Людина за образом Божим

Примітка

Цей текст є текстовою версією усного виступу (лекції) “Man in the Image of God” . Під час опрацювання аудіозапису було усунуто помилки автоматичного розпізнавання мовлення: виправлено фонетичні спотворення імен, наукових прізвищ (зокрема, Макса Планка) та біблійних імен, а назви праць святого Томи Аквінського («Summa Theologiae») та латинські богословські категорії наведено у відповідність до офіційної термінології Католицької Церкви. Для зручності сприйняття усне мовлення автора організовано в логічні абзаци з дотриманням правил пунктуації, при цьому повністю збережено оригінальний хід думок та стилістику лектора.————————————————————————

Багато з моїх чудових гостей сьогодні ввечері, певною мірою, будуть дуже розчаровані тим, що я маю сказати, бо я збираюся говорити на тему, яка настільки нескінченно проста, що ви її не зрозумієте. Однією з причин, чому сьогоднішню промову записують на плівку, є те, щоб навіть ті, хто присутній тут і вже чув мою промову, могли почути її ще раз, могли прослухати її знову з запису, бо нескінченна простота є незрозумілою для людини. Я збираюся говорити про те, як людина створена за образом Божим, що саме в людині є образом Божим. Кожен з вас розуміє, що образ Божий не може полягати в тому, що ми маємо два ока, один ніс, один рот, дві руки та дві ноги. Цілком очевидно, що це не є образом Божим. Нам доведеться трохи дослідити цю нескінченну, незбагненну простоту Бога, щоб змогти зрозуміти, де насправді можна знайти образ Божий. І тому що деякі речі, про які я сьогодні говорю, я не можу повторювати двадцять разів, то буде добре, якщо ви придбаєте касету, яка буде доступна після цієї лекції.

Першим церковним доктором, який справді зробив простоту Бога дещо зрозумілою, був найвидатніший із усіх церковних докторів — святий Тома Аквінський. Насправді його найважливіша книга — «Summa Theologiae» (іноді помилково називають «Summa Theologica»), що не має жодного сенсу, якщо ви знаєте латину, бо латиніст запитав би вас: «Теологічна сума чого?». Тож це не теологічна сума чогось, а сума теології — «Summa Theologiae». У цій книзі святий Тома Аквінський у першій частині книги ставить перше запитання: чи є теологія наукою? Звісно, вона є матір’ю всіх наук, бо це єдина наука, яка може спиратися на Боже одкровення, на відміну від того, що вам скаже західне уявлення про науку, західне уявлення про точні науки, такі як математика, фізика, хімія, астрономія тощо, про які навіть великий Макс Планк сказав, що це завжди залежатиме від вашого багатства та вашого способу бачити світ.

У другому питанні першої частини «Summa Theologiae» святий Томас розглядає питання: чи є Бог, чи існує Бог, чи він є продуктом людської фантазії? Нам потрібно займатися цим, бо ви всі — розумні люди, жоден з вас не є маніяком, і лише маніяк не побачить Бога своїм природним світлом розуму, бо він не має природного світла розуму, як ви можете легко зробити висновок з Першого та Останнього Ватиканських соборів. У третьому питанні «Суми теології» святий Тома Аквінський розглядає простоту Бога. Вони просто кажуть, що вся проблема сьогоднішнього розуміння занурення в глибоку таємницю Бога залежатиме від того, наскільки ви розумієте і наскільки ви здатні осягнути простоту Бога. Не зневіряйтеся, бо ми ніколи не зрозуміємо цього у всій вічності, не в усій глибині, бо вся глибина простоти Бога полягає саме в її простоті. Залежно від того, наскільки ви розумієте простоту Бога, ви дуже легко, дуже легко зрозумієте образ Бога. Як тільки ви осягнете поняття буття як такого, самого буття, ви дуже-дуже легко зрозумієте образ Бога. Тож я справді намагаюся докласти всіх своїх зусиль, щоб пояснити те, на розуміння чого мені знадобилися роки, і я намагався пояснити вам це. Мені знадобилися роки для цього, і я намагався пояснити вам це за кілька хвилин, тож будьте терплячі до мене.

Сама суть таємниці божественного буття (і ми ще не говоримо про Отця, Сина та Святого Духа), але Бог, коли він говорить про себе до нас, за кількома винятками, які я наведу, завжди буде складним для нас, щоб наші складні мізки змогли зрозуміти його нескінченну простоту. Бог скаже нам, що він милосердний, він добрий, він люблячий, він всезнаючий, він всюдисущий, всемогутній, справедливий і милосердний водночас — достатня суперечність, очевидна суперечність для наших складних розумів. Для Бога Його справедливість і Його милосердя — це одне й те саме, бо, як ми можемо дізнатися зі Святого Письма, Бог не є в повному розумінні цього слова милосердним; Він просто всемогутній, всезнаючий, вічний, добрий тощо в повному розумінні цього слова. Ви знаєте, що ви існуєте; кожен тут знає, що Він існує; кожен знає, що Він має буття. Ви також знаєте, що ваша мати, якщо вона ще жива, або якщо вона померла, вона була на землі. Ви всі знаєте, що означає слово «існування» — це означає бути тут. Ви чули, що Бог сказав: «Я всюдисущий, я присутній скрізь», тож Він не тут, Він всюди. Як деякі анімісти бачать Бога в дереві і поклоняються дереву як Богу, як це роблять захисники природи, — це, звичайно, нісенітниця. Бог не є деревом. Бог є в дереві настільки ж, наскільки Він є в цьому столі або в кожному з вас і в мені, бо не може бути нічого, якщо Бог не надав цьому існування.

Ви знаєте, що ми живемо у Божому творінні, все, що ми знаємо, включаючи нас самих, було створено Богом. Бог не банкомат, де можна зняти гроші: натискаєш кнопку, і все. Кожен рух у нашому житті, кожне рішення, все, що ми робимо, все, чого ми досягаємо, було досягнуто завдяки тому, що Бог надав цьому можливість. Пам’ятайте, як Христос сказав апостолам під час Таємної вечері: «Без Мене ви нічого не можете зробити». Тепер ви маєте зрозуміти, що якщо все залежить від того, що Бог надає цьому власне існування, то це означає, що Бог є дуже простим буттям як таким, і в Бога немає нічого іншого. Що б ми не говорили про Нього, це лише спроба зрозуміти те, чого ми ніколи не осягнемо. Бо, бачите, ви і я, ми всі мали початок, ми маємо тіло і душу, у нас буде кінець на землі, але наша душа не матиме кінця, чи то у пеклі чи на Небі. Ти маєш зрозуміти, що ми недосконалі не через первородний гріх, але це додається до нашої недосконалості; ми недосконалі з тієї простої причини, що ми мали початок: до того, як ми народилися, нас не було; нас не було до того, як виросло дерево; нас не було до того, як був створений світ; нас не було. Бог завжди був, завжди буде, у віках, через віки, навіки віків. Бог не є чимось складним, Він не залежить ні від чого, Він ніколи не починався, у Нього немає нікого, хто створив його, у нього немає нікого вище за нього, він є початком усього і він є кінцем усього в сенсі мети.

Святий Тома Аквінський каже, що все, що було створено, було створено з якоюсь метою, включаючи нас. Ви знаєте, якщо ви коли-небудь чули мою проповідь, то ви знаєте, що нашою метою є більша слава Божа, але сам Бог є початком усього і метою всього, він є початком і кінцем. Згадайте «Альфа і Омега» на великодній свічці, тож Бог — це ніщо інше, как сам факт того, що Він є, Він є, крапка. Те, чого ми ніколи повністю не зрозуміємо, — це те, що, коли мы говоримо про Бога, ми говоримо про Того, Хто є. Як би Той, Хто є, звернувся до вас? Він би сказав: «Я є». Коли Мойсей зустрів палаючий кущ, що заговорив до нього, це звучить досить пригодницько, але це правда, бо так написано в Біблії: голос із палаючого куща сказав Мойсею і т. д., і т. д., і т. д. А потім Мойсей пройшов повз палаючий кущ і запитав: «Хто ти?», і голос відповів: «Я є той, хто є». Він не сказав: «Я є той, хто є», — я міг би так сказати в будь-який момент, жартуючи, якби ти запитав мене: «Хто ти?». А голос відповів: «Я є той, хто є». Він не сказав: «Я є той, хто є», я міг би сказати це в будь-який час, жартуючи: «Ти запитаєш мене: «Хто ти, отче?», а я скажу: «Я є той, хто є», — сказав голос. Натомість «Я є той, хто є» — це Отець, Син і Святий Дух; «Хто є» — це Бог; природа Бога — це «є».

І, насправді, Мойсей, будучи розсудливим і обережним, запитав нашого Господа Отця: «Коли я зійду з цієї гори і поговорю з людьми, що там внизу, вони запитають мене, з ким я розмовляю, з ким я розмовляв, що мені сказати їм, з ким я розмовляю?». І відповідь така: скажи їм, що ти розмовляєш з тим, хто є. Він не сказав: «Бог», не сказав: «Ти розмовляєш з тим, хто милосердний», «Ти розмовляєш з тим, хто створив усе», «Ти розмовляєш з тим, хто добрий», «Ти розмовляєш з тим, хто справедливий», «Ти розмовляєш з тим, хто може все», «Ти розмовляєш з тим, хто присутній усюди». Ні, наш Господь сказав: «Ти розмовляєш з тим, хто є», тож ти маєш зрозуміти, що це дуже важливо. Бог — це ніщо інше, як те, що він є. Ви не можете виразити це граматично правильно жодною живою мовою, навіть мертвими мовами, такими як латина та грецька, він — це ніщо інше, як те, що він є, він не є тим, ким він є, він — це ніщо інше, як те, що он є. Ви питаєте мене, що таке Бог, і я відповім: він є. Що це означає — він є, ось і все.

Тобто все, що ми знаємо, за винятком зла, яке не є самодостатнім; зло — це лише відсутність чогось. Якщо ця пляшка порожня, це зло; пляшка існує, вино в пляшці існує, або, вибачте, карафа існує, вино в карафі існує. Коли карафа порожня, в ній є брак чогось, і це є злом. Тож усе, що є, є добром, і все, що є, походить від Бога. Отже, Бог є нескінченно більшим за все, що є, і Він є нескінченно простішим за все, чим Він є. Це вино містить, ну, від 200 до 400, можливо, 600 речовин, сучасна хімія цього не знає, ви називаєте це складним. Я думаю, що Бог є нескінченно простим, він просто є. Ви не можете описати його, бо він просто є. Він описує себе, щоб дати нам трохи спокою, бо якби він не сказав нам нічого, крім «Я є», ми б сказали: «Що це таке?». Наприклад, якби я сказав вам: «Я є», ви б справедливо запитали: «Вибачте, отче, про що ви говорите? Ви — це що?». А що, якби Бог ніколи не згадував нічого, крім «Я є», і щоразу, коли ми запитували б Його: «А хто ти?», Він відповідав: «Я є» — ми б заплуталися, ми б не знали, що він добрий, що він справедливий, що він милосердний. І це єдина причина, чому він нам сказав. Але Батько ніколи не казав Синові, що він милосердний, бо Батько лише каже Синові: «Я є», Син каже Батькові: «Я є», і обидва кажуть Святому Духу: «Я є».

Я повернуся до цього в контексті їхніх стосунків, бо саме тому Христос сказав... це, здається, у восьмому розділі Євангелія від Івана, у всякому разі, фарисеї напали на Христа, як завжди, кажуть: «Як ти смієш говорити про Авраама, ніби ти жив, тобі ж навіть сорока років немає, ти говориш, ніби ти був свідком Авраама» — це Євангеліє Страсної неділі. Вибачте, так, це Євангеліє Страсної неділі, і воно зазвичай перекладається... е-е, я не знаю, як в англійському перекладі, але дуже багатьма мовами це перекладається неправильно. Христос насправді не сказав нічого іншого, як: «Перш ніж був Авраам, Я є». І вони почали кидати в нього каміння, бо він щойно назвав Ягве, що є ім’ям Бога. «Я є» — це ім’я Бога. Ім’я Бога — це не «Бог», ім’я Бога — це не «Отець», це не «Син», і це не «Святий Дух». Ім'я Бога — «Я є». «Я є той, хто є», — сказав він Мойсею. «Я є, перш ніж був Авраам», — сказав він фарисеям.

І з найочевиднішим, загальноприйнятим неправильним перекладом у «Страстях за Йоаном» у Страсну п'ятницю (що є однією з причин, чому я категорично відмовляюся святкувати що-небудь у Святому куполі на народній мові, бо вважаю це блюзнірством і фальсифікацією Божого послання). Коли люди, які були послані Каяфою, щоб заарештувати Христа, вони подивилися на нього... Він дивиться на них і каже: «Кого ви шукаєте?». І вони кажуть: «Так, Ісуса з Назарету». І він не каже латиною, він не каже «Я є», як це зазвичай буває у ваших римських недільних месах, він не каже «Я є», він не каже: «Я той, кого ви шукаєте». Ні, він каже: «Я є», що є єдиним логічним поясненням того, чому святий Йоан каже, що вони ніби відступили і, перелякані, впали на землю. Перелякані! Чому б вони були перелякані, якщо вони — професіонали, які шукають бандита, злочинця, правопорушника? Якби вони були професіоналами, які шукали когось десь там, чому б їм бути переляканими в той момент, коли він каже: «Я той, кого ви шукаєте»? Це не має жодного сенсу, і жоден з перекладачів цього ніколи не помітив. Але в оригіналі сказано: і вони запитали його, а він запитав їх: «Кого ви шукаєте?». І вони сказали: «Ісуса з Назарету». І знову він сказав їм: «Я є», а потім святий Йоан каже, що вони впали вони налякані, бо він сказав «Ягве», а це означає, що він сказав їм: «Я — Бог». Це якби ви, наприклад, англійською мовою, коли хтось запитав вас: «Ти — отець Хесс, якого ми шукаємо?», замість того, щоб відповісти: «Я — отець Хесс» або «Я той, кого ви шукаєте», ви сказали б: «Я — Бог». Навіть нью-йоркський поліцейський був би трохи шокований такою відповіддю або подумав би: «Гаразд, ще один божевільний», але, безумовно, це матиме ефект, і цей ефект буде дещо іншим, ніж той, який би ви мали, якби я сказав лише: «Я той, кого ви шукаєте», — вони б сказали: «Гаразд, добре, зрозуміло». Ви можете бачити з самої логіки контексту, що Христос знову каже: «Я є Бог», він каже: «Я є», але він не каже: «Я Бог», він не каже «Его еімі, Я — Син Людини», ні, він каже лише «Его еімі», що підкреслюється мелодією, яку священик має співати у «Страстях за Йоаном» у Страсну п’ятницю.

Отже, і в Старому, і в Новому Завіті ми бачимо, що коли Бог у найсерйозніших, найдраматичніших обставинах говорить про себе, він каже лише «Я є». І сам факт, що його ім’я — «Я є», означає, що немає нічого, крім його особистого існування. Отець каже: «Я є», Син каже: «Я є», а Святий Дух каже «Я є». І, по правді кажучи, вони не можуть сказати нічого іншого, вони не можуть сказати нічого іншого, бо, по правді кажучи, Бог не бреше нам, тож коли Він каже, що Він є, Він не бреше про себе. Він лише відкриває один крихітний аспект цієї нескінченно простої повноти свого буття як такого, він є таким, як є, це його сама суть. Подивіться потім у словнику, що означає «суть»: суть означає те, чим щось є насправді. «Essentia» — це те, чим, по суті, щось є насправді. Суть вина не в тому, що в ньому стільки-то відсотків алкоголю, що, втім, цікавить лише протестантів та мусульман. Сутність вина — це бути вином, ось що таке вино, що воно є, це вино, це не щось інше, це вино, все інше — випадкове, чого само по собі не існує. У Бога є лише саме Буття, саме Він є Його справжнім, реальним Буттям, Його Буттям; сутність Бога — це Буття. Вам доведеться поміркувати над цим, бо я до кінця не розібрався у всьому, що зараз вам розповідаю за десять хвилин, якщо ви розумієте, про що я. Бог — це крапка.

Якщо Бог є нескінченно простим, то як він може бути Отцем, Сином і Святим Духом? Ну, є лише одна істота, яка може сказати «Я є», але три особи можуть сказати «Я». Лише одне єдине буття може сказати «Я є», але три особи можуть сказати «Я». Отець каже «Я», Син каже «Я», Святий Дух каже «Я». Чи є сутнісна різниця між Отцем, Сином і Святим Духом? Ні, інакше вони були б трьома богами. Саме це... Що каже Коран? Коран каже, що християни вірять, ніби у нас є три боги: Отець, Син і Святий Дух, кожен — окремий бог. Ні, не окремі, а один і той самий «Я є». Це настільки просто, що мы ніколи не зрозуміємо цього повністю, тож не намагайтеся вкладати в це якісь складні думки. Зважте на те, що три особи — це... Чи має це сенс? Три особи: Отець — це Я, Син — це Я, і Святий Дух — це Я. Я — це три, Я — це один, це нескінченно просто. Якщо між ними немає різниці, як можуть бути три особи? Якщо немає різниці, що це насправді? Якщо ви не говорите про сутнісну різницю, а щось все одно не зовсім однаковісіньке, тоді ви говорите про те, що називається розрізненням. Розрізнення означає, що насправді немає сутнісної різниці, але є різні відносини.

Наведу приклад: немає різниці між цим вином і цим вином. Чи може бути розрізнення між цим і цим? Звичайно, мені воно подобається, а вам може подобатися, а може й ні. Ви можете сказати, що пробували набагато кращих вин раніше, і я погоджуся, але ви також можете сказати, що це найгірше вино, яке я коли-небудь пив, і я, безумовно, не погоджуся, бо це дуже хороше вино. Отже, існує відмінність: ви бачите це інакше, ніж я. Або хтось може дивитися на це не при неоновому світлі, а при приємному світлі свічки чи чомусь подібному і сказати: «Це найпрекрасніший колір, який я коли-небудь бачив», а хтось інший скаже: «Ні, звичайно ж ні, я бачив набагато кращі». Це не сутнісна різниця, а відмінність погляду на одне й те саме. У чому полягає відмінність у Трійці? Батько старший за Сина? Ні, це єресь. Як вчить віросповідання святого Атанасія: три особи абсолютно однакові, всемогутні, без початку й кінця, вічні, досконалі у мудрості, всюдисущі, милосердні й люблячі. Як так влучно каже святий Тома, не даючи нам ані трохи краще зрозуміти це, але святий Тома каже це так влучно: у Трійці є лише одна відмінність — це їхні взаємини між собою. Ви цього не розумієте, можливо, ви цього не розумієте, але ви повторювали це тисячі разів. Кожна людина, кожна окрема людина тут, якщо тільки це не вчорашній новонавернений, дійсно згадувала про цю відмінність у Трійці тисячі разів під час кожної меси, на яку ви коли-небудь ходили, якщо там було віросповідання. Тож під час кожної недільної меси, на яку ви коли-небудь ходили, у Символі віри поступово розкриваються стосунки між Отцем і Сином — це породження, не покоління, як ми це розуміємо, з початком і кінцем, а породження, що ніколи не починається і ніколи не закінчується. Ось чому ми говоримо про Отця і Сина: Син породжується Отцем. Що дуже очевидно, син зазвичай не народжується від батька, якщо ви розумієте, про що я, але Син породжується Отцем, тому ми говоримо про породження не так, як ми говоримо про покоління на землі, одне покоління за іншим.

Тепер у Трійці, яка є нескінченно простою, не може бути породження з часовою послідовністю, тому що у вічності немає часу і простору, а Бог є вічністю. Ви мене розумієте? Бог не у часі та просторі, тож немає «тут і зараз», немає початку й кінця; якщо немає початку й кінця, то породження в Бозі не має початку й кінця; отже, коли Символ віри говорить «genitum, non factum», ніби це було колись вирішено, постановано, навіть латиною це дещо вводить в оману, ніби йдеться про щось, що вже сталося — незбагненний факт про Трійцю. Але те, що вам слід пам’ятати, — це те, що породження вічно триває: Отець породжує Сина, Син породжується Отцем, не «був породжений», а «породжується» Отцем, а Святий Дух походить від обох.

Дозвольте мені спробувати пояснити вам це притчею: коли я проводжу тут свою лекцію, я є отцем, мої слова — це син, і якщо моя лекція була хоч трохи пристойною, то дух між моєю лекцією і вами — це любов. Це і є відображення Трійці, за винятком того, що я лише отець Гесс, і мої слова не вічні. Бог-Отець породжує Сина, Слово, і в той самий момент, який є вічним моментом, існує стосунок між Отцем і Сином, і це є Святий Дух — любов між ними двома, яка не може бути меншою за них двох, оскільки обидва є досконалими, оскільки обидва є нескінченно простими. І ось чому ви повинні зрозуміти нескінченну простоту: якщо Отець є нескінченно простим і породжує без початку та кінця Сина, який є нескінченно простим, то любовний зв'язок між ними є нескінченно простим, і якщо він нескінченно простий, то на їхньому рівні це те саме Суверенне Буття. Отже, Отець, Син, Святий Дух — це Три в Одному. Стосунки між Отцем і Сином роблять так, що любов між ними виходитиме від обох, і в Символі віри сказано, що Святий Дух виходить від Отця і Сина; це цілком логічно, коли ми маємо одкровення про це. Звичайно, наш розум ніколи не зміг бы уявити, жодним чином самостійно осягнути Отця, Сина і Святого Духа, але коли ми маємо одкровення, ми зрозуміємо логічно, що якщо Бог є досконалою любов'ю, то має бути те вічне, що є Об’єктом любові — це Син, і сама Любов не може бути меншою за цих двох. Якщо Любов не може бути меншою за цих двох, то це третя особа Святої Трійці, і це саме те, що говорить Святе Письмо: Отець — Творець, Син — Слово, і Святий Дух — Любов. Я думаю, що я дав себе абсолютно неправильно зрозуміти з першої спроби, але ви зможете прослухати мою касету ще раз.

Тепер образ Бога. Образ Бога, як ми можемо легко побачити за допомогою нашого здорового глузду, не може бути нашим тілом. У нашому тілі немає нічого, що могло б бути образом Бога, хіба що в переносному сенсі можна було б говорити про очі Бога, але у Нього немає очей, про руку Бога, але у Нього немає рук. І навіть сам факт того, що Син — друга особа Трійці — став людиною, не означає, що ми є образом Божим у цьому зовнішньому сенсі. Де ж тоді образ Божий? Він може бути лише в нашій душі. Однак наша душа не є нескінченно простою. Наша душа складається з чогось, чого Бог не має: потенції та акту, потенційної та актуальної сутності — чогось, чого не існує в Бозі. Бог є всім, чим він є, крапка. Він є лише тим, чим він є, а те, чим він є, — це лише його буття. Він є нескінченно простим, він є, крапка. Тому вже існує різниця між ним і нашою духовною душею. Ми мали початок і маємо можливості: ми можемо бути засудженою душею або благословенною душею, це знає лише Бог. Насправді ми є душею на землі, яка, сподіваємося, прагне до Раю, але подивимося: потенційно ми засуджені, потенційно ми благословенні, де образ Божий? Отже, він не в душі, якщо говорити просто, бо душа за своєю природою не є нескінченно простою. У душі людини є потенція й акт, чого не може бути в Бозі. Бог є тим, що святий Тома називає «Actus Purus» — чистим актом. Він є лише тим, чим є, і все, нічого не можна додати, нічого не можна відняти. А у нас благодать може бути додана і благодать може бути віднята, тож де ж образ Бога? Ми все ще його шукаємо.

І святий Тома, вірите чи ні, не знав остаточної відповіді. Святий Тома сказав, що людська душа має дві можливості, дві здібності, як факультети в університеті: на одному факультеті ви можете здобути такий-то докторський ступінь, на іншому — такий-то докторський ступінь. Святий Тома говорив про дві головні здібності людської душої. Ну, кожен з вас легко зрозуміє, що існує щось на зразок людської волі, яку не слід плутати з волею вашого собаки. Ми говоримо про людську волю — силу волі, якої немає в жодної тварини; силу волі, здатну йти всупереч розуму, інстинкту, всупереч усьому, що ми знаємо і чого навчилися. Це, очевидно, не в нашому мозку, це в нашій душі, і це насправді називається волею. Але тоді ми маємо можливість розпізнавати речі, тобто інтелект. Візьмемо, наприклад, Десять заповідей. Воля не скаже нам, що таке Десять заповідей; наш інтелект повідомить про це волі. Ми прочитаємо в катехізисі в школі: «Не вбивай», і скажемо: «Ага, добре, я розумію, що не маю вбивати», а потім моя воля вирішить, чи вб’ю я когось, чи ні. Отже, ми усвідомлюємо якусь істину, а потім воля вирішить «за» чи «проти». Тепер ми бачимо, що людська душа має волю, яка в кінцевому підсумку вирішить, чи підемо ми до Пекла чи до Раю. Дуже недооцінюється те, наскільки саме ми самі вирішуємо, чи підемо ми до Раю чи до Пекла. Деякі люди тремтять від думки, що Бог пошле їх кудись, і забувають, що саме вони вирішать, куди підуть. Людина скаже: «Я хочу потрапити до Раю», але піде до Пекла, якщо, звичайно, це були порожні слова. Якщо ви справді прагнете потрапити до Раю, ви потрапите; якщо вам байдуже, ви не потрапите; якщо ви обираєте гріх і Пекло, ви потрапите туди, крапка.

Тепер про інтелект. Інтелект — це здатність душі, яка в першу чергу говорить нам, про що ми мислимо і що ми вирішуємо. Що ще може бути образом Божества в душі? Це не може бути просто загальна подібність до Бога, я поговорю про це пізніше. Що ще це може бути, якщо не образ Трійці? Сам факт, що Бог не є самотнім Богом ісламу чи самотнім Богом Старого Завіту, як це бачать юдеї, але сам факт, що Бог є триєдиним — Отцем, Сином і Святим Духом, — це й має відображатися в образі Бога в душі. І все ж святий Тома у своїх категоріях говорить лише про волю та інтелект, і святий Тома дещо упускає те, що я назву третьою здібністю людської душі. Він, звичайно, визнає, посилаючись на джерела, що радість і сміх будуть у блаженних, що легко випливає з Нагірної проповіді, але водночас святий Тома каже щось дуже дивне: він каже, що сміх є чимось акцидентальним для людської природи. Я не знаю, чому він так звужує це. Людина — це жива істота, здатна до сміху. Жодна тварина, навіть наймиліша кішечка, ніколи не змогла б сміятися чи посміхатися. Тільки люди можуть бути настільки наївними, щоб інтерпретувати фізіологічний вираз тварини як посмішку — цього не існує, тварини не мають почуття гумору, вони не сміються.

Але скільки часу потрібно новонародженій дитині, щоб вона вперше по-справжньому посміхнулася тобі? Ну, не в перші дні, це ж зрозуміло, потрібен певний час, але давай, плюс-мінус кілька місяців чи тижнів, і дитина вперше це зробить — і в цьому полягає головна відмінність від усіх тварин. Чи був це свідомий акт волі чи інтелекту в цій дитині? Інтелект у неї ще не сформувався, волі в богословському сенсі насправді не існує, є інстинкт: «Я голодний», «Мені холодно» — одна мова плачу для всього необхідного. Кожен тут, хто коли-небудь був матір’ю чи батьком, знає цю одну мову для всього: ні інтелекту, ні волі, лише інстинкт. І все ж є посмішка. Звідки береться ця посмішка? Чи це справжній розрахунок, який каже: «Тепер я буду посміхатися тобі, мамо, щоб отримати більше турботи»? Чи є це глибоким інтелектуальним розумінням у дитини: «Гей, вау, це ж я, мамо, привіт!»? Ні, це не так. Ми все ще перебуваємо на рівні несвідомого розвитку. Насправді протягом перших місяців життя дитини основою залишається інстинкт. Навіть коли дитина починає говорити — відомо, що деяких птахів навчили вимовляти певну кількість слів — різниця полягає в тому, що вони не розуміють значення, як і дитина, яка повторює слова, не знаючи глибинного сенсу, але вона посміхається. Що таке посмішка, як не вираз любові? Ви посміхаєтеся комусь із серця, якщо хочете його знищити? Ну так, дорослі підступні люди так роблять, але дитина — ні.

Отже, сама здатність посміхатися у крихітної, невинної дитини, яка ще не розвинула свою волю чи інтелект, покаже вам, що є потреба розширити оцінку святого Томи Аквінського щодо людської душі. Чи наважимося ми назвати цю здатність у людській душі любов’ю? Чи слід нам назвати її серцем? Чи слід нам назвати її вогнем? Якби святий Тома розвинув це в такому ключі, він би назвав це вогнем. Бо коли він розмірковує і говорить про три хрещення, він каже, що є хрещення водою, а потім є хрещення кров’ю, і потім є хрещення полум'ям. Він не каже просто «бажання», що є дуже розмитим терміном двадцятого століття; він говорить про «baptismus flaminis» — палке бажання, полум’я. Тож чи назвемо ми третю здібність полум’ям, вогнем, любов’ю, серцем? Можливо, у майбутньому Церква чіткіше погодиться щодо терміна, як це назвати, але ми маємо традиційне поняття: чи замислювалися ви коли-небудь над культом Святого Серця? Звісно, замислювалися, я знаю, що всі тут замислювалися, але чи замислювалися ви коли-небудь над тим, чому саме Святе Серце? Чому поклонятися символічному органу, «помпі для крові»? Це були руки нашого Господа Ісуса Христа, які передали Святого Духа апостолам. Це були самі уста Христа, з яких апостоли почули те, що є частиною Традиції. Традиція визначається, як я вже казав, як усе, що міститься у Святому Письмі, та все, що апостоли почули з самих уст Христа. То чому не принести в особливе шанування найблагословенніші уста нашого Господа, або найблагословенніші руки Христа? Чому саме Серце? Ну, цілком очевидно, що ми взагалі не маємо на увазі просто анатомічний орган. Цілком очевидно, що в усій історії людської культури та літератури, якщо звернутися до класиків, серце завжди було символом любові. «Я люблю тебе всім серцем» — одна з найдавніших фраз людства. Отже, ми сприймаємо серце як символ любові. І, до речі, слово «символ» тут дуже глибоке. Символ — це не просто якийсь вигаданий знак. У догматичній теології Символ віри, Апостольський чи Нікейський, називаються «symbolum fidei» — вираженням віри.

Гаразд, отже, якщо серце є символом любові, то ми раптом розуміємо, з огляду на те, що я сказав раніше, чому ми вшановуємо Святе Серце Ісуса. Але чому саме Святе Серце Ісуса, а не Свята Воля Ісуса, не Святий Розум Ісуса? Погляньте на образ Бога в людській душі: Отець є Творцем, чи не це пов'язано з тим, що ми називаємо волею? Хіба не сказано у Святому Письмі, що Отець волів, щоб було творіння? Син — друга особа Трійці, Слово, Verbum — хіба не в цьому полягає інтелект? Хіба наш інтелект не формується словами, а для віруючих — Божим Словом? І чи не означає Святий Дух у своїй суті саму Любов? Тоді ви знову запитаєте: «Так, отче, я це розумію, але чому ми поклоняємося саме Святому Серцю Ісуса, а не Святій Волі чи Святому Розуму Ісуса?». Візьміть три теологічні чесноти, і я назву їх у правильному порядку, а не так, як це робилося спрощено: надія, віра та любов. Коли ви вчиняєте акт надії, що ви кажете? «Я хочу потрапити до Раю, прости мої гріхи, Господи; завдяки тому, що Ти помер на хресті, у мене є шанс, і якщо я докладу зусиль, то зможу потрапити до Раю». Але це акт волі: якщо ви волею не хочете потрапити до Раю, немає сенсу у вашій надії, у вас немає надії. Надія — це, по суті, спрямування волі: «Я присвячу себе Раю, я хочу потрапити туди, і у мене є шанс це зробити» — ось що таке надія. А що таке віра? Я хочу потрапити до Раю. Що таке Рай? Віра скаже мені, Об’явлення скаже мені, Слово скаже мені. Це сфера інтелекту. І нарешті: «Я люблю тебе, мій Господи». Ісус Христос — це втілена Любов.

Але що сказав святий Павло? Що сказав він про віру, надію та любов? Чи мав сам Христос надію? Ні, у Христа на землі не було надії у нашому розумінні, бо він знав майбутнє, воно вже було присутнє перед Ним. Віра у Христа? Ні, Він сам є Істиною, Він бачить Отця. У Христі є лише чиста Любов, цитую: «лише любов у Христі». Тож святий Павло каже, що одного дня в Раю не буде потреби в надії, не буде потреби у вірі, але залишиться Любов. Саме тому він каже у 13-му розділі Першого листа до коринтян, що любов ніколи не минає. У Небі не буде земних таїнств, окрім прославленої присутності самого нашого Господа Ісуса Христа, самої Любові, у Святому Дусі. Тому ми мусимо розумно зробити висновок, дивлячись на невинну дитину, яка задовго до того, як зможе свідомо сказати «так» чи «ні», до того, як зможе розвинути свій інтелект, посміхається вам з любов’ю. І дивлячись на кінець людського життя, де вже не буде віри й надії, але буде вся повнота любові, яка можлива у Небі. Це досконала любов, завжди у відповідному вимірі для кожної окремої особи: велика склянка для одного завжди наповнена вщерть, маленька склянка для іншого наповнена вщерть, кожна чаша, як каже святий Павло, повна. Ви побачите, що третя здатність людської душі, любов, це не просто одна з трьох, це найбільша з них. Ось пояснення, чому ми поклоняємося Святому Серцю Ісуса: ми поклоняємося насамперед Його Серцю, бо Його Серце є найбільшою здібністю в Його людській сутності. Не існує такого поняття, як три окремі здібності в самій Трійці — це неможливо для нескінченної істоти, Бог є абсолютно простим. Але ми поклоняємося Святому Серцю, бо це серце тієї самої Божественної Особи. Людська природа Христа і Божественна природа незбагненно поєднані в одній Особі, але ця Особа має повноцінну людську природу, і в цій людській природі Христа ніколи не було потреби у вірі чи надії, тому ми вшановуємо Його Серце, а не Його людський розум чи волю. Я знаю, що можу перевантажувати вас усім цим, бо це насправді настільки просто, що одного дня, коли ви побачите все, про що я сказав, ви вигукнете: «Ах, чому я цього не побачив з першого разу?». Ось наскільки це просто. Проста відповідь на питання, що таке образ Божий: це те, що ми маємо волю, розум і здатність любити.

Давайте подивимося на святого Пія X. Де знаходиться святий Пій Десятий? Його душа перебуває на Небі, а тіло — у нетлінному стані в базиліці святого Петра, у бічному вівтарі. Його душа в Небі вже не має віри й надії у земному розумінні. Його вибір волі, по суті, вже завершений і зафіксований, бо, як ми знаємо догматично, у блаженному баченні, коли ти вже споглядаєш Бога й максимально наближаєшся до таємниці того, що означає бути нескінченно простим, ти вже не можеш сказати «ні». Бачите, у першому випробуванні, яке було дано новоствореним ангелам, їм було дано освячуючу благодать, але вони ще не мали безпосереднього блаженного бачення. Їм було дано випробування вірності: вони мали підкоритися, чого деякі з них, як Люцифер, не зробили, і вони впали до Пекла назавжди. Вони воліли бути першими у своєму власному уявленні, ніж служити в Раю; вони обрали це і будуть там назавжди. Але праведник, який сказав Богові «так» на землі, тепер у Раю, стикаючись з найвищою, найінтимнішою та найглибшою з усіх істин, він більше не може і не хоче сказати «ні». Навіщо йому тепер шукати істину через інтелект? Він споглядає її досконало, особливо коли воскресне на Страшному суді й отримає своє тіло назад у прославленій формі; він знатиме все необхідне, але його інтелект буде повністю задоволений, повністю занурений у нескінченну простоту, якою є Бог.

Де його радість? Де блаженство? Де те, що ми називаємо блаженним баченням? Святий Тома в одному місці роздумує, чи воно в інтелектуальній пам'яті. О ні, пам'ять є частиною аналітичного інтелекту, а в Небі ми не просто згадуємо Бога. Святий Пій X у Небі не згадує Бога, він дивиться на Нього. Де ж блаженство, якщо не в тій третій здібності людської душі, якою є серце — не анатомічний орган, а сама здатність любити? Що ж тоді є його найбільшим виявом? Любов у третій здібності його людської душі. Він насолоджується блаженством, даним йому самим фактом можливості дивитися на Бога. До речі, логічно: хіба ви не були б безмежно щасливі, дивлячись на Того, Хто вас створив, як маленька дитина, яка посміхається своїй мамі? Дитина не аналізує термінами: «Це моя мати», дитина знає лише: «Це вона». Вона просто дивиться і відчуває цей безпосередній зв’язок із Початком свого життя. Чи можете уявити, про яку блаженність ми говоримо, коли душа дивиться на Початок усього буття, включаючи нас самих? Ви б сказали: «Якщо це все, то що таке Рай? Я не знаю». Так, саме так, ви не знаєте до кінця, бо це і є все, чим є Рай; все інше — акцидентальний додаток. Безмежна любов Бога, надзвичайно безмежна, вічна, абсолютна простота того, що нас створило — цим не можна просто насолодитися сухою волею чи проаналізувати сухим інтелектом. Воля вже сказала своє остаточне «так», інтелект споглядає Істину, але саме в цій здатності любити відбувається повнота блаженства.

Чи були ви коли-небудь щасливішими в житті, ніж у ті моменти, коли ви щиро любите? Ніхто з вас. І святі — найщасливіші люди на землі, навіть коли вони страждають, бо їхня третя здатність повністю розвинена і наповнена благодаттю, так само як інтелект розвинений у генія, а воля — у сильної особистості. Любов повністю розвинена у святого — третя здатність людської душі, вища за будь-яку іншу. Як сказав святий Павло: навіть якби ти мав віру, щоб переносити гори, що з того, якщо ти не маєш любові? Яка користь від будь-якої лекції отця в порівнянні з одним моментом чистої любові? Кажу вам, ця лекція нічого не варта, всі слова, які я коли-небудь промовляв, не варті однієї іскри божественної любові. І саме це є третя здатність людської душі, найбільша і та, що була прихована в аналітичних трактатах так довго...