МАЛА БАБА ЯГА (частина 7)
Отфрід Пройслер
Ворон Абраксас був проти одруження.
— Неодруженому краще! — казав, бувало, він. — По-перше, не треба вити гнізда. По-друге, не доводиться з дружиною сваритись. По-третє, не треба з року в рік піклуватися про цілу купу голодних вороненят. їх годуєш, годуєш, а вони однаково розлетяться по світу кожен своєю дорогою! Про все це я знаю від братів, котрі вже давно одружені, і зовсім їм не заздрю!
Був у Абраксаса улюблений брат на ім’я Крекс. Жив він у великому гнізді на старому в’язі, біля ставка. Абраксас відвідував брата раз на рік навесні. В ці дні в сім’ї було тихо: Крексова дружина сиділа на яйцях, пташенята ще не вилупилися, отже, не було страху, що їм усім трьом доведеться носити харч малим ненажерам.
Але цього разу Абраксас повернувся від брата чимось стурбований. Мала Баба Яга це відразу помітила. Тому й запитала:
— З твоїм братом Крексом нічого не сталося?
— На щастя, ще ні, — відповів Абраксас. — Але брат і його дружина у великій тривозі. Уже кілька днів у їхній місцевості бешкетують двоє хлопчаків: лазять по деревах, деруть гнізда! Позавчора обчистили гніздо чорного дрозда, а вчора сорочаче. Яйця вони кладуть у кишені, гнізда викидають у ставок. Брат Крекс у відчаї. Якщо так триватиме й далі, то настане і його черга.
— Нехай твій брат Крекс не хвилюється! — сказала мала Баба Яга. — Лети до нього і передай від мене привіт. І скажи: хай негайно повідомить, як тільки на їхній в’яз полізуть хлопчаки. Я тих поганців провчу!
— Ти обіцяєш?! — закричав Абраксас. — Ні, ти справді добра чаклунка! Славна, добра Баба Яга! Найстарша буде з тебе задоволена. Зараз же лечу до брата і все йому передам!
Минуло кілька днів, але ніяких новин не було. Мала Баба Яга вже й забула про тих хлопчаків.
Але наприкінці тижня якось по обіді прилетів, захекавшись, брат Крекс.
— Вони прийшли! Вони прийшли! — закаркав він ще здалеку, — Швидше допоможи нам, бо буде пізно.
Мала Баба Яга саме молола собі каву. Мерщій поставивши млинок на кухонний стіл, вона кинулася до мітли, сіла верхи й помчала, як вихор, до ставка за лісом. Обидва брати ледве встигали за нею.
Коли вони прилетіли, хлопчаки були вже високо на старому в’язі.
Вони добиралися до гнізда. Крексова дружина сиділа на яйцях і вся тремтіла.
— Гей, ви! — гукнула мала Баба Яга. — Чого вам тут треба? Ану злазьте і йдіть геть!
Хлопчаки перелякались. Але згодом побачили, що це якась там собі дрібнота.
Один хлопчик показав їй язика, а другий — довгого носа.
— Я вам кажу — злазьте з дерева! — погрозила мала Баба Яга. — Бо буде погано!
Хлопчаки зареготались. А тоді один нахабно вигукнув:
— Лізь сюди, як зможеш! А ми будемо тут сидіти, скільки схочемо. Бе-е-е!
— Ну, добре ж! — мовила мала Баба Яга. — Про мене, будьте хоч і там.
І вона міцно причаклувала їх до дерева, на якому вони сиділи.
Тепер хлопці не могли ні спуститись, ні піднятися: обидва наче приросли до товстого стовбура старого в’яза.
Абраксас і його брат з дружиною накинулись на хлопчаків, крякаючи, лопочучи крильми. Вони щипали їх, клювали, дряпали — на хлопцях не лишилося живого місця! Малі бешкетники так голосно верещали, що збіглося півсела.
— Що таке? Що сталося? — злякано перепитували люди одне в одного. — Ой, дивіться! Це Фріц — син кравця, і син шевця Зепп! Знову за своє. Так їм і треба, розбійникам! Чого ото лізти на дерева й видирати гнізда!..
Ніхто не співчував хлопчакам. Всі лише дивувалися: чому ті не можуть злізти?
Ворони давно сиділи в гнізді, а хлопчаки й досі стриміли на дереві.
— Злазьте, герої! Ви чого там застряли? — закричали знизу.
— Ми не можемо!.. — зарюмсав Зепп.
А Фріц залементував:
— Ми приросли-и! Приросли до дерева!
Довелося викликати з міста пожежну команду. Пожежники звели над машиною свою довгу драбину і зняли бідолах з дерева. Але це вдалося, звичайно, тільки тому, що мала Баба Яга вчасно розчаклувала хлопчаків.
Час спливав, наближався кінець чаклунського року. Надходила Вальпургієва ніч.
Для малої Баби Яги настали гарячі дні: наближався екзамен. Днями й ночами сиділа вона вдома і повторювала все, що вивчила за рік. Вона ще раз переглянула всю чаклунську книгу, сторінку за сторінкою. Тепер вона знала її назубок.
За три дні до Вальпургієвої ночі примчала тітка Трам-Бам-Бах. Вона вилізла з чорної хмари і сказала:
— Я прибула за дорученням Найстаршої чаклунки. Тебе запрошують на раду. Екзамен відбудеться післязавтра опівночі. Чекай нас у полі, на роздоріжжі, біля червоного каменя… Але… але спершу гарненько подумай! Як хочеш, то можеш не приходити.
— А чого тут думати! — сказала мала Баба Яга. — Неодмінно прийду!
— Хто його знає? — знизала плечима тітка Трам-Бам-Бах. — Може, розумніше буде тобі залишитися вдома. Я залюбки передам Найстаршій твої вибачення.
— Он як?! — спалахнула мала Баба Яга. — Та в цьому я не маю сумніву! Але я не така дурна, як тобі здається! І мене ніхто не злякає.
— Хто не прислухається до порад, тому не допоможеш! — зітхнула тітка Трам-Бам-Бах. — Отже, до післязавтра!
Ворон Абраксас дуже хотів летіти з малою Бабою Ягою на екзамен. Але це було заборонено. Довелося воронові сидіти дома. Єдине, що він міг зробити, — це побажати малій Бабі Язі щастя.
— Не давай їм себе залякати! — кричав він їй услід. — Ти тепер стала доброю чаклункою! А це найголовніше!
Рівно о дванадцятій годині ночі мала Баба Яга з’явилася на роздоріжжі біля червоного каменя. Члени чаклунської ради вже сиділи півколом на траві. Крім Найстаршої чаклунки, там були: лісова мавка, русалка-вітряниця, русалка-туманниця та ще кілька чарівниць з інших чаклунських родів. Чаклунки-дощовиці послали на раду тітку Трам-Бам-Бах.
«Нехай, нехай послухає мене та тітка Трам-Бам-Бах! — думала собі мала Баба Яга. — Вона просто лусне від злості, як побачить, що я блискуче складу екзамен! І мені дозволять танцювати на горі Блоксберг!»
— Отже, розпочнемо! — сказала Найстарша чаклунка. — Побачимо, чого навчилась за рік ця мала.
Всі чаклунки по черзі почали давати малій Бабі Язі завдання: викликати вітер, грім і блискавку, начаклувати, щоб величезний червоний камінь зник, накликати дощ і град. Усе це було не дуже важко. Мала Баба Яга й разу не збилася. Навіть коли тітка Трам-Бам-Бах сказала: «Вичаклуй нам те, про що йдеться на сторінці триста двадцять четвертій чаклунської книги», — мала Баба Яга не злякалась. Вона ж вивчила чаклунську книгу майже всю напам’ять.
— Будь ласка! — спокійно відповіла тітці мала Баба Яга і вичаклувала те, що було написане на сторінці триста двадцять четвертій: грозу з кулястою блискавкою.
— Досить! — сказала Найстарша, — Ти довела нам, що вмієш чаклувати. Тому я дозволяю тобі завтра танцювати разом з усіма на горі Блоксберг, хоча ти ще й дуже молода. Чи хтось іншої думки?
— Ні, — загукали чарівниці.
Але тут озвалась тітка Трам-Бам-Бах:
— Я іншої думки!
— В чому справа? — поцікавилась Найстарша. — Тобі не сподобалось, як вона чаклувала?
— Та не в тім річ! — сказала тітка Трам-Бам-Бах. — Справа в тому, що вона все-таки дуже погана чаклунка. І я вам зараз це доведу! — Тітка Трам-Бам-Бах витягла з кишені фартуха зошит. — Весь цей рік я потай стежила за нею. Тут записано все, що вона робила. Зараз я вам прочитаю…
— Читай, читай! — весело гукнула мала Баба Яга. — Якщо ти записала правду, то мені немає чого боятися.
— Побачимо! — сказала тітка Трам-Бам-Бах.
І вона повільно стала читати про все, що вчинила за цей рік мала Баба Яга: і як вона допомагала бабусям, що збирали хмиз; і як вона покарала злого лісника і жорстокого візника, і як врятувала від ножа бика Корбініана, і про сніговика, і про хлопчаків, які дерли пташині гнізда, — все прочитала вголос тітка Трам-Бам-Бах.
— Розкажи їм ще про гонтаря! — вигукнула мала Баба Яга. — Його я теж провчила!
Мала Баба Яга думала, що тітка навигадує на неї казна-що. Але та прочитала з свого записника саме тільки гарне!
— Все це справді так було? — суворо питала Найстарша чаклунка після кожної історії.
— Авжеж! — гордо відповіла мала Баба Яга. — Саме так і було!
Вона весело дивилася на всіх і зовсім не помічала, що голос Найстаршої чаклунки дедалі суворішав. Не помітила вона й того, що інші чарівниці дедалі задумливіш хитали головами. Ось чому мала Баба Яга вся так зіщулилась, коли Найстарша раптом схопилась і крикнула:
— І це її я була мало не пустила на Блоксберг! Тьху! Ну та й погана ж вона чаклунка!
— Чому я погана? — вражено спитала мала Баба Яга. — Я весь час робила тільки добре!
— Отож-то й воно! — засичала Найстарша. — Тільки та чаклунка добра, яка весь час робить лихе! А ти погана, бо робила тільки добре…
— І крім цього, — в’їдливо сказала тітка Трам-Бам-Бах, — крім цього, вона ще й ворожила у п’ятницю! Зачинила віконниці й ворожила! Але я бачила! Я підглядала крізь димар!
— Я-як? — ревнула Найстарша. — Цього ще тільки бракувало!
Вона кинулася до малої Баби Яги і почала смикати її за коси. За Найстаршою ринули, виючи, усі чаклунки з піднятими мітлами. Вони б, мабуть, просто скалічили малу Бабу Ягу, але Найстарша зупинила їх;
— Годі! Я знайду для неї гіршу кару!
І вона просичала до малої Баби Яги:
— Підеш збирати хмиз для чаклунського вогнища. Сама-одна! Завтра опівночі все має бути готове. А тоді ми прив’яжемо тебе до дерева, і ти стоятимеш там усю ніч — дивитимешся, як інші танцюють!
— А вже як ми трохи потанцюємо, то кинемось усі до цієї малої жаби і висмичемо їй косенята. Ох і весело ж нам буде! — сказала тітка Трам-Бам-Бах. — Цю Вальпургієву ніч вона довіку пам’ятатиме!
— Ох, нещасний я ворон! — стогнав добрий Абраксас, коли мала Баба Яга розповіла йому, що спіткало її біля червоного каменя. — Це я в усьому винен! Я, тільки я! Я ж радив тобі робити добрі справи! Ох, коли б я міг хоч як-небудь тобі зарадити!
— Мабуть, я сама знайду на все це раду. Я сама, — сказала мала Баба Яга. — Ще не знаю яку… Але знаю, що до дерева вони мене не прив’яжуть!
Вона майнула до хатки, дістала з шухляди чаклунську книгу й почала швидко її гортати.
— А мене з собою візьмеш? — спитав Абраксас.
— Куди?
— На Блоксберг! Я б не хотів кидати тебе саму цієї ночі!
— Добре! — погодилась мала Баба Яга. — Я візьму тебе, але з умовою: стули дзьоба і більше мені не заважай!
Абраксас замовк, а мала Баба Яга заглибилась у книгу. Раз у раз вона щось бурмотіла собі під ніс. Того бурмотіння ворон не міг зрозуміти, а спитати не наважувався.
Так було до вечора. Нарешті мала Баба Яга встала, потяглась і весело сказала:
— Тепер я знаю, що робити! Гайда на Блоксберг!
На горі Блоксберг ще не було жодної чаклунки. Вони мали з’явитися рівно опівночі, ані на хвилиночку раніше. Так велів чаклунський закон Вальпургієвої ночі.
Мала Баба Яга сіла на вершечку гори, простягнувши ноги.
— Хіба не пора починати? — спитав Абраксас.
— Починати? — відгукнулася мала Баба Яга. — Що починати?
— Збирати гілляччя? — вигукнув Абраксас. — Тобі треба наносити для вогнища цілу купу дров! Чи я недочув?
— Маємо час! — захихотіла мала Баба Яга.
Але Абраксас не вгавав:
— До півночі лишилася година! — хвилювався він. — Унизу в селі щойно пробило одинадцяту!
— Ще й пів на дванадцяту проб’є! — спокійно сказала мала Баба Яга. — 3 вогнищем я не забарюсь.
— Сподіваюся! — каркнув Абраксас.
Від дивовижного спокою малої Баби Яги йому ставало моторошно. Ох, якби хоч усе добре скінчилося!
Унизу, в долині, пробило пів на дванадцяту
— Починай! — не втерпів Абраксас. — Залишилось півгодини!
— З мене досить і п’ятнадцяти хвилин, — сказала мала Баба Яга.
Коли пробило без чверті, вона вмить підхопилася.
— Тепер почнемо! — крикнула вона.
Мала Баба Яга махнула руками і прошепотіла якесь закляття… Тієї ж миті довкола задзижчало, засвистіло, забахкало, застукало! Трах! Бах! Буме! Щось падало з неба і складалося у величезний стос.
— Ого! — вигукнув Абраксас. — Що я бачу! Та це ж наче мітли?
— Авжеж, мітли! Це чаклунські мітли. Я всі їх сюди викликала… Оця ось довжезна — мітла Найстаршої чаклунки.
— Що… все це означає? — злякався Абраксас.
— Я їх підпалю! — крикнула мала. Баба Яга. — Гадаєш, вони погано горітимуть? Тільки мені треба до них паперу.
І вона знову прошепотіла закляття.
І знов під небом зашуміло, зашелестіло. Ніби зграї велетенських кажанів знялись над лісом і, б’ючи крильми, спускалися на Блоксберг.
— Сюди! Сюди! —.загукала мала Баба Яга. — Сюди! На мітли!
І раптом Абраксас побачив, що то — книги. Чаклунські книги всіх дорослих чарівниць.
— Що ж це ти робиш? — закаркав Абраксас. — Дорослі чаклунки зведуть тебе зі світу!
— Навряд! — озвалася мала Баба Яга і проказала третє закляття.
І третє закляття виявилося найкращим.
Воно з усіх чаклунок водночас зняло їхню чаклунську силу. Віднині вони чаклувати не могли. Усе, що вміли, вони відразу забули. І ніколи більше не навчаться. Бо мала Баба Яга забрала в них чаклунські книги.
В долині пробило північ.
— Так! — задоволено промовила мала Баба Яга. — Ось тепер ми почнемо по-справжньому! Гей-я! Вальпургієва ніч!
Мала Баба Яга клацнула запальничкою, що купила у Якоба Дешевого, й підпалила мітли. Кращого чаклунського вогнища ще не було на світі! Полум’я, тріскочучи, стріляючи іскрами, шугонуло вгору.
До ранку танцювала мала Баба Яга круг великого вогнища. Ворон Абраксас сидів у неї на плечі. Мала Баба Яга була віднині єдина чаклунка на землі!
Тільки вона тепер уміла чаклувати!
А ще ж лише вчора дорослі чарівниці глузували з неї.
Тепер настала її черга сміятися.
— Вальпургієва ніч! — радісно вигукувала мала Баба Яга на весь Блоксберг, — Гей-я, Вальпургієва ніч!!!
Кінець!