Лебедина пісня

Заборона російського мистецтва лише послаблює Україну

ОВЕН МЕТТЬЮС

Двом найвідомішим артистам балету України загрожує звільнення, «скасування» та можлива мобілізація до армії. Їхній злочин? Вони наважилися станцювати фрагмент «Лебединого озера» російського композитора Петра Чайковського під час європейського турне.

Міністерство культури України розкритикувало виступ Сергія Кривоконя та Наталії Мацак як «просування культурного продукту держави-агресора». Національна опера України скасувала наступний запланований виступ Кривоконя, а також його бронь від призову та дозвіл на виїзд. Якщо танцюрист повернеться на батьківщину, він більше не зможе її покинути. У результаті і Кривоконь, і його дружина, прима-балерина Мацак, опинилися в підвішеному стані: «скасовані» в рідній Україні, попри те, що вони були серед найвидатніших митців, які залишалися в Києві та виступали протягом усієї війни.

З моменту повномасштабного вторгнення Володимира Путіна у 2022 році всі форми російської культури — включно з музикою та літературою — були виключені з репертуарів українських театрів і концертних залів, вилучені з навчальних програм і з полиць шкіл та університетів. «Ми повністю прибрали твори російських композиторів з початку повномасштабного вторгнення», — каже директор Національної опери Петро Чуприна. Виступ Кривоконя та Мацак «порушив [нашу] корпоративну етику та норми, а також колективне рішення не брати участі у виставах російських авторів».

В основі прагнення українських націоналістів скасувати російську культуру та мову лежить фундаментально путінське припущення, що класичні твори літератури та музики, як і сама російська мова, належать Кремлю. Це категорично не так. Путін не є ні господарем, ні навіть спадкоємцем великої художньої традиції Росії.

«Твори Чайковського — це не частина російської культури, це частина світової культури», — каже Мацак, розмовляючи з Австрії, де вона та її чоловік залишилися через скандал. «Це належить і нам також».

Путінський режим, як і радянський до нього, регулярно намагався привласнити шедеври російського мистецтва, щоб побудувати наратив про національну велич. Але морально виваженою відповіддю є не передача права власності на російську культуру Кремлю, а її відбирання. BBC Radio переконливо довело це у 1940 році, коли обрало музику Ріхарда Вагнера як основний компонент своїх програм класичної музики на літо того воєнного року. Коли німецькі бомби падали на Лондон, британці в укриттях слухали Вагнера по радіо. Прихований посил BBC був дуже чітким: «Вагнер не належить вам, пане Гітлере».

Іронічно, але саме «Лебедине озеро» є ідеальним прикладом того, як відомий твір музики та хореографії XIX століття може бути об'єктом двох протилежних наративів. Для радянських телевізійників «Лебедине озеро» було абсолютним символом безпечного, заспокійливого режимного мистецтва — саме тому відео балету крутили по колу під час спроби путчу в серпні 1991 року. Але для російських демократів «Лебедине озеро» стало кодом сутінків старого режиму. «У 1991 році "Лебедине озеро" стало символом падіння Радянської імперії», — каже Мацак. «Можливо, цей балет варто виконувати частіше як нагадування про кінець кожної імперії зла».

Витончена відповідь полягає не в тому, щоб поступитися правом власності на російську культуру Кремлю, а в тому, щоб відібрати її.

На окупованому сході України російська влада очистила бібліотеки від україномовних книг і знесла пам’ятники українським національним героям, таким як поет Тарас Шевченко. Але це навряд чи є аргументом для того, щоб українці робили те саме у відповідь на своєму боці кордону. Обидві спроби знищити та заперечити культуру є однаково варварськими. Український ультранаціоналізм з його бажанням стерти всі сліди спільної культурної спадщини Росії та України — це просто путінізм у дзеркалі.

Націоналістичні протестувальники вимагали прибрати навіть пам’ятники видатним письменникам, народженим у Києві, таким як Михайло Булгаков та Анна Ахматова, на тій підставі, що вони писали російською, а не українською. В Одесі, переважно російськомовному місті, також триває націоналістична кампанія з демонтажу пам’ятника Катерині Великій, засновниці міста, у якої не було ні краплі російської крові. Але наратив про відторгнення та скасування всього російського лише грає на руку Путіну. Припущення, що російськомовні не є справжніми українцями, — це фундаментально путінський світогляд. Він натякає на те, що сотні тисяч російськомовних, які воювали та вмирали за свободу України перед обличчям російської агресії, не є повноцінними членами української нації.

Це не тільки неправильно та огидно, але й глибоко роз’єднує суспільство. Це отрута в корені майбутнього України, оскільки, згідно з власною статистикою українського уряду, вдома російською розмовляють більше ніж половина українських школярів (не враховуючи окуповані території). Дійсно, у лютому минулого року офіційною причиною відмови Верховної Ради додати російську мову до списку захищених мов меншин, передбаченого ЄС, було те, що російська є мовою більшості в Україні. Рада наполягала, що саме українська, як мова меншини, потребує захисту та просування.

Багато країн приймають, кооптують і вбирають частково або повністю мову своїх колишніх колоніальних господарів. США успішно перейняли успадковану англійську культуру та мову і зробили їх власними. Так само зробили Ірландія, Канада, Австралія та Нова Зеландія. Українська російська має власні інтонації, колорит і словниковий запас, як довів блискучий сатирик XIX століття, уродженець України Микола Гоголь.

За своєю суттю, скасування всього російського послаблює Україну та зміцнює режим Путіна. У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії гастролі та візи російських виконавців скасовувалися по всьому світу. Українські виконавці могли б прийти та заповнити цей культурний простір, забираючи російську культуру з рук Кремля в самому прямому сенсі. Але натомість «наші внутрішні чвари та моралізаторство фактично відкривають двері для повернення росіян на світову арену», — каже Мацак. Категорична відмова виступати в будь-якому балеті, створеному росіянами, «закриває українцям доступ до спілкування з європейцями мовою мистецтва, знайомою їм».

«Скасування» Мацак особливо іронічне, тому що головним номером у її європейському турне був новий балет на основі української мелодії 1914 року «Щедрик», відомої як «Carol of the Bells». «Лебедине озеро» посіло друге місце після важливого нового твору сучасної української музики та танцю. Але насправді ані «Щедрик», ані «Лебедине озеро» не належать нації, а тим більше режиму чи лідеру, вони належать усім цивілізованим людям світу.

Джерело: https://spectator.com/article/why-is-ukraine-trying-to-cancel-swan-lake/