Луї Огляд

Луї Сі Кей відомий в стендап-комьюніті, як один з батьків сучасної комедії, а в ширшій аудиторії завдяки своїй скандальній відміні і легендарному поверненню. Це відтінило одне з його головних досягнень. Серіал, протягом 5 сезонів якого до останньої серії він намагається не вдягати піджак.

Будь-який інший комік, який хоче зняти серіал імені себе, приречений на порівняння з Луї. Та мало хто хотів би опинитись в саме такій позиції, бо Сі Кей максимально знущається із самого себе, очорнює в майже біографічній картині себе настільки, ніби це спеціально знімали проти нього. Головний герой в багатьох ситуаціях виглядає розгубленим, пасує, просто тупить.

Основна емоція і героя, і глядача, це незручність. Ніяково дивитись на короткі комічні замальовки і недолугих персонажів, хочеться, щоб це швидше скінчилось. Іспанський сором за побутову складову життя, ніби до тебе в неприбрану квартиру прийшли непрохані гості, і ти не можеш їх вигнати, та і тримати не збираєшся.

Серіал можна назвати сумішшю Коня Боджека і сімейних мелодрам. Все гарне в ньому від анімаційного шедевра, як передній план, жорстка сатира і реконструкція поганих серіалів, а умовна мелодраматичність заземлює. Тільки Луї був раніше, і він майже наосліп опрацьовував прийоми метамодерну на телебаченні.

Луї Сі Кей максимально тащить свій серіал, без нього з тим же сценарієм він був би посереднім. Як відігріваннями, паузами і заразним сміхом він може витягувати спірні жарти, так і розгубленим поглядом і мімікою він тримає увагу у серіалі. Він ніби велике руде сонце в одноманітному пальті на тлі одноманітного пейзажу.

З другорядних персонажів не так вже й багато харизматичних, вони мають втомлювати і героя, і глядача, і тут питання вже до того, чи хоче глядач втомлюватись. Та деякі з таких персонажів по-хорошому притрушені, вони намагаються розгойдати головного героя. Ще там багато локальних зірок американського телебачення і декілька загальновідомих артистів, які не просто торгують обличчя, а чудово відіграють.

Темп наративу загалом повільний, хоча дрібних побутових сцен багато, та далеко не всі рухають сюжет і додають особливих емоцій. Існують шедевральні серії, є динамічні епізоди з минулого головного героя, завжди цікаве закулісне життя комедії і сцени, які можна назвати мистецтвом, та до них потрібно продертися через численні випадки у супермаркетах. Вайб серіалу можна назвати американо-британським, для одних він може бути нуднуватим, а для інших медитативним.

Не вистачає розуміння, чого хоче головний герой, куди він рухається, від чого відштовхується. Кумедний гег, коли терапевт заснув на сеансі, заруїнив гарну лінію, в якій герой міг би розповісти про себе, своє бачення і свої бажання, і це було би ще одним містком до нової комедії. Звичайно, більшу частину потрібно не проговорювати, а показувати, та показали недостатньо.

Шанувальникам Луї Сі Кея можна радити переглянути цілий серіал, пересічним глядачам окремі сезони чи епізоди. Як він зробив революцію у стендап-комедії, так і вплив на сіткоми важко переоцінити, хоча це не завжди смішно і захопливо. Певною мірою глядач потрапить не у серіал, а у лабораторію з виробництва серіалів, знахідки з якої можна ще буде побачити у майбутньому.