Легенда про Валькірій

На землях, де розташований сучасний Альдланд, завжди жили сміливі і войовничі люди. В давнину, ще коли Віфнір разом із синами створив К’євер, нордлінги оберігали ці краї від найнебезпечніших почвар, які намагалися проскочити через тонку грань з потойбіччя.

В час кровавого місяця, роздався сильний гуркіт. Суцільна темрява окутала землю. Через незриму грань прорвалися страшні чудовиська.

Конунг Торб’єн Несамовитий разом з найсміливішими воїнами стали на захист К’єверу. Розпочалася кровава бійня. Чудовиська з легкістю розривали воїнів, їх кігті драли металеву кольчугу, як папір.

І тоді на допомогу людству прийшов Бог війни та перемоги – Торгед. Він мчав на великій колісниці, яку на несамовитій швидкості тягли три чорних коні з крилами, як у птахів. Поруч із ним неслися в бій на величезних вовках його улюблені доньки – Валькірії.

Крилаті діви завжди незримо були присутні на полях битви. Вони допомагали здобути обранцям Богів перемогу, супроводжували в Совнгард загиблих героїв.

В цей раз нордлінги вперше вживу побачили доньок Торгеда. Коли вони вклинилися в бій і почали винищувати чудовиськ. Під час битви Торб’єрн і Валькірія Сігрун билися поруч. Вони прикривали один одного від страшних кігтів і пазурів чудовиськ. Нарешті всіх монстрів було винищено.

Тоді Торгерд і його доньки відправилися в Совнгард забравши із собою душі загиблих в бою нордлінгів. Лише Сігрун залишилася поруч із Торб’єрном. Вони стояли посеред поля, і трупів монстрів, але не помічали нічого і нікого навколо себе.

Так крилата діва закохалася в сміливого воїна, а він не міг відвести очей від найулюбленішою доньки Торгерда.

Згодом вони одружилися. І Сігрун народила Торб’єрну багато синів і доньок. Вона була на землі з Торб'єрном доки він не загинув, в доволі зрілому віці, на полі боя. І тоді вони разом увійшли у Совнгард, де на них вже чекали Боги та славетні нордлінгі.

Нащадки Сігрун і Торб'єрна були сміливими воїнами, яких і досі, навіть після Latha domna скальди оспівують в своїх сагах.

Дівчата, яким долею було уготовано стати войовницями мали крила. На яких могли ширяти в потоках вітру. Вони сміливо неслися у бій. З несамовитою люттю винищували чудовиськ і ворогів.

Після зникнення Богів, земні Валькірії втратили свої крила.

Рудоволоса дівчинка, яка з захопленням слухала розповідь сумно вдихнула.

- Як шкода, що валькірії втратили свої крила. Це було б чудово летіти на них у битву. – мрійливо сказала вона.

Жінка з білими незрячими очима посміхнулася.

- Хто зна, хто зна. Може в тебе вони колись і з’являться. Існує пророцтво що коли знову прийде час Кровавого місяця відважна північна діва знову набуде свої крила. Під час Великої битви.