування повинні застосовуватися ті, що мають більшу юридичну силу у міжнародно-пра-вовій системі.
243. Національний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.
До внутрішньодержавного організаційно-правового (ін-ституційного) механізму реалізації норм міжнародного права належать державні органи, покликані здійснювати правову діяльність для розроблення та прийняття юридич-них актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.
В Україні такими основними органами є:
Президент України, який як глава держави за Кон-ституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжна-родні договори України, видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.
Верховна Рада України є законодавчим органом, упов-новаженим у галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти -- як спеціаль-ного характеру, стосовно прийняття зобов'язань і реалі-зації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.
Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зов-нішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України, прийнятих з метою гаранту-вання дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і сво-бод людини, розробляє загальнодержавні програми забез-печення виконання міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.
Міністерство закордонних справ України є органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок здійснен-ня управління зовнішніми зносинами України з іншими державами та міждержавними організаціями.
Крім зазначених органів, суттєвими повноваженнями щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права наділені спеціалізовані органи зовнішніх зносин, зокрема Міністерство економіки, інші міністерства, комітети та відомства України.
272. Склад міжнародного правопорушення.
Международное правонарушение - это действие или бездействие субъекта международ-ного права, в результате чего нарушаются нормы международного права и международные обяза-тельства этого субъекта, допустившего неправомерные действия или бездействие, наносящие дру-гому субъекту или группе субъектов международного права или всему международному сообще-ству в целом ущерб материального или нематериального характера (например, акты агрессии, не-законное ограничение суверенитета, посягательство на территориальную целостность, оккупация, вооруженное вмешательство, нарушение обязательств по договорам и др.) При этом ответствен-ность возникает как правило, только при наличии причинной связи между противоправным пове-дением (действием) субъекта международного права и причиненным ущербом
Таким образом, составными элементами международного правонарушения, влекущего за собой международно-правовую ответственность, являются действие или бездействие субъекта (субъектов) международного права, нарушающее действующие нормы международных соглаше-ний или международные обычаи, вменяемость правонарушения субъекту международного права, причинение ущерба или вреда другому субъекту (субъектам) международного права
Никакие ссылки государства на национальные законы и правила в оправдание своего пове-дения, приведшего к нарушению норм международного права и нанесению ущерба или вреда, не-допустимы Также недопустимы ссылки и на незнание норм международного права или на непра-вильное их толкование или применение должностными лицами государства. Практически все ме-ждународные правонарушения субъектами международного права совершаются сознательно, преднамеренно, виновно.
301. Материальная и нематериальная ответственность.
Міжнародно-правова відпо-відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичну. Іноді ці два види називають: матеріальний і нематеріальний. Серед немате-ріальної відповідальності розрізняють: моральну, політич-ну і морально-політичну. Але, по-перше, таке дроблення мало підтверджується практикою реалізації міжнародно-правової відповідальності. По-друге, зводити відповідаль-ність за порушення норм міжнародного права до мораль-ності не зовсім коректно. Безперечно, міжнародна мораль суттєво впливає на характер певних обмежень щодо по-рушення норм міжнародного права, але замінити собою юридичну відповідальність вона не може.
Коли йдеться про політичну відповідальність, то слід враховувати певну умовність цього терміна. Адже будь-яка відповідальність держави як політичного організму за своєю суттю є політичною, В такому разі говорять про умовність терміна, відсутність такого, який більше підходить, тощо. Висловлюється й така думка, що за політичної відпові-дальності можливі лише політичні наслідки.
Чіткої межі між політичною (нематеріальною) і мате-ріальною відповідальністю немає. Матеріальний збиток може тягнути тільки на політичну відповідальність, і, на-
впаки, нематеріальний збиток (порушення прав людини) може викликати матеріальну відповідальність за заподія-ну моральну шкоду.
Нематеріальна відповідальність може виступати в різ-них формах: сатисфакції, ресторації, обмеження сувере-нітету, обмеження юрисдикції держави та ін.
330. Законность во внутригосударственном праве.
Законность - явление многоаспектное и может выступать как принцип, метод, режим. Законность является принципом дея-тельности государственных органов, общественных организаций, коммерческих корпораций, должностных лиц, граждан. Прин-цип законности присущ только демократическим государствам, поскольку он является антиподом произвола и беззакония, пред-полагает связанность всех органов государства правовыми нор-мами, действия в их рамках и во имя их реализации. С другой стороны -- со стороны деятельности государства законность вы-ступает как определенный метод государственного руководства обществом, т.е. оно осуществляется исключительно правовыми средствами. Как метод государственного руководства обществом законность означает, что:
1) органы государства и должностные лица при осуществле-нии своей деятельности, разрабатывая и принимая решения, опираются на принципы и требования законности.
2) при организации реализации принятых решений они не выходят за пределы своей компетенции.
3)при осуществлении контроля и надзора за законностью действий участников общественных отношений они придержи-ваются правовых процедур, используют правовые средства и способы.
Метод законности является основой применения иных ме-тодов государственного управления: организации, принуждения, воспитания, контроля и т.п. Он предполагает высокий уровень правовой культуры и одновременно является средством повы-шения уровня общей и правовой культуры.
Законность есть и режим реально действующего права, со-стояние (атмосфера) соответствия общественных отношений законам и подзаконным нормативно-правовым актам, которые, в свою очередь, призваны отражать принципы свободы и спра-ведливости, заложенные в праве.
Режим законности -- непременный элемент демократии, ибо без законности демократия может перерасти в охлократию -- власть толпы. Без законности как режима общественно-поли-тической жизни общество может быть ввергнуто в анархию и хаос, когда личность становится уязвимой для бесконтрольных действий со стороны государственной власти, незащищенной от ее произвола.
357. Функции международного правопорядка.
Для міжнародного правопорядку характерні три го-ловні функції: 1) збереження та вдосконалення правопо-рядку (через управління системою правопорядку; його за-хист від гнітючого впливу негативних чинників; зміцнен-ня цілісності та організованості системи, впорядкування координаційних взаємозв'язків, елементів, властивостей, відносин, підтримку властивостей стабільності, стійкості, впорядкованості, законності); 2) взаємодія із зовнішнім середовищем, іншими соціальними системами (через при-стосування до зовнішнього середовища, служіння право-вою основою для політичних систем, які взаємодіють у міжнародних відносинах, підтримання і захист тих із них, які відповідають системі міжнародного правопорядку; внесення впорядкованості в систему міжнародної демок-ратії, в структуру та функціонування важливих сфер су-часної системи міжнародних відносин, внесення впоряд-кованості у важливі внутрішні зв'язки міжурядових орга-нізацій); 3) відокремлення якісної визначеності міжна-родного правопорядку (через упорядкування наявної структури, координацію взаємодії компонентів правопо-рядку; впорядкування правових властивостей і стану кож-ного суб'єкта міжнародного права, програми його пове-дінки та функціонування; впорядкування правових відносин, процесів, зв язків у часі та просторі; досягнення внут-рішньо узгодженої системи міжнародного правопорядку).
388. Структура договора: наименование, преамбула, материальные положения, заключительные положения, подписи, дополнения.
Под структурой договора понимается его деление на состав-ные части. Конкретный договор в силу специфики его объекта и целей, процедуры принятия может иметь и специфическую структуру. Однако большинство международных договоров со-стоят из следуюobструктурных элементов: преамбулы, основ-ной части и заключительной части. В ряде современных между-народных договоров, например в области сокращения вооруже-ний или научно-технического сотрудничества, имеется также дополнительная часть -- приложения. Все части международно-го договора являются юридически обязательными и подлежат добросовестному выполнению.
Преамбула является вступительной частью договора, в кото-рой стороны излагают цель договора и принципы ее дости-жения.
Основная (центральная) часть содержит взаимные права и обязанности сторон, т.е. правила поведения, которыми они должны руководствоваться при выполнении договора.
Заключительная часть включает в себя положения о порядке вступления договора в силу, его действии и прекращении.
В приложениях обычно содержатся какие-то технические сведения, например о сокращаемых вооружениях и описание процедур, связанных с выполнением договора, преимуществен-но технического характера, в частности технологии ликвидации ракет или порядок проведения инспекций на местах и т.п.
417. Обеспечение выполнения договоров.
Обеспечение выполнения международных договоров осуществля-ется самими субъектами международного права. Выполнение дого-воров может обеспечиваться с помощью международных гарантий, международного контроля, при поддержке международных органи-заций и т.д.
Международные гарантии. Под международными гарантиями понимается международно-правовой акт, предусматривающий поручительство или заверение государства или группы государств при-нять все необходимые меры, чтобы побудить участника либо участ-ников выполнить заключенный договор. Так, в 1925 году Германия, Бельгия, Франция, Великобритания и Италия заключили Локарнский договор о взаимной гарантии, в котором было указано, что его участ-ники гарантируют индивидуально и коллективно сохранение терри-ториального status quo и нерушимость границ между Германией и Бельгией и Германией и Францией.
Международный контроль может осуществляться в разнообраз-ных формах. Например, такой контроль осуществляется специаль-ными комитетами. Так, в соответствии с Международным пактом о гражданских и политических правах 1966 года создан Комитет по правам человека, осуществляющий контроль за соблюдением го-сударствами-участниками прав и свобод человека и гражданина, закрепленных в Пакте. Такие комитеты созданы в соответствии и с другими договорами в области прав человека (Комитет по правам ребенка, Комитет по ликвидации расовой дискриминации и др.).
Международные организации играют значительную роль в обеспе-чении выполнения договоров, поскольку их органы, согласно уста-вам, часто уполномочиваются рассматривать вопросы соблюдения их членами своих договорных обязательств.
Могут создаваться специальные организации для обеспечения соблюдения и исполнения положений договора. Например, Кон-венцией о запрещении разработки, производства, накопления и применения химического оружия и о его уничтожении 1993 года предусматривается создание организации для осуществления меж-дународной проверки соблюдения конвенционных положений ее участниками.
Обеспечению выполнения договоров содействует также сущест-вование института международной ответственности за правонару-шения.
Внутригосударственные меры. Применение международных договоров предполагает осуществление внутригосударственных мер по выполнению договорных обязательств. В ряде договоров прямо предусматривается, какие меры обязаны принимать их участники.
446. Договірно-правове управління Міністерства закордонних справ України: структура, функції і характер роботи.
Договірно-правове управління (ДПУ) є одним з найбільших у Міністерстві закордонних справ, воно відповідає за надзви-чайно важливий аспект зовнішньополітичної діяльно-сті -- юридичний. З огляду на специфіку роботи дипло-матичних служб (згадаймо, що в епоху «традиційної дипломатії» вони практично повністю формувалися з-поміж юристів), це управління консультує інші дер-жавні установи з питань міжнародно-правового харак-теру. Воно курирує розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин України з іншими державами, готує тексти міжнародних договорів, тримає під конт-ролем питання державних кордонів і т. д.
533. Структура и персонал консульских представительств.
Как предусмотрено Конвенцией 1963 года, этот персонал делится на три категории: 1) консульские должностные, состоящие на консульской службе и выполняющие консульские функции; 2) консульские служащие, выполняющие административно-техническую работу, и 3) обслуживающий персонал.
593. Личные привелегии и иммунитеты персонала торгового представительства.
Торговые представи-тельства, будучи составной частью дипломатических пред-ставительств, пользуются их преимуществами.
Привилегии и иммунитеты торговых представительств фиксируются в соглашениях между аккредитующим государством и иностранны-ми государствами о правовом статусе торгпредства. В них, как правило, указывается, что торговое представительство является частью дипломатического представительства в данном государстве. В соответствии с этим:
а) помещения торгпредства неприкосновенны, как и помещения дипломатического представительства;
б) торгпредство имеет право пользоваться шифром;
в) оно не подлежит обложению налогами и сборами;
г) торгпредство пользуется судебным иммунитетом, за исключением случаев, когда аккредитующая сторона согласится на подчинение торгпредства местной юрисдикции по опре-деленным спорам;
д) торгпред и два его заместителя пользуются всеми дипломатическими привилегиями и иммунитетами;
е) все остальные сотрудники торгпредства пользуются привилегиями и иммунитетами, которые предоставляются, согласно Венской конвенции 1961 года, соответственно ад-министративно-техническому и обслуживающему персона-лу дипломатических представительств.
620. Основания для изменения государственных границ согласно современному международному прав у .
Существуют три основания изменения границ. Все они связаны с изменением принадлежности территории и состоят в следующем: 1) осуществление народами и нациями права на самоопределение, результатом чего является выделение новой государственной терри-тории в составе прежней, разделение существующей территории или воссоединение (присоединение) различных территорий; 2) обмен участками территории между государствами или их уступка на ос-новании международного договора, подлежащего ратификации; 3) редемаркация границы на основе двустороннего протокола.
Свидетельством непризнания границы или владения территорией является официально заявленный протест одной стороны в адрес другой по поводу действий последней в отношении спорного участка границы или границы и/или территории в целом.
649. Правовой режим пространства, который находится за границами национальной юрисдикции - Антарктика.
15 октября 1959 г. в Вашингтоне открылась Международная конференция по Антарктике, в которой приняли участие представи-тели 12 государств: Австралии, Аргентины, Бельгии, Великобри-тании, Новой Зеландии, Норвегии, СССР, США, Франции, Чили, Южно-Африканского Союза, Японии. 1 декабря 1959 г. Конферен-ция приняла Договор об Антарктике, который определяет ее между-народно-правовой режим и в настоящее время.
Договор рб Антарктике 1959 года территориальн
Международное право контрольная работа. Государство и право.
Дипломная работа по теме Анализ финансового состояния ООО 'Альянс-Плюс'
Контрольная работа по теме Идеологическая политика в социальной сфере
Реферат На Тему Достоевский Федор Михайлович
Реферат: Тепловое излучение, его характеристики и их измерение
Правовой Статус Таможенного Служащего России Курсовая Работа
Будет Ли Отмена Итогового Сочинения
Курсовая работа: Разработка рекомендаций стратегического развития компании
Курсовая работа по теме Сооружение земляного полотна
Тема Назывное Предложение Итоговое Сочинение
Темы Всероссийского Сочинения 2022 2022
11 Класс Контрольные Работы Умк Гольцовой
Реферат по теме Банковская конкуренция
Курсовая работа: Проектирование технологических процессов изготовления деталей вагонов
Курсовая работа: Архитектура ПК. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат Про Олега Вещего
Реферат: Наш ответ Чемберлену
Реферат по теме Об Александре Дюма
Учебное Пособие На Тему Полимеразная Цепная Реакция
16/10/1994 от автора через 2:5020/...
Что называют математической моделью?
Единый налог на вменённый доход: бухгалтерский и налоговый учёт (на примере ИП Евменова Н.В.) - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Деякі відомості з військової справи - Военное дело и гражданская оборона презентация
Государственная власть - Государство и право курсовая работа