Мета покарання - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Мета покарання

Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності. Поняття покарання і його ознаки. Цілі покарання і механізм їх досягнення. Розвиток положень про цілі покарання в історії кримінального законодавства та в науці кримінального права.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності
3. Мета (цілі) покарання і механізм їх досягнення
Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль відіграють заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.
Тривалий час у теорії кримінального права існувала полеміка щодо питання про кару як мету покарання. Ідеологічні штампи, притаманні радянській науці, висували на першу позицію цілі перевиховання злочинців та попередження злочинності, пересуваючи кару на другі місця або взагалі відмовляли їй в існуванні. Разом із тим, як це вже визначалось, реальна практика саме кару вважала основною метою покарання, чудово розуміючи виховні та превенційні її можливості.
Якщо ж розуміти кару як таке обмеження прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, перш за все, тяжкості вчиненого ним злочину, то тоді кара -- це не властивість, а одна з цілей покарання.
Враховуючи основні принципи кримінального права, вихідні положення побудови кримінально - правових санкцій та загальні начала призначення покарання, більш прийнятною видається точка зору, що визнає кару як одну з цілей покарання.
Виходячи з цього, основною метою покарання є все ж таки кара, відплата за вчинений злочин, за заподіяну ним шкоду. Такий висновок випливає безпосередньо з конструкції ст. 50 ч. 2, з якої видно, що кара є першочерговою метою покарання («не тільки кара...», що є, так би мовити, само собою зрозумілим). І це є абсолютно нормальним, адже відплата за вчинене зло повинна бути швидкою, відповідною ступеню суспільної небезпеки діяння та особі винного. Водночас кара не повинна переслідувати мети завдати страждань або принизити людську гідність винного (ст. 50 ч. З КК).
Забезпечення цієї мети -- обов'язкова відповідь держави на вчинений злочин. Особливо яскраво це простежується при виконанні довічного позбавлення волі, тривалих строків позбавлення волі, конфіскації майна та інших покарань. Однак мета кари досягається не тільки виконанням покарання. Забезпечення цієї мети починається з моменту призначення судом конкретної міри покарання. Сам факт призначення покарання -- це істотний прояв його карального впливу. Призначення покарання у деяких випадках чинить більш значний вплив на засудженого, ніж безпосереднє його виконання (наприклад, утримання із заробітку при виправних роботах, стягнення штрафу тощо). Саме призначення покарання спричиняє засудженому певні моральні страждання, ганьбу і сором, що є невід'ємною частиною здійснення кари, надовго залишає сліди в його свідомості й водночас сприяє тому, щоб він усвідомив та спокутував свою вину перед суспільством. В одних випадках, наприклад, при призначенні штрафу, для досягнення мети кари достатньо лише самого факту застосування цього покарання і його виконання; в інших (при призначенні позбавлення волі, обмеження волі, виправних робіт тощо) для цього потрібний триваліший вплив покарання, тому воно і при виконанні продовжує завдавати винному ті чи інші позбавлення й обмеження його прав та інтересів. Не можна не враховувати і того, що вже при призначенні покарання певною мірою забезпечується задоволення почуття справедливості потерпілого і суспільства, проти яких вчинено злочин.
У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачено нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширено можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.
Все це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості та відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. З цього приводу Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 24 жовтня 2003 р. №7 роз'яснив судам, що у разі, якщо санкція статті, за якою особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. А у разі обрання позбавлення волі це рішення повинно бути мотивовано у вироку.
Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання е однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.
Примус, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незважаючи на великі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі злочинністю. Сила примусу, що міститься в санкції кримінальноправової норми Особливої частини КК, має бути необхідною і достатньою для реалізації завдань, визначених у його ст. 1.
Держава законодавче встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного застосування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановленому законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, доходить висновку про доцільність застосування до неї покарання, а також визначає його вид, розмір, строк. Жодний інший орган держави не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою кримінальну відповідальність.
Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Таке положення ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний її зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину виходять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.
Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції невинуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.
І.Я. Фойницький зазначає, що зміст покарання складається з двох окремих питань: про мету покарання та про властивості покарання [23, c. 56].
Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз (ст. ст. 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках вона позбавляється: права власності (на певні види майна); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод.
Першою важливою ознакою покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки.
Другу ознаку покарання закріплено в ст. 2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину. Передбачені в законі інші методи реагування держави на злочини, такі як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 48 або з передачею особи на поруки (ст. 47); звільнення від кримінальної відповідальності та покарання з застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97 і 105); звільнення від покарання або від його відбування на підставі статей 74, 75, 83, 84, є винятком і застосовуються лише у випадках, передбачених законом, можливі за наявності достатніх для цього підстав і, як правило, за злочини невеликої тяжкості. Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою.
Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена в ч. 2 ст. 2 КК і полягає в тому, що покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення внаслідок амністії або помилування.
Четверта ознака покарання дістала своє законодавче закріплення в ч. 1 ст. 50 КК, де сказано, що покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому виявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу.
Кара -- це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. В одних покараннях каральна їх властивість виражена більшою мірою, наприклад, при довічному позбавленні волі, позбавленні волі на певний строк, матеріальних або майнових позбавленнях, це такі покарання, як штраф і конфіскація майна; в інших -- превалюють обмеження інших прав, наприклад, право займатися професійною діяльністю, мати звання тощо. Кожне покарання спричиняє і моральні страждання різного ступеня -- ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Всі ці обмеження і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований у кожному покаранні залежно від характеру і тяжкості злочину. Кара як ознака покарання завжди повинна відповідати тяжкості злочину [11, c. 340].
П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому дістають вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що виноситься судом від імені держави і містить конкретну міру покарання. Таким чином, призначене покарання є правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину та особи, яка його вчинила, з погляду кримінального закону і моральності.
Шоста ознака покарання виявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить особисто засудженому, тощо.
Сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість -- це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний із різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання відрізняється тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання. Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів [11, c. 341].
Саме заподіяння на підставі судового вироку особі, винній у вчиненні злочину певного страждання, обмеження майнових інтересів, обмеження свободи, приниження гідності є змістом кримінального покарання.
Властивості покарання випливають з його природи та мети, яку воно переслідує. За своєю природою покарання є державний захід боротьби з індивідуальними умовами злочинності, отже відмінними властивостями будь-якого покарання є державність та індивідуальність.
Будь-яке покарання повинно бути справедливим, застосовуватись лише до винної особи та відповідати як об'єктивній тяжкості посягання, так і суб'єктивній винності. Отже, покарання повинно мати гнучкість, подільність , які давали б можливість пристосовувати його до різних ступенів та відтінків вини. З іншого боку покаранню повинна бути піддана лише винна особа; тому покарання, які спричинюють втрати і для інших осіб (наприклад, конфіскація всього майна спричиняє втрати для членів сім'ї винного), не відповідають основним вимогам сучасного кримінального права [16, c. 8].
Під час здійснення правосуддя нерідко трапляються судові помилки, досвід показує, що навіть при визнанні особою своє вини, були випадки засудження невинних. У зв'язку з цим бажано, щоб покарання мало властивість поновлюваності , виключаючи відібрання таких благ, як життя, яке держава не у змозі повернути після виявлення судової помилки. Проте цю вимогу не слід доводи до крайнощів, оскільки поновлювані в повному обсязі тільки майнові покарання, навіть позбавленні волі не володіє такою якістю.
Покарання повинно бути доцільним , воно повинно по можливості досягати тієї мети, яка ним переслідується, головним чином, охорони суспільства проти злочинів. Зрозуміло, що заходи, які діють на осіб, проти яких вони спрямовані, або на суспільство, породжують жорстокість і нетерпимість, не відповідають меті покарання. Покарання не повинно позбавляти винного надії на покращення його участі, не повинні знищити в ньому виправних імпульсів. Ось чому різко висловлюються проти смертної кари, довічних ув'язнень, проти посягання на честь, проти загального ув'язнення без розмежування категорій ув'язнених [19, c. 172].
Покарання є обмеженням не лише втратою для винного, але й для всього суспільства. Будь-який злочинець, який хоча б тимчасово ув'язнений, відривається від суспільства, чим позбавляє його від долі своєї трудової участі, ще більше втручається в економічне життя суспільства смертна кара. Тому покарання повинно бути за можливістю економічним : із декількох мір покарання, які досягають однією мети, повинна обиратися така, яка досягає цієї мети з якомога меншими витратами сил та засобів.
У зв'язку з тим, що жодна каральна міра покарання не може досягати тих різноманітних цілей, до яких прагне інститут покарання, і суспільству доводиться мати у своєму розпорядженні багато різноманітних мір покарання, необхідно, щоб між ними було можливо встановити відому відповідність, яка допускає вибір між ними, зарахування, заміну одного іншим і таке інше.
Покарання як примус повинно бути позбавленням відчутним, зверненим на обмеження або позбавлення благ, розпорядження якими залежить від держави. До того ж відчутним воно повинно бути для всіх верств населення, в цьому полягає принцип рівності покарання. Відчутність покарання полягає не стільки у його тяжкості, скільки в неминучості його застосування по відношенню до усіх винуватих, і лише винуватих [20, c. 47].
Усі ці властивості бажані для кожного покарання. Та каральна міра, яка володіє ними у найбільшому ступені, є найбільш придатною.
Соціальна справедливість з точки зору засудженого при цьому заключається головним чином у призначенні йому якнайменшого покарання за вчинене суспільно небезпечне діяння.
Соціальна справедливість з точки зору потерпілого полягає у призначенні засудженому покарання відповідно до закону та з врахуванням тяжкості вчиненого і його наслідками; відшкодування у повному обсязі матеріальної шкоди, завданої злочином, а також компенсації моральної шкоди.
При цьому інтереси засудженого, як правило, протирічать інтересам потерпілого. І досягти оптимального варіанту при призначенні покарання у даному випадку досить складно, що є зрозумілим.
Соціальна справедливість у призначенні покарання з позиції суспільства полягає у тому, що громадяни переконуються у здатності держави забезпечити правопорядок, покарати злочинця відповідно до закону та з врахуванням засад гуманізму, відповідності покарання вчиненому злочину та ефективності, а також організувати покарання згідно вироку суду.
Соціальна справедливість з боку держави полягає у тому, що при порушенні особою приписів кримінально-правового характеру держава частково відшкодовує заподіяну йому шкоду за рахунок штрафу, виправних робіт, конфіскації майна та інших видів покарання.
Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання. Проте, як зазначає М.Н. Становський “закон направляє покарання на досягнення цілей, але не може повністю гарантувати їх досягнення” [21, c. 19].
За своєю метою покарання є заходом самозбереження суспільства, до якого воно звертається для впливу на злочинця; найближче завдання його складає такий вплив, який можливий фізичним або психічним шляхом [23, c. 68].
Слід зазначити, що проблема мети покарання зумовлювала великі суперечки. Всі дослідники визнають цілями покарання загальне і спеціальне запобігання злочинам, а на думку М.Д. Шаргородського, вони є єдиними цілями покарання [20, c. 92]. Інші, крім цих двох цілей, називають метою покарання також виправлення засудженого.
Але найбільше дискусій точилося з питання про визнання кари метою покарання. Автори КК 2001р. вирішили це питання позитивно. При науковому розв'язанні цієї проблеми необхідно виходити з того, що цілі покарання є багатогранними. Це, насамперед, захист суспільства від злочинних посягань, що неможливо без відплати за вчинений злочин; обов'язковий виправний вплив на засудженого з метою перетворення його на законослухняного громадянина і запобігання вчинення злочинів у майбутньому як засудженим, так і іншими особами. Таке тлумачення цілей покарання відповідає самій природі цього заходу державного примусу.
Покарання завжди призначається як відповідний захід держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами. Всі зазначені цілі покарання органічно взаємозалежні та обумовлюють одна одну.
7. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. Л., 1963. - 142 с.
8. Гальперин И.М. Социальные изменения и содержание наказания. В кн.: Планирование мер борьбы с преступностью. М., 1982. - 284 с.
9. Денисова Т.А. Корегування мети покарання як крок до гуманізації кримінальної політики//Адвокат.-2006.-№ 8. - С. 7-10.
10. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы, М., Юридич. литература, 1973г. - 157 с.
11. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. - 327 c.
12. Кримінальне право України. Загал. Частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.; За ред.. П.С. Матишевського та ін.. - К.: Хрінком Інтер, 1997. - 542 c.
13. Кримінальне право України: Загальна частина / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.;За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2007. - 671 с.
14. Курс уголовного права: Общ. Часть: Учебник для вузов. В 2 т. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. - 381 с.
15. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник. - К.: А.С.К., 2001. - 419 с.
16. Махінчук В.М. Інститут покарання: критерії визначення адекватності // Підприємництво, господарство і право. - 2001.- № 9. - С. 24-28.
17. Махінчук В.М. Конституційні принципи кримінального права: проблема формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2001.- № 4. - С. 11-14.
18. Махінчук В.М. Принцип економії репресії у новому Кримінальному кодексі України - важлива запорука адекватності покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2001.- № 11. - С. 7-11.
19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - 847 с.
20. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюк. - К: Каннон, 2004. - 1057 с.
21. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в Советском государстве. Изд. Саратовского ун-та, 1973. - 214 с.
22. Пинаєв А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. В 2 кн. - Х.: Харьк. юрид. - 2001. - Кн. 1: 2002.- Кн. 2. - 381 с.
23. Становский М.Н. Назначение наказания. - Спб: Юридический центр Пресс - 1999 84 с.
24. Учебник уголовного права. Общая часть. - М.: Издательство «СПАРК», 1996, - 412 с.
25. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. / М., Городец - 2000 - 246 с.
26. Чезаре Беккариа. О преступлении и наказаний. -- М., 1939. - 427 с.
27. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. - Л., 1973. - 153 с.
Історична і соціальна обумовленість покарання. Поняття та ознаки покарання. Мета, яку переслідує суспільство в особі держави застосовуючи покарання до особи, яка вчинила злочин. Інститут покарання. курсовая работа [33,0 K], добавлен 08.09.2007
Сутність поняття кримінального покарання та аналіз поняття складу злочину. Особливості загальної та спеціальної превенції. ПОняття мети покарання, його основні ознаки. Аналіз ефективності призначених покарань в Рівненській області. Кваліфікація злочину. дипломная работа [210,8 K], добавлен 19.07.2011
Поняття та мета покарання в Україні. Принципи та загальні засади призначення покарання в Україні, їх сутність. Призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. курсовая работа [56,3 K], добавлен 11.02.2008
Вивчення специфіки кримінального законодавства України у сфері застосування службових обмежень для військовослужбовців як особливого виду покарання. Кримінально-правові ознаки військового злочину та специфіка службових обмежень як виду покарання. курсовая работа [35,8 K], добавлен 26.07.2011
Обмеження волі як вид кримінального покарання, порядок, умови його виконання. Правове становище засуджених до покарання у вигляді обмеження волі. Матеріально–побутове забезпечення, медичне обслуговування засуджених до покарання у вигляді обмеження волі. реферат [23,8 K], добавлен 05.10.2008
Кримінальне право, що передбачає юридичний захист неповнолітніх. Правова регламентація покарання малолітніх. Норми кримінального законодавства про покарання неповнолітніх у більшості держав. Види покарань щодо неповнолітніх в кримінальному законодавстві. реферат [34,2 K], добавлен 13.04.2011
Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього. Громадські та виправні роботи. Арешт як вид кримінального покарання. Позбавлення волі на певний строк. Призначення покарання. курсовая работа [47,2 K], добавлен 23.02.2014
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Мета покарання контрольная работа. Государство и право.
Мап Спб Дипломный Отдел
Кавказ В Судьбе И Творчестве Лермонтова Реферат
Коллективные Средства Защиты Реферат
Эсс Екатеринбург
Дни Воинской славы России
Реферат: Effects On Cell Phones Essay Research Paper
Легизм И Позитивизм В Юридической Науке Реферат
Курсовая работа по теме Товароведная характеристика и экспертиза качества натуральных сухих вин в таможенном деле
Реферат по теме Своды стопы, механизмы, укрепляющие своды стопы. Плоскостопие
Реферат по теме Статья Н.Н.Баранского 'Экономико-географическое положение'
Курсовая работа по теме Становление системы защиты государственных служащих.
Курсовая Работа На Тему Разработка Игры "Крестики-Нолики"
Реферат: по дисциплине: «документирование управленческой деятельности» на тему: составление и оформление
Контрольные Работы Алгебра 7 Класс Степени
Великое Посольство Петра 1 Реферат
Математическая Модель Контрольная Работа 7 Класс
Темы Для Итогового Сочинения 2022 2022 Фипи
Характеристики Организации Реферат
Доклад по теме Берлин Исайя
Курсовая работа по теме Правовой статус ценной бумаги
Комплексные геофизические исследования при инженерных изысканиях на объекте "Отель Sorrento пос. Небуг" (по данным "ООО Геоцентр") - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа
Історико-правові погляди на юридичні фікції та генезис їх розвитку - Государство и право статья
Совершенствование мероприятий по обеспечению промышленной и экологической безопасности на предприятии ОАО "Новосибхимфарм" - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда дипломная работа