Макс Барських – 1990 Музична рецензія від Culture Ukraine
Максим М
У ті часи, коли MONATIK ще тільки мріяв про НСК, Макс був нам за поп-короля. Альбом «Тумани» став одним із найпродаваніших альбомів у історії України, а на території СНГ і досі вважається безсумнівним бестселлером. Ретро-поп платівка з товстим прошарком нальоту 90-х розпочала цілий тренд на ретроспективу. «Тумани», «Неверная», «Подруга-ночь» — вибухова суміш із електропопу, хаусу та диско, що ставали по черзі радіо-хітами. Еталонні треки Барських, пік слави та творчої реалізації, найкращі кліпи Бадоєва для Макса — це все ера «Туманы». Такого рівня хітмейкерства досягти буде складно.
Тема ретроспективи часів 90-х була актуальна в 2015-2017 роках. Тепер у тренді добряцькі 80-і, у які Барських досить вдало повернув слухача в попередньому альбомі «7». Але що ж стосовно назви й концепту? Що ж… Не туди, тотальний промах, поза як у всьому тепер відчувається фальш.
Із самого початку знайомства з роботою, вона не залучає слухача. Терновий неоновий вінок — головний символ ери. Стильно? Вдало? Образ “амерікан боя” із вусиками підкреслює нерозуміння навіть самого Макса: «Що ж тут, трясця, відбувається?», адже йде суворо паралельно з основною естетикою альбому.
Кліп на «Лей, лей не жалей» — найдорожчий кліп в історії України, справжній блокбастер рівня американських бойовиків. Але навіщо і для кого — не зрозуміло. Трек став помірним хітом, що його й страшно назвати лід-синглом альбому. Хіба це рівень Макса Барських, чиє ім’я раніше вже було інфопривідом? Трек вписується в реалії второсортних радіостанцій та дешевих гей-клубів Києва, при тому дратує на рівні хітів Artik і Asti.
Продакшн. Гумка зі смаком гумки, тотальний самоповтор. Та ж ретроспектива формату Дуа Ліпи та Зе Вікенда є ідеальним прикладом, як можна вдало зачепитись за вже давно існуючий тренд. Запітчені фрази англійською Макса як вставки ми вже чули. Варто лише похвалити, що Барських сам виступає саундпродюсером власної творчості — він добре пише флопи. Але, здається, час просити допомоги у великих лейблів. Ми просимо ковток свіжого повітря, нових синтів та хуків. Ми втомилися від такої поп-музики. What happened, Max?
Лірика. Недолугі рими, заїжджені меседжі, епітети, метафори. Так-так, Максе, то було сто разів. Сексуалізація треків відчувається штучною. Трек «Наївна» — певно ідеальний прикметник аби описати тексти пісень на альбомі, (хоча сам трек ще має шанс стати потенційним хітом). Тема наркотиків у треці «Пустые глаза» просто кріндж. Трек «Двоє» лише для того, щоб бути на українському радіо через квоти.
Новаторство. А? Де? 0/100. Пустота. Альбом звучить, як збірка невипущених демо з «Туманів». Майже всі треки складно дослухати до кінця.
Якщо переглянути останні живі виступи Макса і подивитися йому у вічі, можна побачити глибоко стомлену та депресивну людину, якій потрібна терапія та спокій. Здається, що йому не хочеться бути на цій сцені, а хочеться сховатися від софітів та камер, ніби Макс не у своїй тарілці. Але не будемо будувати конспірологічних теорій, то не Брітні Спірс, яка сама собі не допоможе.
Арист такого рівня випускає дійсно поганий «1990». Не зрозуміло, що далі. Куди буде рухатися Макс?
Поки він думає, ми ставимо альбому з великою повагою до минулого ариста та до фотовізуалу 47 із 100 можливих. Вибач, Максиме, але це провал.