Майже щотижня Україною поширюються хвилі хибних повідомлень про мінування шкіл, органів державної влади, місць масового скупчення людей

Ще до початку повномасштабного вторгнення МВС повідомляло, що близько 70% таких повідомлень надходили з ТОТ, Росії або Білорусі. Наразі правоохоронні органи України все частіше фіксують зв’язок повідомлень про псевдомінування з громадянами й спецслужбами країни-агресора. До того ж, представники РФ залучають до цього українських дітей, застосовуючи різні способи впливу на них – від залякування до легкого заробітку.

❓ Яка мета цих дій? Насамперед – розповсюдження паніки серед цивільного населення, відволікання та розпорошення адміністративного ресурсу з метою здійснення тиску на органи державної влади та місцевого самоврядування.

❗️ При цьому найбільшої шкоди зазнає одна з найуразливіших категорій населення – діти. Зриваючи освітній процес хибними повідомленнями про мінування шкіл, ініціатори своїми діями завдають сильного душевного хвилювання та страждань дітям. Тому, чи можуть такі повідомлення про мінування школи кваліфікуватися як «тероризм»?

👉 Відповідно до національного законодавства, а саме частини 2 статті 259 Кримінального кодексу України, діяння, які полягають у неправдивому повідомленні про мінування закладів освіти кваліфікуються як завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, якщо об’єктами завідомо неправдивого повідомлення стали заклади освіти. Зокрема якщо це вчинено й іноземними громадянами.

Варто наголосити, що термін «телефонний тероризм», який доволі часто використовують у медіа та спілкуванні щодо діянь із неправдивого повідомлення про мінування, насправді не може бути кваліфікований як терористичний акт у розумінні статті 258 Кримінального кодексу України.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в таких діях як, наприклад, застосування зброї, вчинення вибуху або підпалу, інших дій, що створювали небезпеку для життя, здоров’я людини, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

Щодо міжнародного аспекту. Відповідно до статті 1 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, «терористичний злочин» – це будь-який зі злочинів, викладених і визначених в одному з договорів, перелік яких наведено в Додатку. Проте сам Додаток Конвенції містить посилання лише на один документ щодо відповідальності за терористичні дії, пов’язані з підривом чи мінуванням, незалежно від об’єкта такої атаки, а саме: на Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом, ухвалену в Нью-Йорку 15 грудня 1997 року.

Згідно зі статтею 2 Міжнародної конвенції будь-яка особа чинить злочин за змістом вища згаданої Конвенції, якщо вона незаконно й умисно доставляє, розміщує, приводить у дію або підриває вибуховий або інший смертоносний пристрій у межах місць громадського користування, державного або урядового об’єкта, об’єкта системи громадського транспорту або об’єкта інфраструктури.

Тому, враховуючи достеменну хибність повідомлення про мінування, окремо така дія не може бути кваліфікована як тероризм у розумінні описаних норм міжнародного права.