Методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру - Педагогика дипломная работа

Главная

Педагогика
Методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру

Внесок голландських та російських митців у розвиток пейзажного жанру. Основи композиції у пейзажі. Лінійна та повітряна перспектива. Сценарій виховного заходу на тему: "Пейзажний живопис у творчості В.Д. Полєнова". Технологія виконання творчої роботи.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження методики активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6 класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру
1.1 Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів у системі навчання образотворчому мистецтву як психолого-педагогічна проблема
1.2 Пейзажний жанр у живописі: історичний аспект. Внесок голландських та російських митців у розвиток пейзажного жанру
1.4 Основи композиції у пейзажі. Лінійна та повітряна перспектива. Колористичні завдання та техніки виконання пейзажу
Розділ 2. Методичні рекомендації щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6 класів на уроках образотворчого мистецтва
2.1 Місце пейзажного жанру в образотворчій діяльності учнів
2.2 Шляхи та засоби активізації навчально-пізнавальної діяльності у процесі вивчення пейзажного жанру
2.4 Сценарій виховного заходу на тему: "Пейзажний живопис у творчості В.Д. Полєнова"
3.1 Процес виникнення творчого задуму: пошук художнього образу, композиції, вибір техніки
3.2 Реалізація творчого задуму. Технологія виконання творчої роботи
Словник педагогічних та мистецтвознавчих термінів
Залучення школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами - одна із важливих і складних проблем сучасної школи. Образотворче мистецтво дає змогу розкривати перед учнями багаті художньо-пізнавальні можливості, навчати школярів сприймати через образи художніх творів навколишній світ, одержувати від малювання глибоку естетичну насолоду. Природа є найбагатша скарбниця, з якої видатні художники минулого і сучасності черпали натхнення для своїх художніх творів. Вивчення дітьми на уроках образотворчого мистецтва пейзажного жанру сприяє збагаченню і розширенню формування їхньої естетичної культури та розвитку їхньої особистості, саме вона навчає цілісного бачення предметів та явищ навколишнього світу, вміння виділити основне у явищах буття. Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особистості. Художнє виховання і творчий розвиток особистісних якостей учнів засобами образотворчого мистецтва спрямовані на формування таких освітніх компетенцій, як чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності; асоціативно-образного мислення; виявлення фантазій, уяви у створенні власних образів у художньо-практичній діяльності; розвиток поняттєво-логічного мислення; вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки; розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання робіт; сприйняття цілісної картини світу, цінувати національну самобутність і культурну спадщину України як складової загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче самовираження, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності іншого [9, 61].
Отже, ми бачимо, що кінцевим результатом навчання учнів у школі має стати не лише система художніх знань та вмінь, а система художньо? естетичних цінностей і компетентностей - важливих складників естетично розвиненої особистості, що полягає в її здатності керуватися набутими художніми знаннями й уміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній практичній художньо-творчій діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями й світоглядними позиціями. Вектор освіти й виховання має спрямовуватись у площину цінностей особистісного розвитку школярів на основі виявлення їхніх художніх здібностей, формування різнобічних естетичних інтересів і потреб, становлення в кінцевому рахунку творчої індивідуальності кожного учня [23, 5].
Проте, на сучасному етапі розвитку національної української школи в методичному і науковому арсеналі вчителя є потреба у ґрунтовних розробках з проблеми розвитку та активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів засобами образотворчого мистецтва. . Зацікавленість учнів щодо відтворення навколишнього світу засобами художньої виразності та потреба у засвоєнні прийомів зображення пейзажу різними техніками та манерами зумовили вибір теми дослідження "Методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру".
Об'єкт дослідження: процес вивчення учнями 5-6-х класів пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження: методи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру.
Мета дослідження: теоретичне обґрунтування методики активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру.
- дослідити історичний аспект пейзажного жанру та внесок голландських і російських митців у його розвиток;
- дати характеристики різних видів пейзажних композицій; виявити композиційні основи в пейзажі;
- визначити місце та шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру;
- розробити конспект уроку та сценарій виховного заходу для учнів 5-6_х класів.
Для розв'язування поставлених завдань, використовували загальнонаукові методи:
теоретичні ? аналіз і узагальнення літератури з проблеми дослідження, вивчення стану навчання учнів під час проходження практики;
емпіричні - педагогічні спостереження, бесіди, вивчення результативності роботи вчителів образотворчого мистецтва загальноосвітніх школах під час проходження практики, узагальнення даних.
Використання цих методів дало змогу систематизувати теоретичні матеріали та дослідити реальний стан проблеми у практиці сучасних загальноосвітніх навчальних закладах.
Теоретичне значення наукової роботи полягає у визначенні методичних рекомендацій та обґрунтуванні вправ, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру; у виявленні особливостей методики навчання та формування знань, умінь і навичок в учнів на уроках образотворчого мистецтва у процесі виконання різних видів пейзажних композицій.
Практичне значення бакалаврської роботи полягає в розробці та впроваджені методики, використанні вправ і творчих завдань, спрямованих на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру.
Структура бакалаврської роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків, словника педагогічних та мистецтвознавчих термінів, списку використаних джерел та додатків.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження методики активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5_6_х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру
1.1 Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів у системі навчання образотворчому мистецтву як психолого-педагогічна проблема
Мета загальної образотворчої освіти в основній школі полягає в особистісному розвитку учнів і збагаченні їх емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичній діяльності, інтерпретації та оцінювання творів образотворчого мистецтва, а також у формуванні ціннісних орієнтирів, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; прагнення вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Не менш важливо, що навчальна діяльність викликає бажання учнів долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло їх навчальної діяльності. Позитивно впливає на них і колективний характер навчальної діяльності, який породжує прагнення посісти відповідне місце серед однолітків, пробуджує почуття власної гідності. Спонукають до навчальної діяльності успіхи в навчанні, а справедлива оцінка здобутків у навчанні стимулює позитивне ставлення учнів до навчання.
Дитина за своєю природою є істотою допитливою, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання на уроках образотворчого мистецтва [16, 27].
Але бувають періоди, коли учень по тій чи іншій причині втрачає зацікавленість у вивченні данного предмету. Цьому може сприяти цілий ряд причин, які і повинен вчасно виявити талановитий учитель.
Для того, щоб стимулювати навчальну діяльність учнів, учитель повинен вдало використовувати на уроках образотворчого мистецтва різноманітні методи, які б допомогли у формуванні позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність, сприяють збагаченню навчальною інформацією, потрібних навичок та бажанням розвитку творчих здібностей.
До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов'зку і відповідальності у навчанні.
Методи формування пізнавальних інтересів. Ефективність навчальної діяльності учнів залежить від прояву пізнавальних інтересів, які спрямовують особистість на відповідну пізнавальну діяльність, ознайомлення з новими фактами. Ці пізнавальні інтереси піддаються стимулюванню різноманітними методами.
Метод навчальної дискусії. Ґрунтується цей метод на обміні думками між учнями, вчителями та учнями, вчить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв'язання проблеми, класом чи групою учнів, її мета - обговорення ілюстративного матеріалу (репродукцій картин художників, гравюр, фотографій витворів декоративно-ужиткового мистецтва тощо); даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами ширшими, ніж матеріал підручника. Як метод формування інтересу до знань, вона покликана не лише дати учням нові знання, а й створити насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню їх в істину, отримання від цього позитивних емоцій. Тому, не варто зупиняти учня, якщо в процесі розгляду твору, що демонструється, він співвідносить побачений образ зі своїм особистим досвідом. Насамперед необхідно створити потрібний настрій і обстановку для сприйняття і розуміння твору, створити умови для розгляду об'єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши учням спокійно сісти, зосередитися, скласти на парті руки, уважно дивитися і слухати. Починають показ витворів мистецтва і розповідь про них тільки тоді, коли клас підготується.
При показі картин, репродукцій, гравюр і інших творів образотворчого мистецтва потрібно дати 2-3 хвилини на розгляд об'єкта. Діти тільки розглядають твір, а вчитель ні про що їх не питає, нічого не пояснює. Якщо демонструється маленький предмет (наприклад, статуетка або чашка) ? треба пройти по класу і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах. Після "мовчазного" розгляду моделі потрібно звернути увагу учнів на істотні її деталі [25, 57].
Під час дискусії учні взаємно збагачуються навчальною інформацією. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення "прогалин", інші - відчувають задоволення від того, що знають більше за інших, і прагнуть утриматися на такому рівні.
Також, навчальна дискусія створює оптимальні умови для попередження можливих помилкових тлумачень, для підвищеної активності учнів і міцності засвоєння ними матеріалу. Вона вчить прийомам аргументування, наукового доведення. Участь у дискусії вчить відстоювати власну точку зору, критично ставитися до чужих і власних суджень. Цей метод дає бажаний результат, якщо навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловлюватися, не боячись осуду, скептицизму тощо.
Педагог і дослідник М. Фіцула у своєму підручнику з педагогіки [32] пропонує з метою активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів використовувати такі методи:
Метод пізнавальних ігор. Пізнавальною грою є спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття нових умінь та навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшення засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння нових знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.
Ігровий метод навчання визначає цілеспрямований вплив на зміст освіти, що підлягає засвоєнню, характер взаємодіє вчителя та учнів, передбачає вид навчальної діяльності.
Для ігрових методів характерні особливості, що відрізняють їх від традиційних: наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності; активізація мислення і поведінки учня; високий ступінь задіяності у навчальному процесі; обов'язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або навчальним матеріалом; посилення емоційності і творчий характер заняття; самостійність у прийнятті рішення; прагнення набути вміння і навички за відносно короткий термін.
Метод розвитку інтересу в процесі викладання навчального матеріалу полягає у використанні цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадки, несподіванки з життя й творчої діяльності відомих художників.
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свої знання, свій словниковий запас, урізноманітнює техніки виконання малюнку, удосконалює свої навики, і при цьому духовно росте його особистість, він цінуватиме кожен урок та намагатиметься ефективніше працювати над собою.
Метод опори на життєвий досвід учнів. У повсякденному житті за межами школи учні спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть ґрунтуватися на певних закономірностях, з якими вони знайомляться під час вивчення шкільних предметів. Мистецтво постійно оточує нас. Усі носять одяг, сконструйований художниками-модельєрами, користуються меблями, посудом, які виготовлені також за проектами художників, читають книги, оформлені художниками-графіками. У місті, на площах, ми бачимо статуї, виконані скульпторами, вулицями їздять машини, сконструйовані інженерами і дизайнерами, в клубах, кінотеатрах, школах, Будинках дитячої творчості висять картини, гравюри, стоять декоративні вази, лежать килими. Наведення таких прикладів які учні спостерігали самі у житті викликає інтерес до теоретичних знань. Формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у навколишньому середовищі. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.
Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби - вказівки на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі намалювати виконану вже роботу раціональнішим способом); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням, порівнянням) [32; 144-147].
1.2 Пейзажний жанр у живописі: історичний аспект. Внесок голландських та російських митців у розвиток пейзажного жанру
Нас оточують речі, які створені не нами, їх життя та сутність відрізняється від наших: це дерева, квіти, трава, ріки, гори та хмари. Віками вони пробуджували в нас зацікавленість та благоговіння. Вони були об'єктом захоплення. Ми створювали їх у своїй підсвідомості, щоб найти підтримку своєму настрою, і нарешті стали бачити в них те, що складається в поняття, яке назвали "природа". Як зазначає К. Кларк, "Пейзажний живопис відображає етапи нашого розуміння природи. Його виникнення і розвиток з часів Середньовіччя - це одна із спроб людства досягти гармонії з оточуючим світом" [21;14].
Пейзаж (франц. рaazsage, від pays ? країна, місцевість) - жанр в образотворчому мистецтві, де об'єктом зображення є первозданна, або в тій чи іншій мірі перетворена людиною природа.
Історія пейзажу почалася дуже давно, ще коли первісна людина почала прикрашати стіни своїх печер примітивними зображеннями озер, річок і дерев. Елементи пейзажу можна виявити вже в наскального живопису епохи неоліту (плато Тассілін-Аджер в Сахарі). Первісні майстри схематично зображали на стінах печер річки або озера, дерева і кам'яні брили.
У найдавніші, первісні часи, а також у самих далеких і низько стоячих народів, ще на даний час мешкаючих на землі, ми бачимо, що людина, яка керується любов'ю, не тільки прагнула прикрасити себе, не тільки створити своєму примітивному начинню, найбільш оптимальну і цільову форму, і декорувати це начиння, але й створювати пластичні або накреслені зображення існуючого у навколишньому її світі [13;10]. Згадаємо про те, що відображення первісними художниками навколишнього світу зводилося до ритуальних малюнків полювання і не включало поняття перспективи як такої.
В Єгипетських фресках і барельєфах більший розмір одних фігур людей по відношенню до інших означав лише значимість в положенні на ієрархічній драбині суспільства і не мав нічого спільного з перспективою (ближче - більше, далі - менше). Стояли завдання показати велич фараона і його наближених, що й відповідало офіційній ідеології того суспільства.
Один з перших етапів розвитку пейзажу, який проходив у Середземномор'ї за часів античності, своїми коренями настільки глибоко походив у грецьке розуміння людських цінностей, що сприйняття природи грало в ньому другорядну роль. У мистецтві античного Середземномор'я пейзажний мотив досить часто зустрічається як деталь настінних розписів патриціанських будинків. Елліністичний художник з його загостреним баченням навколишнього світу створив школу пейзажного живопису, але наскільки ми можемо судити по фрагментах, що збереглися, його майстерність в передачі освітлення слугувало головним чином декоративним задачам. Тільки Ватиканський цикл про Одіссея [21;15] дає змогу припустити, що пейзаж став засобом поетичної виразності, але і тут він являється лише фоном, відступом, як і опис природи в самій Одіссеї.
Перед тим, як зображення природи, що нас оточує, стало самостійною темою у мистецтві, пройшли тисячі років. Пейзаж - це дуже молодий жанр. Тисячоріччями образи природи були лише простими декораціями для сцен міфології, історичних сюжетів та портретів. Наприклад, у мистецтві середніх віків дерево або будинок тільки визначали місце, де проходили певні події.
Усе мистецтво до якогось ступеню є символічним, і те, наскільки ми готові прийняти його за реальність, в ясній мірі залежить від нашого знайомства з ним. Але, необхідно знати, що символи, за допомогою яких у мистецтві раннього Середньовіччя зазначалися природні об'єкти, мали дуже мало спільного з реальністю. Виникнення цих символів - тема, дуже обширна, але чому ж вони задовольняли середньовікову свідомість - на це питання ми повинні відповісти, якщо хочемо зрозуміти витоки пейзажного живопису. К.Кларк тлумачить середньовічну символіку з позицій християнської філософії: "Якщо наше життя не більш ніж коротка і убога інтерлюдія, то і навколишній світ не повинен привертати нашу увагу. Якщо ідеї божественні, відчуття незмінні, то створювані нами образи повинні бути максимально символічними; а якщо сприймати відчуттями, то природа стає безумовно гріховною". На початку ХІІ ст. св. Ангельм запевняв, що "…пагубність речей пропорціональна числу почуттів, на які вони діють" [21;17-19], і тому вважав небезпечним сидіти в саду з трояндами, які веселять зір і нюх, або слухати пісні та розповіді, що радують слух.
Звичайно, такого роду судження виражають ригористичний погляд монахів. Простий мирянин не знайшов би нічого поганого в тому, щоб насолоджуватися природою, він би просто сказав, що в ній немає нічого приємного. Поля нагадували їм про тяжку працю (сьогодні сільські працівники - майже єдина соціальна група, яка байдужа до краси природи), морський берег означав небезпеку шторму і піратських набігів. А за територією цих більш чи менш корисних частин земної поверхні простиралися безкінечні ліси і болота. Олдос Хакслі одного разу підмітив, що якщо б Вордсворт добре знав тропічні ліси, то притримувався б іншої думки про свою богиню [21;18]. Він говорив, що у самому характері безкраїх лісів є щось чуже, страшне та незмінно вороже, проникаюче в їхні життя. Цій недовірі природи відповідала здатність до символізації у середньовіковій свідомості.
Мистецтво живопису на ранніх стадіях мало справу з речами, до яких можна доторкнутися, потримати в руках або ж подумки відокремити від усього, що оточує. Саме цим пояснюється порада Ч. Ченніні, останнього проголошуючого живописні традиції Середньовіччя: "Якщо ти хочеш зобразити гори гарним способом і щоб вони здавалися якомога реальнішими, то візьми великі камені, грубі та неотесані, і малюй їх з натури, надаючи їм світлотінь як дозволяють умови" [21;35]. Мусимо визнати, що зображення гір, в яких так удосконалилися сучасники Ченніні, були набагато далі від натури і куди більше не відповідали здоровому глузду, чим усі, що були до і після них. Але порада Ченніні має також і натуралістичну основу. Пуссен і Гейнсборо наслідували цю практику. Дега пішов ще далі й говорив, що якщо він хоче написати хмару то, йому достатньо зім'яти носовий платок та піднести його до світла [21;36].
Гори в готичному пейзажі далекі від реальності ще й тому, що середньовічна людина їх не вивчала. Вони її просто не цікавили. Зовсім інша справа ліси, які простягалися за межами саду. Дрімучі ліси завжди глибоко цікавили людей Середньовіччя, і починаючи з ХІV сторіччя людина прагнула у них проникнути. Перш за все, вона полювала. Полювання традиційне (часто єдине) заняття феодальної знаті, і стиль живопису, обрав полювання головним із сюжетів, був аристократичним стилем. Аристократичний пейзажний живопис народився при дворах Франції і Бургундії, але одразу отримав широке поширення в Італії, Джентиле да Фебріано надав інтернаціональному готичному стилю повноту, а Пізанелло - набагато більшу завершеність.
Любов перетворює побут у мистецтво, узагальнюючи її і зводячи у більш високу ступінь реальності. У пейзажі засобом вираження цієї всеосяжної любові є світло. Не випадково відчуття насиченості світлом сходить до ілюмінованих рукописів і вперше з'являється у мініатюрах. У таких невеликих роботах набагато легше добитися єдності тону і надати усій сцені засліплюючи яскравість, подібну відблискам кришталю. Пейзажі, які відображають реальність, завжди були невеликі за розмірами. Великі пейзажі при усій їх композиційній витонченості писалися у майстерні художника.
Перші пейзажі Нового часу були дуже малими - не більше трьох дюймів на два. Вони з'являються між 1414 і 1417 роками у рукописі, відомому під назвою "Туринський часослов", виконаного для графа Голландського, і, я думаю, що у нас достатньо підстав вважати, що їхній автор - Хуберт ван Ейк [10;48]. З історичної точки зору, ці невеличкі за розміром пейзажі, відносяться до числа найдивовижніших витворів мистецтва, оскільки, не незважаючи на всі вишукування мистецтвознавців, не одному з них не вдалося знайти їх дійсних попередників. У розвитку мистецтва Хуберт ван Ейк одним махом покрив відстань, на опанування якої обережний історик відвів би декілька сторіч. До нещастя, найпрекрасніші сторінки рукопису загинули під час пожежі у 1904 році, всього через кілька років, після її знайдення. Уціліла лише одна сторінка - із бібліотеки Тривульцио, і ній можна судити про те, яким чином ван Ейк добився відчуття інтенсивності світла. Загальний тон пейзажу виділяється витонченістю, яку навряд чи можна хоч раз побачити аж до ХІХ сторіччя, а відображення вечірнього неба у воді створює саме той ефект, якому судилося було стати поширеним прийомом у пейзажі протягом останніх ста років. Неясний образ про сторінки які загинули можна отримати по двом старим фото. На одному з них видно човен, який пливе по озеру, покритому маленькими хвилями, виблискуючими у променях світла, ? до такого прийому ван Ейк, можливо, зверталися і в інших, нині втрачених роботах, оскільки йому вельми наслідували у ХV сторіччі. Відмітимо, також, що на картинах, створених після смерті Хуберта у 1416 році і, без сумніву, написаних Яном ван Ейком, пейзаж більш конкретний, більш урбаністичний і менш образний.
Головне досягнення голландського мистецтва XVII століття - пейзажний живопис. Голландці чудово передавали насичену вологою атмосферу моря та узбережжя, вперше відкрили красу хмарного неба. У їх пейзажах немає претензійних ефектів, штучного нагнітання драматизму. Вони були переконані, що природа, як вона є - не менш цікавий для живопису сюжет, ніж героїчна або комічна історія [17;419]. До числа першовідкривачів образів реальної природи належав Ян ван Гойен (1596-1656) - художник, який працював в Гаазі, сучасник іншого пейзажиста, Клода Лоррена.
Цікаво порівняти ностальгічний, складений пейзаж Лоррена з пейзажем ван Гойена, безпосередньо передаванням реального мотиву. Різниця очевидна. Голландець пише звичний йому млин, а не античний храм, не привабливе мерехтіння стоячих вод, а рівнинний ландшафт рідного примор'я. Проте ван Гойен перетворив реальний мотив в картину розтягнув у спокої природи. Ми споглядаємо пейзаж очима художника, і наш погляд тягнеться до туманних далей, гаснущим у вечірньому освітленні. Бачення Лоррена настільки полонили його англійських шанувальників, що вони почали підганяти під них реальну природу, а природний або парковий ландшафт, нагадуючий полотна французького майстра, стали називати "мальовничим" [16;420]. Тепер ми вважаємо "мальовничими" не тільки руїни і закати, але і скромні види з млинами і вітрильниками вдалині. Вони нагадують нам картини Влігера, ван Гойена та інших голландців. Саме вони відкрили людям очі на мальовничість скромної природи. Відправляючись на заміську прогулянку, милуючись околицями, ми найчастіше й не здогадуємося, що ці насолоди подарували нам скромні художники, іменовані "малими голландцями". Картини таких художників, як Яна Стена, нерідко визначають наше уявлення про голландський живопис як життєлюбному і радісному мистецтві. Але в ній звучали і зовсім інші тональності, близькі Рембрандтовскій сумрачності. Таким настроєм пройняті пейзажі видатного майстра цього жанру Якоба ван Рейсдала (див. додаток №1.) Рейсдал, як і Ян Стен, належав до другого покоління голландських живописців. В період дозрівання його таланту і Ян ван Гойен, і Рембрандт були вже знаменитими майстрами, під впливом яких сформувався його смак і визначилася тематика. Першу половину життя він провів в красивому місті Харлеме, відокремленому від моря грядою лісистих дюн. Він любив замальовувати ці види з їх перемінами світла і тіні, та з роками став фахівцем з лісового пейзажу. Рейсдал писав небо, яке стає похмурим у густих хмарах, тіні, наростаючі при вечірньому освітленні, напівзруйновані замки, швидкі струмки - одним словом, він поринув у поезію північної природи, приблизно в той же час, коли Клод Лоррен поетизував італійський ландшафт [17;430]. Пейзажний мотив у Рейсдала наповнюється особистим почуттям художника, стає носієм людських настроїв.
З плином часу виникають все нові різновиди пейзажного живопису. Спочатку існує лише так званий видовий пейзаж, причому це властиво в основному для графіки, в якій ідеї вічно оновлюється природа служила найбільш зрозумілим проявом життя. Але зображення природи служить лише частиною композиції і не виводиться на перший план. Як, наприклад, ландшафт, який завжди залишаючись здебільшого фоном, тим не менш, є найважливішою деталлю, що впливає на ваше враження.
За часів Ренесансу змістовність пейзажу підвищується: поряд із звичайним видовим, топографічним з'являються ідеалістичний і героїчний, які більш емоційно насичені. Художники звертаються до безпосереднього вивчення натури, розробляють принципи перспективної побудови пейзажного простору. А картини, які можна віднести до суто пейзажного жанру вперше починають писати художники з Нідерландів - Херрі мет де Блес і Йоахім Патинир. У більш пізні часи у пейзажного живопису відображаються певні настрої і мотиви, властиві для різних художніх стилів: романтизму, класицизму, і навіть модернізму. Двадц
Методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру дипломная работа. Педагогика.
Сочинение Церковь Покрова
Курсовая работа по теме Логистика хозяйственных связей
Контрольная работа: Понятие консолидированного бюджета и его использование
Диалектные Слова Реферат
Тематика Дипломных Работ По Литературе
Курсовая работа по теме Управление портфелем ценных бумаг коммерческого банка
Реферат: Русская философия серебряного века
Примеры Истины Для Эссе
Сочинение О Пасхе 4 Класс
Реферат: Виникнення та еволюція світової політичної думки
Курсовая работа по теме Методы проверки надежности протоколов судовой СЭУ
Реферат: Цели и принципы государственного регулирования ВЭД
Курсовая работа: Маркетинговые исследования рынка сока
Лабораторная Работа На Тему Greating Game On Visual Basic With Multiplayer System
Курсовая работа по теме Психологические методы в социальной работе
Фтс России Реферат
Курсовая работа по теме Разработка радиоприемного устройства
Деятельность Единственный Путь К Знанию Эссе Аргументы
Курсовая работа по теме Политические партии в России
Проблема соотношения обучения и развития.
Биология белого медведя - Биология и естествознание курсовая работа
Правовое регулирование совместной деятельности - Государство и право курсовая работа
Все профессии важны, все профессии нужны - Культура и искусство презентация