Місія анархізму в сучасному світі

Представляємо вам український переклад тексту який Дмитро "Ілля Лешы" Петров написав у 2020 році для БОАК .

Цей текст дасть змогу читачам краще зрозуміти, за які ідеали боровся і віддав своє життя Діма і заради чого ми продовжуємо боротьбу.

Місія анархізму в сучасному світі

Не новою є думка, що великі проекти перебудови світу зараз переживають занепад. У ХХ столітті могутні рухи мобілізували мільйони людей на штурм політичних олімпів та «великі будівництва». Але протягом минулого століття вони одне за одним збанкрутували етично і практично та незабаром здеградували. Тут насамперед пригадуються фашизм та комунізм ленінського типу. Навіть тріумфальний ліберальний проект по суті просто розчинився в глобальній капіталістичній системі і світовій політичній грі, в якій повсюдно діють аж ніяк не ліберальні механізми.

З амбітних ідеократів, які рішуче прагнуть перебудувати світ відповідно до своїх переконань, сьогодні голосно чути, мабуть, лише джихадистів. Проте ісламізм очевидно не той великий проект, з яким може примиритись людина анархістського світогляду.

Провальні глобальні плани наприкінці ХХ століття породили глибокий песимізм та параліч ідеї змін. Проте перші десятиліття нового століття виразно показали, що це ще не «кінець історії». Проявили себе зростаючі нестабільність, непокора та некерованість. Кількість антиурядових виступів під різними гаслами і прапорами зросла у кілька разів порівняно з попередньою епохою.

Разом з цим гостро відчувається потреба в кардинальних змінах в якомога ширших територіальних масштабах. Як і раніше, нам потрібний новий світ. Чи не все, що існує в суспільстві, неприйнятне та не може слугувати рамкою сьогодення і майбутнього.

Але якою буде нова реальність після змін? Звучать непривабливі пророцтва «дивного нового світу», який повністю керований елітами постлюдства, або, навпаки, нового феодалізму і великого розколу, що супроводжується сплеском брутальної жорстокості. Поряд з цими картинами є і перспектива глобальної екологічної катастрофи. Але паралельно з різноманітними варіантами похмурих сценаріїв все виразніше і частіше проявляє себе інший тренд. Це прагнення до прямої демократії, рівноправної колективності, викорінення нерівності та пригноблення, а також пошуку гармонійного співіснування з природою. Ця тенденція все ще ніби «розлита» у багато громадських течій і не оформлена в єдиний потік. Проте вона вертає до життя актуальність анархізму.

В часи, коли всі інші місіонери показали себе шахраями або маньяками, настав час анархістам згадати свою місію і знову заявити про свій глобальний проект. Як можна окреслити його можливі спільні риси?

Демонтувати Мегамашину

Сучасне масове суспільство скупчене в гігантських урбаністичних агломераціях. Значу частину людського життя контролюють та спрямовують закони держав, а також капіталістичні відносини в сфері виробництва, обміну та споживання. Так сучасна людина опиняється у ситуації об'єкта, яким маніпулюють гігантські машиноподібні сили. І разом з цим ми занурені в постійну метушню. Сучасний світ - це сон розуму і глибоких почуттів, що підміняються миттєвими і керованими ззовні бажаннями. Цей стан суперечить людській природі, викликає незадоволеність, а за нею — бажання чогось іншого.

Але монструозні важкі нагромадження держав викликають у нас страх і сумніви: чи можна взагалі вивільнитись з-під їхньої залізної п'яти? Нескінченні купівлі-продажі, що пронизують мільйоном ниток нашу повсякденність, посилюють нашу залежність і, що ще гірше, приховано, немов зсередини, корумпують і розбещують нас.

І все ж таки сам хід життя штовхає людину на повстання. Накопичений історичний досвід вчить нас, що навіть ті соціальні системи, що здавалися всесильними, падають немов картковий будинок, причому часом зовсім несподівано. Це відправні точки нашої боротьби проти домінуючого порядку. Зруйнувати та демонтувати Мегамашину — таким є амбітне завдання анархістського руху.

 Нова общинність

Сьогодні ми бачимо прогресуючу атомізацію та послаблення соціальних зв'язків. Сусіди все рідше знайомляться, а часто зовсім уникають одне одного. Шумні родинні урочистості стають все більш рідкісними і вимушеними.

Причини цього нездорового соціального явища комплексні та виокремити головні з них непросто. Це і зростаюча сфера індивідуальних розваг, і загальний курс на індивідуальний комфорт, якому завжди загрожує «зайва» близькість спілкування, і горезвісний егоїзм, що є органічним для ринкового капіталістичного суспільства і перетворює будь-які зв'язки на тимчасову взаємодію двох споживачів з метою взаємної вигоди. Все більшої популярності в побуті набуває слово «партнер», яке в нашій мові має виразно відчужені нотки і виступає свого роду антонімом до таким понять як коханий, друг, товариш ...

Ми вважаємо кризу колективності, спільного буття людей одним із найбільш катастрофічних наслідків капіталізму та державності. І крім етичних настанов анархічна революція пропонує також конкретний інституційний інструмент для того, що можна назвати «новою общинністю». Це народні збори, асамблеї, колективні органи самоврядування та суб'єкти господарства. Коли кліщ Системи, чиї присоски глибоко пронизали соціальні тканини і відокремлюють нас одне від одного, буде вирваний геть із тіла суспільства — ми опинимося перед обличчям НЕОБХІДНОСТІ відтворити наші теплі горизонтальні зв'язки та з'єднатися узами солідарності.

Колективне творення суспільного життя матиме разючий контраст з сучасними соціальними практиками. Згадати тільки недавню ініціативу російської влади організувати голосування поштою — тепер навіть імітація вибору, можливо, не збере цього натовпу сторонніх одне одному людей біля виборчих скриньок.

Ми ж плануємо збиратися разом, щоб приймати рішення, готувати їжу на людних і галасливих кухнях, а не отримувати її в стерильних пакетах доставки, знайомити своїх дітей з однолітками на вулиці, а не тільки садити їх дивитись мультики... Деградація людяності, яка стрімко розгортається на наших очах, може і повинна бути припинена.

Економіка

Управління людьми з метою особистого збагачення, сприйняття всього живого та неживого у світі як ресурсів для отримання прибутку, патологічна розкіш нікчемної меншості та знедоленість переважної більшості – це лише кілька найбільш яскравих штрихів, що ілюструють сучасну економічну модель. Її сутність діаметрально протилежна тому, що ми вважаємо правильним та справедливим. Всю сукупність причин відкинути капіталізм можна звести до двох основних тез: 1) ця економічна система неетична, несправедлива та принизлива; 2) вона не може забезпечити гідний матеріальний рівень всім.

Товарно-грошові відносини, наймана праця, інвестиції, банківські кредити та відсотки так глибоко в'їлися в нашу повсякденність, що позбутися їх часом здається нереальним. Наче без цього всього негайно настане голод і занепад.

Але ми маємо, що можна протиставити такому «тренду»: це трудові ресурси людини (сьогодні багато тисяч людей витрачають свій трудовий час марно через феномен безглуздих робіт (shit jobs); робочий досвід трудящих, який дозволить їм підтримувати господарство без начальників; технології, що дозволяють суспільству регулювати систему виробництва та розподілу відповідно до своїх потреб та цінностей… Цього має вистачити, щоб передати господарство з рук еліти до рук суспільства, забезпечити рівноправне управління виробництвом людьми праці та втілити в життя принцип «Від кожного за здібностями, кожному за потребами».

Місія анархістського руху полягає в тому, щоб словом, ділом та власним прикладом укоренити в суспільстві розуміння принципів економічної справедливості і «розчистити простір» — забезпечити соціально-політичні умови для її втілення в життя, скинувши державу і капіталістів.

Викорінення дискримінації

Сучасне суспільство просякнуте дискримінаціями за різними ознаками. Існує безліч якостей та особливостей, за якими людина чи група можуть бути пригноблені. Причиною цього є вікові чи нові стереотипи, принцип колективної відповідальності, а також відчуження людей одне від одного у світі, пронизаному капіталістичними відносинами.

Упередженнями та колективною відповідальністю вміло маніпулюють несумлінні політики, тоді як відчуження є «побічним» ефектом усієї нинішньої системи.

Один із найдавніших і найболючіших для людського буття видів дискримінації — гендерна нерівність. Незважаючи на те, що у Східній Європі, як і в «Західному світі», ситуація помітно змінилася порівняно з відверто патріархальним минулим — жінки, як і раніше, залишаються пригнобленими. Про це свідчать дані щодо домашнього, сексуального та іншого гендерно обумовленого насильства, а також різниця в середніх доходах. Зберігають свою силу практики та моделі поведінки, що принижують жінку. Яскравий приклад: установка, що «політика – не жіноча справа». Таких непомітних підвалин сучасної культури, які не дають жінці розкрити свій людський потенціал, у нашій соціальній реальності безліч.

І ще одна деталь, якій не так часто приділяють увагу, хоча вона одна з найважливіших. Взаємини між усіма людьми загалом дуже отруєні гендерними стереотипами і взаємним споживчим відношенням та егоїзмом, що базуються на них. Через це навіть близькі, здавалося б, зв'язки приносять людям біль і нещастя, а не навпаки. Капіталістичний і авторитарний світогляд не дають народитися справжній близькості.

Місія анархізму полягає в тому, щоб досягти справжнього сестринства/братерства між людьми, незважаючи на будь-які групові ознаки. Для цього ми маємо різні інструменти: 1) спільна практика творення суспільства та управління ним, що вимагає рівноправної співпраці та взаємної теплоти всіх учасників процесу; 2) революційна політична культура, що вимагає свідомого активного залучення представників усіх пригноблених груп до спільної соціальної роботи; 3) врешті, просвітництво, що допомагає залишити стереотипи в минулому.

Таким чином амбіція анархістського проекту в тому, щоб оздоровити міжособистісні стосунки, викорінивши з них дискримінацію, і, хоч як би вразливо це не звучало, повернути любов до ближнього в наше життя. Капіталізм та Авторитарність як соціальні феномени є перепоною на цьому шляху. Але ця перешкода не є непереборною.

Вирішення національних конфліктів

З давніх-давен людське суспільство стрясали і тероризували запеклі війни з приводу етнічних або національних культурних відмінностей. До цього додавалися й інші критерії: релігійні, расові. В епоху національних держав, які й досі є основною формою політичної організації людства, напруга міжнаціональних та міжетнічних конфліктів тільки зростає. З появою таких держав завжди гостро поставало питання, яка нація є «титульною» в тій чи іншій країні. Яка земля «по праву належить» тій чи іншій національній групі. Результатом стали незліченні страждання мільйонів невинних людей: примусова асиміляція, масові депортації та, врешті, жорстокі акти масового вбивства. І після всього пережитого національні конфлікти, як і раніше, яскраво спалахують у всіх частинах світу.

Мабуть жодні інші уявні протиріччя в історії людства не спричиняли такі жахливі наслідки як міжнаціональні "конфлікти. В їх основі найчастіше лежать інтереси національних політичних та економічних еліт, державних бюрократій, а також упередження та спотворені уявлення про своїх сусідів — «інших», представників інших національних груп.

Докорінно в ідею національного конфлікту закладено питання «Ми чи вони?» Анархізм пропонує альтернативу: «І ми, і вони разом на рівних». Заперечуючи національну державу, яка є нічим іншим як інструментом пригноблення та несправедливості, анархісти відкривають шлях конфедерації: рівноправної кооперації народів на всіх територіях. Одна й та сама земля може бути і сербською, і албанською; і вірменською, і азербайджанською… список нескінченний. Рівність та самоврядування, соціальні засади анархізму — обов'язкові умови плідного та доброзичливого діалогу культур. Потреба цьому діалозі не ослабла, а навпаки посилилася у ХХІ столітті.

Регармонізація з природою

Те, що капіталізм, споживання і взагалі людське господарство, яке постійно розширюється, вкрай руйнівно впливають на природу — давно стало загальновідомою банальністю. Як і розуміння, що такий вектор розвитку загрожує загибеллю планеті та людству.

Ми б хотіли глянути на цю проблему глибше. Домінуючий сьогодні антропоцентричний світогляд і обумовлений ним спосіб життя — це окремий випадок ієрархічного ставлення до світу та буття в цілому. Природа – «майстерня людини»… Цей погляд є ні природним, ні етичним, ні прийнятним. Справжнє визволення людства неможливе без подолання відчуження від природи і пріоритету на гармонії з нею.

Які екологічні заходи сьогодні пропонує анархізм? Сучасні технології можуть бути перенацілені з максимізації прибутку на збереження та відновлення природи у поєднанні із забезпеченням гідних матеріальних умов життя для всіх. Також в ідеалі екстенсивне розширення руйнівного впливу людини на природу має бути повністю подоланим. Знання та можливості, які вже накопичені людством, дозволяють виконати це завдання або принаймні просунутися близько до його виконання.

Вкрай важлива реорганізація життєвого простору, відхід від монструозного мегаполісу як форми людського співжиття. Поселення має бути пропорційне людині [а також можливостям місцевої екосистеми, - прим.перекл.], хоч як би суб'єктивно це не звучало. Неживий антропогенний ландшафт, що відрізає людину від природних комплексів, повинен поступитися місцем гармонійній включеності людської групи в ландшафт природний, поєднанню життя інших видів з людським.

Тут і зараз

Тотальна неприйнятність нинішнього (не)буття... і картини нового світу немов пророцтва будять наші думки і серця. Це точки мобілізації, які не дають нам опустити руки і змиритися. Ось чому ми готові докладати зусиль, ризикувати, жертвувати, щоб створити нове суспільство. Організована революційна боротьба — це шлях, яким ми досягнемо мети, окресленої в цьому тексті. Перемога можлива, і ми повинні перемогти.

 Дмитро "Ілля Лешы" Петров (Філ Кузнєцов,) БОАК, 2020