Любов, вбивство, бізнес та чума у XVI ст.: Історія простого львівського пекаря, який зміг!

Любов, вбивство, бізнес та чума – історія простого українського пекаря, який прагнув успіху у Львові. Оповідь створена на основі реальних подій і описує буденне життя людей XVI ст.

Королівство Польське, кінець XV ст.

ПОЧАТОК

У небагатій українській родині у містечку Бібрка народився хлопчик, якого назвали Ониськом. Його батько мав невелику пекарню, де займався виробництвом хлібобулочних виробів, в той час як мама продавала їх в ятці на центральному ринку. З малих літ Онисько почав вивчати нелегку пекарську справу допомагаючи батькові порпатися біля домашньої печі. Будучи дитиною, він пробував експериментувати із тістом, почергово додаючи до нього молоко, масло, різноманітні види борошна, а також прянощі, сіль, ізюм та мак, стараючись знайти свій ідеальний рецепт м’якого та пишного хліба.

Пекарський бізнес ріс вгору і родина почала багатіти. Змужнілий Онисько часто їздив з батьком до Львова на ярмарки, які відбувалися двічі на рік – на рухоме свято Трійці (початок літа) та на свято св. Агнети (21 січня). Частими були випадки, коли у Львові зупинялися польські війська чи заможні шляхтичі зі своєю свитою. В такому разі Онисько з батьком щотижня у вівторок та суботу приїздив до Львова. Для цього вони ще вночі сідали на підводу, щоб зранку заїхати до міста через Галицьку браму, щоб на Ринку продати свої товари: житній та пшеничний хліб, бублики, сухарі, паляниці, рогалики, струцлі, прецлі, пряники, плетінки і т.д. Як казав сам Онисько до своїх покупців: “У мене ви можете придбати усе, чого забажає Ваша душа”.

Саме під час таких подорожей Онисько познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Настею. З часом у них народиться син, якого назвуть Лукою. Для нової молодої сім’ї Бібрка стала занадто маленьким містечком. Прагнучи підкорити нові вершини Онисько вирішив переїхати до Львова – одного з найбільших міст Східної Європи та великого торгівельного центру.

Dzień Dobry, Lwów!

Одного разу Онисько зустрівся у шинку зі своїм давнім польським другом Матвієм Спотом. За третьою-п’ятою чаркою медовухи Матвій згодився продати Ониську пекарську ятку на передмісті Львова. Після цього хлопці ще раз “обмили” укладену угоду і розійшлися по домівках. Так розпочався бізнес Ониська.

Перший час наш герой мав лише ятку, через що змушений був возити на продаж батьківський товар із Бібрки до Львова. У цій справі йому допомагала дружина Настя, котра виступила продавцем, а також син Лука, який був хорошим помічником. За 4 роки плідної праці Онисько зумів придбати ще одну ятку на передмісті Львова, а також невеликий дерев’яний будинок, куди він й переселився зі своєю сім’єю.

Усе змінилося 3 червня 1527 р. Як завжди, із самого ранку, Онисько стояв біля великої домашньої печі, випікаючи хліб. Сьогодні він нарахував близько 130 буханок житнього хліба, кожна з яких важила десь по пів кілограма. Хоч і Онисько виготовляв свою продукцію “на око”, але ніхто не міг звинуватити його в поганій якості чи меншій вазі хліба. Того дня у Львові мали бути великі торги, тому він вирішив повезти усю партію хліба на продаж до міста.

Коли Онисько вже під’їжджав до міських воріт почувся страшенний крик. Дзвонили всі церковні дзвони, а люди масово кудись бігли. Як потім виявилося, неподалік вулиці Вірменської запала броварня (пивоварня). Вітер швидко розніс вогонь по всьому місту і дерев’яні будинки швидко запалахкотіли. Фактично, за один день згорів майже увесь Львів.

Ця катастрофа стала психологічною травмою для багатьох ремісників та купців, які погрузли в боргах і втратили майже усі свої прибитки, маєтки і товари. Натомість, для Ониська це був шанс розширити свій бізнес і швидко та без проблем увійти на львівський ринок хліба зайнявши місця колишніх конкурентів.

ФОРТУНА УСМІХАЄТЬСЯ

Активна діяльність Ониська сприяла появі нових знайомств. Він одразу ж став членом української (руської) громади Львова, а сплативши невеликий внесок його також вписали у міський цех пекарів, що дало йому офіційний статус громадянина Львова. Навіть в такі важкі часи Онисько завжди торгував якісним хлібом. Він не обважував людей, не добавляв зайвої кількості води до тіста та використовував лише якісне борошно. Його хліб на заквасці (адже тоді дріжджів не було) не мав кислого присмаку, через що заслужив чудову репутацію в оточуючих людей.

Вже через пару років економічне становище Ониська так сильно покращилося, що він захотів придбати собі помешкання у середмісті Львова. Для реалізації цієї ідеї він вибрав доволі неординарний план. У 1533 р. Онисько позичив 300 злотих (це тогочасна вартість кам’яниці) донькам покійного Ігната русина – Анастасії та Маргариті під заставу їхнього будинку на вулиці Руській. Онисько прорахував, що сім’я покійного Ігната немає коштів для сплати всіх боргів сімейства, через що їхній будинок рано чи пізно перейде у його власність, що й сталося через 7 років.

Онисько став першим пекарем, який здобув собі дім на вул. Руській, адже до цього тут мешкали лише крамарі, шевці та купці, які не пускали до руського кварталу людей з інших ремесел.

Під час однієї із посиденьок у шинку Онисько подружився з руським кравцем Филипом. Обох поєднувало походження з небагатих родин та бажання розбагатіти й купити житло у Львові. Для того щоб допомогти своєму другу Онисько звернувся до пані Єфимії, якій він кожного ранку привозив хліб. Пані Єфимія була вдовою заможного купця Ігната, котрий у спадок залишив своїй дружині кілька земельних ділянок, кам’яницю у центрі Львова і борг на суму понад 1000 злотих! Річ у тім, що чоловік Єфимії любив ризикувати і часто брав кредити для купівлі східних пряностей та тканин, які він привозив до Львова і продавав. Але останнім часом бізнес зовсім не йшов. Нерви, депресія і стрес призвели до інфаркту і смерті Ігната, а його 50-річна вдова Єфимія залишилась із доньками один на один зі всіма боргами.

Прослухавши усю цю історію Филип зрозумів, що це його шанс. За короткий проміжок часу він викупляє усю кам’яницю на вулиці Руській аж за 700 злотих. Опісля цієї угоди Онисько з Филипом усю ніч провели у шинку, де “обмивали” його новий будинок. Їхні дитячі мрії були реалізовані…

Бізнес нашого пекаря йшов вверх. Він купляв нові ятки, наймав помічників, давав невеликі кредити іншим ремісникам, виступав свідком у різних кримінальних справах, захищаючи членів православної громади міста (українців-русинів, греків, московитів і т.д.).

Одного разу він навіть змушений був витягувати власного сина Луку з халепи. Відпочиваючи у шинку Лука трішки перебрав медовухи та посварився із польським шляхтичем Журовським, який звинувачував його родину у обважуванні клієнтів. Не довго думаючи Лука кинув пустий кухоль у шляхтича, тим самим поранивши його руку. Остаточно конфлікт вдалося улагодити лише у судді, коли Онисько сплатив штраф за поведінку свого сина. Втручання батька в життя дорослого сина розсварило їх між собою, тому молодий Лука вирішив покинути пекарську справу і піти у цех кравців, де у нього було багато друзів-русинів.

Особливим моментом у житті Ониська стало знайомство зі своїми сусідами на вулиці Руській, однією з яких була імпозантна жінка старшого віку Олена Макарова, колишня дружина Макарія Тучапського). Чому колишня? Річ у тім, що Макарій був купцем і за сумісництвом православним священиком, але у 1540 р. його було обрано галицьким єпископом. За церковними канонами єпископ повинен дотримуватися целібату (безшлюб’я), тому він й розвівся з Оленою, залишивши їй кам’яницю на вулиці Руській та різні коштовності.

Будучи багатою міщанкою Олена й надалі купує собі срібні персні та намиста з перлів, але “життя на широку ногу” далося взнаки і Олена обжилася новими боргами, через які вона потрапила навіть у тюрму! У такій скрутній хвилині Олену рятує Онисько, який в 1544 р. вніс за неї невелику заставу у розмірі 8 злотих. На жаль, борги й далі переслідували Олену, через що вона продала свої перли, персні та інші коштовності. Ходили чутки, що вона подарувала Ониську свій найдорожчий срібний перстень, який він носив до кінця життя в знак поваги й любові до Олени.

ЧОРНА СМУГА

Ониська вважали успішним підприємцем. Він не гребував кредитами, адже знав як можна швидко “прокрутити гроші” і вчасно віддати борги. Але фортуна відвернулася від нього у 1548 р., коли у Львові розпочалася нова епідемія чуми, яка забрала життя його дружини – Насті. Через борги Онисько продає недавно куплений маєток на вулиці Шпитальній та двічі бере в борг майже 300 злотих сумарно під заставу своєї кам’яниці на вулиці Руській. Також, стару ятку, де працювала Настя, він здав в оренду родині українців (русинів) – Грицьку та Катерині Богданцям, але це не покращило його становище.

Вже наступного року Онисько втрачає свого сина Луку, якого було зарізано вночі посеред вулиці. Через великі борги суд передав усе майно покійного кредиторам-полякам. Хоч між батьком і сином стосунки останнім часом не були ідеальними, але Онисько завжди переживав за долю Луки. Ця подія повністю загнала нашого героя в депресію. В нього впав зір, появилася сивина і психологічні розлади. Він навіть посварився із своїм сусідом Волосом, котрий написав скаргу в суд, що Онисько зливає нечистоти під стіну між їхніми будинками, що призводить до руйнації фундаменту будівлі та страшенного смороду.

Онисько закрився в собі, по кілька днів не виходив з дому і жив в повній самоті. Одного вечора, помолившись та готуючись до сну, він почув стук у двері…

ЩО ДАЛІ?

Ми не знаємо як закінчилось життя Ониська, але ця неідеальна історія слугує прикладом успішного стартапу простого українця, який невтомною працею і своїм підприємницьким хистом (якому можна позаздрити й сьогодні) створив успішний бізнес у Львові. Що далі трапилося з Ониськом? Це вже вирішувати Вам!

П.С. Дякую Ю. П. Гришко за допомогу у написанні статті. Матеріали для написання статті були взяті із праці І. Крип’якевича “Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження та матеріали”.