Lunacid - затишна подорож незатишними підземеллями
Nerd Campfire
Буває так, що відеоігри поєднують речі, які поєднати, здавалося б, неможливо. Зазвичай це стосується механік, або ж візуального стилю, але із Lunacid все трішки по іншому. В той час як ігромеханічно та стилістично вона зроблена у дуже конкретному напрямку, вона поєднує непоєднуване на трішки іншому, глибшому рівні. На рівні відчуттів.

Одного разу, на поклик повного місяця, Великий Древній виринув із моря. Прокинувшись, він вивільнив отруйний туман, що почав розтоплювати місяць. Внаслідок цього, місячне світло у вигляді рідкої сріблястої рідини почало витікати на землю, пробуджуючи Туманних Істот.
Поки небо повністю вкрив отруйний туман, під натиском Істот, людство почало розколюватись на феодальні королівства, щоб вижити.
Рідке Місячне Світло пропалило у землі велетенську яму, яку люди згодом назвали Колодязем, і почали викидати туди все огидне людству.

І якраз туди, до гидотних монстрів, до сміття цієї землі, були викинуті ви, нещасна душа.




Створивши свого персонажа, вибравши йому ім'я, гендер та клас, що по своїй суті відображає те, ким він був до цього, ви спускаєтесь у невідоме, щоб спробувати покинути Колодязь, або ж померти у процесі.


Трохи понишпоривши темними страшними тунелями, не знаючи чого очікувати, ви прийдете до свого першого місця відпочинку, адже там знаходиться кристал для збереження, левелапу та відновлення.

Це місце одразу ж випромінює відчуття безпеки та спокою не тільки тому, що тут безпечно, а і створюючи відповідну атмосферу, за допомогою візуальних образів, освітлення та музики. І враховуючи те, що гра дуже сильно надихалась роботами From Software (а зокрема King's Field та Dark Souls), це і логічно, адже у темних інтерактивних світах має бути хоч якийсь острівок безпеки. Проте на мою думку, Lunacid дещо викручує поняття того, де людині може добре і приємно знаходитись, у неочікувану сторону.

Після того як ви знайдете собі першу зброю, вб'єте кілька ворожих та нейтральних мешканців Колодязя, ви зустрінете і першу дружню істоту, яка покаже вам шлях до Wing's Rest, вашого нового дому і, за сумісництвом, центрального хабу гри.

Якщо ви думаєте що Firelink Shrine чи Majula були затишні, то ви просто ніколи не були тут.
І чим більше ви будете сюди повертатись, досліджуючи найтемніші закутки цієї проклятої ями, тим більше звикатимете і до самого Колодязя.

І коли я кажу "найтемніші", то не применшую. Місцями гра неймовірно страшна і напружена, адже попереду незліченна кількість неосвітлених коридорів, де на вас швидше за все чатує щось жахливе. А у вас при собі немає ні мапи, ні маркерів, нічого. Все як я люблю.

Ви, мабуть, вже помітили, що у своїх текстах я люблю використовувати фразу "заблукати та знайти шлях". От це відчуття - це буквально ядро Lunacid. Ви не будете знати куди йти, ви будете блукати та ходити кругами, ви заблудитесь. Все це частина вашої історії та все це робить гру для мене такою захопливою. В один момент мені навіть довелось дістати блокнот і почати замальовувати мапу однієї із локацій, бо я просто не міг в той момент побудувати її у себе в голові.

Разом із цим, гра винагороджує цікавість. Як при дослідженні світу, так і при взаємодії із ним. Якщо вам здається що щось тут має спрацювати - спробуйте. Якщо вам здається, що яма під вашими ногами зовсім не бездонна - стрибайте. Якщо стіна вам здається занадто підозрілою - підійдіть і помацайте її чи вдарте. Швидше за все так воно і є.

Враховуючи все це, гра гарно знаходить баланс між олдскульним ґеймплеєм данджен кроулу та сучасним підходом до інтуїтивного ґеймдизайну. Навіть враховуючи, що вона виглядає як щось з ери раннього 3D, а туторіал буквально знаходиться у мануалі, вона не знущається із гравця, видаючи із себе "олдскульне" незрозуміло що. Тут достатньо налаштувань для того, щоб як ускладнити собі гру, так і полегшити.
Я б сказав, що гра не виглядає і грається як старий данджен кроул із PS1, а відчувається як приємний спогад про старий данджен кроул із PS1. Тобто, вирізаючи все погане із цього спогаду.


Проте не очікуйте, що це буде лекга пригода. Доведеться думати, запам'ятовувати, аналізувати, шукати підходи, повертатись назад. Згодом, Wing's Rest перестане бути єдиним затишним місцем Колодязя, адже як тільки ви освоїтесь у Lunacid, все це місце почне здаватись таким рідним, і зовсім не страшним. Емоції постійно варіюватимуться, як варіюються і настрої локації. Навіть музика тут зустрічається різна. Від темних ембіентів, до синтів та лоу-фай хіп-хопу.


Але до тієї пори, поки ви почнете почувати себе тут як дома, потрібно буде прогризати свій шлях крізь те, що мешкає тут, під землею.



Місцева бойова система хоч і доволі прямолінійна, вона добре працює у форматі тісних приміщень, де ключову роль у вашому виживанні грає правильне переміщення під час бою та позиціювання.
Бойові та небойові заклинання вам у цьому допоможуть. Як і різноманітні мечі, луки, посохи та списи.
Мені особливо подобається система покращення зброї. У деякої є показник досвіду, який ви заповнюєте просто використовуючи цю зброю у бою. Заповнивши його на максимум, ви можете апгрейднути її до наступного рівня, цим самим змінюючи її властивості та показники. І це дуже цікава ідея, адже деяка зброя міняється кардинально. Інколи, було дуже неочікувано із якогось заржавілого недогризка зробити потужний магічний меч.

Оце відчуття "а що, якщо я спробую отак" наповнює гру зі сторони ґеймдизайну. Досліджувати її дуже приємно. Спробувавши кілька разів зробити щось божевільне, ви розумієте, що закономірно продовжувати пробувати, адже гра вас винагородить.
Вона переповнена секретами, які лише й чекають, щоб їх розгадали. Наприклад я зрозумів, що у грі деякі події залежать від реальних фаз місяця, а всі надписи невідомою мовою у грі можна перекласти власноруч. Можете лише уявити, що за такими речами може ховатись.


В сюжетах соулсів (та і взагалі у темно-фентезійних сюжетах) зазвичай все так сумно, що після їх усвідомлення не дуже хочеться жити, не дивлячись на теплі та позитивні моменти. З Lunacid якось все навпаки. Будучи грою із темними та тривожними моментами, які заставляють лякатись чи переживати, вона все ж по своїй суті доволі мотивуюча та піднесена. Адже як би я не любив сумні кінцівки, інколи сумна кінцівка може бути одночасно й обнадійливою. І саме такою є Lunacid. Це гра, яка цінує вашу наполегливість і ваші старання, тому відчувається максимально затишною.

Пробувши у Колодязі достатньо довго та вивчивши його, пройшовши весь цей шлях, знайшовши тут друзів та закінчивши цю пригоду, я буду сумувати за цим місцем. Це дивовижна комбінація спокою та страху, тривоги та піднесеності, відчаю та надії, яку я нечасто зустрічаю в інтерактивному мистецтві. Я дуже надіюсь, що хоч когось із вас ця комбінація зацікавить і ви-таки спробуєте вирушити у це забуте богами місце.
І якщо вам буде здаватись, що ви заблукали, що не знаєте куди далі йти, і що готові здатись, то згадайте через що ви вже пройшли у реальному світі. Якщо вам вдалось це, то і пройти гру, яку створили для того, щоб ви її пройшли - теж вийде! Я у вас вірю!

Більше схожого контенту в моєму телеграм каналі: Nerd Campfire.