Майдани і КПІ

Київські політехніки завжди стояли на передовій в боротьбі нашого народу за свою незалежність. Спільнота студентів, викладачів та співробітників нашого университету в часи, коли весь український народ об'єднувався для відстоювання своїх прав та свобод, ніколи не стояла осторонь, а збиралася разом, незважаючи ні на що.

Помаранчева революція (2004)

Вражаючою подією в українській новітній історії стала Помаранчева революція кінця 2004 року. Обурені фальсифікацією результатів виборів президента на користь Віктора Януковича, тисячі людей вийшли на вулиці і площі в більшості областей України, а особливо - у Києві.

Студенти та викладачі КПІ відразу взяли участь у цих подіях. На площі Знань зібрався міні-Майдан, а далі тисячна колона студентів на чолі з ректором Михайлом Згуровським, деканами, викладачами, членами студради та профкому через центр міста вирушила на Майдан. Там наші студенти розбили свою частину наметового містечка з великими гаслами КПІ та окремих факультетів. Негайно відбулися наради під керівництвом ректора за участю деканів, студентських активістів, на ких було заплановано заходи з надання матеріальної, фінансової допомоги учасникам Майдану, організаційних змін навчального процесу, поселення в гуртожитки КПІ студентських делегацій з інших міст тощо. КПІ завжди займало активну життєву позицію.

23 листопада 2004 року до головного корпусу університету студенти прибули у другій половині дня. Всі розташувалися біля центрального входу, закликаючи ректора вийти до протестувальників. Поступово приєднувалися ще студенти КПІ, які ще не знали про оголошення страйку. Згодом студенти перемістилися до площі Знань. З промовами виступили голова профкому студентів КПІ Володимир Миронов та ректор університету Михайло Згуровський. Вони оголосили про підтримку організованого руху опору "За чесні вибори в Україні" і політичного страйку студентів КПІ.

Рішенням Вченої ради від 24 листопада 2004 року постановили:

1. Не обмежувати студентів НТУУ "КПІ" у здійсненні своїх конституційних прав у межах чинного законодавства. Не чинити жодного тиску та не переслідувати студентів за цю діяльність.
2. В той же час створити умови для студентів, які бажають навчатися за діючим розкладом.
3. Організувати навчальний процес в університеті таким чином, щоб студенти, відсутні на заняттях мали можливість виконати навчальний план (включаючи другу атестацію) за індивідуальними графіками.
4. Вчена Рада звертається до всіх студентів та викладачів поводити себе обережно, дотримуватися чинного законодавства, уникати участі у будь-яких можливих конфліктах та загостреннях і в своїх діях віддавати перевагу виконанню головного обов'язку - навчанню.

Надалі й до кінця Майдану пройшла масова самоорганізація студентів на факультетах і інститутах. Спостерігалася неймовірна активність студентів, при цьому не було спроб саботувати навчальний процес. Студенти просили дозволити їм виходити на Майдан, обіцяючи обов'язково надолужити пропущене, а відтак виконували свої обіцянки. Загалом, навчальний процес 2004-2005 рр. не порушився, і передусім завдяки свідомості студентів-активістів.

Революція гідності (2014)

Якщо говорити про Революцію Гідності грудня 2013 - лютого 2014 рр., то це зовсім інше явище - жорстоке і криваве, з десятками загиблих і поранених, втратою території, війною... Це трагічні часи і для студентів, викладачів, співробітників і випускників КПІ. Хоча йдеться про нашу близьку історію, але наслідки цих подій дуже схожі з наслідками Помаранчевої революції, а також із загальною історією поразки УНР 1917-1922 рр.

Напередодні трагічних подій студентську спільноту схвилювала інформація про побиття студентів та активістів в ніч з п'ятниці на суботу (29 на 30 листопада 2013 р.), жорстоке побиття тих, хто мирно намагався щось довести владі, стало для багатьох переломним моментом.

Рішенням Вченої Ради від 2 грудня 2013 року ухвалили:

1. Засудити дії силових структур проти студентської молоді в ніч на 30 листопада 2013 року.
2. Наголосити на неприспустимості в демократичній державі застосування фізичної сили до мирних громадян.
3. Звернутися до Президента України В.Ф. Януковича та прем'єр-міністра України М.Я.Азарова та міністра внутрішних справ В.Ю. Захарченка з вимогою вжити жорстких заходів (аж до кримінальної відповідальності) до керівників, які віддали відповідний заказ, та офіцерів і бійців спецпідрозділу "Беркут", які брали безпосередньо участь у побитті студентської молоді.

Акцію протесту запланували провести 1 грудня. Участь у ній була абсолютно добровільною.

Ранком 1 грудня приблизно о 9:40 на площі Знань вже було близько трьохсот студентів, включаючи ректора, деканів та викладачів. О 10 ранку кількість учасників протесту значно збільшилася. Після короткої наради було прийнято рішення пройти по вулиці Металістів і Виборзькій, де розташовані гуртожитки КПІ, щоб усі охочі могли приєднатися до колони. Колона з прапорами України, КПІ і символікою університету, пройшовши біля гуртожитків, значно збільшилася. Далі вона попрямувала через парк та вийшла на проспект Перемоги. За півгодини кількість учасників протесту складала близько трьох тисяч. Особливо багато людей було біля метро "Політехнічний інститут". Колона вирушила до Майдану Незалежності. Ближче до університету ім. Тараса Шевченка хода сповільнилася, а біля червоного корпусу, через значну кількість демонстрантів, майже спинилася. До Бессарабського ринку рухалися майже годину.

Під час перебування на площі Незалежності сутичок не було. Пізніше стало зрозумілим, що місія виконана. Після повернення додому буквально через 1,5 години, ЗМІ повідомили, що сталося кровопролиття. Дуже порадував факт, що КПІшники вчасно закінчили свою акцію і не розбіглися по місту. Наступного дня ЗМІ по каналах показали колону, яка була дуже організованою. Приємно здивувала масовість студентів, яка поступово зростала.

Відчувалося, що студенти стали таким собі детонатором, бо кияни бачили їх і сприймали єдиним цілим. Ми показали єдність, гідність, і рішучість. Ця місія виявилася тим поштовхом, який в центрі міста зібрав тисячі киян і дав початок стрімкому розвитку подій, адже першого грудня ми мали більше значення ніж в будь-який інший день.

Революція гідності змінила країну. Став іншим дух народу, який не міг очолювати негідний уряд і дійсно, свідомість громадян зросла, а це втілює надію, що саме суспільство не дозволить нині робити те, що робила верхівка держави попередніх років. З'явилося переконання, що люди будуть, як і вимагає Конституція, джерелом влади і молодь буде небайдужа до перебігу подій в країні.

Автор: Департамент навчально-виховної роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського
Більше про можливості реалізації у КПІ на нашому каналі в Telegram, зворотній зв'язок - @DNVR_team_bot