МАТІР БОЖА ПОЧАЇВСЬКА – ЗАСТУПНИЦЯ РУСІ-УКРАЇНИ. ДО 350-Ї РІЧНИЦІ ВЕЛИКОГО ДИВА

Рівно 350 років тому відбулась подія, через яку православний світ вшановує одну з найбільших святинь української землі – Почаївську ікону Божої Матері. За сторіччя свого вшанування православними вірними вона зціляла, навертала до Бога, допомагала в найрізноманітніших бідах та навіть повертала до життя померлих.

Але вшанування саме цього дня обумовленої її дивом, яке має для нас не тільки суто релігійне, але й національне значення, і яке досі залишається історичною таємницею для профанної науки.

В 1670-х роках Правобережна Україна стала ареною жорстокого протистояння християнської цивілізації та Османської імперії. Тривала так звана Збаражська війна, яка примусила поляків та українців до єднання проти спільного ворога. Поразка загрожувала Україні ледь не повним знищенням, а османам відкривала шлях вглиб Європи. В певному сенсі, цей конфлікт можна вважати прологом до пізнішого вторгнення турок, яке вдалось зупинити лише під Віднем.

Влітку 1675 року 50-тисячне турецько-татарське військо посунуло на українське Поділля. Кінцевою метою цього етапу вторгнення було захоплення Львова. На своєму шляху турки винищували все живе, демонструючи надзвичайну жорстокість. Важливо зазначити, що захопленню та руйнуванню піддавались не тільки замки й фортеці, але й цілі міста. Більш менш ефективний опір вдалось зорганізувати лише в окремих добре укріплених місцях з мотивованим і добре підготовленим гарнізоном.

Наприклад, еталоном героїзму в польській історіографії стала оборона Теребовлі, яку все ж вдалось відстояти. Але її невеличкий гарнізон складався з професійних вояків, які змогли об'єднати ополченців. Теребовля мала потужний замок, який власне й вдалося втримати. Атакували її не основні сили турецького війська, а приблизно 10-тисячне з'єднання. І, саме головне, її було врятовано концентрацією основних польських сил, на чолі з самим королем Яном Собеським, які готувалась до контрнаступу.

У цій ситуації до Почаєва підійшли основні сили османів. Монастир мав досить слабкі укріплення та ще слабший гарнізон, який майже повністю складався з ополченців. Місцеве населення намагалось знайти захист за його стінами, але всім було зрозуміло, що надіятись можна лише, у прямому сенсі, на диво.

Ось що повідомляють про події церковні джерела:

« І ось ігумен обителі о. Йосип Добромирський переконав братію залишити всяку надію на допомогу земну і звернутися до єдиної Заступниці - Матері Божої і до блаженного угодника Іова (одного з найшанованіших святих Почаївської Лаври).

Рано вранці 23 липня (за юліанським календарем) турки пішли на штурм. Ченці відповіли на нього служінням акафісту перед чудотворною іконою Матері Божої Почаївської. І лише вони почали співати перший кондак "Вибраній Воєводі", як над Свято-Троїцькою церквою з'явилася Сама Цариця Небесна з розпростертим омофором у руках, з небесними ангелами і преподобним Іовом, що старанно молився Богородиці "та не зрадить вона в неволю монастиря, де він був ігуменом". Їх побачили і самі турки і стали негайно пускати стріли в цих захисників, що з'явилися з неба, але стріли їх поверталися і вражали самих тих, хто стріляв. Нападники прийшли в жах і замішання, їх охопила паніка, і вони кинулися бігти. Тим часом, підбадьорені такою допомогою, деякі православні захисники Почаєва погналися за ними і ще встигли когось полонити. Згідно лаврських літописів, кілька бранців після цього залишилися в обителі, прийняли християнську віру і до кінця днів своїх пробули там на монастирському послузі.

Навіки відображене це подія в пам'яті Почаєва і всієї Церкви. Кожен день перед чудотворною іконою Почаївської та перед ракой преподобного Іова приноситься подяка Цариці Небесної і Святому за це чудесне спасіння обителі.»

Звісно можна поставитись до описання дива скептично. Але...

По-перше, напад на Почаїв крупних турецьких сил, які відносно легко захоплювали міста та фортеці – історичний факт.

По-друге, самостійно захистити монастир при настільки малих силах та слабких укріпленнях було неможливо.

По-третє, ніяких помітних сил християнського війська, здатних відлякати турків від Почаєва, поблизу не було та й не могло бути. На цьому етапі війни мова йшла суто про спроби оборони. Реальне військо, здатне розбити турків, змогли зібрати лише восени, а наприкінці липня не було можливості кинути виклик навіть звичайним ворожим загонам середньої кількості.

По-четверте, монастир був досить ласим об'єктом як для грабунку, так і масового поневолення людей, які його просто переповнювали на момент облоги.

І п'яте....

Османське військо різко, без будь-яких раціональних причин, зняло облогу і стрімко відступило від Почаєва, що є беззаперечним історичним фактом.

Цікаво, що ніхто з сучасників подій не намагався запропонувати ніякого пояснення, альтернативного церковній версії.

Але скептики нехай залишаються скептиками, а ми в цей день воздамо хвалу Почаївському образу Божої Матері та попрохаємо її про допомогу нашій землі в сучасні важкі часи.

Перед святою Твоєю іконою, Владичице, / ті, що моляться, зцілень сподобляються, / віри істинної пізнання приймають / і агарянські нашестя відбивають. / Тому ж і нам, що до Тебе припадаємо, / гріхів прощення випроси, / помислами благочестя серця наші просвіти / і до Сина Твого молитву нашу вознеси / за спасіння душ наших.