Маленька книжка про формування людини

*всі згадки видавництв та компаній не реклама, а констатація фактів

У вас було класне дитинство? Дрібні пригоди, що формували вас? Згадайте декілька, є ж щось таке що чіпляє душу, тепле і класне або навпаки стає дуже совісно, хочеться повернутись і все виправити

Про це і пише Олег Сенцов у книзі "Жизня". "О, така невеличка книжка, те що треба для початку після перерви", - подумала я відшукавши її у звичайній бібліотеці у маленькому містечку (в якому і прописана, пані бібліотекарко). Але виявилось, що на старих полицях мене чекав скарб, оповідь режисера, що змусив мене плакати цієї весни коли я дивилась "Носорога". До речі, багато моментів з книги мій мозок ілюстрував фільмом, треба погуглити чи то не автобіографічне кіно було. Такс, ладна, ми відійшли від теми...

Маленька синя книжка на 157 сторінок (прекол, ти ж казала невелика) від Видавництва Старого Лева, що вміщує відомості {переважно про хребетних тварин}*, коротше не відомості, а типу три частини.

Перша. "Лист до Олега". Тут оповідається про ув'язнення Олега в росії, інформаційні компанії та безвихідь в момент винесення вироку, що він знав ще до суду (країна гній). Мені було цікаво це читати, бо, по-перше, я лише краєм лівого вуха чула про цю історію, якийсь там режисер знімав цікавий фільм, що про нього всі говорили, а ще він сидів в російській тюрмі незаконно. "Ну шо сказать, сидить і сидить, що мені зробить, піду потусуюсь з друзями", - думала я у свої 13. Чи соромно мені за цю позицію? Зараз я подивилась той самий фільм і прочитала книжку про яку пишу, реально соромно, але тоді я не надто тим цікавилась, тому дуже респектую сучасних активним підліткам, шкода, що в таких умовах їм довелось вирости. По-друге, ця частина розпочинається словами:

"Улітку й восени 2018 до нас повернулися відчуття чотирирічної давнини — коли так само щогодинно перевірялись новини й опускалися руки віл неспроможності щось зробити і щось змінити"

Підніміть руку, якщо впізнали себе у 2022, прекол, так? росія чхала на всі правила давно вже. Загалом цей розділ дуже цікавий аби усвідомлювати контексти в яких ми живемо та героїчні вчинки Олега, що боровся навіть у в'язниці способом голодування і боровся не за себе, а вимагав волі для всіх українських політв'язнів.

Друга та третя. Власне автобіографічні хмм, мої базові знання літератури дозволяють назвати ці твори оповіданнями. Авторські оповідання.

Перша добірка українською в перекладі Сергія Осоки, а друга частина містить ті самі твори, але мовою оригіналу — російською, але цю частину я не буду читати, бо дуже важко даються книги російською, на підсвідомому рівні їх уникаю. Тому я кажу, що 80 сторінок.

Кожне оповідання має певну конструкцію. Перше речення родом з дитинства, зачин і оце все. Потім герой переживає низку подій, що формують його і тут не завжди прям написано "я став таким, бо був на морі", а варто самим здогадатись яку рису це розвинуло. І останній абзац чи речення в якому автор робить висновок і розкриває себе.

Важлива ремарка. Далі будуть спойлери. Якщо що можете почитати книгу у додатку Yakaboo

1. "Автобіографія". Простий виклад 30 років життя автора, що буде більш детально розкритий у наступних оповіданнях. Багато коротких речень, що схоже на те як пишуть рецепти лікарі чи слова з якихось квитанцій. Більше фактів ніж відчуттів.

2. "Собака". Мила історія про любов до собаки, мрію, дорослішання в компанії друга, добро. А також історія про три смерті і в цьому контексті мене дуже зачепила фраза "Ніколи б не подумав, що ховати батька буде важче ніж собаку". Це може наштовхнути на думку, що батько був не надто близьким другом головному герою, але це суто мож припущення. До того ж у першому оповіданні він каже: "Коли мені було 20, помер батько (тільки через 10 років можу про це говорити)", тобто ця втрата була для нього вагома, а смерть собаки ще гірше, хоча останній він з часом перестав приділяти увагу, тусуючись з друзями. "... пес утратив своє значення — як дружина, з якою ніби ще й живеш, але вже не помічаєш". Дуже довго думала над цією історією. Можливо, засипаючи вологим ґрунтом вівчарку Діка - мрію всього свого дитинства та найкращого друга, Олег ховав свої юні роки, усвідомив, що це все йде у забуття і ніколи не повернеться, одночасно з тим це залишає слід і формує в тобі людину. "Уся доброта сіється в дитинстві", - говорить герой після епізоду з поховання собаки.

3. "Дитинство". Мій улюблений розділ, на кожному рядку хотілося сказати так, так, так це я, в мене таке саме було. Описи природи, кумедних чи не дуже історій як то концтабір для колорадських жуків, поїздка на море, запах смаженої картоплі, папірці з зображенням Леніна, що їх дорослі називали грошима і після свят вони латали дири у сімейному бюджеті, футбол з друзями, тощо, тощо.
Наведу декілька моїх улюблених цитат:

"Головне, що було й мало бути головним, — це мама, це родина, це друзі, це улюблені тварини, все живе, що тебе оточує, що несе це світло, яке освітлюватиме тебе зсередини завжди — що б не сталося після. Після. Після дитинства"

"Дарують подарунки, найчастіше гроші — такі красиві, важливі папірці, червоненькі або синенькі, з профілями Леніна. Наче приємно, радісно — як дорослому. Потім, уранці, ти віддаєш їх мамі. У тебе їх навіть не просять, сам віддаєш — так заведено. Потім тобі на них щось купують або вони йдуть на сімейні потреби, на поправку бюджету після святкових витрат — тітоньок і дядечків треба було добре нагодувати й напоїти. А в тебе залишається відчуття порожнечі, обману. І я перестав любити папірці з профілем Леніна на свої дні народження".

"Найцікавіше в подорожі на море — це коли починаєш під’їжджати й ще здалеку намагаєшся побачити його смужку, що трошки відрізняється за кольором від синього неба. Коли автівка піднімається на останню гірку, і ти нарешті його бачиш — тоненьку риску під краєм неба — море! Скоро. А щастя вже зараз."

І от читаєш ти про це чудове і веселе дитинство, а потім "Дитинство скінчилося, воно більше не живе в цьому місці. Місце лишилося те саме, і люди наче ті самі, але все стало інакшим". Мені майже 18 і я відчуваю абсолютно не саме. І це може бути дуже сумно та якомусь степеню боляче. Та Олег не жаліється, не хоче ставати повільним дорослим, а хоче залишити у собі ту частинку дитини.

"Нехай дитинство й минуло, але я стрибатиму на одній нозі"

4. "Больнічка". Десь тут я усвідомила, що по кожному оповіданню можу писати окреме есе, тому давайте від цього моменту я висвітлюю головні уроки з оповіді, може трохи пояснюю.

• берегти здоров'я та доліковувати простуди аби не мати серйозних болячок, а ще займатись спортом з тієї ж причини
• зі сприйняттям людей з синдромом Дауна та іншими хворобами у нас були і є проблеми. ця частина оповіді мені дуже близька, бо я не раз ставала свідком зневажливого ставлення до таких людей, а на ділі це як принижувати за карі очі, безглуздо і тупо
• ніколи не знаєш коли настане той день в який в голові щось клацне і ти змінишся назавжди, такі зміни можуть формуватись роками, а можуть прийти за пару днів

5. "Школа". Розповідь про відмінника, що на 5 років став вигнанцем у класі та потерпав від того, що зараз називають булінгом. Та зачепило в цьому оповіданні інше. Дух протесту, що зародився у ті роки в Олегові. Він був з тих для кого школа нудна річ, бо надто легка і нудна (дитина в селі живе, між іншим, тому і рівень вчителів відповідний). "Мене руйнувала радянська система освіти, ця рутина, це зубріння, тягучі й в'язкі, мов смола, уроки". У підлітковому віці хлопець почав конфліктувати з вчителями, намагаючись добитись цікавіших уроків. Це дуже контрастувало на фоні його однокласників.

"Усьому класу було байдуже, цим дівчаткам-відмінницям і хлопчикам-хорошистам, які на четвірки-п'ятірки знали шкільну програму і щось там писали акуратним почерком і своїх акуратних зошитах. Решту, яка жила за принципом "аби нк спилатали", ці проблеми тим більше не обходили..."

Цікаво прослідкувати як змінюється бажання бути як усі впродовж розділу.

1) мама дарує окремо від інших крутіший портфель (хоче бути як всі)
2) протестні настрої стосовно вчителів (вирізнявся)
3) став вигнанцем в класі (хотів стати як усі і повернутись в колектив), але з часом його прийняли
4) скористався підказкою вчительки на випускному іспиті і отримав не чесну п'ятірку, зо що гризла совість (бажання залишитись у лідерах, ймовірно виокремитись)
5) на випускному говорили як про найкращого учня та великі звершення, та герою було гидко (ну тут жиза, оцінки степеня виокремлення не буде)
6) вступ до університету в який хотів (йти за мрією то класно, унік якийсь цікавий походу, тому хай буде хотів виділитись)
7) забив на навчання, бо "вчителі вдають, що навчать, в студенти вдають, що навчаються" (вирізняється)

І закінчується оповідання фразою "І ще — зовсім не обов'язково прагнути бути як усі".

6. "Заповіт". Ви будете здивовані, але це оповідання про смерть і похорон.

Пару головних думок:

• важливо залишити по собі щось. матеріальні речі взагалі нічого не важать, ніхто не згадає, що у вас був гаманець у вигляді жабки, а що ви зробили на цьому бізнес і допомогли вилікувати рак своїй бабусі, певно згадають. (приклад мій, а не з книжки)
• всі ми помремо колись і гарно це може виглядати лише у фільмах, особливо смерть військових

Дізналась, що хрести ставлять в ногах покійника, тобто стоячи поряд з могилою ми топчемось по голові покійника. "Я не хочу аби по мой голові хтось топтався"

7. "Бабуся". Історія про життя по канонах. "Це називається "глядіти онучку"". Це про життя коли бабуся не класна порадниця, а вантаж, що вся сім'я тягне, бо не гарно буде викинути. Мені воно здалось дуже песимістичним і несправедливим стосовно бабусі, але я можу припустити, що ця історія реальна і життєва для багатьох сімей. І що робити в таких ситуаціях однозначно не скажеш.

Дуже легко любити того, хто далеко, і важко — того, хто поряд

Це цитата з останнього абзацу цього оповідання. Тут порівнюють бабусю, що жила в одному домі та діда, що жив десь там далеко. Цитата наштовхує на думку, що для побудови стосунків необхідно докласти зусиль, коли ця людина поряд, то вона потребує постійних "вкладень", тому того хто далеко любити легше, бо ви рідко бачитесь або рідко розмовляєте.

8. "Макар". Останнє оповідання у книжці. Важке оповідання, в якому зображено долю двох родин сусідів і як вони змінились з часом, переживши (не всі) розпад Радянського Союзу.

Початок оповідання має атмосферу третього твору "Дитинство", два хлопці сусіди розв'язувати важливі дитячі проблеми на кшталт обміняти моторчики на саморобні машинки, організації гри у хокей та інше. Також описується побут сусідських родин у селі.

А потім луснув і розсипався Союз — і луснуло й розсипалося життя в дуже багатьох

Якщо життя родини Олега згадується лише моментами у цій частині, то сусідів описано досить точно. Їх життя кардинально змінилось після 1991, певно, в цьому винен не тільки розпад держави, а й те що діти виросли і почали будувати власне життя у таких умовах. Можна сказати, що путнього особливо ні з кого не вийшло. Друг Олега спився і декілька разів заснув на морозі, вперше йому ампутували ноги, вдруге помер. Батько до того почав пити через кризу в державі, захворів і через 3 роки помер. Сестра Макара, який насправді Ігор (друг Олега) народила дитину від аб'юзера, втікала з дому до мами, а потім взагалі залишила мамі онуку і зникла. Онучка кінчила 9 класів і поїхала. Старший брат Макара поїхав у місто аби заробити на випивку, там і залишився. Мама згодом померла, а дім стоїть занедбаний.

А паркан — там, де й був, і прогнута сітка є, от тільки перелазити вже ні до кого

Так і закінчується дитинство головного героя. І останнє оповідання у книжці

Висновки. Мені книжка дуже сподобалась, не зважаючи на сумний кінець. Я пережила багато моментів свого дитинства разом з Олегом, усвідомила, що це важливий досвід, яким би він не був. А все рано чи пізно закінчується і час жити далі, не забуваючи про свої мрії, звички та дитяче натхнення. І всеь час я тримала в голові, що це хлопець з Криму. І ми забов'язані повернути території де виросло не одне покоління.