Лев Сапіга - Законотворець Сучасної Європи

4 квітня виповнилися 465 роковини з дня народження Великого Гетьмана і Канцлера Литовського, дипломата, мислителя, творця видатного ІІІ Статуту ВКЛ Лева Івановича Сапіги.

Нащадок Рюриковичів з раннього дитинства відзначався високим рівнем ерудиції. Вже в 7 років Лев читав твори римських філософів, а у віці 13 років рішенням Великого Князя Миколая Радзивіла відправлений на навчання до Лейпцигського Кальвіністського Університету - найбільш престижного християнського закладу освіти 16 століття.

Після закінчення навчання, Його Королівська Милість Стефан Баторій призначив молодого управлінця на посаду свого секретаря, завдяки якій Лев почав впроваджувати свої політичні ідеали у життя Князівства.

У 1581 році Великий Секретар підготував власноруч написаний проєктний статут Головного Трибуналу ВКЛ - верховного апеляційного виборного суду у Литві. Головним його завданням став розгляд позовів шляхетства, середньої буржуазії до Великого Князя, фактично запобігаючи найвищій мірі народного контролю над унійним монархом - рокошу.

У формуванні Трибуналу Сапіга втілив свої головні осмислення справедливості та милосердя, якими він був захоплений в кальвінізмі. Трибун перетворився на судовий парламент, всяк делегат якого обирався кожним повітом Великого Князівства з імплементацією виборчого цензу, за якого клір та визначна шляхта отримувала у два рази більш захищений голос, ніж буржуа та сільські шляхтичі. Його Верховним Маршалком воєвода був до кінця свого життя, захищаючи непорушність конкуренції народного голосу у справедливості вищої феміди.

Найвищим досягненням перед світовою юридичною справою литвина стало входження у юридичну силу проєкту ІІІ Статуту ВКЛ, який замінив собою Волинський статут. Джерелами Третьої Редакції Верховного Закону були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав. Він став першим законодавчим актом в історії Європи, який чітко розділив владу на три окремі гілки - виконавчу, яка була закріплена за виборним Унійним Князем, законодавчу, прерогативу на яку мав ієрархічно обраний сейм, і судову, якою був наділений всеобраний Верховний Трибунал.

Умисне вбивство та найтяжчі кримінальні злочини каралися найвищою мірою покарання, а за ініціативи Сапіги усе кримінальне та адміністративне законодавство було потужно лібералізовано, відповідно до християноцентричної моралі. З власного кошту автор заплатив за його друк, переклади, розповсюдження та подальше архівне зберігання. Це монументальне склепіння законів в подальшому повпливало на увесь історичний розвиток європейського права.

Лев Іванович до кінця життя відстоював права русинів на братерські свободи у Литвинії. Завдяки жорсткій позиції Сапіги на територіях Київського та Волинського воєводств було заборонено просування програми з закріпачення українських селян, а у статуті Трибуналу литовці змогли відстояти право на рівночинний голос українських шляхтичів зі своїми, заперечивши ультиматуми Польського Сойму.

Військовий бік Гетьмана найкраще виявився у заключних етапах Лівонської Війни. Сапіга особисто командував Облогою Пскову, та своїми силами максимально зупинив московське нашестя у битві при Великих Лугах, давши героїчну відсіч військам Батурліна. Після закінчення війни Великий Князь Стефан І Баторій призначив Лева Івановича головою посольської делегації в Москву, де з державницьких позицій стратегічно переміг тактику Московського Царства, вклавши потужні мирні домовленості на 10 років з подальшим продовженням ще на 20, що допомогло запобігти новому герцю у серці Європи.

Лев Сапіга вів регулярне листування з Папою Римським Климентом VIII, у якому ділився своїми актуальними філософськими нарисами та поглядами на геополітичне становище християнських держав Східної Європи. В одному зі своїх послань до Падре, Сапіга запропонував створити міжнародну коаліцію католицьких і православних держав під егідою Його Світлості задля недопущення розростанню впливу Османської Імперії у Центральноєвропейському Регіоні, на що схвально відреагував очільник Святого Престолу. Починаючи з 1590-их Ватикан за розробленою концепцією Льва Івановича почав підготовку до створення християнського блоку, який мав започаткувати будівництво нової безпекової та економічної архітектури континенту.

Сапіга не полишав боротьбу на дипломатичних фронтах і після укладення постлівонського мирного договору з Московією. У березні 1600 року Канцлер з групою послів знову відвідав Москву, де завдяки своєму таланту зміг за два роки перемовин вкласти угоду "Вічного Миру" з Борисом Годуновим, що завадило вкласти військовий союз між Царем та Шведським Королем, забезпечивши послаблення позицій північного супротивника у війні проти Швеції.

У відносно мирний час Великий Литвин зосередив свої сили над участю у судовій справі Князівства. Ставши Маршалком Головного Трибуналу, віленський писар зайнявся розбудовою органу, який став виявом його юридичного мислення. Згодом, Сапіга був переобраним на цю посаду 4 рази поспіль, а його керівництво увінчалось судовим балансом між сторонами Князів та народної сили.

Однак, теоретичній спадщині шляхтича ми маємо завдячувати не лише у вибудові тогочасної європейської архітектурної безпеки, монументальному внеску у розвиток дуалізму романської та германської правових сімей і континентального судочинства, а й за забезпечення ідеологічної бази грандіозного походу Владислава Вази та Петра Сагайдачного на Москву. З огляду на обрання боярством Владислава ІІ на Московський Стіл, перед литовським канцлером постало завдання у розробці обгрунтування майбутнього завоювання Царства. Лев Сапіга розробив прецікавий політичний проект Речі Посполитої трьох держав: Польщі, ВКЛ та Московії, при чому з тотальним обмеженням політичних прав і свобод останньої в унійному об'єднанні. На території московських боліт мала проходити найактивніша фаза закріпачення населення, а усі бояри мали лишитись права на своє представництво у загальнодержавному Сеймі.

Але повернутись на захист своєї батьківщини Льву Івановичу прийшлось у найтяжчий час, який настигнув Річ Посполиту у 20-их роках 17 століття. Виснажене військо, яке тільки завершило військову кампанію Владислава Вази проти поваленої в розбрат смути Москви, не було здатне дати відсіч активізованому наступу шведів на північ Польської Корони. Канцлер одразу полишив свою посаду, щоб забезпечити пряме керування військами у чині Великого Гетьмана. Аристократ продав усі свої земельні та маєткові володіння, передавши свій повний статок (понад 40 тисяч франків) на забезпечення своєї армії. Під його проводом було проведено більш, ніж 20 битв, які відсунули інтервента на довоєнні позиції. Дії закінчились підписанням Болденмуйського миру, який багатьма політичними фігурами країни розглядався як сепаратні домовленості, хоча увінчали стратегічну перемогу Польщі, оскільки дали 26 років на тотальне перебудування військової стратегії Унії.

На посаді Гетьмана Сапіга виправляв політику свого попередника - Яна Ходкевича. За умов Люблінської Унії, Велике Князівство Литовське зобов'язувалось провести широку полонізацію війська, зокрема - надавати перевагу польському командуванню, перевести усе писарство на польську мову та почати процес демілітаризації литовського війська. За головування армією Яном Королем, найвище мілітарне керівництво ВКЛ було повністю змінене за рахунок призначень виключно польських командувачів, а з часом де-інде фіксували акти насильної католизації вояків. Сапіга, як послідовний захисник православної віри у Союзі, мав на меті відродити усі порядки, які існували в збройних силах за гетьманування князя Костянтина Острозького. Пішовши наперекір положенням не лише Люблінської, а й Кресівської угод, Лев заборонив будь-які прояви полонізації і примусову католизацію, а на всі посади Князівського Штабу були поставлені не варшавські засланці, а лише вихідці з корінних народів ВКЛРЖ - литвини, русини та жемайти. Сапігою було проведено і скасування полонських законів про військове духовенство - замість панівного статусу католицьких капеланів, до забезпечення духовно-релігійних проблем захисників були залученні представники усіх християнських конфесій, парафіяни яких проживали на території Князівства.

Після свого відходу від державних справ, Лев Іванович зайнявся упорядкуванням регістрів Метрики ВКЛ - найвищого архіву державних актів, перші з яких він починав складати ще з часів свого канцлерства у 1594 році. Загалом, на старості років литовський шляхтич зміг зібрати понад чотири тисячі документів, які були підписані в Литві з часів гетьманування Костянтином Острозьким.

Вічний спочинок Державник знайшов 7 липня 1633 року у Вільно, де був з похований з князівськими почестями в Костелі Святого Миколая.

Постать Льва Івановича Сапіги стоїть понад часом. Син своєї Батьківщини, який до кінця життя боровся в усіх сферах за її стратегічний інтерес суто з національних позицій - найяскравіший портрет Державника, яким можна описати Великого Литвина. Захищаючи традиційні цінності, аристократ за походженням та духу ставив понад усе особисті свободи, справедливість, правопорядок та поклик предків, які вважав найвеличнішими цінностями у житті Литовської та Руської націй. Політично-юридична доктрина Лева, як філософа, визначила траєкторію розвитку усіх систем Романо-германської правової сім'ї.

Гетман Сапега заўсёды будзе правадніком для ўсіх украінскіх та ліцьвінскіх дзяржаўнікаў, якія шукаюць шлях да салідарнасці і адбыцца, асоба якога яшчэ будзе ў центре павагі кожнай беларускай хаты.