Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа

Главная

Бухгалтерский учет и аудит
Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів

Сутність та зміст нематеріальних активів, їх класифікація. Організаційно-економічна структура ПП "Кімс". Аналіз ефективності управління, складу, структури та стану нематеріальних активів на підприємстві, оцінка їх впливу на результати його діяльності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів
На сьогоднішній день в економічній нормативній літературі можна знайти біля десятка різноманітних визначень поняття “нематеріальні активи”, що відрізняються одне від одного не тільки своїми обсягами і ступенем деталізації, але якоюсь мірою не збігаються і за змістом як з економічної, так і з правової точки зору. Приведемо деякі з них:
Нематеріальні активи - об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податків [2].
Під нематеріальними активами розуміються довгострокові вкладення в придбання об'єктів промислової й інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, помешкань) або користування ними, права власності на квартири, а також інші аналогічні майнові права, що є об'єктом права власності конкретного підприємства і приносять прибуток [6].
Нематеріальні активи - об'єкти права інтелектуальної власності, інші об'єкти права власності і користування [24].
В складі нематеріальних активів відбиваються придбані підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інші аналогічні майнові права [22].
Неважко зауважити, що усі з вищенаведених визначень мають серйозні хиби, але, загалом, сумарно можуть дати деяке цілком прийнятне “усереднене” тлумачення сутності нематеріальних активів. Так, наприклад, визначення 2 і 4 обмежують склад нематеріальних активів тільки придбанням, забуваючи про можливість одержувати такі об'єкти, як вклад у статутний фонд, і створювати їх “господарським способом”; друге визначення ставить до того ж іще одну немаловажну умову: “...приносять прибуток ”.
Незрозумілим залишається і самий термін “ промислова власність ”. Такий вид власності не передбачений ні Цивільним кодексом України, ні Законом України “Про власність” [1]. В останньому згадуються тільки промислові зразки як різновид інтелектуальної власності: “Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці” (ст.41).
Хибою третього визначення є занадто “широке” трактування: “...інші об'єкти права власності і користування”, а визначення 1, навпроти, “страждає” зайвою лаконічністю, тому що в “інші аналогічні права” явно не вписуються торгові патенти, ліцензії та інші акти дозвільного характеру, що не є об'єктами інтелектуальної власності.
Деяке удосконалення одержало визначення нематеріальних активів у новій редакції Закону України “Про оподатковування прибутку підприємств”, в якому промислова власність розглядається вже як різновид інтелектуальної, що, безумовно, більш логічно, ніж їх “рівноправність” у старій редакції Закону. Найбільш коректним було б визначення, у якому нематеріальні активи ототожнювалися б не з “вартістю”, “вкладеннями” або “вартістю прав”, а з об'єктом права власності.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 “Нематеріальні активи” [21] дає таке визначення нематеріальних активів: нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Отже, з погляду автора, нематеріальні активи - це об'єкти права інтелектуальної і промислової власності, та права користування будівлями, спорудами, помешканнями, природними ресурсами, іншими майновими правами, а також немайновими правами, пов'язаними із дозвільною системою, з правом на використання економічних, організаційних і інших переваг.
Не зараховуються до складу нематеріальних активів вкладення в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних продуктів з метою подальшого їх продажу.
Приєднання України до Всесвітньої організації інтелектуальної власності привело до ринкового з'єднання двох самостійних систем промислової власності та авторських прав в одну систему інтелектуальної власності (рис. 1.1). В умовах переходу України до ринкових відносин проблема інтелектуальної власності, розвитку інтелектуально-інформаційного ринку викликає величезний інтерес. Він обумовлений у першу чергу тим, що продукт інтелектуальної праці повинен приносити великий прибуток. Інтелектуальна власність необхідна для України, оскільки рівень розвитку інтелектуальної власності і її реалізації визначає перехід до якісно нового типу економічного розвитку.
Незважаючи на солідні досягнення інтелектуальної праці в цілому, на творчу діяльність багатомільйонної інтелігенції, наявність значного арсеналу інтелектуальних продуктів і інтелектуального потенціалу, на Україні спостерігається інтелектуальна криза. В її основі - антагонізми суспільства і протиріччя між світовим рівнем суспільного поділу інтелектуальної праці і низьким рівнем його виконання, масовим виробництвом інтелектуальної продукції і обмеженим попитом на неї, командним управлінням і необхідністю інтелектуалізації сучасної державної політики.
На ринку інтелектуальної власності, сформованому в Україні, виникнула достатньо парадоксальна ситуація ринкового дисбалансу, коли є пропозиція, хоча вона і скорочується, і майже відсутній попит на інтелектуальні продукти і послуги. Закономірністю стала незацікавленість фірм (підприємств) у вкладенні коштів в інтелектуальну діяльність. Це призводить до скорочення пропозиції на інтелектуальні продукти, і якщо вони не мають високої цінності для вітчизняних виробників, то переміщаються за рубіж. Не секрет, що зараз кожний четвертий винахідник України реєструє свою раціоналізацію в Росії.
Актуальним в сучасних умовах є залучення потенційних інвесторів у розвиток інтелектуальної сфери економіки. Як відомо, інвестор “купує” інтелектуальні товари і послуги з метою їхнього подальшого використання в інвестиційній (підприємницької) діяльності й у надії одержувати в майбутньому прибуток. Тому вкладення коштів в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) є інтелектуальна інвестиція.
Фінансування інтелектуальних інвестицій відбувається за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватного-виробничого капіталу; спонсорських коштів, добродійних субсидій фірм або приватних осіб. Таким чином, головні суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють інтелектуальні інвестиції, - держава і приватний капітал.
Сьогодні значна частина інтелектуальних інвестицій відбувається державою за рахунок бюджетних асигнувань із метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Ця тенденція характерна для всього цивілізованого світу. Так, в останні роки частина витрат на НДКР у валовому національному продукті досягла в США 2,7 %, у Японії - 2,5%, Франції - 2,1%, а частина державних витрат по цих проектах склала, відповідно 40%, 19%, 55%. Державне регулювання в значній мірі направляється на підготовку спеціалістів, розвиток освіти, охорони здоров'я, інформатики, охорону навколишнього середовища. Таким чином, державні інвестиції спрямовані безпосередньо або опосередковано, активно стимулюючи пропозиції інтелектуальної продукції і попит на неї [30].
Наша держава стоїть осторонь від цих процесів - відбувається скорочення бюджетних витрат на науку й освіту. Якщо в розвинутих країнах на науку витрачається від двох і більше відсотків ВНП, то в Україні менше 1%. В Україні показник витрат із розрахунку на одного вченого вдвічі менше порівняно з країнами, що розвиваються. При цьому варто зазначити, що навіть заплановані кошти виділяються далеко не повною мірою.
Зниження частини витрат на розвиток інтелектуальної праці серед витрат державного бюджету призводить до зменшення науково-технічного потенціалу країни, без чого не може бути соціально-економічного прогресу. Вважаємо, що лінію на скорочення бюджетних витрат на науку та освіту з метою економії державних коштів і подолання бюджетного дефіциту в тій же (і навіть в більшій) пропорції, що й іншим галузям, не можна назвати обгрунтованою. Тим більше, що недержавні комерційні структури, як правило, стоять осторонь від фінансування науково-технічних розробок, зокрема фундаментального характеру. Значне зниження мотивів, що спонукають до фінансування в сферу інтелектуальної праці, призводить до розвитку в ній негативних процесів.
З розвитком ринкових реформ однією з умов подолання негативних процесів, що склалися із залученням інтелектуальних інвестицій, є широке використання внутрішніх резервів і потенційних можливостей інтелектуальної сфери. Умови для цього є. Прогнози свідчать про достатньо великі можливості майбутнього ринку науково-технічної продукції в Україні.
Державні підприємства і організації, що проводять інтелектуальні розробки, повинні самі відшукувати певну частину коштів через комерціалізацію своєї діяльності. Не останнє місце в інвестуванні інтелектуальної діяльності займає і приватний підприємницький капітал. Але на відміну від державного інвестування, що базується на госпрозрахункових принципах (якщо немає, то повинно), приватний капітал орієнтується на виробництво таких товарів і послуг, що у максимальний термін дають прибуток із відсотками, не нижче від середнього в промисловості. Найбільш широко поширені на сьогодні в Україні приватні інтелектуальні інвестиції відбуваються у видавництві наукової, науково-методичної, довідкової літератури, науково-дослідних праць, науково-популярних і художніх творів.
Негативні процеси обумовлені не тільки складними зовнішніми чинниками, кризовим економічним положенням. Існують проблеми, безпосередньо пов'язані із внутрішньою сутністю інноваційних процесів, а саме з поняттям інноваційного ризику. Він виступає одним із визначальних чинників у сфері інтелектуальної праці. По-перше, це ризик самого винахідника, що стосується продажу і подальшого впровадження його винаходу, по-друге, це ризик підприємця, що впроваджує науково-технічну розробку у виробництво. Цей вид ризику пов'язаний із проблемами виробничого використання науково-дослідної продукції - загрозою зменшення прибутковості, скорочення збуту й обсягу продажів.
Інноваційна галузь виступає сферою підприємництва зі значним рівнем ризику. Гарантування мінімально припустимого ступеня безпеки винаходу необхідно для зменшення непевності, що стосується майбутніх прибутків. Для цього необхідні як державні, так і недержавні кошти. У зв'язку з цим важливе значення набуває розвиток страхового захисту інтелектуальної власності.
Як правило, інноваційний ризик - найвищий у сфері використання інформаційної власності (програмне забезпечення, бази даних у тому числі ). Надія на сприятливий результат повинна бути підкріплена матеріально. Тільки в такий спосіб можна зрівноважити зазначені види ризику. Вважається, що для стимулювання оновлення виробництва є сенс розширювати права виробника, що використовує інтелектуальну власність (нововведення) на практиці. Разом із цим необхідно усе зробити для того, щоб зменшити витрати власника інтелектуальної власності, якщо він згодний на певні переваги виробника при використанні його продукту інтелектуальної власності. Посиленню стимулів до впровадження науково-технічної продукції у виробництво і збільшенню ємності ринку інтелектуальної праці буде сприяти також продаж цієї продукції виробникам на умовах процентного кредиту.
Прийнятий у грудні 1993 року Верховної Радою України Закон “Про охорону авторських прав на винаходи і корисні моделі”[4] не вносить, на нашу думку, принципових змін в механізм впровадження досягнень науки і техніки у виробництво. У законі закріплені права винахідників і юридично оформлені їхні відношення з роботодавцями. Проте в ньому, по суті, не розроблений належний механізм стимулювання суб'єктів ринку науково-технічної продукції - винахідників і виробників, що стосується використання винаходів (корисних моделей). Підсилити зацікавленість власників патентів у впровадженні інтелектуальної власності могло б подальше зменшення рівня річного збору (у законі ця пільга передбачена в розмірі 50% його річного розміру) за підтримкою значимості патенту при умовах надання дозволу на використання запатентованого винаходу. На наш погляд, необхідно також збільшити (як мінімум на 10% щорічно) річний збір за той патент, що довгий час не використовується.
Одночасно доцільно піти на істотне зменшення річних зборів на патенти тих винахідників, що надають пільгові права на використання запатентованих винаходів вітчизняним виробникам. Це важливо з погляду визначальної ролі нових передових технологій і матеріалів у сучасному виробництві. Щоб прилучити вітчизняних виробників використовувати вітчизняну інтелектуальну власність, необхідно і далі йти на зменшення податків на їхні доходи (прибуток), віддаючи перевагу тим, хто використовує найновіші і найефективніші запатентовані винаходи.
У цих умовах важливе місце приділяється ринковим посередникам. Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюють науково-консультаційні центри, що мають бази даних про новітні винаходи, промислові зразки, науково-технічні розробки, захищені патентами і ліцензіями, інформаційні банки про інші товари і послуги.
На жаль, наші підприємці неохоче фінансують інтелектуальну діяльність, що обумовлено нестабільністю в державі, великим інноваційним ризиком, відсутністю мотивацій для здійснення цієї діяльності. Сьогодні головне завдання - ефективно запустити механізм інвестування з метою залучення як можна більшої кількості суб'єктів, спроможних фінансувати об'єкти інтелектуальної власності. Проблема мобілізації недержавних ресурсів для інтелектуальних інвестицій в умовах дефіциту вільних державних коштів - одна з найважливіших проблем перехідного періоду економіки України.
Класифікація джерел придбання і фінансування нематеріальних активів показана у вигляді схеми на рисунку 1.2. Як видно з рисунку, вони можуть бути власними, позичковими та залученими.
Для успішного введення нематеріальних активів в економічний оборот підприємств будь-який учасник цієї дії зобов'язаний розбиратися в класифікації і сутнісних характеристиках кожного об'єкта нематеріальних активів, їхніх особливих властивостях, а також в супутних їм патентно- правових документах.
Всі види нематеріальних активів умовно розділяють на п'ять груп:
об'єкти права інтелектуальної власності - до них відносять: право власності на винахід, на корисну модель, на промисловий зразок, на сорт рослин, а також: право власності на фірмове найменування, право власності на програмне забезпечення і бази даних для ЕОМ, на науково-технічну інформацію; засвідчуються патентом;
об'єкти права користування ресурсами природного середовища: право користування надрами, земельною ділянкою, право на користування геологічною і іншою інформацією про стан і можливість господарського використання елементів природного середовища, право на використання водних, біологічних і інших ресурсів, котре якимось чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, регіону і т.д.;
право на здійснення різноманітних видів діяльності - засвідчується ліцензією або патентом;
гудвілл - вартість репутації фірми. Вартість цього виду нематеріальних активів визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його ринковою вартістю як цілісного майнового комплексу, що визначається на основі управлінських якостей, технологій і т.п. До цієї групи відносять і ноу-хау - придбані підприємством технології, що приносять вигоду в процесі господарської діяльності;
право власності на майно: квартири, телефони і т.д., право на місце на товарній або фондовій біржі.
Об'єктом нематеріальних активів може розглядатися і така категорія, як організаційні витрати, що являють собою сукупність витрат, понесених підприємством (акціонерним, спільним) у зв'язку із його створенням. Серед них - витрати, пов'язані з розробкою установчих документів і техніко-економічних обгрунтувань, плати за консультації в спеціалізованих організаціях, реєстраційні збори, рекламні витрати. В якості нематеріальних активів названі витрати приймаються підприємством на облік тільки в тому випадку, коли установчі документи розглядають їх частиною вкладу в статутний фонд.
Якщо за домовленістю між учасниками якісь витрати, пов'язані зі створенням підприємства, повинні бути покриті самими учасниками (без наступної капіталізації), то ці витрати не включаються до складу нематеріальних активів. Не підлягають віднесенню до організаційних також і різного роду операційні втрати, понесені в початковий період діяльності підприємства. Будь-які з названих вище витрат повинні в обов'язковому порядку підтверджуватися відповідними виправдувальними документами. Не можуть бути визнані нематеріальними активами інтелектуальні і ділові якості громадянина, його кваліфікація і спроможність до праці, оскільки вони не можуть бути відчужені від громадянина і передані іншим особам.
Розглянемо коротко основні характеристики об'єктів нематеріальних активів.
Авторські свідоцтва. Це правові документи по винаходах. Видача авторських свідоцтв була передбачена законодавством ряду країн в системі Ради Економічної Взаємодопомоги.. Вимоги до винаходу у разі отримання на нього авторського свідоцтва були ті ж, що і при отриманні патенту. Різниця полягала в тому, що винахід, захищений патентом, міг використовуватися тільки власником патента, а у разі захисту його авторським свідоцтвом винятковим правом на його використання володіла держава. В даний час в державах, які утворилися на території колишнього СРСР, відповідно до нового законодавства винаходи охороняються тільки на основі патентів.
Авторське право. Розповсюджується на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і достоїнства твору, а також способу його вираження.
Авторське право означає право на даний твір, на виготовлення і поширення його або самим автором, або з дозволу останнього, а також право автора класти край будь-яким спотворенням свого твору і отримувати протягом всього життя і 50 (п'ятдесяти) років після смерті дохід, який приносить його твір.
База даних - об'єктивна форма подання і організації сукупності даних, систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути оброблені за допомогою ЕОМ.
Ділова репутація фірми («гудвілл») - вартісна категорія, що є різницею між вартістю фірми як єдиного цілісного майново-фінансового комплексу і вартістю всіх її активів. Фактична величина «гудвілл» є порівняння ринкової вартості матеріальних і нематеріальних активів з контрактною ціною на підприємство. Якщо контрактна ціна перевищує ринкову вартість всіх активів, виникає «гудвілл позитивний». І навпаки, якщо контрактна ціна нижче ринкової вартості всіх активів, виникає «гудвілл негативний».
Витрати НДДКР - витрати, пов'язані з процесом підготовки і проведення наукових аналізів, дослідження, експериментів, продиктованих потребами фундаментальних, прикладних і галузевих наук.
Витрати на послуги непромислового характеру, що надаються сторонніми організаціями. До них відносяться консультаційні послуги з правових, фінансових і маркетингових проблем, включаючі питання:
· купівлі-продажу товарів, ведення бізнесу, комерційної інформації;
· фінансового планування і контролю, калькуляції собівартості продукції, питання ціноутворення. експертної оцінки по інвестуванню коштів, по прогнозах руху ліквідності, управлінні поточними активами;
· стратегії бізнесу (дослідження інвестиційних проектів, технологічних рішень, об'єми інвестицій, витрати в процесі виробництва і реалізації товару, очікуваний прибуток, реорганізація структури компанії, акціонування і т.п.);
· ведення обліку і складання звітності на підприємстві, порядку виконання фінансових зобов'язань, аналізу фінансового планування і т.п.;
· складання бізнес-планів, надання комерційної інформації, складання прогнозів на базі економічних моделей оцінки можливих ризиків і інше.
Винахід - нове і володіюче істотними відмінностями технічне рішення задачі, що дає позитивний ефект. Охороняється законом, якщо має винахідницький рівень, застосовується в різних галузях промисловості народного господарства.
Ліцензія - правовий документ, що дає:
1) дозвіл на використання іншими фізичними або юридичними особами винаходів, технологій, технічних знань, виробничого досвіду і т.д.
2) дозвіл, що видається державними органами на здійснення якої-небудь господарської діяльності.
Наукове відкриття - визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пізнані і не допускали перевірки.
«Ноу-хау» - повністю або частково конфіденційні знання технічного, організаційно-адміністративного, фінансового, економічного, управлінського характеру, які не є загальновідомими. У основу виділення і виявлення «ноу-хау» встановлені критерії ХХII сесії Європейської економічної комісії (Женева, 1969 р.):
· науково-технічні знання і досвід;
· можливість практичного застосування;
· правова захищеність на національному і міжнародному рівні.
Організаційні витрати, виникаючі при утворенні підприємства (СП і АТ), тобто витрати, пов'язані з розробкою засновницьких документів підприємства і техніко-економічних обгрунтувань, витрати на підготовку кадрів і інші (при внесенні їх в статутний фонд підприємства).
Патент - юридично закріплені виняткові права користування, виробництва і продажу продукції на період, передбачений законодавством.
Корисна модель - (винахід в області механіки) описується як пристрій.
Програма для ЕОМ - об'єктивна форма надання сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ і інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату (включаючи підготовлені матеріали, отримані в ході розробки програми для ЕОМ і аудіовізуальні зображення, що породжуються нею ).
Право користування природними ресурсами включає в себе право користування землею, водними і лісовими ресурсами, надрами і т.д.
Право користування майном включає право користування· матеріальним майном: рухомим і нерухомим; · нематеріальним майном.
Промисловий зразок - художнє або художньо-конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд продукції або послуги.
Раціоналізаторська пропозиція - технічне рішення, що є новим і корисним і передбачає зміну конструкції виробів, технології виробництва або зміну складу матеріалу. До раціоналізаторських пропозицій відносяться:
· проекти (креслення або технічні проекти);
Проблема комерційного використання результатів діяльності об'єктів нематеріальних активів в сучасній практиці є комплексною та багатогранною, вона включає в себе правові, технологічні, економічні, виробничі, соціальні і психологічні питання. Найбільш істотні розбіжності викликає наступне питання: чи є нематеріальні (невідчутні) засоби активами і чи можуть вони взагалі включатися в баланс підприємства. Потрібно відмітити, що єдиної думки у вчених-економістів в даний час немає.
Доводи на користь того, що невідчутні засоби є активами полягають в тому, що ці засоби являють собою майбутні економічні вигоди, за які була виплачена компенсація. Однак противники включення цих засобів в бухгалтерську звітність як активи мотивують свою позицію тим, що майбутні економічні вигоди, пов'язані з нематеріальними активами, за винятком окремих випадків, неможливо визначити з достатньою мірою достовірності, і, крім того, ці об'єкти не відповідають, як правило, критерію відчудження (наприклад, ділова репутація фірми не може бути реалізована окремо від фірми, торгові знаки невіддільні від ділової репутації фірми).
Однак потрібно відмітити, що це не зовсім так. Деякі нематеріальні активи цілком відчужувані. Це відноситься, наприклад, до таких активів; витрат на НДДКР в тих випадках, коли ці дослідження повинні привести до створення таких активів як товарні марки, торгові знаки, патенти і інші активи, які є віддільними від компанії загалом; витрат на програмне забезпечення в тих випадках, коли виявлені його технічна здійсненність і комерційна ефективність, і коли воно розроблене самою компанією.
Тому, визнаючи нематеріальні активи активами, виникає нелегке завдання - дати по можливості найбільш узагальнюючі рекомендації за вартісною оцінкою нематеріальних активів, які самі по собі вельми значно відрізняються один від одного. Звичайно можна виділити найбільш загальні чинники, загальні критерії ефективності і деякі інші найбільш характерні моменти. У такому плані і розроблялися раніше окремі методики по галузях, які використовувалися в практиці тієї або іншої галузі.
Серед діючих самодіяльних оцінювачів сьогодні використовуються численні помилкові варіанти методики оцінки вартості нематеріальних активів і інших не завжди коректних методик.
Відмітимо найбільш характерні випадки, коли виникає потреба в оцінці нематеріальних активів підприємства, а також всього майна підприємства:
Купівля-продаж акцій підприємства на ринку цінних паперів. Купівля підприємства, що знаходиться в акціонерній власності, є купівлею всіх акцій, емітованих даним підприємством. Щоб тримати підприємство під контролем, можна не скуповувати всі його акції, а купити тільки контрольний пакет акцій. Але незалежно від того, чи купується контрольний або неконтрольний пакет акцій, інвестор тоді упевнений в своєму рішенні, коли знає вартість підприємства і частку цієї вартості, що доводиться на контрольний пакет акцій.
Купівля-продаж частки (внеску) в статутному капіталі товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. На відміну від попереднього випадку частка оцінюється не числом акцій, а в грошових одиницях.
Продаж підприємства цілком на аукціоні або за конкурсом, здійснюваний при процедурі банкрутства або при приватизації державного підприємства.
Передача всього підприємства в оренду. Оцінка вартості важлива для призначення орендної плати і здійснення подальшого викупу орендарем (якщо це передбачене договором оренди).
Реорганізація (злиття, розділення, поглинання і т.п.) і ліквідація підприємства, що проводяться як за рішенням власників підприємства, так і при рішенні арбітражного суду при банкрутстві підприємства.
Здійснення інвестиційного проекту розвитку підприємства, коли для його обгрунтування необхідно знати початкову вартість майна. Зокрема, така проблема виникає перед інвестором при проведенні санації неспроможного підприємства.
Отримання кредиту під заставу всього майна підприємства (іпотека).
Оцінка вартості фірмового товарного знаку або інших засобів індивідуалізації підприємства і його продукції (послуг) проводиться:
при їх перекупці, придбанні іншою фірмою;
при наданні франшизи новим компаньйонам, коли розширяється ринок збуту і збільшується об'єм продажу;
при визначенні збитку, нанесеного діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;
при використанні їх як внесок в статутний капітал товариства, що створюється;
при визначенні вартості нематеріальних активів, гудвілла, для загальної оцінки вартості підприємства.
Таким чином, обгрунтованість і достовірність оцінки вартості нематеріальних активів багато в чому залежить від того, наскільки правильно визначена область використання оцінки: купівля-продаж, отримання кредиту, страхування, оподаткування і т.п. Особливу увага потрібно звертати на спосіб оцінки тих нематеріальних активів., що поступають безвідплатно на баланс підприємства.
Нематеріальні активи мають безпосереднє відношення до процесу виробництва, що ставить їх, на наш погляд, в один ряд з основними фондами, матеріалами, сировиною, паливом, МШП, робочою силою. Як і перераховані елементи, об'єкти нематеріальних активів впливають по суті на конкурентноздатність продукції, робіт і послуг, забезпечуючи споживчі переваги перед аналогами. Об'єкти нематеріальних активів незримо присутні практично на всіх стадіях виробництва продукції, робіт, послуг, починаючи від технологій і закінчуючи аналізом і використанням фінансових результатів. Можна сказати, що об'єкти нематеріальних активів є одним з основних чинників, що визначають кінцевий рівень прибутковості підприємства, а отже - і його ефективність функціонування. Виходячи з усього вищенаведеного, в даний час оцінка об'єктів нематеріальних активів є необхідною.
В сучасних умовах господарювання в Україні ще не розроблені всі необхідні методи і рекомендації, і тому в багатьох випадках використовують досвід розвинутих капіталістичних держав, пристосовуючи наявну інформацію до умов України. Здійснення господарських операцій з об'єктами нематеріальних активів потребує їхньої вартісної оцінки, тому що вона дозволяє зіставити результати інтелектуальної діяльності з іншими результатами діяльності підприємства або з іншими активами.
В залежності від умов застосування об'єкта нематеріальних активів можна виділити такі категорії їхньої вартісної оцінки:
Оціночна вартість являє собою вартість, що відбиває якісну характеристику об'єкта: його переваги перед аналогічними об'єктами і корисність застосування в конкретних економічних умовах. Оцінку об'єктів промислової власності розглядають із різних точок зору, безпосередньо взаємопогоджених між собою: досягнутого технічного рівня, оновлення виробництва, необхідних капіталовкладень у їхню розробку, придбання і впровадження і з погляду ефективності їх використання. Що стосується об'єктів інтелектуальної власності, то ці складові заміняються таким менше визначеним показником як організаційно-управлінський ефект.
Оціночна вартість встановлюється експертною комісією на підставі розрахунків розміру вартості об'єкта, що подаються спеціалістами. У світовій практиці існують три основних підходи до оцінки вартості об'єктів нематеріальних активів:
оцінка по сумі витрат на створення розробки, патентування або юридичне оформлення її результатів;
оцінка по вартості обраного аналога;
Балансова (
Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів курсовая работа. Бухгалтерский учет и аудит.
Курсовая работа по теме Технологическая карта на каменные работы
Курсовая работа по теме Сучасний стан і перспективи розвитку будівельної промисловості
Сочинение По Егэ По Тексту Дудинцева
Контрольная Работа На Тему Политическая Метафора В Современных Средствах Массовой Информации
Определение И Классификация Опасностей Реферат
Эссе На Тему Зачем Человеку Нужен Словарь
Кибернетика. Основные особенности как самостоятельной научной области.
Как Провести Курсовую Разницу В 1с 8.3
Контрольная Работа За Первое Полугодие Ответы
Реферат: 1740 год
Современные грузозахватные устройства, оборудование, инструменты, используемые для монтажа стальных и железобетонных конструкций.
Образец Заявления На Продуктовый Эссе
Реферат: Психологические подходы к изучению теории личности и межличностных отношений
Реферат: работа По предмету : Организация производства на тему: «Организация автоматизации банковской деятельности и ее перспективы»
Реферат: Эстетическая реставрация зубов. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад по теме Фелис Антонио де Кабесон
Реферат: Эксперимент в психологии
Отчет по практике по теме Характеристика ОАО 'Молоко Бурятии'
Контрольная работа по теме Этапы становления биологии, как науки
Реферат по теме Педагогическая теория Яна Амоса Коменского
Бухгалтерский учет в торговле - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Основные группы копрофагов в Беларуси - Биология и естествознание реферат
Биоэлектрические явления - Биология и естествознание реферат