Міжнародне право другої половини XX ст. - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Міжнародне право другої половини XX ст.

Міжнародне право другої половини XX ст., його розвиток після Другої світової війни, створення ООН. Загальні питання та миротворчі функції народу, невід'ємність прав. Успіхи науково-технічної революції, проблеми організації міжнародного миру і безпеки.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. НАВЧАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ЕКОНОМІКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ
з навчальної дисципліни: Історії держави і права зарубіжних країн
за темою: “Міжнародне право другої половини XX ст.”
1. Розвиток міжнародного права після Другої світової війни. Створення ООН.
3. Загальні питання, що стосуються ООН.
Список використаної літератури та джерел
Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.
Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок ООН у розвиток сучасного міжнародного права.
Актуальність теми полягає в тому, що особливості утворення ООН, як наступний крок в еволюції міжнародного права, є необхідною складовою для більш глибокого розуміння основних особливостей галузей сучасного права, тобто глибоке вивчення та засвоєння системи, функцій, задач та ролі цієї організації важливе для підвищення якості підготовки висококваліфікованих спеціалістів та розробки подальших планів в розвитку права. Лише дослідивши увесь комплекс історико-правових питань у минулому, можна прогнозувати шляхи подальшої правової розбудови світу. Для того, щоб уникнути проблем та помилок у майбутньому, необхідно бути добре освідомленим про минуле та не повторювати їх.
Предметом дослідження є міжнародне право другої половини ХХ ст., особливості та значення у розвитку суспільства. Об'єктами вивчення є розвиток організації та діяльності ООН, її напрямки діяльності та основні міжнародно-правові акти.
Мета - визначити роль міжнародного права у регулюванні життя людей та формування аналітичних висновків щодо подальшого його розвитку.
У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:
? охарактеризувати розвиток організації та діяльності ООН;
? висвітлити особливості системи організації ООН;
? визначити основні напрямки діяльності цієї організації;
? прослідкувати вплив основних міжнародно-правових актів на правовідносини в сучасному світі;
? визначити роль міжнародного права у державно-правовому житті.
Методологічною основою цієї контрольної роботи є принципи історизму та об'єктивності. При написанні використані такі основні наукові методи - проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, контекстуального аналізу та інтерпретаційного синтезу.
1. Розвиток міжнародного права після Другої світової війни. Створення ООН
Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) в її сучасному вигляді складалася протягом довгого часу, тому важливе правильне розуміння причини появи всіх її елементів.
Система ООН зародилася більше 100 років тому як механізм управління світовою спільнотою. В середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій була викликана двома причинами, що взаємовиключають одна одну. По-перше, освітою в результаті буржуазно-демократичних революцій, прагнучих суверенних держав, прагнучих до національної незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, породжувачами тенденції до взаємозалежності і взаємозв'язаності держав.
Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави було одним з найзначущіших за часів буржуазно-демократичних революцій в багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас прагнув закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежної держави. В той же час розвиток ринкових відносин стимулював прискорення науково-технічного прогресу, у тому числі у сфері знарядь виробництва.
Науково-технічний прогрес, у свою чергу, привів до тому, що інтеграційні процеси проникли в економіку всіх розвинених країн Європи і викликали всесторонній зв'язок націй. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкої співпраці з іншими незалежними державами - і привела до появи такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.
Спочатку, головною метою міждержавної співпраці в рамках міжнародних організацій можна було рахувати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася швидше технічно-організаційна, ніж політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів. Звичайна сфера співпраці - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.
Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається спірним. Правознавці-міжнародники частіше за все називають такою Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виникла в 1815 році. Окрім європейських і американських комісій по міжнародних річках, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, в ХІХ столітті створювалися так звані квазіколоніальні організації, такі як наприклад Західний Іріан, який проіснував недовго, а також адміністративні союзи.
Саме адміністративні союзи виявилися самою відповідною формою розвитку міжурядових організацій.
За образом і подобою адміністративних союзів, головною задачею яких була співпраця держав в спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в перебігу цілого століття.
Початок двадцятого сторіччя ознаменував кінець спокійного розвитку багатьох держав. Суперечності властиві початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багато кого з них. В той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації надало дію на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації в цілях запобігання воєн.
Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання воєн і підтримки миру займала розум людства з давніх пір.
Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919), яка так і не стала ефективним інструментом політичної і міжнародної співпраці.
В цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухалася вельми поволі.
Друга світова війна через її масштаби, методів терору, вживаних фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.
На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виникло з перших днів війни.
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав в Москві в 1943 році.
В декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі».
Особливостями цієї організації слід назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавної співпраці. Ці характеристики не були властиві колишнім міжурядовим організаціям.
Подальший хід підготовки нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і детально описаний в багатьох історико-правових дослідженнях. Найважливішими етапами в створенні ООН обгрунтовано називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були злагоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, з участю глав трьох урядів - радянського, британського і американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його у ряді пунктів, і ухвалила рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй в США в квітні 1945 року.
Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і що завершилася ухваленням засновницьких документів ООН. 24 жовтня 1945 року після передачі на зберігання п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН увійшов до сили.
Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися очікування міцного миру, давала надію і на розвиток співпраці всіх держав в питаннях економічного і соціального розвитку.
У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:
1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку
2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.
3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.
4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.
Для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:
1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.
2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.
3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами.
4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.
5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру.
6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.
7. Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.
Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального співробітництва.
Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом ООН (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду -- невід'ємна частина Статуту ООН.
Підписано Статут ООН представниками урядів Об'єднаних Націй у місті Сан-Франціско (США).
Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства.
Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення
Другої світової війни передусім на створення через механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.
Набрання чинності Статутом ООН зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Деякі з цих змін слід зазначити.
1. У Статуті ООН уперше закріплено положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора.
2. Ці норми практично поставили поза законом "право на війну", що безкарно практикувалося раніше.
2. Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів міжнародного права, а також норм про основи покарання злочинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.
3. Закріплення у Статуті ООН норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав великих і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною основою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.
4. Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у міжнародному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.
5. Норми Статуту ООН, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у прийнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань співробітництва у сфері прав людини.
Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резолюцією 217 А (ПІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.). Як відомо, щорічно 10 грудня у всіх державах світу відзначається День прав людини, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 5 грудня 1949 р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.
6. У світі склалася система цілеспрямованих дій і співробітництва держав для розвитку заходів довіри між ними.
Логічним завершенням цього процесу стало підписання 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі.
7. Набула прогресивної спрямованості тенденція демократизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.
Значно зросла кількість універсальних норм міжнародного права.
8. Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).
Спочатку ООН та її спеціалізовані інституції не були створені спеціально для сприяння розвитку. Але починаючи з 60-х років вступ у ці організації нових держав, які утворилися в процесі деколонізації та у розвитку згодом, які отримали більшість у цих асамблеях, де кожна держава має один голос, спричинив глибокі зміни в їхній діяльності.
Великою мірою діяльність цих організацій присвячена підтримці розвитку. Правду кажучи, їх успіх був дуже невеликим, розвинені країни з ринковою економікою часто чинили опір прийняттю нових норм, фінансуючи фонди, вони зберегли контроль (хоча й мінімальний) за фінансовою та за технічною допомогою, яка надається цими організаціями.
Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об'єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У 1965 році була створена Генеральна Асамблея Програми Об'єднаних Націй для розвитку, яка координує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізованими інституціями системи Об'єднаних Націй. У 1961 році при Асамблеї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено «формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов'язаних з економічним розвитком». На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, виступаючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Генеральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опозиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість засобів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод щодо деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної системи переваг та Об'єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.
Нарешті, у 1965 році Генеральна Асамблея створила ще один додатковий орган, Організацію Об'єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об'єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, натомість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автономну інституцію після підписання у Відні у 1977 році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кошти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та а fortiori у нормативній галузі залишається обмеженою.
Зрештою, якби система Об'єднаних Націй враховувала потреби країн, що розвиваються, вона б не зазнала таких потрясінь з боку цих держав. Існуючі проекти повної реструктуризації системи, щоб краще пристосувати її до виконання функцій розвитку, ще не реалізовані досі, до того ж отриманню допомоги Об'єднаних Націй, розмір якої залишається обмеженим, перешкоджають надмірні бюрократичні труднощі.
Організація Об'єднаних Націй перебуває у досить парадоксальній ситуації. З одного боку, ніхто не заперечує, що людство живе у дедалі зростаючій взаємозалежності і що всі країни потребують певних механізмів, щоб діяти відповідно до цієї взаємозалежності. А з іншого боку, найавторитетніша універсальна політична організація поки що неспроможна ефективно вирішувати світові політичні, економічні та соціальні проблеми. Це викликає почуття незадоволеності. Чим пояснюється таке становище? Щоб відповісти на дане запитання насамперед звернемося до деяких основних засад, на яких функціонує система Об'єднаних Націй.
По-перше, страхіття другої світової війни посилили настрої єдності та солідарності. Людство сподівалося, що перемога Об'єднаних Націй над темними силами фашизму й мілітаризму забезпечить збереження та зміцнення загального миру й безпеки народів, сприятиме формуванню світової співдружності. Взаємозалежність мала стати тим чинником, який подолав би протидіючі -- відцентрові сили в особі національних держав. Але насправді сталося не так. Ні загальне прагнення до відвернення ядерної війни, ні заінтересованість в освоєнні таких багатств, як океанський та космічний простори тощо, не спонукали уряди піти далі -- до масштабних і добровільних форм спільних дій. "Холодна війна" їх цілком унеможливила.
Досвід попередніх років підтверджує, що політичні угруповання можуть виступати разом перед спільними загрозами, якщо будуть вироблені відповідні механізми, які б не передбачали відмови від свободи дій. Попередні домовленості мають враховувати постійні зміни, їх характер та напрям, які мають бути погоджені за допомогою відповідних "правил гри". З метою досягнення такого консенсусу сторони можуть звернутися для врегулювання своїх розбіжностей до третьої сторони.
По-друге, засновники Об'єднаних Націй виходили з того, що великі держави виграли світову війну і зможуть приборкати агресора з допомогою системи колективної оезпеки. Але регіональні конфлікти виникали. Що ж намагалася зробити тут Рада Безпеки? Передусім вона уникала рішень, які кваліфікували б когось як агресора, зверталася до конфліктуючих сторін з вимогою припинити воєнні дії та почати переговори. У деяких випадках Рада Безпеки започаткувала операції з підтримання миру, посередництво третіх сторін тощо.
"Холодна війна", суперництво великих держав, гонка озброєнь між СІЛА і СРСР, протиріччя між НАТО і Варшавським договором паралізували діяльність Ради Безпеки, як і всієї системи ООН. Згодом Рада Безпеки почала позбавлятися питань, на яких позначилися "холодна війна", блокові суперечності. У багатьох регіональних конфліктах вона діяла позитивно й досить результативно. Накопичено чималий досвід такої діяльності. І все ж розробка й удосконалення механізму для операцій ООН з підтримання миру, а також мирного врегулювання конфліктів -- надзвичайно актуальне завдання.
По-третє, передумовою подальшого зміцнення ООН є удосконалення вже існуючих інституцій.
По-четверте, висхідна теза засновників ООН полягала в необхідності прийняття рішень з нагальних економічних та фінансових питань, включаючи Бреттон-Вудські угоди, відповідно до яких було засновано Всесвітній банк реконструкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд.
По-п'яте, основними, реальними чинниками на міжнародній арені виступають суверенні держави.
Пояснюючи недоліки і слабкості в роботі системи ООН, дослідники часто-густо концентрують увагу на самій Організації Об'єднаних Націй, підкреслюючи при цьому внутрішні хиби або відсутність політичної волі урядів, або кризу багатосторонності.
Не можна також ігнорувати характер взаємозв'язку між політичною роллю ООН щодо підтримання миру й колективної безпеки та її економічними й соціальними функціями. Ці сфери нерідко безпідставно занадто розділяються, або взагалі економічна та соціальна діяльність ООН зводиться до чогось другорядного, підпорядкованого. Якщо й вказується на взаємозв'язок цих сфер, то часто досить однобоко: зміцнення ролі й престижу ООН в політичній сфері вважається абсолютною передумовою розвитку або успіху економічних функцій.
У зв'язку з цим треба зауважити, що в принципі правильною була теза Радянського Союзу та інших країн про те, що економічний прогрес можливий тільки в умовах миру, обмеження гонки озброєнь, насамперед ядерних. Але цей зв'язок уявлявся занадто прямим і безпосереднім. Крім того, практично не ставилося питання, що й економічна, й соціальна діяльність ООН зі свого боку може позитивно впливати на її політичну активність. Більше того, на певних етапах за певних умов підвищення ефективності ООН в економічній та соціальній сферах може бути більш реальним і перспективним, ніж поліпшення діяльності у сфері миру й безпеки.
Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст. 42 і 43 Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню ООН. Стаття 43 передбачає укладення спеціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій ООН, треба терміново використовувати механізм Статуту ООН. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На мою думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конкретизували основні принципи створення вказаних сил ООН, їх управління й фінансування.
Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил ООН у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв'язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст. 39 і 42, і ст. 51, яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку самооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить складній правовій основі.
Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов'язаних із громадянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст. 51 Статуту. Ст.39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст. 42. Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санкціонована участь тих чи інших держав в операціях ООН. На мою думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті ООН.
Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов'язковими для всіх членів Організації Об'єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст. 42,43,44.
Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні структури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.
Важливий напрям у діяльності ООН -- операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті ООН. Тут ще потрібна велика конструктивна робота, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.
Характерною визначальною рисою вказаних операцій "блакитних касок" є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий характер зазначених операцій.
Миротворчі сили ООН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.
Миротворчі сили ООН можуть бути використані і регіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не затверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили ООН у випадках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відповідно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована наперед відповідними угодами.
Друга важлива проблема в діяльності ООН -- превентивні акції. На жаль, Статут ООН в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени ООН будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У випадку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, започаткованій Статутом ООН.
Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії ООН, їх не можна виключати.
У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, примирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги регіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в ООН відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті ООН чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту ООН і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тенденцій, що містяться в главі VI.
Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.
ООН може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипломатії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної миротворчої діяльності ООН.
Зараз існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосується таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо говорити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збільшилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих -- від тих, що розвиваються.
Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних відносинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.
ООН уособлює взаємодію глобального масштабу, регіональні організації -- взаємодію регіонального характеру.
Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті ООН), є питання про право міжнародної організації втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні відносини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту ООН. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На мою думку, необхідно посилити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеціальної кримінальної палати, яка розглядала б справи зазначеного характеру.
Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття "втручання". Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про п
Міжнародне право другої половини XX ст. контрольная работа. Государство и право.
Социальный Мир Эссе
Реферат по теме Юридический аспект сквернословия
Реферат по теме Борис Олійник
Сочинение Про Бобра 4 Класс
Ответ на вопрос по теме Право. Шпаргалки
Фразеологизмы Контрольная Работа 6 Класс Ладыженская
Дипломная работа по теме Особенности бухгалтерского учета на предприятиях малого бизнеса
Реферат Правильно
Реферат: Романский стиль фортификационных строений во Франции
Сочинение На Тему 3 Мира Микромир Мегамир
Курсовая работа по теме Програмно-цільовий метод управління місцевими бюджетами
Курсовая работа по теме Основные средства предприятия, источники их формирования, состав и структура
Промышленный Интернет Вещей Реферат
Как Беречь Свое Здоровье Реферат
Образование акционерного общества
Реферат по теме Поліграфічний синтез кольорових зображень
Сочинение по теме Архипелаги А. И. Солженицына
Реферат: Фундаментальные макроэкономические теории
Сочинение По Картине Двойка
Дипломная работа по теме Политические революции второй половины XX века
Учет денежных средств на сельскохозяйственном предприятии - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Концепции современного естествознания - Биология и естествознание курс лекций
Модели разрешения административных споров Германии (возможности их применения в Российской Федерации) - Государство и право контрольная работа