Про що кажуть доморослі бунтарі?

Після приходу до влади Трамп відкинув усі маски: він веде гру напряму, не приховуючи корисних інтересів західних буржуа. Американські офіційні лиця від самого початку неодноразово натякали на обговорення умов мирного договору напряму з російським загарбником без участі української сторони. 11 лютого посол США несподівано з’явилася в Москві, а згодом виявилося, що українську сторону не запросили на перемовини в Саудівській Аравії. Зовсім нещодавно з’явилися новини про таємні перемовини американської і російської сторін у Швейцарії. Тим часом від Америки надійшла пропозиція про ресурси, яку вже встигли окреслити як «колоніальну» і «кабальну».

Все українське суспільство відчуває, що війна досягає фінальної стадії. Українські трудящі та солдати песимістично налаштовані та деморалізовані, відчувають обурення і напряму називають поточні події зрадою. Так, наприклад, одна група солдат в інтерв’ю Спалаху окреслювала Трампа як «зрадника, що змовився з Путіним за спиною». Інший військовий відмітив, що у підрозділі панують «негативні думки», люди «розчаровані в ситуації, що складається». Складно знайти українського військовослужбовця, який би підтримав ганебні умови пропозицій трампівського уряду і закликав би до миру будь-якою ціною!

Проте знайшлися і люди, що вважають інакше. Звичайно, ці люди не військові. Більш того, це горстка інтелігентів, яка хибно думає, ніби з-за кордону краще розуміє настрої українських мас, яка вважає себе провідниками українського трудового народу, авангардом пролетаріату. Чи дійсно ця група відповідає інтересам українських трудящих мас, чи вона навпаки відірвана від них, не розуміє вимог і очікувань українського суспільства, українських працівників і солдат?

Про що кажуть центристи?

Марксистська платформа України (МПУ) опублікувала кілька заяв стосовно поточної ситуації, викривала інтереси західної буржуазії і пропонувала свої варіанти розвитку подій. Так, згідно з заявами цієї групи, Україна не має ані суверенітету, ані політичної незалежності, адже незалежність має вимірюватися економічною залежністю від США і, зокрема, програми USAID, а також величиною державного боргу. Вони також стверджують, що Україна це напів-колонія, «якою керують імперіалісти інших країн». У той час, як критикується військова залежність української держави від Заходу і висвітлюється загроза нашій незалежності як наслідок, МПУ також критикують і можливість озброїтися взагалі, оскільки «вітчизняна буржуазія не цурається жодних методів для знищення конкурента, навіть якщо це призведе до потенційної смерті мільйонів мирних громадян». Нарешті, вони вважають, що український пролетар не зацікавлений у поверненні українських територій, у боротьбі проти анексій, а навпаки, у війні зацікавлена тільки буржуазія і війна закінчиться як тільки «перестане бути вигідної».

Подібні погляди на політичну незалежність розділяє і сумнозвісний Робітничий Фронт України (РФУ). У своїй статті «Немирний атом» редактори РФУ пишуть: «Незалежність в імперіалістичному світі може бути лише в одному випадку: якщо держава знаходиться на вершині ланцюгу живлення, диктує свою волю і витягує ресурси з бідніших країн». У відповідь на аргумент про значення ядерної зброї і мілітаризації для захисту країнами-колоніями своєї політичної незалежності, вони рахують кількість транснаціональних корпорацій (ТНК) у країн зі статусом ядерної держави, мовляв, політично незалежними виявляються лише економічно незалежні країни. А для замаскування своєї тактики підміни політичних питань суто економічними вони використовують фрази як «війна це продовження політики, а політика це продовження економіки».

Позиції МПУ і РФУ далеко не є новими. Не є вони і унікальними для цих спілок. Зокрема, РКМТ уже звертався з подібною критикою до ревізіоністських спілок ICA, CWI і IMT Теда Гранта. [1] Не важко побачити, як заперечення національно-визвольних війн і навіть політичної незалежності в епоху імперіалізму, зведення політичної незалежності до незалежності економічної і військової нагадують течію економізму, що панувала серед комуністів більше сторіччя тому. Роза Люксембург і польські соціал-демократи у свій час справедливо критикувалися Леніним за погляди, згідно з якими національних війн більше не може бути, що світ поділений так, що будь-яка національна війна перетворюється у війну між імперіалістами. Юрій П’ятаков критикувався Леніним за погляди, згідно з якими політична програма не має значення або навіть «нездійсненна» в епоху імперіалізму, а зводити всю боротьбу варто лиш до питань економічних. На жаль, по такому довгому часі знову приходиться критикувати ці помилкові, навіть шкідливі ревізіоністські переконання.

Політична і економічна незалежність за імперіалізму

Автори з МПУ і РФУ правильно відзначають, що імперіалізм намагається підкорити слабкі і бідні країни, що ця епоха загострює протиріччя між демократичними тенденціями. Але така «експансія» імперіалістичних сил відбувається саме у формі економічній, тобто через економічне підкорення малих країн великими. Вони змішують поняття колоній і напів-колоній, прирівнюють економічну залежність слабких країн до політичної залежності. Вони не розуміють, що політично незалежні напів-колоніальні країни не є колоніями старого типу, які насильно утримувалися у складі великих держав, які не мали власного уряду, власних державних інститутів, не могли проводити власну зовнішню політику тощо. Словом, якщо відкласти ці надуті популістські фразочки, аби подивитися на те, що насправді приховується за ними, легко побачити абсурдність і несерйозність таких поглядів. Як би не хотілося софістам з МПУ та РФУ, українці все ще користуються політичними свободами, більш того, як би не намагалися вони видавати бажане за дійсне, Україна все ще лишається республікою.

Далі, у допису МПУ правильно визначається «Україна є напів-колонією», і одразу слідує дивне уточнення, «що керується імперіалістами інших країн». Україна не утримується насильно західними імперіалістами, не є членом імперіалістичних блоків ЄС і НАТО, так звідки ж робиться такий висновок? І чи справді писаки з МПУ не розуміють різниці між економічною напів-колонією і політичною колонією, що прямо керується імперіалістичними державами, що насильно включається в границі іншої держави, що не має права самостійно визначати свою політику, чиї національні сепаратистські рухи задушуються військовою грубою силою? Таке визначення правильно підійшло би для численних корінних народів Росії, що не мають політичної свободи. Таке визначення підійшло би і для України, якби вона була насильно включена у склад Росії, але зараз не така ситуація, коли можна казати про колоніальну політичну залежність України від Заходу.

Так, з 2014 року український уряд очолювали проєвропейські коаліції, що лобіювалися європейським капіталом, що орієнтувалися на Захід, але це ледве може виправдати будь-які висміювання українського суверенітету. Політична незалежність цілком здійсненна за умови економічної залежності. Це показують численні світові приклади, це показує і приклад нашої України. Адже йдеться про підтримку саме політичної боротьби, боротьби за політичну незалежність України, за її суверенітет, проти насильного втягнення України в іншу політичну державу. І марксисти підтримують самовизначення націй саме політичне, проти політичного пригнічення.

Примітним є той факт, що ця спілка не бажає виставляти чітку позицію про границі і анексії. Виходить «ні так, ні сяк», і не за і не проти анексій, «не за війну, але і не за демократичний мир» у дусі сумної пам’яті П’ятакова. Звідки взялася така невпевненість? Чи не з того, що ці «центристи» не розуміються на національному питанні, не бажають слідувати ленінським завітам, натомість повторюють гучні, але пусті фразочки з популістських міркувань? Адже на запитання «ви за, чи проти розділу України?» пряма відповідь так і не була дана, відповідач полохливо увильнув: «ми за революцію». Так значить ви не хочете рішення цьому питанню зараз, а бажаєте лишити питання про границі на майбутню, соціалістичну Україну? Що ж це за марксизм, який не дає конкретного рішення конкретній проблемі? Що це за погляди, як не бунтарський анархізм? Що це, як не найсправжнісінька карикатура на марксизм? Адже не може марксизм обмежуватися «заперечними» лозунгами, але має давати і конкретні відповіді, як ми вирішимо конкретне питання з приходом до влади, а інакше такий лозунг, за виразом Леніна, «є пустишка, голий викрик, беззмістовна декламація». [2]

Ленін, критикуючи польських соціал-демократів, що так само ухилялися від питання про границі, писав: «Всі ознаки говорять за те, що імперіалізм залишить у спадщину соціалізмові, який іде йому на зміну, кордони, менш демократичні, ряд анексій в Європі і в інших частинах світу. Що ж? перемігший соціалізм, відновлюючи і проводячи до кінця повну демократію по всій лінії, відмовиться від демократичного визначення кордонів держави? не схоче зважати на «симпатії» населення? Досить поставити ці питання, щоб наочно бачити, як польські наші колеги котяться від марксизму до «імперіалістичного економізму». (...) Нові «економісти» думають, чи то так, що демократична держава перемігшого соціалізму існуватиме без кордонів, чи так, що кордони визначатимуться «тільки» відповідно до потреб виробництва. На ділі ці кордони визначатимуться демократично, тобто згідно з волею і «симпатіями» населення. Капіталізм насилує ці симпатії». [3]

Не бажаючи розмовляти про границі, не бажаючи розмовляти про політичні свободи української держави, вони натомість підміняють предмет бесіди економічними питаннями, вимірюють політичну незалежність кількістю ТНК та фінансуванням від USAID, плутають своїх читачів цією підміною. Ленін їх справедливо запитує: до чого це міркування про економіку, «коли спір іде про одну з форм політичного гніту, а саме: про насильне вдержання однієї нації в кордонах держави іншої нації? Адже це просто спроба ухилитися від політичних питань!» [4]

Влучно про таких «марксистів» висловився і Троцький: «Сектант просто ігнорує той факт, що національна боротьба, одна з найбільш заплутаних і складних, але в той самий час надзвичайно важливих форм класової боротьби, не може бути відкладена одними лиш посиланнями на майбутню світову революцію». [5] Вони повторюють за польськими соціал-демократами: імперіалізм переміг, тому політичні питання ні до чого. Але Ленін у свій час давав чітку оцінку подібній позиції: «Така аполітична теорія в корені ворожа марксизмові». [6]

Марксизм і демократичні вимоги

Справедливо виникає питання: якщо ви вважаєте боротьбу за політичну незалежність за капіталізм безглуздою, якщо для вас боротьба за національну свободу не має сенсу, то чи має сенс будь-яка боротьба за будь-які демократичні свободи? Якщо ж національно-визвольна боротьба зводиться до боротьби за те, аби експлуатував «не закордонний капіталіст, а свій — вітчизняний», то і демократична боротьба в не-демократичних державах має звестися до боротьби, аби пригнічував демократичний капіталіст, а не капіталіст тоталітарний? І тут ревізіоністи з МПУ ідуть ще далі у своїх шкідливих поглядах! У це складно повірити, але вони заперечують саму демократичну програму соціал-демократії!

Вони пишуть, висміюючи послідовну марксистську позицію: «багато організацій, що в тому числі називають себе «революційними», переконують пролетаріат вести боротьбу за буржуазні свободи, за реформи і подачки з боку підприємців». Отакої! Далі краще, представник МПУ пише: «демократичні свободи це сон рябої кобили... демократичні свободи це безпонтовщина, вона не окупається. Робітничий рух затратить на досягнення певної реформи певний час, засоби і сили, а потім їх тупо відберуть, водночас саджаючи всіх залучених активістів. Питання на даний момент стоїть руба — все або нічого». Але ще більше МПУ публічно зганьбилися на нещодавній конференції у Парижі [7], де заявили про свою позицію «спочатку соціалістична революція, потім розберемося». На резонне запитання «як до неї дійти, яку ви пропонуєте проміжну тактику?» пролунала відповідь, що змусила сміятися всіх присутніх: «читати книжки і відвідувати гуртки».

Цікаво, як панове з «Марксистської платформи» бачать соціалістичну революцію? Може, як писав Ілліч, одне військо встане і оголосить підтримку імперіалізму, а інше військо, звичайно, під керівництвом мрійників з МПУ, оголосить підтримку соціалізмові, і вони зійдуться у битві? [8] Ленін справедливо називав таке «лівацтво» карикатурою на марксизм. Насправді ж, у єдиному революційному процесі, що готує ґрунт до революції, що навчає і організовує трудящі маси, що ламає імперіалістичні держави і тоталітарні режими, переплітається ціла низка явищ: народні демократичні революції, селянські рухи, різні загальнодемократичні рухи, окремі страйки, усілякі демонстрації, національні повстання і, звичайно, національно-визвольна війна. Саме така демократична боротьба і переростає в соціалістичну революцію, адже, висловом Троцького, «тріумф пролетарської революції у світовому масштабі є кінцевим продуктом численних рухів, кампаній і битв, а зовсім не готовою передумовою для автоматичного вирішення всіх питань». [9] Остання частина зокрема актуальна для тих, хто не за чи проти анексій, а «за революцію».

Так, вони правильно пишуть, що підміняти революційні дії реформами є опортунізмом, відмовою від марксизму. Наша кінцева мета є революційні дії, є економічний переворот, насильне скидання влади і диктаторські заходи проти покореного капіталістичного прошарку. Проте жодна боротьба за демократичні свободи не зможе «затьмити» нашу вимогу будови соціалізму! Так, «перемогти» імперіалізм і всі його наслідки не можна демократичними перетвореннями або жодним іншим способом, окрім як економічним переворотом, але цей економічний переворот не може здійснити, за виразом Леніна, «пролетаріат, який не виховується в боротьбі за демократію», [10] адже «не можна пролетаріатові здійснити соціалістичну революцію, якщо він не підготовляється до неї боротьбою за демократію». [11]

Ленін також вказує, що демократія за імперіалізму перетворюється на ілюзію, на обман, але з цього не можна вивести відмову боротися за демократичні свободи. Так, війна замінює право на насилля, республіку на диктатуру, але це має тільки породжувати і розвивати народний опір у боротьбі за демократію, а не придушувати його, адже «пробудження і зростання соціалістичного повстання проти імперіалізму нерозривно зв’язані із зростанням демократичної відсічі і заворушення... Марксистське розв’язання питання про демократію полягає у використанні пролетаріатом, що веде свою класову боротьбу, всіх демократичних установ і прагнень проти буржуазії з метою підготовки перемоги пролетаріату над буржуазією, повалення її». [12] Демократія не суперечить імперіалізмові «взагалі», демократія цілком здійсненна за імперіалізму, так, як один економічний базис може приймати різні політичні надбудови. Певні політичні, а не економічні лиха, не властиві капіталізмові «взагалі», а відступи від демократії (і від політичної незалежності націй) є якраз лише політичними відступами. Але в цьому і полягає суть відношення марксизму до політичної боротьби, що чітко висловлена словами Ілліча: «вся «демократія»», наскільки би вона не була ілюзорна і формальна за капіталізму, «полягає в проголошенні і здійсненні «прав», що їх дуже мало і дуже умовно можна здійснити при капіталізмі, а без такого проголошення, без боротьби за права негайно і відразу, без виховання мас в дусі такої боротьби соціалізм неможливий». І саму ілюзорність і формальність буржуазної демократії ніяк краще не викрити, ніж у процесі боротьби за неї, адже чим демократичніше лад, тим чистіше видні його недоліки, тим чистіше ведеться класова боротьба; ну а «чим повніша національна рівноправність, тим ясніше робітникам пригнобленої нації, що справа в капіталізмі, а не в безправ’ї». [13] У цьому і полягає виховання робітничих мас у демократичній боротьбі, у цьому і полягає підбиття демократичної боротьби соціалістичній.

Вони, себто, кажуть про нездійсненність лозунгу демократичних свобод за імперіалізму, але насправді це соціалістична революція не здійсненна за імперіалізму, якщо тільки не буде поєднана з цілою низкою «вибухів» демократичної боротьби, з боротьбою за національну свободу проти анексій. До революції ми можемо йти тільки за використання буржуазного демократизму, тільки з боротьбою за демократію. І та сама революційна реформа, і та сама боротьба за реформу може стати важливим кроком у боротьбі за революцію загалом: «Реформа — всім відомо — часто є на практиці лише крок до революції... дає можливість зібрати, пізнати, зорганізувати свої сили, вибрати цілком слушний момент для заяви», і чи можна відмовлятися від будь-якої демократичної заяви, «чи логічне таке «заперечення» проти політичної програми революційної партії? Хіба ми проти воєн і революцій за справедливе і корисне для пролетаріату, за демократію і за соціалізм?». [14]

Національно-визвольна війна і інтереси українських пролетарів

Найкращим чином нерозуміння редакторами МПУ тактики соціалістів у різні війни, зокрема у війну національно-визвольну, показує невдале приведення цитати Леніна, що стосується імперіалістичної війни, а не війни національно-визвольної. Саме це найкращим чином показує, наскільки заплуталися ці центристи, намагаючись зобразити розуміння вимог і потреб українського народу. Отже, Ленін у приведеній цитаті пише: «Щоб обдурити пролетаріат і відвернути його увагу від єдиної дійсно визвольної війни, а саме громадянської війни проти буржуазії як «своєї» країни, так і «чужих» країн, для цієї високої мети буржуазія кожної країни облудними фразами про патріотизм старається звеличити значення «своєї» національної війни і запевнити, що вона прагне перемогти противника не заради грабежу і загарбання земель, а заради «визволення» всіх інших народів, крім свого власного. Але чим завзятіше стараються уряди і буржуазія всіх країн роз’єднати робітників і нацькувати їх один на одного, ... тим настійнішим є обов’язок свідомого пролетаріату відстояти своє класове згуртування, свій інтернаціоналізм, свої соціалістичні переконання проти розгулу шовінізму «патріотичної» буржуазної кліки всіх країн. Відмовитися від цього завдання значило б з боку свідомих робітників відмовитися від усіх своїх визвольних і демократичних, не кажучи вже про соціалістичні, прагнень». [15]

Використання цієї цитати, що присвячена імперіалістичній війні, що присвячена обов’язку соціалістів імперіалістичних країн, для виправдання шовінізму (бо інакше не можна сказати про підтримку анексій!) і відмови від національної боротьби це найбільш злісне, найбільш мерзенне перекручення ленінських ідей! Тут або автори щиро не розуміють різниці між країною, що пригнічує, і країною, що пригнічується, що є незнанням азбуки марксизму, або ж вони навмисне ведуть цю шкідливу анти-марксистську політику!

Ленін, як і до нього Маркс, писав про перетворення лозунгу «захисту вітчизни» на обман у країни, що не потребує захисту вітчизни, що бореться насправді не за своє національне визволення, а за поневолення і пограбунок інших націй. Така країна є імперіалістична країна, що сама вже національно визволена і задача політичної незалежності у цієї нації більше не стоїть. Не просто помилкою, а справжнім шкідництвом є використання тих самих рішень для націй, що не визволилися ще від кайданів національного гніту, що лише тільки борються за захист своєї мови, своєї вітчизни!

Так, саме громадянська війна є найкращим аргументом проти війни імперіалістів, оскільки саме ця задача об’єктивно назріла у найбільш розвинених країнах: «Тепер для передових, найбільших держав Європи об’єктивне становище інше. Розвиток вперед здійснимий тільки в напрямі до соціалістичного суспільства, до соціалістичної революції». [16] Саме тому Ленін критикує фальшивий лозунг «захисту вітчизни», і тим більше національного визволення для вже зрілих країн! Перед українським пролетарем, як і перед українською національно пригніченою буржуазією об’єктивно стоїть задача визволення від політичного національного поневолення. Це все витікає з того факту, що Україна бореться за політичну національну незалежність, що питання вільного вибору своєї політичної форми у нас ще не знято, як воно було знято в імперіалістичних країнах, на які вказується у цитованій роботі. Лозунг «захисту вітчизни» у нашому випадку, таким чином, зовсім не є обманом чи шахрайством, а найбільш насущним питанням. «Вітчизна» в імперіалістичних країнах, у тому числі Росії, «уже скінчила свою пісню», за висловом Леніна. Але в нашому випадку «захист вітчизни» є «захистом демократії, рідної мови, політичної свободи проти гноблячих націй» [17] і соціалісти «зовсім не проти «захисту вітчизни» в такій війні», [18] адже «кожний соціаліст співчував би перемозі гноблених, залежних, неповноправних держав проти гнобительських, рабовласницьких, грабіжницьких «великих» держав». [19] Для людини, що прочитала все написане вище, буде очевидно, що соціалістичну революцію, на яку так сподіваються МПУшні писаки, як на манну небесну, не можна здійснити, не «перерісши» демократично-національну боротьбу.

Далі, у зазначеній цитаті кажеться, що пролетаріат має згуртуватися і відстояти свій інтернаціоналізм. Як панове центристи пропонують відстояти інтернаціоналізм і справжню дружбу націй, не ставлячи на перше місце питання про границі, про анексії, про боротьбу за національну свободу? Як вони бачать дружбу націй, коли одна нація пригнічує іншу, коли один пролетар, фактично, є співучасником пригнічення іншого пролетаря?! Анексія порушує право нації на самовизначення, тобто право нації вільно обирати своє майбутнє, вільно будувати свою суверенну країну. Це азбучна істина! Відмахуватися від питання про анексії, ігнорувати його, відкидати через «затьмарення лозунгу соціалізму» значить не тільки не відстоювати інтернаціоналізм і дружбу націй, але і підтримувати шовінізм! Саме для відстоювання інтернаціоналізму, як відзначав Ленін, соціалісти, мають безумовно підтримувати право пригніченої нації на відокремлення і боротьбу за це право, адже анексія створює «прірву» між націями, об’єднує нації лише умовно, але фактично приносить національний розлад і національну ворожнечу. Адже це редактори МПУ, якби жили в Україні серед розчарованих і розлючених українських мас, і самі мали би побачити на живому прикладі!

Питання про який шовінізм може йти мова, якщо він властивий лише нації, що пригнічує політичну свободу інших націй, навіть марно ставити. Ці популісти навіть не задумалися над цим питанням, адже для них важливе гостре слівце, аніж фактичний зміст. Для людини, що хоч трохи би подумала над значенням слів Ілліча, було би зрозуміло, що йдеться про війну між двома загарбниками, кожний з яких є шовіністом і поневолювачем народів.

Відомий кожному спостерігачеві нашого суспільства факт, який не бачать з-за кордону наші шовіністи, що рушійною силою нашої національної боротьби, — як, насправді, і всіх подібних революційних процесів, — виступає український пролетаріат. Без найбільш активної участі, без найбільш героїчної боротьби українського пролетаря неможливий був би такий тривалий опір проти російського загарбника. Відомо також, за словами Леніна, що «всякий національний гніт викликає відсіч в широких масах народу» і що соціалістам не «дозволенно було відмовити в підтримці національному повстанню або будь-якій серйозній, загальнонародній боротьбі проти національного гніту»! [20]

Так, національно-визвольна війна може і логічно буде очолюватися буржуазним урядом, вона може ситуативно відповідати інтересам інших імперіалістів, але ми воюємо не за їхні корисні інтереси, ми воюємо за свої національні інтереси. Змішувати, підміняти ці поняття це справжнє шкідництво. Ленін про це детально і часто писав, деінде прямо вказуючи, що «та обставина, що боротьба за національну свободу проти однієї імперіалістської держави може бути, за певних умов, використана іншою «великою» державою для її однаково імперіалістських цілей, — так само мало може змусити соціал-демократію відмовитись від визнання права на самовизначення націй, як багаторазові випадки використовування буржуазією республіканських лозунгів з метою політичного обману і фінансового грабежу ... не можуть змусити соціал-демократів відмовитися від їх республіканізму», і далі: «марксизм виводить визнання захисту вітчизни у війнах, наприклад, великої французької революції або у війнах Гарібальді, в Європі, а також заперечення захисту вітчизни в імперіалістській війні 1914—1916 рр. з аналізу конкретно-історичних особливостей кожної окремої війни, а ніяк не з якогось «загального принципу», не з якогось окремого пункту програми». [21]

І Ленін знову ж таки вказував: національна війна це і є війна «національно-пригнобленого пролетаріату і селянства разом з національно-пригнобленою буржуазією проти гноблячої нації». [22] З цього аж ніяк не можна вивести яку-небудь «зраду» робітничого класу в якій-небудь формі. Бо ж і «буржуазія пригнобленої нації може вступати в реакційні угоди з буржуазією гноблячої нації за спиною і проти свого народу», але «критика революційних марксистів повинна спрямовуватись не проти національного руху, а проти здрібніння [підміни, зради] його». [23] Фактично, ми навіть маємо критикувати західну буржуазію за недостатню підтримку і зраду національно-визвольного руху, а не навпаки. Адже буржуазія не здатна вести національно-визвольну війну до кінця, вона замінює стратегічні і далекоглядні рішення тактичними і опортуністичними, і, як і в будь-якій боротьбі за демократію, вона буде погоджуватися на реакційні умови з гнобителями проти власного пролетаріату, адже національно-пригноблена буржуазія, за виразом Троцького, це «напівпанівний, напівпригноблений клас». [24] Саме тому ми маємо виступати за ведення народної війни проти окупантів, за створення народного уряду робітників і солдатів, адже тільки такий уряд зможе вести рішучу війну за національне визволення і демократію до кінця. Саме тому у нашій заяві на річницю війни написано, що «диктаторський мир, що його нав'язують Трамп і Путін, демонструє банкрутство лакейської орієнтації Зеленського на західний імперіалізм». [25] Саме тому Троцький писав, що «тільки політичні трупи можуть продовжувати покладати надію на партію однієї з фракцій української буржуазії як керівника національної боротьби за визволення; лише український пролетаріат здатен не тільки вирішити це завдання, революційне в самій своїй суті, але й взяти на себе ініціативу його розв’язання». [26]

Натівські чи європейські імперіалісти не ведуть війну проти російського імперіалізму, хоча беззаперечно користувалися нашою війною, а з приходом до влади трампівської кліки американці почали навіть навпаки зливати нашу країну. І МПУ про це добре знають. Адже вони самі пишуть, що Трамп, подібно Чемберлену, готує зрадницький договір за спиною українських урядовців, проти їхньої волі та проти волі українських трудящих. Про що каже те, що з цього не робиться висновок про політичну відокремленість української нації від націй-гнобителів? Про що каже невільна підтримка центристами американських імперіалістів за бажання завершити мир будь-якою ціною? Або про те, що «Марксистська платформа» заплуталася у найбільш азбучних питаннях марксизму, або про те, що вони діють з навмисне шкідницькими мотивами.

Насамкінець

Імперіалістичний економізм повстав на початку XX століття, коли колоніальне питання і питання підтримки національно-визвольних рухів в імперіалістичну епоху було ще новим. Легко було заплутатися і вивести неправильну позицію. Проте підтримка анексій у XXI столітті, невміння відрізнити імперіалістичну війну від національно-визвольної війни, заперечення права націй на самовизначення — це все «гріхи», що їх не можна пробачити. Тоді — потрібен був справжній геній, аби розробити і запропонувати чітку позицію по питанню, що обговорюється. Але сьогодні? Ми маємо більш ніж столітній політичний досвід позаду, що є достатнім часом для зрозуміння ленінського вирішення національного питання.

Редактори МПУ, хочуть вони того або ні, залишаються джерелом поширення російської пропаганди «поразництва». Час звернутися до невпевнених, що тільки симпатизують їхнім ревізіоністським казкам. Звичайно, всі ми бачимо жахи війни, всі ми бачимо викликані цим відмови від демократичних заходів: заборони різних політичних організацій і навіть репресії залучених урядів проти «інакодумців». Диктаторські заходи не можуть не викликати спротиву з боку всіх прогресивних частин населення. У когось це приймає форму критичного аналізу ситуації і послідовної тактики боротьби проти одних, підтримки інших. У когось це приймає форму зляканого бунтарства, перекрученого відношення до демократії. Ленін, проте, нас наставляє: не дати себе залякати війною, не дати придавити свою думку страхіттям війни. [27]

Звісно, що всяка війна, хоч би вона була справедливою та служила справі демократії, все одно замінятиме право і демократію насильством. Право тут змінюється на насильство в силу об'єктивних причин, в силу війни, але це не означає, що ми маємо забувати справжню причину таких явищ, справжню різницю між республікою і авторитаризмом, справжній шлях боротьби за свободу.

Благими намірами, не бажаючи підтримувати буржуазію в будь-яких її злочинних задумах, не дайте обманути самих себе! Звичайно, західна і орієнтована на захід верхівка використовують боротьбу України за незалежність, за суверенітет, використовують палке відчуття справедливості українських трударів, відданість і мужність українських солдатів для своїх корисних цілей. Зрозуміло, що це цілком послідовно і очікувано: буржуазія завжди буде користуватися тим, що дасть їй прибуток. Але хибно робити з цього висновок, що боротися за незалежність не треба. Словом, марно поступати наперекір урядові загалом, без аналізу конкретної ситуації, конкретних заходів, конкретних війн, їхніх причин, їхнього контексту.

Залишається також сказати, що «рак» імперіалістичного економізму захопив значну частину лівого руху в Україні і поза нею. РКМТ уже звертався до «грантистів», які відмовлялися підтримувати революційні рухи. Так само в Україні існує ціла купа однакових центристських клонів — серед них і МПУ, і сумнозвісний РФУ, і уклоніст.юа, і маловідома РКПУ. З іншого боку ми маємо протилежну тенденцію: зводити в абсолют демократичну боротьбу, воліти західний імперіалізм перед східним. Важливим завданням послідовних марксистів є боротьба з центристами з одного боку та цими опортуністами з іншого.

Будемо лише сподіватися, що товариші, які досі вагаються, візьмуться за голову, дослідять обговорені питання більш детально і побачать брехню, що її розповідають ревізіоністи з Марксистської платформи і інших спілок. Вивчення і обговорення таких питань стане важливим кроком для об’єднання українських марксистів в єдину партію.

Серед трудящих і солдатів ніхто не бажає розділу України, ніхто не підтримає мир будь-якою ціною. Боротьба ще не скінчилася і не скінчиться з тимчасовим перемир’ям, адже імперіалісти ніколи не наситяться остаточно, а українці ніколи не змиряться з несправедливістю анексій. Тому приймайте участь в історичних подіях, будьте активними, об’єднуйтеся, всіляко допомагайте нашим воїнам, пояснюйте і обговорюйте з ними питання самоврядування, критикуйте недостатню підтримку армії з боку уряду і західних держав, вимагайте скорішої мілітаризації і посилення підтримки! Свободу Україні!

[1] The Poverty of Neo-Imperialist Economism, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/

[2] «Про карикатуру на марксизм», Повне зібрання творів (укр.), 5 вид., том 30, стор. 119

[3] «Підсумки дискусії про самовизначення», там само, стор. 19-20

[4] Там само, стор. 17

[5] Independence of the Ukraine and Sectarian Muddleheads, Leon Trotsky

[6] «Підсумки дискусії про самовизначення», том 30, стор. 18

[7] Див. https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/assembly-of-russian-and-ukrainian-socialists-at-the-3rd-anniversary-of-putin-s-invasion/

[8] «Підсумки дискусії про самовизначення», том 30, стор. 52-53

[9] Independence of the Ukraine and Sectarian Muddleheads, Leon Trotsky

[10] «Відповідь П. Київському», там само, стор. 68

[11] «Про карикатуру на марксизм», там само, стор. 122

[12] «Відповідь П. Київському», там само, стор. 68-69

[13] «Про карикатуру на марксизм», там само, стор. 121-122

[14] «Підсумки дискусії про самовизначення», там само, стор. 40

[15] «Війна і російська соціал-демократія», том 26, стор. 14-15

[16] «Про брошуру Юніуса», том 30, стор. 12

[17] «Про карикатуру на марксизм», там само, стор. 86

[18] Там само, стор. 80

[19] «Соціалізм і війна», том 26, стор. 295

[20] «Про карикатуру на марксизм», том 30, стор. 108-109

[21] «Соціалістична революція і право націй на самовизначення», том 27, стор. 242

[22] «Про карикатуру на марксизм», том 30, стор. 109

[23] Там само, стор. 108

[24] Not a Workers’ and Not a Bourgeois State?, Leon Trotsky

[25] «До третьої річниці нашої війни», https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-the-3rd-anniversary-of-the-ukraine-war/#anker_2

[26] Problem of the Ukraine, Leon Trotsky

[27] «Відповідь П. Київському», том 30, стор. 66