Методи калькулювання витрат - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа

Главная

Бухгалтерский учет и аудит
Методи калькулювання витрат

Облік витрат матеріалів. Облік витрат на оплату праці та утримань на соціальні заходи. Облік витрат з обслуговування виробництва й управління. Облік загальновиробничих витрат. Облік витрат допоміжного виробництва. Попроцесний метод калькулювання.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Загальні принципи та задачі обліку калькуляції
1.2 Облік витрат на оплату праці та утримань на соціальні заходи
1.3 Облік витрат з обслуговування виробництва й управління. Облік загальновиробничих витрат
1.4 Облік витрат допоміжного виробництва
1.5 Облік та оцінка незавершеного виробництва
3. Попроцесний (попередільний) метод калькулювання
5. Метод калькулювання за нормативними витратами
Будь-яка організація, яка займається підприємницькою діяльністю, тим чи іншим чином планує які саме витрати необхідно понести для отримання бажаного результату своєї діяльності. Саме тому калькуляція є логічним продовженням планування.
Калькуляція допомагає суб'єктам підприємницької діяльності визначити фактичні витрати, понесені організацією на продукцію власного виробництва, роботи чи послуги; а також приймати оперативні управлінські рішення в поточному режимі роботи підприємства для оптимізації використання власних ресурсів.
Калькуляція передує встановленню ціни реалізації товарів, робіт та послуг.
Саме тому калькуляція є чи не найголовнішим економічним розрахунком головної бухгалтерії, яка допомагає встановити конкурентоспроможну ціну на продукцію, товар чи послугу.
Крім того, калькуляція допомагає поступовим та еволюційним шляхом знаходити оптимальні вирішення використання матеріальних та трудових ресурсів підприємства.
1. Загальні принципи та задачі обліку калькуляції
Перед тим як розпочати виробництво будь-якої продукції підприємство визначає, який дохід воно може отримати. Дохід підприємства залежить від ціни продукції та витрат на її виробництво.
Ціна продукції на ринку є наслідком взаємодії попиту та пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вищою чи нижчею за бажанням виробника чи покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати, формуючі собівартість продукції. Вони можуть збільшуватись чи зменшуватись в залежності від об'єму використання трудових та матеріальних ресурсів, рівня обладнання, організації виробництва та інших факторів. Відповідно, підприємство має чимало важелів зниження витрат, які воно може привести в дію за умови ефективного управління.
Загальними напрямами зниження собівартості продукції є збільшення виробничості праці та економія використовуючих ресурсів на основі досягнень науково-технічного прогресу. Велике значення має також управління процесом формування собівартості продукції, перед усім суворий облік виробничих витрат та оперативний контроль за економним та раціональним використанням матеріалів, трудових та фінансових ресурсів, виключення можливого псування та крадіжки.
Основними задачами обліку витрат на виробництво є:
- своєчасне та правильне відображення фактичних витрат виробництва в розрізі виробів та структурних підрозділів за відповідними статтями;
- надання інформації для оперативного контроля за використанням виробничих ресурсів у порівнянні із існуючими нормами, нормативами та сметами;
- визначення резервів зменшення собівартості продукції та попередження невиробничих витрат;
- визначення результатів внутривиробничого госпрозрахунку за структурними підрозділами підприємства.
Для здійснення цих задач, на підприємстві, облік витрат повинен бути організован на підставі наступних засад:
- відповідність показників обліку витрат з плановими показниками;
- включення всіх витрат по виробництву продукції звітного періоду в її собівартость;
- групування та відображення витрат за виробничими підрозділами, видами продукції, елементами та статтями витрат;
- відповідність обґєктів обліку витрат з обґєктами калькуляції;
- забеспечення розподільного відображення виробничих витрат в розрізі діючих норм;
- розширення складу витрат, що відносяться на собівартість продукціїї прямим методом;
- максимальне зближення методології та організації обліку витрат до міжнародних стандартів.
Матеріальні витрати в складі собівартості продукції займають найбільшу частку. Саме тому правильний облік та суворий контроль за їх використанням забезпечують достовірність інформації по собівартості продукції та її зниженню.
Відрізняючись від основних засобів матеріальні ресурси в процесі виробництва використовуються однократно й переносять свою вартість на виробляючу продукцію повністю. Саме тому після кожного процесу виробництва їх необхідно замінювати новими матеріалами того ж виду.
У виробничих організаціях необхідно забезпечити ефективний облік, зберігання та раціональне використання в процесі виробництва матеріальних ресурсів, що носить важливе значення при збільшенні ефективності фінансово-господарської діяльності організації.
Необхідними умовами ефективного контролю за зберіганням та раціональним використанням матеріальних ресурсів організації є:
- належна організація матеріально-технічного забезпечення;
- відповідний стан складського та ваговимірювального господарства;
- наявність прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
- встановлення кола осіб, відповідальних за надходження, зберігання та відпуск матеріальних ресурсів, складання з ними письмових договорів про матеріальну відповідальність.
Матеріальні витрати виробничих організацій в складі собівартості продукції відображаються в розрізі наступних статей:
- напівфабрикати власного виробництва;
- поворотні відходи (виліковуються);
- паливо та енергія на технологічні цілі.
У виробничих організаціях використовується велика кількість різних матеріальних ресурсів. Деякі з них повністю використовуються у виробничому процесі (сировина, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючи вироби), інші лише змінюють свою форму (смазочні матеріали, лаки, фарби), треті - входять у виріб без яких-небудь зовнішніх змін (запасні частини). В залежності від функціональної ролі та значення в процесі виробництва матеріальні ресурси класифікую на наступні групи:
- покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
- матеріали сільськогосподарського значення;
Облік та контроль за станом й рухом матеріалів повинні вестись в розрізі не тільки груп, підгруп, але й кожного найменування, виду, розміру, сорту. Саме тому загальна класифікація матеріалів деталізується шляхом розробки номенклатур-цінників.
Номенклатура-цінник представляє собою систематизований перелік матеріалів, використовуючи організацією. За звичай в ньому вказуються номенклатурний номер матеріалу, найменування, сорт, розмір та інші ознаки, а також одиниця виміру й облікова ціна. Номенклатура-цінник використовується в якості довідника майже всіма відділами організації.
Аналітичний облік матеріалів організується в точній відповідності із структурою номенклатурного довідника, а закріплений номенклатурний номер обов'язково вказується в усіх документах, що використовуються при надходженні та відпуску відповідних матеріалів.
Велике значення в організації обліку матеріалів має їх оцінка, для відображення матеріалів в обліку й звітності оцінка здійснюється шляхом сумування фактичних виробничих витрат на їх придбання.
Фактична собівартість матеріалів складається з їх купівельної вартості та транспортно-заготовельних витрат, що включають в себе:
- витрати на транспортування, зберігання й доставку матеріалів на склад організації;
- витрати на інформаційні та консультаційні послуги;
- кошти, сплачувані посередницьким організаціям;
- витрати по сплаті відсотків по комерційному кредиту, запозиченим коштам;
До фактичної собівартості матеріалів не включається сума податку на додану вартість, сплачена постачальникам, транспортним та іншим організаціям.
Слід відзначити, що організація поточного обліку матеріалів по фактичній собівартості вимагає значних витрат праці й часу. При великій номенклатурі матеріалів їх фактичну собівартість можна розрахувати лише по закінченні місяця, коли бухгалтерія матиме всі необхідні дані (рахунки, платіжні документи) з надходження та оприбуткування матеріалів. Операції по руху матеріалів в організації здійснюються кожний день й повинні мати відображення в обліку своєчасно, тобто за фактом здійснення. Це викликає необхідність використання в поточному обліку матеріалів умовних - облікових цін. В якості таких цін можуть бути використані планова вартість придбання, середні купівельні ціни, нормативна вартість тощо.
При використанні в поточному обліку визначених облікових цін, щомісячно розраховуються суми й відсотки відхилень фактичної вартості матеріалів від вартості матеріалів за обліковими цінами. Облік відхилень (плюс чи мінус) до вартості матеріалів за обліковими цінами дає їх фактичну собівартість.
Таблиця 1.1 - Розподіл відхилень в собівартості матеріалів
Вартість матеріалів за обліковими цінами
Відхилення в собівартості матеріалів
Фактична собівартість матеріалів (гр. 3 + гр. 4)
Списано у виробництво (стр. 3 - стр. 5)
Примітка: 1. Для визначення середнього відсотка відхилення (6%) підсумкову суму відхилень (3000,00) множиться на 100 та ділиться на підсумкову суму вартості матеріалів по обліковим цінам (50000,00). 2. Для визначення суми відхилення в собівартості матеріалів на кінець місяця (168,00) вартість матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам (2812,00) множиться на середній відсоток відхилення (6%) та ділиться на 100. 3. Дані по залишкам матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам беруться з регістрів бухгалтерського обліку та звітів матеріально-відповідальних осіб.
При незначній номенклатурі й наявності умов організації аналітичного обліку матеріалів партіонним способом виробничі підприємства в якості облікових цін можуть використовуватись ціни фактичної собівартості їх придбання. В цьому випадку ціна одиниці матеріалу визначається шляхом ділення загальної фактичної собівартості придбання матеріалів на їх кількість. За цими цінами здійснюється відпуск матеріалів у виробництво.
Виробничі підприємства фактичну собівартість описуваних у виробництво матеріалів можуть визначати одним з наступних методів:
- за собівартістю одиниці продукції;
- за собівартістю перших за часом придбання - ФІФО;
- за собівартістю останніх за часом придбання - ЛІФО.
При цьому необхідно мати на увазі, що протягом звітного періоду підприємство може використовувати лише один з вищеперелічених методів, який фіксується в обліковій політиці підприємства.
Всі операції, пов'язані з надходженням, переміщенням та відпуском матеріалів, оформлюються первинними документами: транспортними накладними, вимогами, рахунками-фактурами, лімітно-забірними картами тощо.
Відпуск матеріалів у виробництво оформлюється лімітно-заборною картою (виписується плановим відділом або відділом забезпечення), в якій вказується: вид операції, номер складу, шифр витрат, найменування та номенклатурний номер відпускаємих матеріалів, одиницю виміру, ліміт місячних витрат матеріалів, який визначається діючими нормами витрат.
Крім того, безпосередньо на складах зберігання матеріалів ведеться суворий облік об'єктів - такий облік називають оперативним.
По закінченню місяця екземпляр лімітно-забірної карти передають до бухгалтерії для відображення витрат матеріалів на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.
Синтетичний облік матеріалів ведеться на рахунку 20 - Запаси, до якого можуть відкрити наступні субрахунки:
202 - покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
206 - матеріали, передані в переробку;
208 - матеріали сільськогосподарського значення;
За звичай на цих рахунках також відображають транспортно-заготовельні витрати (ТЗВ) за умови відкриття в рамках рахунка два аналітичних: матеріали по обліковим цінам та ТЗВ.
Як правило, витрати матеріалів списуються на рахунок 231 - „Основне виробництво”, проте на підприємствах досить часто є допоміжне виробництво, витрати якого калькулюються на рахунку 232. Крім того, якщо витрати матеріалів не можливо віднести прямим методом на виготовляючи об'єкт, то ці витрати списуються на 91, 92, 93 в залежності від напрямку витрат.
Будь-які витрати матеріалів на виробництво повинні сурово контролюватися, для чого в організаціях використовують норми витрат матеріалів. Норми визначаються технічними службами на підставі технології виробництва, креслень, специфікації на одиницю виробу або напівфабрикату в технологічних картах.
Для зниження матеріалоємності виробів велике значення носить організація контролю по раціональному використанню сировини та матеріалів у виробництві. Для цих цілей підприємство може використовувати наступні методи:
Метод сигнального документування базується на тому, що відпуск матеріалів зверх норми або заміна одних матеріалів іншими оформлюється спеціальними документами, які сигналізують про відхилення.
Метод партійного розкрою дозволяє контролювати витрачання на робочих місцях найбільш дефіцитних та багатовартістних матеріалів. Його суть заключається в тому, що по кожній партії матеріалу, відпущеного у виробництво, визначається результат - економія або перевитрати. При цьому методі фактичні витрати матеріалів визначаються як різниця між відпущеною та повернутої кількості, а витрати за нормами - множенням кількості заготовок на норму. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичних витрат з нормативними.
Метод партійного розкрою дозволяє визначати відхилення від норми витрат по кожній партії використовуючого матеріалу в розрізі кожного робочого місця, що дозволяє оперативному попередженню недоліків або закріпленню досягнень у використанні матеріалів.
Інвентарний метод полягає в тому, що по закінченню робочої зміни, доби або іншого звітного періоду проводять інвентаризацію залишків невикористаних матеріалів за кожним робочим місцем (цеху, дільниці, бригаді). Відхилення визначаються не по партіям матеріалів, а по окремим виконавцям, бригадам, цехам в цілому за зміну, добу, тиждень, місяць. Фактичні витрати сировини й матеріалів на виробництво визначається шляхом сумування їх залишку на початок звітного періоду з надходженням та за виліком з отриманого результату залишку на кінець звітного періоду. Витрати за нормами розраховуються множенням кількості виготовлених виробів або напівфабрикатів на норму витрат сировини та матеріалів.
При цьому методі фактичні витрати сировини та матеріалів по кожній калькуляційній групі порівнюють з нормативними та визначають відхилення від встановлених норм, які потім розподіляються по відповідним об'єктам обліку витрат пропорційно нормативним витратам.
Розподіл сировини й матеріалів на собівартість окремих видів виробів прямим шляхом, на підставі первинних документів не завжди можливо. В комплексних виробництвах, де з одних й тих самих матеріалів виготовляються декілька видів або сортів продукції, відповідно різним об'єктам калькуляції, витрати сировини й матеріалів визначається другорядним шляхом на підставі нормативів та коефіцієнтів.
При нормативному способі фактично використані сировина й матеріали розподіляють по видам продукції пропорційно витратам по нормі.
При коефіцієнтному способі підставою розподілу сировини й матеріалів між видами продукції є коефіцієнт утримання, що показує долю сировини й матеріалів по кожному виробу. Для цього використовують наступну формулу:
де P i - фактичні витрати сировини й матеріалів на і-тий виріб;
Р - фактичні витрати сировини й матеріалів на всі види продукції;
К і - коефіцієнт утримання і-тої продукції.
Всі вищезазначені методи контроля допомагають визначити відхилення від норм по сировині й матеріалам, встановити причини відхилень, а також прийняти міри, направлені на їх усунення.
1.2 Облік витрат на оплату праці та утримань на соціальні заходи
Труд та результати праці займають щільне місце у виробничій діяльності будь-якої організації, так як без колективу працівників окремих професій та кваліфікації організація не може досягти своєї цілі.
Заробітна плата - це винагорода праці працівників у відповідності із якістю та кількістю виконаної роботи.
Для посилення ролі оплати праці в системі мотивації необхідно забезпечити її безпосередній зв'язок із результатами праці. Кожен працівник повинен бачити сталий зв'язок між отриманою заробітною платою та продуктивність праці, розміром заробітної плати та результатами, в цілому по організації.
Труд працівників оплачується погодинно, відрядно або по іншим системам оплати праці. Оплата може здійснюватись за індивідуальні та колективні результати праці.
На підприємстві розрізняють два виду оплати праці: основна та додаткова.
Виробничі організації можуть використовувати дві основні форми оплати праці: погодинна та відрядна.
При погодинній формі оплата здійснюється за кількість відпрацьованого часу включаючи кваліфікацію працівника незалежно від виконаних робіт.
Погодинна форма оплати праці розділяється на дві системи: просту погодинну та погодинно-преміальну.
Відрядна форма оплати праці передбачає оплату виконаних робіт у відповідності із кількістю та якістю виготовленої продукції по відрядним розцінкам. Вона розділяється на наступні основні системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, другорядно-відрядна та акордна.
Облік особового складу у виробничих організаціях ведеться у відділі кадрів, який забезпечує отримання інформації про кількість працівників в цілому по організації та за окремими структурними підрозділами.
Для забезпечення своєчасного та повного нарахування сум, що належать до сплати працівникам, необхідно організувати ефективний контроль за своєчасним початком та закінченням роботи, а також за використанням часу протягом робочого дня. Ці функції, як правило, виконують керівники виробничих підрозділів - мастерів, керівників цехів, відділів, дільниць, змін.
Найбільш розповсюдженими є наступні способи контролю:
- картковий - за допомогою контрольних годинників;
- жетонний - з використанням табельних жетонів або марок;
- пропускний - посередньо здачі працівниками та службовцями й зворотного повернення їм перепусток;
- рапортно-відомчий - з використанням рапортів або табельних відомостей від керівника;
- за допомогою контрольно-пропускних пристроїв.
З суми нарахованої оплати праці здійснюються різного роду утримання в суворій відповідності із діючим законодавством. Всі утримання прийнято класифікувати на дві групи: обов'язкові утримання та утримання за ініціативою організації.
До утримань за ініціативою організації відносять суми, утримані з працівників за допущений брак; раніше виданий аванс й виплати в погашення заборгованості за підзвітними сумами; за робочий одяг та інструмент; за наглядом за дитиною в відомчих дошкільних організаціях; за товари, придбані в кредит; членські, профспілкові внески та ін.
При обліку витрат з оплати праці використовують кредит рахунка 66 - Розрахунки з оплати праці, який має наступні субрахунки:
- 661 - розрахунки по заробітній платі;
- 663 - розрахунки за іншими виплатами.
Проте відносяться ці витрати не завжди до однієї статті витрат, а саме вони можуть відноситися до: основного виробництва, допоміжного виробництва, заробітна плата адмінперсоналу - саме тому, віднесення тієї чи іншої заробітної плати може бути відображено в обліку наступними проводками:
- нарахована з/п працівникам основного виробництва - Дт 231 Кт 661;
- нарахована з/п працівникам допоміжного виробництва - Дт 232 Кт 661;
- нарахована з/п працівникам відділу збуту - Дт 93 Кт 661;
- нарахована з/п працівникам адміністрації - Дт 92 Кт 661;
- нарахована з/п працівникам, що працюють у виробничому приміщенні, але не основним виробництвом - Дт 91 Кт 661.
Вся сума нарахованої заробітної плати, віднесеної до загальновиробничих витрат надалі перерозподіляється й відноситься до собівартості виробленої продукції.
1.3 Облік витрат з обслуговування виробництва й управління. Облік загальновиробничих витрат
До загальновиробничих витрат, як частини витрат організації за звичайними видами діяльності відносяться витрати, пов'язані з обслуговуванням основного та допоміжного виробництва. Бухгалтерський облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 - „Загальновиробничі витрати”.
Загальновиробничі витрати підрозділяються на витрати по утриманню й експлуатації машин та обладнання та цехові витрати.
Виробничі організації із цеховою структурою управління обліковують витрати по утриманню й експлуатації машин та обладнання та інші цехові витрати в розрізі кожного цеху основного та допоміжного виробництв за статтями витрат.
Витрати по утриманню й експлуатації машин та обладнання підрозділяються на поточні та одноразові витрати. Поточні відображаються на рахунку 91 - „Загальновиробничі витрати” в складі наступних витрат:
- амортизація виробничого й підйомно-транспортного обладнання, цехового транспорту, що використовуються у виробництві;
- витрати по експлуатації обладнання (вартість допоміжних матеріалів, необхідних для нагляду за обкладанням та утриманням його в працездатному стані; витрати на оплату праці допоміжних працівників та утримання з неї на соціальне страхування та забезпечення; вартість використаних в процесі виробництва палива, електроенергії, води, пару, та інших видів енергії; вартість послуг допоміжних виробництв, пов'язаних із утриманням та експлуатацією обладнання, інші аналогічні витрати);
- витрати на ремонт обладнання, транспортних засобів та інструменту (вартість запасних частин та інших матеріалів, використовуваних при ремонті виробничого обладнання, транспортних засобів та цінних інструментів; витрати на оплату праці ремонтників та відрахувань з неї; вартість послуг ремонтних цехів та інших допоміжних виробництв по ремонту обладнання, транспортних засобів та цінних інструментів) або відрахування до резерву на ремонт основних засобів;
- витрати на внутрішнє переміщення вантажів;
- амортизація нематеріальних активів;
- витрати із страхування основних засобів та нематеріальних активів;
- витрати з оплати праці працівників, що обслуговують вищезазначені виробництва;
- інші витрати, а саме витрати на підготовку та розробку виробництва, що обліковуються завчасно у складі витрат майбутніх періодів.
Виробничі організації з безцеховою структурою управління обліковують витрати з утримання та експлуатації машин та обладнання в цілому по організації.
Цехові витрати обліковуються на рахунку 91 - „Загальновиробничі витрати” в складі наступних витрат:
- витрати з оплати праці апарату управління цехів з утриманнями на соціальне страхування та забезпечення, інші витрати по управлінню;
- амортизація споруджень загальноцехового призначення й нематеріальних активів, що використовуються при виробництві продукції;
- витрати на ремонт основних засобів;
- витрати з раціоналізації та винаходами;
- витрати з охорони праці, які формуються з кредиту рахунків обліку розрахунків;
Цехові витрати допоміжних виробництв можуть обліковуватись безпосередньо на рахунку 232 - „Допоміжне виробництво”. При цьому підприємства із безцеховою структурою управління обліковують витрати на рахунку 91 - „Загальновиробничі витрати” в складі загальноорганізаційних (управлінських) витрат.
Витрати по утриманню та експлуатації машин та обладнання розподіляються в порядку, встановленим обліковою політикою підприємства. Як правило, вказані витрати відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), що виготовляє даний цех (підрозділ).
Розподіл вказаних витрат за видами продукції здійснюються на підставі планового об'єму цих витрат на час роботи обладнання, яке зайняте виготовленням продукції, та кількості годин його роботи для виробництва одиниці виробу відповідно встановленої технології.
Фактичні витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковувані в цілому по цеху, розподіляються між готовою продукцією та незавершеним виробництвом пропорційно їх вартості, що розрахована на підставі нормативних ставок.
Організації з незначним об'ємом незавершеного виробництва вказані витрати розподіляють за нормами на незавершеного виробництва, а залишок частки списують на собівартість реалізованої продукції.
Підприємства, що виготовляють однорідну продукцію, дані витрати розподіляють за видами продукції пропорційно витратам на оплату праці.
Цехові витрати розподіляються в порядку, встановленому обліковою політикою підприємства. Найчастіше вони розподіляються за видами продукції пропорційно витратам на оплату праці, включаючи витрати з утримання машин та обладнання. При цьому цехові витрати, що відносяться до робіт та послуг, здійснюваних для інших цехів, визначаються загальним об'ємом цих витрат, які списуються на витрати цехів - споживачів робіт та послуг. При виконанні цехом робіт та послуг для власних потреб витрати в складі витрат з оплати праці, а також на основні матеріали включаються в собівартість виробів, робіт та послуг відповідного підрозділу цеху. Витрати з утримання й експлуатації машин та обладнання з рахунку 91 - „Загальновиробничі витрати” списуються в дебет рахунків:
Загальногосподарські витрати представляють собою витрати організації з управління, які є складовою частиною витрат організації за звичайними видами діяльності по виробництву продукції, але не пов'язані безпосередньо із виробничим процесом. У зв'язку з цим дані витрати можна також назвати управлінськими витратами. Бухгалтерський облік загальногосподарських (управлінських) витрат ведеться на рахунку 92 - „Адміністративні витрати”.
Загальногосподарські витрати можна класифікувати за їх видами, техніко-економічними факторами, календарними періодами, для цілей калькулювання собівартості робіт та послуг, для цілей податкового обліку.
До загальногосподарських витрат відносяться наступні основні види:
- адміністративно-управлінські витрати;
- витрати по утриманню загальногосподарського персоналу, що не пов'язані із виробничим процесом;
- амортизаційні відрахування основних засобів управлінського призначення та витрати на їх ремонт;
- витрати по оплаті орендної плати за приміщення управлінського призначення;
- витрати по оплаті інформаційних, аудиторських, консультаційних та інших послуг;
- інші аналогічні за призначенням управлінські витрати.
Деякі види управлінських витрат можуть за рішенням організації обліковуватись безпосередньо за місцями виникнення витрат із віднесенням їх до собівартості об'єкта калькулювання прямим способом. Це відноситься до витрат з оплати праці управлінського персоналу цехів (підрозділів), допоміжних та обслуговуючих виробництв та господарств, амортизації основних засобів та інше.
За техніко-економічними факторами загальногосподарські витрати різняться на умовно-постійні та умовно-змінні. Загальногосподарські витрати, як правило, в цілому за своїм характером відносяться до умовно-постійних витрат.
Загальногосподарські витрати за календарними періодами підрозділяються на постійні та одночасні.
Для цілей управління загальногосподарські витрати можуть обліковуватися в повному розмірі у складі:
- виробничої собівартості продукції, робіт та послуг;
- собівартості реалізованої продукції, робіт та послуг.
Для цілей податкового обліку загальногосподарські витрати підрозділяються на лімітовані та нелімітовані.
Загальногосподарські витрати відображаються за дебетом рахунку 92 - „Адміністративні витрати” щомісячно на підставі даних розроблених таблиць, відомостей та інших регістрів з кредиту інших рахунків.
Загальногосподарські витрати, обліковані на рахунку 92 - „Адміністративні витрати”, розподіляються підприємством щомісячно у відповідності з обліковою політикою. У виробничих підприємствах дані витрати з рахунку 92 розподіляються списуються на:
- як витрати на реалізацію продукції, робіт, послуг - в дебет 93 „Витрати на збут”;
- на собівартість продукції, робіт, послуг - в дебет рахунків 231 та 232 „Основне та допоміжне виробництво”.
При цьому розподіл вказаних витрат за видами виробництв та господарств здійснюється, як правило, пропорційно витратам на оплату праці виробничих працівників. Для реалізації встановленої методики з розподілу загальногосподарських витрат необхідно:
- визначити відсоток загальногосподарських витрат від витрат на оплату праці робітників, облікованих на рахунку 23;
- за визначеним відсотком, помноженому на суму витрат на оплату праці робітників, що відносяться на кожний вид виробництва, визначити за кожним видом суми загальногосподарських витрат.
1.4 Облік витрат допоміжних виробництв
В усіх промислових підприємствах поряд із основним виробництвом існує допоміжне виробництво.
Найбільш крупні допоміжні виробництва можуть відокремлюватись на окремий баланс від головної організації.
Продукція доміжного виробництва, не відокремлена на окремий баланс, обліковується за фактичною собівартістю на рахунку 232 - „Допоміжне виробництво”.
Витрати допоміжних виробництв підрозділяються у відповідності із угруповуванням витрат основного виробництва. Порядок обліку витрат в цілому співпадає із порядком обліку в основному виробництві. При цьому необхідно мати на увазі, що номенклатура калькуляційних статей може відрізнятись від загальноприйнятій номенклатурі в залежності від виду й технологічних особливостей того чи іншого допоміжного виробництва.
За дебетом рахунку 232 - „Допоміжне виробництво” протягом місяця відображаються прямі витрати, пов'язані із управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, та втрати від браку.
Сальдо за рахунком 232 найчастіше означає величину незавершеного виробництва, наприклад по ремонту основних засобів у будівельних майстернях та в інших роботах допоміжного виробництва. В цьому випадку собівартість кінцевого об'єкту робіт чи виготовленого виробу визначається за формулою:
О н - залишок витрат на початок періоду;
О к - залишок витрат на кінець періоду.
Аналітичний облік витрат на виробництво здійснюється за видами допоміжних виробництв (транспортний цех, тарний цех, ремонтно-механічний) в розрізі видів продукції (робіт, послуг) та статей калькуляції. В допоміжних виробництвах рекомендовано використовувати спрощену номенклатуру статей витрат:
- відрахування на соціальне страхування та забезпечення;
В простих допоміжних виробництвах, виробляючих однорідну продукцію (заводські електростанції, водопостачання, компресорні станції) облік витрат здійснюється тільки в розрізі статей без підрозділів за видами продукції або послуг. В таких виробництвах собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення всіх витрат на
Методи калькулювання витрат курсовая работа. Бухгалтерский учет и аудит.
Курсовая работа: Местное самоуправление
Реферат: Заочное разбирательство по уголовным делам
Сочинение Пример Я Индивид Я Личность
Реферат На Тему История Физической Культуры
Эссе По Петру 3
Подготовка К Сочинению 9.1 Презентация
Сочинение По Тексту Бакланова О Войне
Контрольная работа по теме Взаємовідносини між бюджетами різних рівнів
Итоговое Сочинение На Тему Добро И Зло
Реферат: Religion 2 Essay Research Paper The influence
Курсовая работа: Гипергеометрическое уравнение
Проценты по государственным облигациям
Курсовая Работа На Тему Формування Інформаційного Пакету Спеціальності "Облік І Аудит"
Контрольная работа: Проектирование маршрутного технологического процесса сборки изделия
Дипломная работа по теме Способности и одарённость в младшем школьном возрасте
Реферат: Сущность, цели, содержание и формы бухгалтерского учета
Блок И Символизм Реферат
Мини Сочинение На Тему Наш Кабинет
Реферат: CASE-средств и их характеристики
Почему Здоровье Важно Эссе
Эвакуация людей из зданий и сооружений - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа
Выделение и изучение силикатных бактерий - Биология и естествознание курсовая работа
Амортизация основных средств. Учет кредитов и займов - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа