Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників - Педагогика курсовая работа
Главная
Педагогика
Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників
Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення. Теоретико-методичні засади розвитку зв’язного мовлення у дітей на етапі дошкільного дитинства. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення. Система вправ для навчання.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників
Розділ I. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ
1.1 Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення
1.2 Теоретико-методичні засади розвитку зв'язного мовлення у дітей на етапі дошкільного дитинства
1.3 Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку
Розділ II. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
2.1 Особливості діалогічного мовлення та його функції
2.2 Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення
2.3 Система вправ для навчання діалогічного мовлення
Розвиток зв'язного мовлення дітей дошкільного віку є однією із стрижневих проблем дошкільної лінгводидактики. ЇЇ актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХ1 столітті, Законів України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Комплексними заходами щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.
Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ, що її оточує, в його цілісності і різноманітності; формує і розкриває свій власний внутрішній світ, свій образ „Я”; засвоює і створює культурні цінності, виступає при цьому активним суб'єктом взаємодії. Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини. Водночас, як засвідчує практика, поширення комп'ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, які стали доступними й дітям дошкільного віку як у сім'ї, так і в дошкільних закладах, обмежує безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва. Зазначимо, що мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості, що формується на етапі дошкільного дитинства (А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, Н.В.Гавриш, О.Л.Кононко, К.Л.Крутій та ін.). Саме тому вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв'язного мовлення (діамонологічної компетенції) - важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу.
Проблема розвитку зв'язного мовлення дошкільників не є новою. Вона досліджувалася класиками наукової думки і сучасними науковцями в різних аспектах: психологічному (Л.С.Виготський, Г.М.Леушина, О.Р.Лурія, Т.О.Піроженко, С.Л. Рубінштейн, І.О.Синиця та ін.); психолінгвістичному (І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв, О.М. Шахнарович та ін.); лінгвістичному (М.П.Кочерган, Т.О. Ладиженська, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, Л.В.Щерба та ін.); педагогічному (Л.В.Ворошніна, В.Г.Захарченко, А.А.Зрожевська, Е.П. Короткова, Н.П.Орланова, Є.І.Тихеєва, О.С.Ушакова та ін); лінгводидактичному (А.М.Богуш, О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Н.В.Гавриш, Т.К.Донченко, С.О.Караман, В.Я.Мельничайко, Л.М.Паламар, М.І.Пентилюк та ін.). Досліджено такі аспекти розвитку зв?язного мовлення дітей дошкільного віку: навчання розповідання за дидактичними картинками (Н.В.Гавриш, Л.І.Глухенька, Н.Ф.Виноградова, Н.Г.Смольнікова, Е.М.Струніна та ін.), іграшками (А.М.Бородич, Е.П.Короткова та ін.), навчання описових розповідей (В.В.Гербова, А.А.Зрожевська, С.В.Ласунова та ін.), переказування дітьми художніх творів (Р.П.Боша, О.М.Лещенко, Н.В.Малиновська, Н.П.Орланова та ін.), навчання творчих розповідей (Л.І.Березовська, Н.В.Водолага, Л.В.Ворошніна, Н.В.Гавриш, С.В.Ласунова та ін.), розвиток зв'язного мовлення за текстом казок (С.Л.Алієва, Н.Н.Насруллаєва, Ю.А.Руденко, Л.І.Фесенко та ін.), у продуктивній діяльності (Т.Г.Постоян та ін.), розвиток пояснювального (Н.І.Кузіна, М.М.Поддьяков та ін.) і діалогічного мовлення (Е.І.Матецька, Т.Слама-Казаку, С.К.Хаджирадєва, Г.В.Чулкова та ін.), в ігровій діяльності (В.Г.Захарченко, Б.Ф.Контаутене, Н.В.Савінова та ін.). Натомість ознайомлення з результатами теоретичного аналізу означеної проблеми і практичним досвідом засвідчило, що питання зв'язності дитячого мовлення попри всю різноманітність пропонованих методичних систем, розглядається не лише практиками, але й науковцями однобічно, з погляду оволодіння дітьми загальноприйнятими в лінгвістиці якостями зв'язного мовлення.
Важливе місце в системі засобів розвитку зв'язного мовлення дошкільників посідає гра. Її вплив на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (А.Я.Коменський, С.Ф.Русова, В.О. Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін.), психологів (Ю.А.Аркін, М.Я.Басов, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, Н.Д.Виноградов, Д.Б. Ельконін, С.Л.Рубінштейн, Д.Н.Узнадзе та ін.), сучасних педагогів (Л.В. Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.І.Жуковська, В.Г.Захарченко, Т.О.Маркова, Д.В.Менджерицька, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, Г.С.Швайко, К.І.Щербакова та ін.). Зазначимо, що хоча проблема гри завжди була в центрі уваги педагогічної науки, однак її лінгвістичний аспект щодо розвитку зв'язного мовлення розглядався лише у зв'язку з дослідженням сюжетно-рольової гри (В.Г.Захарченко). Аспекти ж ігрового потенціалу в процесі формування мовленнєвих навичок і зокрема, зв'язного мовлення дошкільників залишаються поза увагою науковців. Психологи розглядають гру як діяльність, що відображає дійсність шляхом активного її перетворення (Ю.А.Аркін, Л.С.Виготський, Н.Д.Виноградов, Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, С.Л.Рубінштейн та ін.). У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток гри. Це перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова.
Психолінгвістичний компонент проблеми мовленнєво-ігрової діяльності розкривається у працях Є.М.Верещагіна, М.І.Жинкіна, І.О.Зимньої, О.О.Леонтьєва, О.Р.Лурії, Т.О.Піроженко, І.О.Синиці, О.М.Соколова та ін. Він ґрунтується на уявленнях про структуру мовленнєвої діяльності та різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, що забезпечують реалізацію мовленнєвого акту на знайомому матеріалі з використанням комунікативно спрямованих одиниць висловлювання.
Лінгводидактичний аспект означеної проблеми знайшов своє практичне втілення в низці досліджень останніх років (О.П.Аматьєва, Л.І.Березовська, С.В.Ласунова, Н.В.Савінова та ін.). Доведено, що здатність дитини використовувати в ігрових ситуаціях зв'язні висловлювання впливає на емоційно чуттєву сферу їхньої життєдіяльності і водночас максимально активізує мовлення дітей. Відтак, позитивний вплив гри на розвиток мовлення дітей дошкільного віку, з одного боку, і недостатнє дослідження й розробка методики розвитку діалогічного мовлення дітей, з другого, зумовили вибір теми курсової роботи „Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників”.
Об'єкт дослідження - процес визначення та встановлення шляхів навчання діалогічного мовлення. Предмет дослідження - зміст і комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів та аспектів.
Мета дослідження полягає в розробці методики навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів до навчання цього виду мовлення.
- визначити особливості навчання діалогічного мовлення та його функції;
- вивчити різні шляхи для навчання діалогічного мовлення;
- розробити комплекс вправ для оволодіння вмінь і навичок діалогічного мовлення.
Розділ I. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ
1.1 Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення
Проблема усного мовлення досліджувалася психологами (Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, І.О.Синиця та ін.) і мовознавцями (Д.Х.Баранник, В.В.Виноградов, Б.Н.Головін, Т.О.Ладиженська, В.Л.Щербакова та ін.). Під усним мовленням учені (Т.О.Ладиженська, І.О.Синиця) розуміють процес створення усних висловлювань та результат цього процесу - усне висловлювання. Усне мовлення - продуктивний тип мовленнєвої діяльності, згідно з яким інформація передається за допомогою звуків мови. Усне мовлення - живе мовлення, яке не тільки вимовляється, звучить, а головне - створюється спонтанно, в момент говоріння.
Дослідники (В.В.Одинцов, В.В.Соколов) акцентують увагу на таких особливостях усного мовлення, як: надлишковість (повтори, пояснення, уточнення і т.ін.); економія; перебивання (самоперебивання); використання несловесних засобів спілкування: гнучкість голосу, жестів, міміки й т.ін.
Учені виокремлюють різні якості мовлення. Так, Н.Д.Бабич, В.Г.Костомаров, Т.О. Ладиженська наголошують на важливості таких якостей, як: правильність, точність, чистота, доречність та комунікативна доцільність. Б.Н.Головін, Д.Е.Розенталь виділяють: логічність, точність, правильність, виразність, дієвість. М.І.Пентилюк і М.М.Михайлов розглядають логічність, стислість, правильність, виразність та образність як основні якості мовлення.
Залежно від характеру і змісту спілкування, комунікативних особливостей мовців, розрізняють діалогічне й монологічне мовлення. Під діалогічним мовленням розуміємо комунікативний акт, у якому має місце зміна ролей мовця і слухача. Він відбувається в певній ситуації спілкування і є її продуктом. Ситуація спілкування включає в себе обставини, в яких протікає розмова, стосунки між співрозмовниками, мовленнєве спонукання і процес діалогування.
Психологи розглядають процес діалогування як складний психологічний акт, у якому основа утворення висловлювань у співрозмовників неоднакова. Так, розпочинаючи діалог, його перший учасник оцінює комунікативні можливості партнера, орієнтується в обстановці і на цій основі складає свою програму мовлення, актуалізує мовленнєвий намір і тему. Другий мовець, сприйнявши мовленнєве висловлювання, аналізує його і продукуєсвою репліку. Отже, перший співрозмовник повинен: повідомити інформацію, запросити її у партнера, привернути увагу до певного об'єкта чи події, виявити емоції і т.ін.
У мовознавчій науці питання діалогічного мовлення досліджувалося такими вченими, як Г.А.Барінова, В.А.Бухбіндер, Т.Г.Винокур, Н.В. Володіна, Т.С. Дученко, Н.В.Шведова, Л.В.Щерба та ін. Лінгвістичний аспект діалогічного мовлення містить у собі низку особливостей, а саме: еліптичність, клішованість, фразеологічність, ситуативність і стилістичну диференційність. Монологічне мовлення у психологічному й лінгвістичному відношеннях - більш складна форма усного мовлення, оскільки це мовлення однієї особи до слухачів, воно більш розгорнуте, вимагає зосередженості пам'яті й уваги до змісту та форми мовлення. Монолог не підтримується ситуацією чи запитаннями, на відміну від діалогу, він здебільшого адресований не одній людині, а багатьом. Монологічне мовлення як мовлення однієї особи потребує розгорнутості, повноти, чіткості та взаємозв'язку окремих частин тексту, вміння мовця зосередити свою думку на головному, не захоплюватися деталями, водночас висловлюватися емоційно, жваво, образно. У монологічному мовленні наочно виступає усвідомлення дитиною мовленнєвої дії. У центрі побудови зв'язного висловлювання перебуває формування вмінь використовувати різноманітні засоби зв'язку (між словами, реченнями, частинами тексту), ознайомлення із структурою різних типів висловлювань - розповідь, опис, міркування та пояснення.
Розповідь є однією з форм монологічного мовлення. Це текст, у якому речення перебувають у відношенні послідовності, що виражена співвіднесеністю модальних планів. Вона складається з трьох частин - зав'язки, кульмінації, розв'язки.
Опис - це спеціальний текст, що започатковується назвою предмета чи об'єкта; далі подаються ознаки, властивості, якості, дії; завершує опис підсумкова фраза, яка дає оцінку предмета чи передає ставлення до нього.
Міркування - це висловлювання, до якого входять причинно-наслідкові конструкції, запитання, оцінка. Воно містить тезу (початкове речення), доведення висунутого положення і висновок, що з нього випливає. Пояснювальне мовлення - складний тип мовлення, який вимагає чіткої структури, послідовності. Одна з особливостей пояснення полягає в тому, що мовець в розгорнутій формі будує висновок, який дозволяє розкрити перед слухачем сутність об'єкта, що пояснюється, його зв'язки й відношення з іншими об'єктами.
Аналіз наукових джерел засвідчив, що в дітей дошкільного віку наявні всі типи мовлення: розповідь, опис, міркування та пояснення. Водночас учені відзначають, що найбільш розвинутими типами мовлення є розповідь та опис, а такі типи, як міркування й пояснення вимагають навчання, оскільки на етапі дошкільного дитинства вони тільки зароджуються.
Розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. Зовнішнє мовлення - це мовлення, що доступне для зовнішнього сприйняття, обслуговує процеси комунікації, взаємодії між людьми. Внутрішнє мовлення - це прихована вербалізація, за допомогою якої відбувається логічна переробка чуттєвих образів. У дошкільному віці воно слугує мовним супроводом ігрових дій.
1.2 Теоретико-методичні засади розвитку зв'язного мовлення у дітей на етапі дошкільного дитинства
Аналіз психологічної, лінгвістичної й лінгводидактичної літератури з досліджуваної проблеми засвідчив різні підходи щодо її визначення. Так, психологи (Л.С.Виготський, Г.М.Леушина, С.Л.Рубінштейн, І.О.Синиця та ін.) під зв'язним мовленням розуміють мовлення, форма якого закономірно пов'язана і визначається його змістом, а зміст є вираженням відповідного бажання або думки мовця. За визначенням лінгвістів (Е.О.Баринова, Б.М.Головін, М.П.Ерастова, І.С.Збарський та ін.), зв'язне мовлення - це мовлення, в якому виступають усі види зв'язку, що визначають співвіднесеність висловлювання об'єктивному світові, об'єкту спілкування та законам мови. Вчені лінгводидактичної галузі науки (А.М. Богуш, А.М.Бородич, М.С.Вашуленко, С.І.Дорошенко, М.Р.Львов, С.О. Караман, Л.М.Паламар, М.І.Пентилюк та ін.) розглядають зв'язне мовлення як організовану за законами логіки, граматики й композиції єдність, що має тему, виконує певні функції, має відносну самостійність і завершеність, розчленовується на більш чи менш значущі структурні компоненти.
Психологічна природа зв'язного мовлення, її механізми і процес становлення розглядалися в низці досліджень (Л.С.Виготський, Д.Б. Ельконін, І.О.Зимняя, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, С.Л.Рубінштейн, Ф.О.Сохін та ін.). Розкриваючи психологічні процеси, що є засадами мовленнєвої діяльності, дослідники виокремлюють насамперед мотивацію мовленнєвого висловлювання, розглядають мотив як імпульс, що дозволяє здійснити відбір слів, а в предметі і меті майбутнього повідомлення визначають логічну послідовність і синтаксичну правильність мовленнєвого висловлювання.
Найбільш повно психологічну сутність зв'язного мовлення дав С.Л.Рубінштейн. Учений розглядає феномен зв'язного мовлення з різних позицій. Зв'язним у специфічному, термінологічному значенні слова С.Л.Рубінштейн називає мовлення, що відображає в мовному плані всі суттєві зв'язки свого предметного змісту; це смислове розгорнуте висловлювання, яке забезпечує спілкування і взаєморозуміння між людьми, це мовлення, яке може бути зрозумілим лише на основі свого предметного змісту, відповідно до мовленнєвого контексту, саме тому його називають ще контекстним мовленням.
У лінгвістиці зв'язне мовлення визначається як відрізок тексту, що має значну протяжність, розчленовується на більш чи менш завершені частини і передає завершену тему (І.Р.Гальперін, Г.В.Колшанський, Л.М.Лосєва, О.В.Текучов). Прихильники логіко-граматичного напряму в лінгвістиці вважають основним у характеристиці зв'язного мовлення єдність та взаємозв'язок змісту і форми мовлення (Б.А.Ахмедов, Р.А.Будагов, Б.М. Головін, Н.П.Єрастов). Вони виокремлюють чотири групи зв'язків: логічна співвіднесеність мовлення з об'єктивним світом і мисленням; функціонально-стильова співвіднесеність мовлення з об'єктивним світом і мисленням; функціонально-стильова співвіднесеність мовлення з партнерами спілкування; граматична співвіднесеність мовлення зі сферою спілкування.
Методистами зв'язне мовлення розглядається як організоване за законами логіки, граматики й композиції єдине ціле, що має тему, виконує певну функцію (найчастіше - комунікативну), має відносну самостійність і завершеність, розчленовується на більш чи менш значущі структурні компоненти. Визначено якості зв'язного мовлення, з-поміж яких нормативними прийнято вважати: точне, доречне, багате і виразне (Н.Д.Бабич, Н.П.Єрастов, Г.В.Колшанський, В.Я.Мельничайко, М.І.Пентилюк).
Поняття „текст” належить до категорії центральних, основних понять у системі роботи з розвитку зв'язного мовлення дітей. Науковий аналіз засвідчує існування відмінності між лінгвістичними (І.Р.Гальперін, М.П.Кочерчан, Л.М.Лосєва, Л.І.Мацько, О.С.Мельничук, М.Я.Плющ, З.Я.Тураєва та ін.), психологічними та психолінгвістичними (Є.М. Верещагін, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Т.М.Ушакова, та ін.) підходами до визначення тексту. Психологічні проблеми тексту вивчалися О.О.Леонтьєвим, М.І.Жинкіним та ін. Цілісність тексту, за О.О.Леонтьєвим, визначається змістом, що подається як „осмислена доцільна єдність”. М.І.Жинкін розвинув ідею внутрішньої будови тексту, оскільки найбільш повно думки людини виражаються у тексті.
Психолінгвістика текст трактує як модель мовленнєвої діяльності найнижчого рівня абстракції, що корелюється з моделлю мовного стандарту і є передумовою створення останньої. У сучасній лінгвістиці не існує єдиного тлумачення тексту, але всі дослідники, характеризуючи цю категорію, вказують на тематичну єдність, завершеність змісту, пов'язаність речень як основної ознаки зв'язного висловлювання. Вони вбачають у тексті насамперед мовленнєвий матеріал.
Поряд з поняттям „текст” у науковий обіг уведено поняття „дискурс”. Учені (Ю.Н.Караулова, А.Е.Кібирик, В.В.Красних та ін.) розглядають текст як одиницю дискурсу, оскільки текст безпосередньо пов'язаний з екстралінгвістичною реальністю. Текст - одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс-комунікативного. Дискурс - це мовленнєве висловлювання у всій повноті свого виразу (вербального, невербального, паралінгвістичного) з урахуванням усіх екстралінгвістичних факторів (соціальних, культурних, психологічних), що є суттєвими для домовленості мовців.
У дошкільній лінгводидактиці проблема зв'язного мовлення висвітлюється в низці праць (А.М.Богуш, О.І.Білан, Н.В.Водолага, Н.В.Гавриш, А.А.Зрожевська, С.В.Ласунова, О.М.Лещенко, Н.В.Малиновська, Н.П. Орланова, Т.Г.Постоян, Г.В.Чулкова, С.К.Хаджирадєва, Л.І.Фесенко та ін.). Досліджено різні аспекти зв'язного мовлення. У процесі вивчення особливостей зв'язного мовлення дошкільників науковці встановили не лише вікові й індивідуальні властивості дитячого зв'язного мовлення, а й розкрили взаємозв'язок між структурою мовлення та його змістом, а також залежність цієї структури від різних форм спілкування дитини з її співрозмовником.
1.3 Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку
Діяльність як психологічна категорія досліджувалася багатьма вченими (Л.С.Виготський, В.В.Давидов, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін та ін.). За О.М.Леонтьєвим, діяльність - це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється свідомою метою. В яких би умовах не протікала діяльність людини, якої б структури не набувала, її не можна розглядати поза суспільними відносинами, поза життям суспільства. Конституційною характеристикою діяльності О.М.Леонтьєв визначає її предметність. Саме предмет визначає її спрямованість. Предметом діяльності виступає її мотив, оскільки діяльність без мотиву не існує. Головними складниками діяльності є мета, завдання, дії та операції. Механізми планування, контролю і регуляції діяльності досліджувалися низкою вчених (П.К.Анохін, М.С.Бернштейн, О.М.Леонтьєв та ін.).
Проблема місця різних видів діяльності у психічному розвитку дитини достатньо повно представлена в сучасній дитячій психології (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, В.К.Котирло, О.М. Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.). За даними вчених, перехід від одного етапу вікового розвитку до іншого пов'язаний зі зміною одного виду провідної діяльності іншим, тобто діяльності, „розвиток якої зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних властивостях особистості дитини на певній стадії її розвитку” (О.М.Леонтьєв). Провідна діяльність, за Д.Б.Ельконіним, це та діяльність, у середині якої зароджуються і виникають нові види діяльності. Кожний період характеризується своїм видом провідної діяльності. Провідним типом в дошкільному віці є ігрова діяльність. Саме ця наукова сентенція стала теоретичною платформою започаткованого нами дослідження.
Проблема ігрової діяльності досліджувалась як психологами (Ю.А. Аркін, М. Я. Басов, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, Н. Д. Виноградов, Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн, Д.Н. Узнадзе та ін.), так і педагогами (Л.В. Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.І.Жуковська, В.Г. Захарченко, Т.О. Маркова, Д.В. Менджерицька, О.І. Сорокіна, О.П. Усова, Г.С. Швайко, К.І. Щербакова та ін.). Гра, на думку вчених, є виявом дитячої активності, спрямованої на засвоєння суспільного досвіду, оволодіння рідною мовою і спілкування.
У дослідженнях О.М.Леонтьєва, Д.Б.Ельконіна, Р.Й.Жуковської, зазначено, що розвиток гри впродовж дошкільного віку відбувається у напрямі від гри предметної, яка відтворює дії дорослих, до рольової гри, що відображує стосунки між людьми. Ігрова діяльність, як зазначають учені (О.В.Запорожець, В.В.Давидов, Н.Я.Михайленко), не створюється дитиною, а пропонується їй дорослими, які вчать дитину гратися, знайомлять зі способом ігрових дій, що загально склалися. Саме у грі активізуються і розвиваються всі психічні процеси, формується особистість дошкільника, розвивається мовлення.
Більшість учених (Д.Х.Баранник, І.К.Білодід, Є.М.Верещагін, І.О. Зимняя, О.О.Леонтьєв, О.О.Потебня, Л.В.Щерба та ін.) сходяться на тому, що мова - специфічно людський, найважливіший засіб спілкування між членами певного колективу, а мовлення - практичне користування мовою з різними комунікативними, виражальними й пізнавальними цілями. Крім термінів „мова”, „мовлення”, у науковий обіг уведено поняття „мовленнєва діяльність”. Л.В.Щерба розглядає мовленнєву діяльність у трьох аспектах: „мовленнєва організація”, „мовна система”, „мовний матеріал”. Під мовною організацією автор розуміє організацію індивіда; під мовною системою - узагальнення правил; під мовним матеріалом - мовленнєву діяльність. Мовленнєва діяльність як процес установлення комунікації має два взаємопов'язаних боки: видачу інформації (кодування) та її сприймання і розуміння (декодування). До структури мовленнєвої діяльності входять: мовленнєвий акт, мовленнєві дії та операції, мовленнєва ситуація. Як бачимо, співвідношення понять „мова”, „мовлення” і „діяльність” не є простим, між ними існують складні діалектичні взаємовідносини, у яких відбивається методологічний принцип взаємозв'язку свідомості, особистості, мови й діяльності. Водночас простежується взаємозв'язок мови і мовлення з різними видами діяльності, особливо яскраво такий взаємозв'язок виступає на етапі дошкільного дитинства. Це дало підставу для виокремлення таких видів дитячої діяльності, як художньо-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, мовленнєвотворча, мовленнєво-ігрова, що і стало предметом нашого подальшого дослідження.
За характером мовленнєвого спілкування мовленнєва діяльність розподіляється на види, що реалізують усне спілкування (слухання, говоріння) та ті, що реалізують письмове спілкування (читання, письмо).
Види усного спілкування характеризуються складною розумовою діяльністю з опорою на внутрішнє мовлення і механізм прогнозування. Єдине їх розмежування - це породження висловлювань для говоріння і сприйняття мовлення для слухання. У методичному відношенні важливим є те, що слухання і говоріння перебувають у тісному взаємозв'язку і сприяють розвитку один одного у процесі навчання. Відтак, будь-яка мовленнєва діяльність зазвичай забезпечується спільною роботою декількох аналізаторів, об'єднаних "єдиною робочою дією". Однак функція кожного аналізатора в будь-якому виді мовленнєвої діяльності залишається тільки диференційною, а взаємозв'язок між аналізаторами - динамічним, руховим, що змінюється при переході від одного виду мовленнєвої діяльності до іншої.
У системі взаємодії різних видів діяльності за функціональними ознаками пріоритетними є такі види, як пізнавальна, мовленнєва і комунікативна, оскільки вони супроводжують усі види діяльності. Стосовно дітей дошкільного віку серед пріоритетних, стрижневих і взаємопов'язувальних, без сумніву, виступає ігрова діяльність. У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність і водночас спрямовують розвиток гри. Гра - перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та вільними висловлюваннями дітей.
Дослідженню гри як провідної діяльності дошкільників присвячені праці Ш.О.Амонашвілі, Л.В.Артемової, Т.О.Маркової, Д.Т. Менджерицької, Є.І.Тихеєвої, О.І.Сорокіної, Є.І.Удальцової, О.П.Усової та ін. Учені дійшли висновку, що гра може виступати засобом, який пов'язує різні види діяльності: ігрову, комунікативно-мовленнєву і навчально-мовленнєву. Виокремивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце в розвитку дітей дошкільного віку, зауважимо, що гра дитини - це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відображення в мовленнєвому плані; вона є найефективнішим засобом вияву мовленнєвої активності дітей. Гра є інтерактивною, оскільки для того, щоб гратися, дитина повинна взаємодіяти з різними предметами та іншими особами, впливати на цю особу або предмет, реагувати на зміни, які вона викликає. Ця діяльність є взаємною, навіть, предмети “реагують”, коли з ними грають. Гра є відкритою, образною, виразною, творчою, різноманітною. У найкращому варіанті відсутні переможці й переможені. Коли діти граються, вони зайняті процесом, де все, що вони роблять (якщо це не завдає шкоди їм та тим, хто їх оточує), є прийнятним і характеризує цінність цієї діяльності. Водночас тільки грою діяльність дитини не обмежується. Доведено, що оволодіння діяльністю охоплює такі взаємопов?язані між собою базисні властивості особистості: ініціативність, активність, свободу вибору й відповідальність. Дитина усвідомлює себе як індивідуальність тоді, коли може здійснити діяльність за своєю ініціативою й уявити собі її наслідки. Це дитина може зробити тільки завдяки мовленню, що супроводжує всі види діяльності. У грі дитина спілкується з іншими її учасниками. Відтак, М.І.Лісіна в результаті довготривалих досліджень дійшла висновку про наявність ще одного виду провідної діяльності - спілкування, яке супроводжує ігрову та інші види діяльності. Її погляд на діяльність спілкування як провідний вид підтримують і такі вчені, як Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, Т.В. Драгунова, Д.Б.Ельконін, Р.А.Максимова, Т.Ф.Федотова та ін.
Психологи розуміють спілкування (О.О. Бодальов, Р.А. Максимова, Т.Ф. Федотова) як один з видів людської діяльності, в ході якої відбувається пізнання фактів дійсності й формується суб'єктивне ставлення до неї. Мовленнєве спілкування - одна з найбільш складних і досконалих форм спілкування. Спілкування як і будь-який інший вид діяльності має мотив, предмет, зміст, засоби, результат. Предметом спілкування є інша людина, партнер, який одночасно виступає і суб'єктом спілкування. Потреба спілкування визначається як бажання і прагнення людини до пізнання, оцінки інших. Згідно з концепцією О.О.Леонтьєва, мотивами можуть бути якості партнера, що стимулюють спілкування. Дослідник уважає, що для досягнення ефективності спільної діяльності необхідно, щоб її учасники правильно розуміли й оцінювали себе і своїх партнерів. Суб?єктивне переживання, потреба у спілкуванні виступають як інтерес до інших людей, спільних дій (бажання розповісти, домовитись у грі). Отже, можна вести мову про мовленнєво-ігрову діяльність як різновид діяльності дітей дошкільного віку і водночас ефективний засіб мовленнєвого розвитку дитини. Ігрова діяльність дозволяє створити життєві ситуації, що стимулюють мовленнєву активність та спілкування дітей і сприятимуть мовному і лінгвістичному розвитку дітей.
Мовленнєво-ігрова діяльність - двокомпонентний утвір, основою якого є розвиток дитячого мовлення засобами гри. Як складне педагогічне явище, мовленнєво-ігрова діяльність базується на ігрових методах навчання дітей дошкільного віку.
Словесна гра - це гра, змістом якої виступає мовленнєве висловлювання; засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово; результатом гри - породження нового висловлювання - тексту. Це природний спосіб організації спілкування дітей дошкільного віку, оскільки гра невимушено залучає дітей в міжособистісне спілкування. Поруч із словесними іграми у психологічній та лінгвістичній літературі використовують термін “вербальні ігри”.
Під вербальними іграми розуміємо ігри, спрямовані на розв'язання мовленнєвих задач, змістом яких виступає безпосередньо мовлення, мовленнєві висловлювання різного типу, що побудовані за змістом художніх текстів. Вербальні ігри поділяємо на репродуктивні (відтворювальний характер) та творчі (творча інтерпретація). До вербальних репродуктивних ігор належать: ігри-драматизації, ігри за змістом літературних творів, ігриінсценізації, ігрові мовленнєві вправи та ситуації; до творчих: сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів, театралізовані, режисерські та ігри-небувальщини.
Розділ II. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
2.1 Особливості діалогічного мовлення та його функції
Діалогі
Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників курсовая работа. Педагогика.
Курсовая работа по теме Канализационная насосная станция
Реферат: Приобщение детей младшего школьного возраста к здоровому образу жизни
Курсовая Работа На Тему Понятие Системы Оперативного Планирования
Работа Детского Практического Психолога
Курсовая работа по теме Анализ и оценка финансово-хозяйственной деятельности АО 'БМК' на основе бухгалтерской отчетности
Контрольная работа по теме Модель 'Имитация процесса перехода пассажиров на монорельсы'
Реферат На Тему Магия В Русской Национальной Культуре
Сочинение На Тему Вам Александр Андреевич Чацкий
Сочинение На Тему Времена Года 2 Класс
Курсовая Применение Лекарственных Средств
Дружба Это Сочинение По Тексту Осеевой
Реферат: Основные направления по охране воздушной среды
Курсовая работа по теме Нефтеперерабатывающие заводы — источник загрязнения атмосферы. Расчет выбросов от установки АВТ. Технологическая печь П-2
Основной Капитала Курсовая
Курсовая работа: Концепции "Lean production" в управлении офисом
Сколько Дней Осталось До Итогового Сочинения
Реферат На Тему Собак
Профилактика, раннее выявление и ранняя комплексная помощь детям с отклонениями в развитии
Курсовая работа по теме Организация Хаджа (разработка тура)
Реферат по теме Отношение к женщине в иудаизме
Градостроительные преобразования Парижа XVIII–XIX вв. Ансамбль Лувра - Культура и искусство реферат
Привычная потеря беременности - Медицина презентация
Тепломассообмен в радиоэлектронной аппаратуре - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника лекция