Луна. епізод 3

я не знала, навіщо я роблю це, але це те, що я хотіла зробити дуже давно. я мала відвʼязати його від себе і єдиним способом була ненависть. його ненависть до мене. 

коли проживаєш якісь почуття вперше, потім, коли ти повертаєшся до них у більш дорослому віці, стає складніше, ніж тоді, коли ти проживаєш якійсь стосунки знову. перші почуття не забуваються ніколи. особливо ті, які ми проживали з Догу. коли я побачила його вперше на вечірці, я не вірила своїм очам, діяла імпульсивно, але коли почала згадувати, повертатися в ті дні, мене огортав той смуток, який я проживала, коли так вчинила з ним, можна сказати, не по своїй волі. зараз я самостійно повертаю цей світ проти себе і ніби готова кинутися в цей вогонь, тому що мені складно жити ілюзією, що все добре. 

але я ніколи не бачила в очах Догу ненависті, ні після того випадку, ні зараз. і не маю гадки про те, що він відчуває. і не знаю те, чи памʼятає він нас. також я не знаю чому, я знову повертаюся до цього, як та Луна у свої 17. 

я уявляла, що мене чекає вдома, тому що мама очевидно, що дізналася про це. мене завжди хвилювала лише її реакція, а реакція інших, якраз впливала на це. але зараз я кинулася у шторм, який носить мене з боку в бік і я не знаю, чи зможу з нього вибратися. 

я повернулася на місце нашої першої зустрічі і ще безлічі. в моїх очах миготіла купа спогадів, а гарячі сльози котилися по моєму обличчю, вітер намагався охолодити мене, але спроби були марними. 

відчуття, що я сиділа там вічність. але ні йти кудись, ні сваритися з кимось. я не мала сил.

— ти думала, що цього твого вчинку буде достатньо, щоб переконати мене зупинитися.?

я почула голос Догу поряд, він стояв зліва від мене. оглянувшись, я повернулася і знову перевела погляд до моря. далі мовчки сиділа, намагаючись приховати той вихор всередині мене.

— вставай, ти замерзнеш тут, сьогодні холодно, - казав Догу, так і не почувши моєї реакції на його слова. 

я очікувала, що він сяде поряд і знову відчує мене, як колись. візьме мене за руку, і поведе до моря. і як колись, він скаже, як любить дощ. проте, він так і продовжував стояти. 

через те, що не ставалося того, на що я так очікувала, я піднялася і пішла звідти. знову ковтаючи сльози. 

…

Догу.

коли я прочитав її слова, я пішов за Луною. не знаючи, що скажу і як буду поводитися і чому я взагалі йду за нею, просто крокував. 

спостерігав, як вона сидить навпроти моря, як та дівчинка, яку я не знав і тримав за руку, навіть не питаючи імені. 

напевно це називають імпульсивністю і ця імпульсивність завжди дарує, як найпрекрасніше, так і найважче для людини.

коли Луна деякий час після моїх слів продовжувала мовчати, а після пішла, я не зміг ні зупинити, ні піти за нею. тому що, я не знав чи можу зробити щось і яким чином. 

дзвінок Деніза повернув мене до реальності. 

— ми з тобою так і не договорили. все добре з твоєю гостею? - казав Деніз, знову ніби насміхаючись

— так, зараз я повернуся

…

Деніз розповів мені про суть справи і в чому полягає моя задача. наразі я маю слідкувати за Кааном та знайти певні зачіпки у цій справі, тому що за словами брата, він вже давно увійшов у гру своїх батьків. 

щопʼятниці обов’язково хтось із «золотої молоді» влаштовував вечірки, або на честь дня народження, або просто, тому що гроші через вуха лізуть. я ніколи не був прихильником, проте сьогодні моя задача полягала не в цьому.

я потребував чиєїсь допомоги, тому що самому йти туди було б безглуздо, але Каана мені потрібно було знайти. 

тому я зателефонував Нісі. 

— які люди, невже ти згадав про свою улюблена подругу? - традиціно промовляла Ніса

— ображаєш.. ти.. не хотіла б сьогодні скласти мені компанію на вечірці? - ці слова були незвичними для мене, тому що я веду надто закритий спосіб життя

— що ти сказав? ти і вечірка? вперше чую..

чи ти знову мене намагаєшся у щось вплутати? 

— мені потрібна твоя допомога, але я поки не готовий розповісти в чому вона заключається. я просто не дуже хочу йти сам.

— ну так не чесно, але ти обов’язково маєш розповісти, як не сьогодні так завтра. сподіваюся це не щось, що стосується Луни, тому що в такому випадку я пас

— ти не бачила того, що вона написала? 

— ні не бачила. а що там? - здивовано запитувала Ніса

— скажемо, що ми вирішили з нею питання. тому це не стосується її.

— ти мене лякаєш

— не хвилюйся, все добре. то ти складеш мені компанію? 

— звісно, але ми ще поговоримо про це з тобою

— тоді я заберу тебе ввечері 

…

Луна.

я блукала як безхатько, щоб не йти додому. 

мене запрошували на вечірку, тому я збиралася відсидіти там і за можливості залишитися на ніч. я не задумувалася навіть про те, в що я вдягнена, але моя довга літня чорна сукня ніби не видавала того, що я так проходила цілий день. це був будинок Суде, ми ніколи не спілкувалися дуже близько, проте були в хороших стосунках. я ловила на собі купу поглядів, на мій подив, жоден не запитав мене про ситуацію з Догу. 

— з тобою все добре? ти сьогодні ніби не в гуморі, - запитала Суде, побачивши мене, відсторонену від усіх

— так, але дещо погано себе почуваю. якщо ти будеш не проти, я можу сьогодні залишитися в тебе? 

— звісно, я лише за, я попрошу підготувати тобі гостьову кімнату

після останніх слів Суде, я трапила поглядом на Каана, який лише зайшов на територію будинку. 

він побачив мене і почав прямувати у мій бік, уникати розмови не було сенсу, тому я наважилася поспілкуватися з ним

— ти в порядку? - привітно запитував Каан

— так, все добре, - намагаючись натягнути на обличчя посмішку, відповіла я 

— хочеш випити щось? 

— ти не запитаєш про те, що сталося сьогодні?

— це твоє минуле і я помітив, що ви маєте з ним певні невирішені питання, тому я не маю питань 

Каан був дуже ввічливим, проте у більшості випадків його поведінка здавалася мені награною. я чула багато чуток про нього і багато що не співпадало з його словами, тому мені завжди здавалося, що він приховує щось.

— тоді я принесу тобі щось випити, - сказав Каан і пішов до столика з напоями.

я продовжувала ловити на собі погляди і я мала відчуття, що я є основною темою сьогоднішніх обговорень. мені було надзвичайно некомфортно, проте це витримати було легше ніж те, щоб бути вдома зараз. 

коли Каан приніс келих шампанського, я проковтнула все, що було за лічені секунди, на що він відреагував з певним подивом. 

опустивши келих, я трапила поглядом на Нісу, яка посміхаючись розповідала щось Догу. а він, в свою чергу, дивився у наш бік. 

оминувши Каана, я пішла сама до столику з напоями і почала пропускати через себе келих за келихом. Догу продовжував дивитися на мене. на ньому була тонка біла рубашка і чорні штани. моя голова вибухала від думок. про нього, про Нісу, про маму. і ніби все, що я пила, лише підсилювало ці думки.

…

Догу. 

прийшовши на вечірку, я сам, не помічаючи того, забув про своє завдання. я губився, стояв ніби приплюснутий до стіни, поки Ніса спілкувалася зі знайомими. 

я спостерігав не за Кааном, а за Луною, яка пʼяніла на моїх очах. і всі ті думки, які я давно пригнічив у собі, почали спливати. 

Каан підійшов до Луни і намагався переконати її піти, коли вона відмовила і почала йти у мій бік. 

— ходімо, нам потрібно поговорити, - ледь вимовляла Луна

вона взяла мене за руку і повела до будинку. 

— ти казав, що це не зупинило тебе

— що саме?

— те, що я відкрила усім нашу таємницю

— Луна, ти зараз не в стані говорити про це, давай тебе відвезуть додому

— ні ми договоримо про те, що мали давно вирішити

я бачив як їй важко було втриматися на ногах і щосекунди мені здавалося що ось ось вона впаде на моїх очах.

— ходімо вмиєшся

вона не мала сил навіть заперечувати, тому я тримав її за талію, а вона закинула руку на моє плече. хтось з гостей показав мені де ванна кімната. я почав витирати її обличчя холодною водою, прибираючи волосся з обличчя. вона спиралася на стінку, із закритими очима. ніби цього проміжку в часі ніколи не було. тієї прірви між нами також. 

— чому ти возишся зі мною? ти ж так ненавидиш мене - запитувала Луна

— я ніколи не ображався на тебе, я лише робив так як ти хотіла і мабуть це було краще для тебе, - говорив я, сподіваючись що завтра вона і не згадає про ці слова, або я хотів щоб вона памʼятала, лише заперечував свої думки

вона ніяк не реагувала на це і ніби не чула. але в мить вона почала плакати. 

— чому ти плачеш? 

у відповідь на мої слова вона перехилилася і притулилася до мене, намагаючись підняти руки, щоб охопити мої плечі. я притиснув її до себе і крепко обійняв.

— не відпускай… будь ласка, - крізь сльози промовляла Луна

— якщо ти знайшла в собі сміливість зробити так, як не властиво тобі і з чим не згодна твоя матір, значить, що ти здатна на більше.