Л’юїс Педжетт

Кетрін Люсіль Мур народилася 24 січня 1911 року в Індіанаполісі, штат Індіана. На її дитинство припало чимало хвороб, тож замість посиденьок із друзями Кетрін провела його у компанії книжок. Її майбутній чоловік, Генрі Каттнер, народився чотирма роками пізніше в Лос-Анджелісі, штат Каліфорнія. Під час Депресії дівчина покинула коледж, аби працювати секретаркою у місцевому готелі, а Генрі, батько якого помер, коли він був ще маленьким, перебивався роботою в літературній агенції свого дядька (саме завдяки Генрі Лі Брекетт, «королева космоопери», змогла продати своє перше оповідання в бульварний журнал «Astounding Stories»).

Кетрін писала з підліткових років і вперше була опублікована в студентському журналі «The Vagabond», який видав три її оповідання ще за тих часів, коли вона навчалася у коледжі. Попри зайнятість на роботі, дівчина продовжувала писати під псевдонімом «К. Л. Мур»  –  попри відомий міф, що вона це робила, аби приховувати той факт, що вона жінка, правда була інакшою: Кетрін боялася, що її роботодавці дізнаються про її сторонній заробіток і звільнять її з постійної роботи.

У 30-тих роках псевдонім Кетрін починає регулярно з’являтися на сторінках журналу «Weird Tales». Вона започаткувала в журналі дві серії оповідань: про пригоди Нортвест Сміта, авантюрного контрабандиста та пілота космічного корабля, який живе в майбутньому, в якому люди колонізують Сонячну систему, та про Джирель із Джойрі – либонь, першу жінку в піджанрі «меча та чаклунства» (в яких чітко простежується її захоплення Робертом Ірвіном Говардом). Джирель живе у місті, яке підозріло нагадує середньовічну Францію. Вона гордовита, непохитна, надзвичайно приваблива та править власними володіннями – справжня femme fatale, двома словами, яка через свій норовливий характер постійно потрапляє у небезпечні пригоди. Перше оповідання про Джирель, «The Black God`s Kiss», навіть розміщувалося на обкладинці «Weird Tales» за жовтень 1934 року (неабияке досягнення, якщо згадати, що ім’я Лавкрафта на цих обкладинках навіть ніколи не виносилося). Впродовж 40-вих Мур також продавала свої оповідання у «Astounding  Science Fiction».

Генрі ж продав своє перше оповідання у «Weird Tales» у 1936 році. «The Graveyard Rates»  – це історія про жадібного доглядача цвинтаря, який безсоромно грабує могили, але при цьому має незвичайних «конкурентів»: гігантських щурів, які тягають тіла небіжчиків підземними тунелями. Оповідання отримало свою екранізацію в серіалі-антології «Guillermo del Toro's Cabinet of Curiosities». У Каттнера зав’язалося спілкування із Говардом Філіпсом Лавкрафтом та Кларком Ештоном Смітом і він став почесним членом «лавкрафтівського кола» і навіть написав декілька оповідань, які розширювали міфи Ктулху: «The Secret of Kralitz», «The Eater of Souls», «The Salem Horror» та інші. Того ж року він вирішує написати такому собі «К. Л. Муру», бо думає, що це чоловік. Між Мур та Каттнером зав’язалося тісне спілкування і міцна співпраця – у 1937 році світ побачило їхнє сумісне оповідання «Quest of the Starstone». Через три роки пара одружилася. Це дало поштовх їхній літературній кар’єрі: чимало оповідань вони написали разом. Лайон Спрег де Камп стверджував, пара ця володіла таким високим рівнем конгеніальності, що для них була типовою ситуація, коли, наприклад, Генрі відривається на середині речення, а Кетрін, як ні в чому не бувало, спокійно дописувала його за чоловіком. Коли твір було закінчено, вони навіть не могли пригадати, хто написав яку частину. Їхні твори у співпраці виходили під псевдонімами Л’юїс Педжетт (яке склалося із дівочих прізвищ їхніх матерів), Лоуренс О’Доннелл та К. Г. Ліддел.

Та це не завадило їм продовжувати свої сольні письменницькі кар’єри: Кетрін продовжувала «досліджувати» футуристичні простори людства в Сонячній системі, а Генрі, окрім фантастики, писав також жахи, пригоди, фентезі і сюжети для коміксів – між 1944 і 1946 він написав 18 історій про Зеленого Ліхтаря. Твори Генрі слугували натхненням для Рея Бредбері та Роджера Желязни. Ричард Метісон у своєму романі «I am Legend» залишає Каттнеру присвяту, а Вільям Берроуз прямо цитує його в «The Ticket That Exploded». Мур же проклала шлях для багатьох жінок-фантасток того часу. Можливо, подружжя б мало це більшу «хвилинку слави», якби збірка їхніх оповідань вийшла у «Arkham House», але Авґуст Дерлет, його власник, постійно із цим затягував і так і не виконав своєї обіцянки.

Подружжя також тісно товаришувало із Робертом Блохом.

Однак, у 1958 році Генрі переживає серцевий напад і помирає. Йому було всього 42 роки. З тих пір Кетрін припинила писати художню літературу. Під псевдонімом Кетрін Каттнер вона деякий час писала сценарії для Warner Bros. та викладала курс письма в Університеті Південної Каліфорнії. У 1963 році Кетрін вийшла заміж вдруге і остаточно припинила свою літературну діяльність. Її продовжували нагороджувати за її внесок у фантастичну літературу і вона неодноразово відвідувала тематичні з’їзди як почесна гостя аж до 80-тих років. Наприкінці життя у Кетрін розвинулася хвороба Альцгеймера. Попри те, що її продовжували номінувати на нагороджувати, її чоловік прохав не кликати її на церемонії та не номінувати, бо вона не у відповідному стані, аби відвідувати подібні заходи. 4 квітня 1987 року Кетрін тихо померла в своєму домі.