Лист з почуттями : Vol.2

Інші хлопці часто повторювали Чану, що він надто близько все сприймає до серця і переживає чужі проблеми як власні. Що Чан надто піклується про інших, що часом губиться між власним життям і життями його друзів. Його братів. Його сім’ї. Чан дивився на своїх бродячих дітей і думав про те, що, мабуть, у нього є власний особливий янгол-охоронець, який подарував йому такий скарб. Коли Чан вперше прийшов на прослуховування в компанію, він мало думав про те, що колись стане лідером одного з найкращих світових гуртів. Ще менше він думав про те, що учасники цього гурту стануть йому найріднішими людьми, тими, з ким він захоче пройти це життя пліч-о-пліч.

За всі ці роки вони пережили багато чого. Злети і падіння, успіх і невдачі, сльози щастя і болю. Чану душа боліла щоразу, коли в колективі ставалися негаразди. Хіатус Хьонджіна, проблеми зі спиною Фелікса, сльози Чоніна, коли він схибив під час виконання I’ll be your man і картав себе за це. Йому часто доводилося брати на себе роль не просто лідера, а старшого брата, того плеча опори і підтримки, який так був необхідний хлопцям. Він приходив до Хьонджіна і дивився за тим, як той малював, поки сидів на хіатусі і проливав сльози, картаючи себе за те, що поставив під загрозу існування їхнього гурту. Він приходив до Фелікса і тримав його за руку, коли йому робили болючі уколи. Він обіймав Джісона під час раптової панічної атаки, гладив його по голові і давав йому притискатися до себе, наче він був плюшевою іграшкою. 

Він був опорою для кожного з них. Але і він потребував своєї опори.

Чан часто згадував їхній з Мінхо шлях від самого початку. День, коли Мінхо вилетів з шоу на виживання. День, коли Мінхо разом з Феліксом повернулися до тренувальної зали, і Чану довелося відпроситися та вийти в коридор, щоб вгамувати емоції, які накрили його з головою. День, коли їм оголосили, що гурт дебютує у складі дев’яти учасників. Чану тоді після шоу довелося знову залишити хлопців, щоб виплакати в порожній кабінці туалету все, що накопичувалося в ньому. Він був вдячний своїй щасливій зірці за те, що вони були в кроці від здійснення мрії. Але була й інша, трохи егоїстична сторона.

Чан був радий, що Мінхо залишиться з ним.

Але тоді він іще навіть не здогадувався, що в той день почнеться ще одна історія. Не тільки історія існування гурту Stray Kids.

Чан подивився на свого чоловіка, який солодко спав, ткнувшись носом у подушку. Він тихо сопів, його губи трохи розтулилися, однією рукою він обіймав ковдру, а Чан почувався злодієм, поки шпигував за Мінхо уві сні без його відома. Якщо Мінхо дізнається про це – почне його дражнити. З любов’ю, ясна річ. Але Чану подобалося робити це потайки, коли Мінхо ні про що не здогадувався.

Була глупа ніч, безмісячна, холодна. Воно і недивно – за вікном був холодний жовтень, діло вже йшло до безжалісної морозної зими. Але Чану було тепло. Навіть без ковдри, без футболки, йому було тепло від одного погляду на коханого чоловіка. Мінхо спав, його золота обручка лежала в спеціальній шкатулці поруч з обручкою самого Чана, зранку після душу і всіх ранкових ритуалів один з них винесе шкатулку, і вони разом вдягнуть золоті обручки. Вони обидва ніколи не були фанатами каблучок, вдягали їх лише коли стилісти буквально вимагали цього, але обручки носили майже весь час, навіть якщо вони геть не пасували до обраного вбрання. Весільні обручки, на думку Чана, пасували всьому, навіть усілякому лахміттю.

Півгодини тому настала північ, і дата на календарі змінилася на 25 жовтня. Мінхо виповнилося двадцять шість. На ранок у гуртожитку заплановані гучні привітання з кульками і святковим тортом із зображенням усіх трьох котів Мінхо і його skzoo-персонажа Лібіта, на його телефон прямо зараз приходили десятки повідомлення від друзів, рідних та Чанбіна (який навіть будильник завів, щоб о дванадцятій привітати Мінхо), але Мінхо заздалегідь перевів телефон у беззвучний режим.

Чан здогадувався, що це для того, щоб першим його привітав саме чоловік.

Чан дістав блакитний конверт, схований у верхній шухляді його робочого столу в стосах паперів. Всередині лежав акуратно написаний лист. Чану довелося сховатися у студії та зачинитися там під приводом того, що він хотів попрацювати над треком – він просто хотів, аби його ніхто не займав. Аби йому дали простір, щоб він зібрав докупи думки і виклав їх на папері. Для цього він кілька разів перечитав лист, отриманий від Мінхо у день їхнього весілля. Йому іноді здавалося, що він знову і знову переживав ті емоції, що і тоді, біля вівтаря. 

Зрештою, Чану сподобався лист, який він написав, коли за годину страждань над аркушем він його перечитав знову.

«Любий мій devil bunny,

Кілька днів тому мені прийшло оповіщення на телефоні з написом «Згадайте ці моменти», і там було наше селфі з часів зйомки S-Class. Я так довго витріщався на те фото, що навіть не почув, як мене гукав Чанбін.

Коли я писав свою весільну клятву, я думав про те, яке місце в моєму житті займаєш ти. Важко було визначитися з цим, бо мені здалося, що ти і є моє життя. Я спробував собі уявити найстрашніше – що тоді, у 2017 році, ти так і не повернувся до нас. Що тобі не дали другого шансу. Що ми дебютували у складі семи учасників, без тебе і Фелікса.

Я спробував собі уявити, як би склалося моє життя тоді. І воно нагадало мені зібраний пазл, якому не вистачало головної, центральної деталі. Картина начебто і зібрана, але вона ніяка без цієї деталі. Її не повісиш на стіну, не покажеш рідним, лише сховаєш кудись і забудеш про неї.

Так і моє життя без тебе. В ньому не буде цього елемента, який би робив це існування справді життям. Ти скажеш, я б тобі знайшов сенс в інших людях. Можливо, почав би стосунки з кимось іншим. Кращим за тебе. Красивішим. Розумнішим. Талановитішим. Я знаю, що ти б сказав так, скільки б я не переконував тебе у тому, що такої людини не існує. 

Ти колись у мене питав, коли я зрозумів, що покохав тебе. Коли мої почуття перейшли від дружби і братерської любові до справжнього кохання. Я засміявся і почав глузувати з того, що в тобі прокинувся романтик, і ти образився. Я покохав тебе тієї миті, коли зрозумів, що можу втратити. В той день, коли тобі вказали на двері і вигнали з шоу. Тоді я вперше відчув, як трусилися мої руки. Не від хвилювань перед виходом на сцену. А від паніки. Тоді мене накрило від паніки через те, що я міг більше ніколи тебе не побачити. І я вперше відчув, що я просто неготовий до цього. Ти ще й плакав тоді, ти не плакав жодного разу, скільки я знав тебе, ти навіть не заплакав, коли прощався з іншими хлопцями. Але, опинившись переді мною, ти вперше заплакав, і я відчув, що я тебе підвів. Скільки б ти не картав себе за це, винен був тільки я. І мене з’їдала провина, з’їдала навіть після того, як вас з Феліксом повернули. Я і досі іноді вважаю, що я міг цьому зарадити, міг це передбачити і не допустити. 

Тоді я і відчув, що я не можу без тебе. Я мав рухатися далі, на той час я мав ще сімох людей, за яких я відповідав, і моя обіцянка, яку я дав тобі – ніколи не зупинятися і рухатися далі – була б марною, якби я опустив руки. Я хотів стати кращим, щоб ти мною пишався. 

І вас повернули. Я ніколи не був відданим католиком, я рідко навідувався до церкви, але тоді мої молитви були почуті, коли ви з Феліксом повернулися. Я знову побачив, що світ має фарби. Що небо блакитне, трава зелена, а піжамні штани Хьонджіна червоні. Я знову відчув смаки, запахи, я знову жив не заради існування, а заради життя. 

Я бачив, як росли всі хлопці. З незграбних підлітків-мрійників вони перетворилися на зірок, кумирів мільйонів, виконавців, на яких рівняються інші. Але в моїх очах найбільше виріс ти. З маленького хлопчика, якого вигнали через погано прочитаний реп, ти перетворився на танцюриста, якого наслідують інші. Ти перетворився на виконавця, який міг сміливо записувати свої кавери та пісні. Ти перетворився на модель, яку одного дня запросять стати послом модного будинку.

Але найважливіше – з мого друга ти перетворився на мого чоловіка, з яким я готовий провести все життя, буде воно коротким чи довгим.

Ти мій найулюбленіший devil bunny.

А я пишаюся тим, що ношу твою обручку і називаю себе твоїм чоловіком.

Нас не зміг розлучити навіть PD-nim, і ніяка смерть нас не розлучить. 

Я кохаю тебе, мій улюблений котячий повелитель, батт-гантер і норовливий кролику.

Завжди твій,

Чанні.»

Мінхо довго сварився на Чана через те, що свій двадцять шостий день народження він зустрів у сльозах і шмарклях, поки читав цей лист, подарований разом зі срібним брелком у вигляді котячої лапи, зліпок для якої Чан брав з лапи справжнього Суні, бо він єдиний, хто дозволив йому використати свою лапу для такого діла. Мінхо довго бурмотів на Чана, що тепер у нього розпухло обличчя і червоні очі. Але йому раптом стало байдуже на привітання і подарунки від інших. 

Бо довгу цілу годину він просидів в обіймах свого чоловіка, аж поки до них у кімнату не влетів безцеремонно Хьонджін і заволав про кульки та торт, який Чанбін ось-ось почне їсти. Мінхо довелося відірватися від чоловіка. 

Але він щасливий. 

Щасливіший, ніж будь-коли раніше.