Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

Лінгвопрагматичний аналіз іспанськомовного тексту художнього твору Карлоса Руіса Сафона за допомогою актуалізації емотивності. індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у підвищенні прагматичного впливу на адресата.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Сучасна антропологічна спрямованість лінгвістики створює необхідність студіювати емоції, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. У зв'язку з цим підвищується зацікавленість до дослідження категорії емотивності, розширюється спектр вивчення цієї проблеми. Але, незважаючи на те, що проблема емотивності привертає пильну увагу лінгвістів і в кожному з фундаментальних досліджень тексту існує вказівка на важливість студіювання його емотивного аспекту, емотивність залишається одним з найневизначеніших чинників тексту художнього твору. Складність і багатоаспектність феномену текстової емотивності зумовлює існування різноманітних підходів до його вивчення на рівні висловлювання [Піотровська Л.А., 1993], на рівні тексту [Болотнов В.І., 1981; Гладьо С.В., 2000], дослідження реалізації категорії емотивності в різних типах тексту [Філімонова О.Є., 2001] та на комунікативному рівні [Верба Г.Г., 1984; Змієва Т.Є., 1988; Маслова В.А., 1991; Іонова С.В., 1998; Шаховський В.І., 1998]. У межах кожного з підходів відтворюються особисті концепції текстової емотивності, використовується певна термінологія й особливі методи дослідження.
Існування в науці різних підходів, досить часто навіть несумісних поглядів на передмет аналізу свідчить про його недостатнє вивчення. Але загальновизнаним у сучасному мовознавстві є той факт, що дослідження цієї проблеми не може обмежуватися традиційним підходом до вивчення одиниць мови. Сучасна тенденція в лінгвістиці до збільшення одиниць дослідження й розширення предмету студіювання за рахунок залучення значної кількості екстралінгвістичних чинників робить необхідним вивчати емотивні явища у контексті одиниць вищого рівня. Сучасна лінгвістична прагматика, яку розглядають як відношення мовних знаків до їх інтерпретаторів, є інтерактивною, бо прагматичне значення висловлювань залишається незрозумілим поза їхнім семантичним змістом, який залежить від синтаксичної структури. Лінгвістична прагматика - це одна з галузей філології, яка вивчає функціонування і вживання мовних знаків мовленнєвій комунікації у взаємозв'язку з інтерактивністю суб'єктів спілкування, їхніми особливостями, реакцією та ситуацією, що склалася [Шаховський, 1995]. Предметом вивчення лінгвістичної прагматики є аналіз таких аспектів комунікації: за яких обставин, з якою метою, в яких комунікативних ситуаціях здійснюється мовленнєве спілкування; чи досягається при цьому взаєморозуміння, чи ні. У нашій роботі предметом дослідження стали особливості вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів у прагматичному аспекті. Під прагматичними особливостями емотивності в текстах художніх творів ми розуміємо вивчення умов актуалізації мовних властивостей, притаманних емотивності; дослідження можливостей вживання її адресантом і адресатом; характерні культурно-національні риси. Саме ці особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона “Тінь вітру” становлять об'єкт нашого дослідження.
Нашу увагу привертає різноманітність засобів вираження емотивності в іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона використаних з метою реалізації прагматичної настановки й підсилення прагматичного впливу на адресата. Для дослідження обрано іспанськомовний текст художнього твору саме цього автора, тому що, на нашу думку, він видрізняється унікальним, особливим, прихованим емоційно-психічним, оцінним впливом на адресата в поєднанні з національно-культурною специфікою зображуваних реалій, завдяки чому погоджується адресат з оцінкою референтної ситуації, поданої автором.
У нашій роботі здійснюється прагматичний аналіз іспанськомовного тексту художнього творуза допомогою актуалізації емотивності, що, на нашу думку, дозволяє: 1. встановити відношення між адресатом і текстом; 2. дослідити яким чином здійснюється трансформування тексту у людській свідомості і навпаки. Проблема людського розуміння художнього тексту знаходиться в центрі наукових інтересів багатьох українських та іноземних лінгвістів [В.П.Белянін, 1999; О.М.Вольф, 1989; С.В.Гладьо, 2000; В.І.Шаховський, 1995]. Іспанськомовний текст художнього твору, який концентрує в собі множинність відношень, які можна спостерігати як всередині нього, так і за його межами, став невичерпним джерелом досліджень завдяки своїм культурно-психологічним особливостям. Водночас різноманіття підходів, зумовлених специфікою окремих наук, часто призводять до того, що практичне розв'язання проблеми не тільки не просувається вперед, але й, навпаки, значно уповільнюється через неузгодженість дій учених. У зв'язку з цим фактом необхідність об'єднати різних спеціалістів гуманітарного напрямку стає актуальною. Про це свідчать, з одного боку, пріоритетність поліпарадигмального характеру лінгвістичних досліджень, на відміну від монопарадигмального підходу [Е.С.Кубрякова, 1994], з іншого боку, значна актуальність наративної семіотики - напрямку, який відобразив притаманні сучасній науці тенденції до інтеграції суміжних наук.
Підвищення інтересу до емоційної сфери героїв художніх творів з боку філологів, психологів і філософів також цілком виправдано: оскільки ця сфера є в усіх виявах існування людини, вона повинна залишити слід і в мовленні. Людина та її емоції становлять частину об'єктивної дійсності, яка пов'язана з формуванням мовної картини світу: людина як об'єктивний суб'єкт, мова як засіб відображення. Стан своєї свідомості, відчуття, емоції істота розумна відтворює в мові й тексті. Якщо в процесі безпосередньої комунікації емоції виражаються також позамовними чинниками, містики, зокрема мімікою, жестами, то в тексті художньої літератури ці фактори кодуються за допомогою мови.
Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Емоції - невід'ємний складник людської свідомості. Світ емоцій, почуттів концептуалізується в мові й визначає особливості семантичного мовного простору. Специфіка концептів, за якими стоять різноманітні вияви емоційного життя людини привертають увагу дослідників [К.І.Ізард, 1982; А.А.Сілін, 1998; А.Ортоні, 1995]. Зацікавленість учених, які працюють у галузі цілої низки наук, таких як: філософія, фізіологія, психологія та лінгвістика, повністю обґрунтована, оскільки емоції певною мірою виявляються в усіх сферах діяльності людини, у тому числі й у мові. Традиційно емоційний бік мови студіювали в лінгвістиці в межах лексикології та стилістики. Ці дослідження проводилися у трьох основних напрямках: вивчалися слова, які називають емоції, так звана емоційно-експресивна лексика, слова, що виражають емоції, а також стилістичні характеристики слів і словосполучень.
Існування в лінгвістичній літературі численних термінологічних і метафоричних визначень емотивних явищ, а саме: емотивного плану, емотивного забарвлення, чуттєвого фону та емотивного ореолу - робить важким диференціювання досліджуваного феномена і необхідним виявлення уніфікованих характеристик текстової емотивності. Звернення до вивчення не розв'язаних в лінгвістиці питань сутності емоцій у текстах художніх творів зумовлює актуальність цього дослідження. Художній твір починає своє самостійне життя в часі, набуває нових сенсу і змісту від адресата й тому отримує нові можливості для лінгвістичних студій. Комунікативно-прагматичний підхід, реалізований у дослідженні, дозволяє вивчити лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності у творчості Карлоса Руіса Сафона, дає можливості виявити роль різноманітних авторських прийомів у підсиленні прагматичного потенціалу вихідних одиниць. У роботі ми намагаємося розглядати емотивність іспанськомовного тексту художнього твору як один із самостійних аспектів мови.
Мета дослідження - вивчити лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту. Для цього є необхідним вирішити такі завдання:
* уточнити зміст поняття “емотивність”, обґрунтувати належність її до прагматично значущої мовної категорії та виявити прагматичну специфіку;
* розкрити лінгвопрагматичну природу вираження емотивності в тексті художнього твору Карлоса Руіса Сафона;
* виявити особливості актуалізації емотивності як специфічної ознаки тексту художнього твору Карлоса Руіса Сафона, зумовлену характером емоціогенного знання, опредметненого в них;
* дослідити мовні засоби: лексичні, морфологічні, синтаксичні, вживані автором з погляду відображення в них імпліцитної авторської оцінки для створення емотивного ракурсу відповідних текстів художніх творів;
* описати індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у підвищенні прагматичного впливу на адресата;
* виявити прагматичний аспект емотивності в межах змістовно-концептуальної інформації з огляду на адресатність художнього твору.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській іспаністиці розглянуто диференціацію понять емотивного фону, емотивної тональності, емотивного забарвлення; та визначено лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності іспанськомовного тексту художнього твору кризь комплекс названих понять; виявлено функціонально-стильові особливості емотивності; встановлено функції емотивних елементів досліджуваних текстів; досліджено роль авторських прийомів у посиленні й досягненні прагматичного ефекту художньої комунікації, що є найоптимальнішим засобом у збільшенні прагматичного потенціалу емотивно навантажених одиниць для реалізації прагматичного спрямування адресанта. Виявлення функціонально-специфічних рис емотивності дозволяє суттєво доповнити теоретичні набутки про особливості функціонування названої категорії в художньому тексті. Новим в дослідженні є встановлення функцій емотивності тексту з врахуванням специфіки авторської мови К.Р.Сафона і його філософських поглядів.
Досить дискусійним у сучасній лінгвістиці залишається питання про співвідношення раціональної й емоційної інформації в тексті. Думки з цього приводу полярні: від визнання факультативності емоцій у мовленні до твердження про відсутність емоційно нейтральних висловлювань взагалі, оскільки не існує нейтральних станів у людини.
Теоретичне значення цього дослідження пов'язане з певним внеском у поглиблення теорії мови в галузі лінгвістики емоцій, яка включає в себе аспекти співвідношення вербальних засобів вираження емоцій, а також з подальшою розробкою загальних проблем лінгвістичної прагматики, зокрема вивчення лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів. Поглиблення лінгвістичної теорії тексту зумовлено: 1) розкриттям емотивних сигналів тексту, що реалізують його прагматичну функцію; 2) експлікацією техніки розпредметнювального розуміння й виходу на змістовно-підтекстову та змістовно-концептуальну інформацію, що торкається емотивного аспекту тексту; 3) вказівкою місця емотивності з огляду її впливу на процес текстотворення.
Практичне значення дослідження зумовлене тим, що його результати можуть використовуватися в науково-дослідній роботі, а також у процесі викладання курсів стилістики, теорії та практики перекладу, а також спецкурсів з лінгвістики тексту.
Матеріалом дослідження було обрано текст художнього стилю іспанською мовою К.РСафона “Тінь вітру”.
У роботі застосовано комунікативно-діяльнісний підхід, що полягає у вивченні художнього тексту на трьох рівнях: гносеологічному, психологічному та лінгвістичному [О.Г.Баранов, 1993], які співвідносяться з трьома аспектами мови в повній семіотичній парадигмі її аналізу і дозволяють провести комплексне дослідження такого мовного явища як емотивність іспанськомовного художнього тексту. Об'єктом дослідження зумовлена необхідність використання текстових методів: для встановлення емотивних тем і емотивної структури текстів уживаються методи цілісно-текстового та контекстуального аналізів; необхідність розгляду лінгвопрагматичних особливостей емотивності художніх творів потребує застосування методу лінгвопрагматичного аналізу; підчас розгляду емотивних мовних засобів та їх сполучень у художньому тексті використовувався метод дистрибутивний аналіз та описовий метод.
На захист виносяться такі положення:
1. Категорія емотивності як лінгвістичний корелят психологічної категорії емоційності є інтегральним підґрунтям тексту художнього твору К.Р.Сафона. Специфіка її вираження зумовлена культурологічними особливостями письмової мови автора, комунікативними правилами і особливостями менталітету латиноамериканського соціуму та його схильністю до наповнення творів елементами фантастичного.
2. Емотивність у досліджуваних текстах художніх творів виявляється через комплекс понять, які відображають її зміст і форму: емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення. Лінгвопрагматичні особливості емотивного фону й емотивної тональності визначають специфіку емотивного змісту художнього тексту й у сукупності створюють характер емотивного забарвлення.
3. Вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона знаходиться в безпосередньому зв'язку з однією з центральних категорій прагматики - авторською інтенцією. Використання назви твору як одного з провідних емотивних сигналів першоджерела, забезпечує вихід на його змістову множинність, складає загальний емотивний фон художнього тексту й дає можливість автору передати особисте ставлення до інформації, що викладається в художньому тексті.
4. Емотивність у тексті художнього твору К.Р.Сафона має специфічні комунікативні функції: оцінну, афективну та прагматичну, які реалізуються завдяки емоційно-психічному, оцінювальному впливу на адресата з метою переконати його, спонукати до дії, змусити погодитись з авторською оцінкою референтної ситуації.
Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Вступ містить обґрунтування теми дослідження: у ньому визначається актуальність, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, встановлюються мета й завдання, об'єкт і предмет дослідження. Також подано інформацію про матеріал і методи дослідження, про структуру наукової праці.
У розділі І представлено погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на проблеми цієї лінгвістичної галузі, висвітлено проблеми прагматичної лінгвістики розкрито проблеми комунікативно-прагматичного підходу в дослідженні іспанськомовного тексту художнього твору як об'єкту інтерпретації, подано визначення категорії емотивності, змістовно-підтекстової інформації, внутрішньої форми мови, співвіднесеної з поняттям емоційно-безпосереднього особистісного змісту. У процесі текстового аналізу встановлено роль емотивності як засобу інтерпретації змісту тексту художнього твору.Також проаналізовано питання реалізації прагматичного потенціалу емотивності тексту художнього твору К.Р.Сафона.
У розділі ІІ досліджено лінгвопрагматичні особливості вираження емотивності художнього твору на прикладі іспанськомовного художнього твору К.Р.Сафона в лінгвопрагматичному аспекті. Розглянуто прагматичні особливості емотивного фону, емотивної тональності, емотивного забарвлення названих творів, проаналізовано закономірності функціонування категорії емотивності в текстах художніх творів. Особливу увагу приділено специфіці індивідуально-авторського збільшення емотивного напруження з метою підсилення прагматичного ефекту.
У загальних висновках до роботи узагальнено результати проведеного дослідження, уміщено теоретичні і практичні здобутки, що ґрунтуються на аналізі фактичного матеріалу, розгортаються перспективи дослідження.
Розділ І. Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення емотивності у текстах художніх творів
1.1 Поняття емотивності в сучасній лінгвістиці
Емоції людини є особливою, своєрідною формою пізнання і відображення реальності. Емоційна людина виступає одночасно об'єктом і суб'єктом пізнання, тобто емоції пов'язані з потребами людини, що є основою мотивів її діяльності. Емоції людини і механізми їх лінгвістичного забезпечення завжди були предметом наукових досліджень. Багато наук вивчають цей психологічний феномен: психологія, фізіологія, соціологія, філософія, етика, медицина, біохімія, лінгвістика, літературознавство тощо.
Протягом останніх років науковці досягли значних результатів у дослідженні механізмів мовного вираження емоцій людини, що говорить, і мовної номінації, інтерпретації емоцій як об'єктивної сутності того, хто говорить і слухає.
Наукові студії довели існування не окремих почуттів, а емоційної системи, у якій певні елементи не тільки взаємопов'язані динамічними й відносно стабільними відношеннями, але й знаходяться в різних ракурсах авторського бачення світу. Результати соціальних досліджень свідчать, що певні емоції є універсальним, загальнолюдським феноменом. Кодування та декодування низки експресивно забарвлених виразів однакові для людей усього світу, незалежно від їхньої культури, мови або освітнього рівня, проте соціокультурні чинники відіграють важливу роль у визначенні конкретних емоцій. Тому, можна доводити твердження про вплив національного, соціального, культурного середовища на характер експресії почуттів, адже у певному колі є свої стереотипи їх вираження, які властиві відповідним культурно-соціальним групам і добре ними усвідомлюються.
Зацікавлення емоційною сферою людини передусім зумовлене увагою до антропоцентричного напрямку в сучасній науці, що дозволяє вивчати особу як цілісну систему. Емоції - складний феномен із нейрофізіологічним та феноменологічним аспектами. Вони можуть по-різному впливати на людей. Це виявляється, зокрема, в тому, що ті ж самі об'єкти можуть викликати різні почуття не лише в різних людей, а навіть у тієї ж самої людини в різні моменти життя. Емоції належать до ідеальних об'єктів, тому в мові їх передають через знаки, виражають широким спектром мовних засобів всіх рівнів мовної системи. Емоційність можна передавати лексичними значеннями слів, які називають емоційними, оскільки виражають власне почуття. Емоційно-прагматичний зміст складає особливу частину значення слова - емоціонал семантики. Емотивність актуалізується через емотивно навантажені текстові компоненти, що втілюють емоційні інтенції автора й моделюють імовірні емоції адресата, пов'язані зі сприйняттям та інтерпретацією текстової дійсності [24]. В нашому дослідженні відштовхуючись від того, що письмовий художній твір відтворює всі вияви почуттєвих станів людини, як один із всюдипроникних аспектів людського досвіду. Емоції торкаються і форми, і змісту твору, виражаються в мові його персонажів, у власній позиції автора, у виборі теми твору й у формах його структурної будови [38, с. 316].
Здатність тексту хвилювати, впливати, спонукати до переживання змісту завжди визнавалися як його іманентна властивість. У мові категорія емоційності трансформується в категорію емотивності, яка відображає систему емоційних характеристик мовної особистості (її емоційні стани й ставлення до оточення та довкілля) і робить можливим існування емоційної комунікації. Емотивність часто ототожнюють з оцінкою, розглядають у складі одного з планів тексту. Під емотивністю в цій роботі розуміємо підкатегорію інформативності, яка виявляється в емоційному зарядженні модулів дискурсу та компонентів тексту [47].
Для розмежування цих понять у нашій роботі оцінка визначена як мікрокомпонент конотації, що несе інформацію, об'єктивно-суб'єктивну чи суб'єктивно-об'єктивну, про ставлення людини до об'єкта [32, с.165]. Суб'єктивність оцінки виражена в позитивному чи негативному ставленні суб'єкта оцінки до об'єкта, а об'єктивність орієнтована на притаманні об'єкту властивості, на підставі яких його оцінюють. Якщо оцінка ґрунтується на опозиції “добре/погано”, то емотивність на опозиції - “схвалення/засудження” [1, с. 26]. Але емоційний та оцінний компоненти в структурі конототивного значення тісно поєднані, як емоція та оцінка на позамовному рівні. Включення емотивності до складів інших планів тексту, на наш погляд, невиправдано розширює або звужує емотивність узагалі.
Як мовний феномен категорія емотивності обов'язково відтворює властивості мови як частини цілісної концептуальної системи, тобто вона є одночасно полем безперервних і перервних точок. Такими перервними точками категорії, що досліджується, виступають актуальні емотиви - емотивне значення й емотивна конотація. Емотивний потенціал належить до безперервного поля. Його цінність зумовлена тим, що саме емотивний потенціал слова забезпечує можливість виходу на внутрішню форму мови, стимулює акт самосвідомості особистості. На відміну від актуальних емотивів, які мають характер готового знання, оскільки експліцитно демонструють емотивну оцінку й впізнаються без попередньої переробки у концептуальній системі мовної особистості, віртуальні емотиви (емотивний потенціал) беруть участь в конструюванні нових елементів концептуальної системи й формують готовність суб'єкта інтерпретації до опанування колективного характеру свого “Я”.
Процес комунікації передбачає наявність відправника інформації та її отримувача. Будь-який комунікативний процес складається з декількох окремих фаз:
комунікативний адресант - повідомлення - кодування - образ - адресат - сприйняття - образ - декодування - інтерпретація - усвідомлення - зворотний зв'язок.
У системі адресант - адресат, окрім двох основних компонентів, існує також певна кількість елементів, які є похідними від них. Таким чином, з'являється поняття квазісуб'єкт, одним з типів якого є художній образ. Необхідно підкреслити його специфічні риси, зокрема чуттєвий характер, емоційну виразність. Специфіка художнього образу як суб'єкта комунікації полягає в тому, що він є результатом свідомої творчої діяльності уяви автора тексту художнього твору. В основі комунікативної системи знаходиться художній образ, тобто художня комунікація. До комунікативної ситуації належать автор твору і адресат, з наборами близьких за структурою кодів або естетичних моделей, які існують у їхній свідомості, текст художнього твору й оточення, а саме культурні цінності, світ природи тощо, до того ж роль адресата не зводиться до механічного декодування, а сприйняття ним твору викликає загальну реакцію. Загальне оточення впливає на адресанта й адресата, зумовлює спільність їхніх естетичних моделей, змісту, потрібності в комунікації.
На наш погляд, необхідно виділити особливу рису художньої комунікації - індивідуальне сприйняття адресатом тексту художнього твору. Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття до дійсності - естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття до дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто, художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів [40, с. 98] і являють собою результат трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість.
Дослідники ж, аналізуючи зміст художнього тексту, завжди говорять про особу автора, про умови створення твору та його сприйняття адресатом. У цьому аспекті зауваження М.М.Бахтіна про те, що цілий твір є вираженням автора, цілком справедливе [10].
Текст художнього твору, окрім естетично узагальненої і відтвореної дійсності, репрезентує особистість автора: його пристрасть у виборі предмета відображення, його суб'єктивні оцінки, життєві принципи, тобто “живі” почуття й емоції автора та їхню спрямованість на адресата. Основною прагматичною метою автора є намагання проектувати свідомість адресата через мовленнєвий простір твору. Тому художній текст відтворює авторське ставлення до реальних подій об'єктивної дійсності, яке він передає через експресивність, емотивність та оцінку, закладену в семантичну структуру слова [23, с. 42]. Для автора зміст тексту є одночасно і об'єктом зображення, і об'єктом співчуття. Таким чином, емотивність художнього тексту являє собою складне переплетіння зображених і реальних емоцій.
Художній текст будується відповідно до законів асоціативно-образного мислення, життєвий матеріал у ньому перетворюється в своєрідний маленький всесвіт, який побачив певний автор. Тому в художньому тексті, крім зображених картин, завжди буде присутній підтекстовий, інтерпретаційний функціональний план.
Характери, створені автором, є елементами особливого типу квазіповідомлення, партнером якого виступає сам адресант, з яким адресат вступає в уявний діалог. Художня комунікація - вільне і активне міркування адресата, завдяки своїй особливій функції впливу вона спрямовується адресантом в необхідний для нього напрям. У структурі комунікації є два невід'ємних елемента - адресант і адресат. Важливим елементом також є форма тексту художнього твору, яка визначає структуру комунікативної системи. Отже, комунікативну систему тексту художнього твору можна представити таким чином: форма тексту художнього твору: художній образ-код - адресант, його сприйняття, задумка - реалізація задуму, його кодування - тест художнього твору-код; адресат: текст художнього твору, код - сприйняття - усвідомлення, співчуття, декодування - художній образ.
Зі схеми, наведеної вище, можна побачити, що у центрі комунікативного кола знаходиться текст художнього твору, а художній образ - відправна й кінцева точка відліку. Таким чином, художня комунікація є замкненою і в той же час безкінцевою. Її специфіка полягає в тому, що, на відміну від міжособистісної, художню комунікацію не можливо визначити як успішну або невдалу, бо інтерпретації адресата можуть не збігатися з трактуванням тексту художнього твору самим адресантом, але цінність художнього твору від цього не змінюється. Одна з важливих функцій художнього твору - функція емоційної розрядки. Естетичні хвилювання: радість, сум, співчуття, які відчуває адресат під час читання твору, сприяє емоційному піднесенню і має в собі певний емоційний заряд. Тому вивчення тексту художнього твору з боку його емотивності, на нашу думку, - значний внесок в розробку проблеми комунікації емоцій.
У співвідношенні з фактуальною, підтекстовою та концептуальною сторонами інформації актуальні емотиви представлені місткістю змістовно-фактуальної інформації (ЗФІ), яка являє собою чуттєвий досвід об'єкта творчості, а віртуальні - змістовно-підтекстовою інформацією (ЗПІ) [21, с. 29]. Оскільки актуалізація обох типів інформації здійснюється в концептуальній системі суб'єкта інтерпретації, концептуальна інформація виступає в єдності понять, представлених у тексті художнього твору й чуттєвого досвіду суб'єкта інтерпретації. Таким чином, емотивність дозволяє вербально опредметнювати почуття суб'єкта творчості, внаслідок чого іспанськомовний художній текст стає джерелом появи емоційних переживань суб'єкта інтерпретації.
Емотивність тексту вивчають у двох аспектах: семасіологічному, (коли вона трактується як мовна категорія), і комунікативно-прагматичному, завдяки чому стає можливим перенесення уваги дослідника з проблеми мовного визначення емоцій на особливості діяльнісного вияву мовної системи й аналіз цілого тексту, що дозволяє надати емотивності статусу текстової категорії. У нашій роботі ми будемо спиратися на другий напрям, тобто комунікативно-прагматичний.
Студіювання текстової емотивності пов'язане передусім з вивченням засобів її вираження, згідно з яким категорія емотивності в художньому тексті повинна розглядатися як єдність лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників.
Аналізуючи проблему текстової емотивності, дослідники, зазвичай, акцентують увагу на одному з її численних аспектів. Вона розглядається як стилістична категорія [36], як різновид модальності тексту [4], як один з аспектів семантики тексту [45]. Сучасна текстолінгвістика, таку розширює сферу дослідження тексту й включає його до більш “просторого” комунікативно-діяльнісного контектсту, комплексно вивчає мовні явища в поєднанні з різними аспектами.
Комунікативно-діяльнісний підхід, який ми використовуємо у нашому дослідженні, було запропановано професором О.Г.Барановим. Його розуміють як методологічний принцип розгляду мовних явищ на трьох взаємодоповнювальних абстрактних рівнях: гносеологічному, психологічному та лінгвістичному [7, с. 6-7]. Перші два рівні пов'язані зі змістовою стороною тексту, а лінгвістичний характеризує його план вираження. Це співвідношення є цілком закономірним у мовознавстві. За словами У.Л.Чейфа, те, що об'єднується в понятті змісту, завжди розкривається при детальнішому розгляді як дещо різноманітне, а вираз, навпаки, являє собою процес “лінеаризації”, за допомогою якого багатомірні семантичні структури перетворюються в одномірні [48, с. 40-41].
Можливість виділення різних рівнів або “планів” змісту тексту пов'язана з уявленням тексту як багатомірного змістового простору й визнається практично всіма дослідниками. Наприклад, А.М. Шахнарович пише про існування щонайменше двох рівнів тексту - когнітивного і комунікативного [46, с. 65]. Т.А.Ван Дейк у прагмалінгвістичних дослідженнях виділяє прагматичний і семантичний рівні [25].
Треба враховувати, що емоції можуть виявитися на двох змістових рівнях (як об'єкт і як засіб відображення) і знаходити своє вираження за допомогою мовних засобів, використаних у тексті художнього твору. Якщо дотримуватися цього принципу, то в процесі вивчення емотивності ми повинні дослідити всі вияви емоційного у творі, зокрема емоційний об'єкт відображення, емоційне відображення, засіб вираження емоцій. В цій роботі для розмежування видів емотивності ми пропонуємо вживати такі терміни: емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення тексту художнього твору [9]. Перші два поняття визначають емотивні явища, які властиві плану змісту тексту, а емотивне забарвлення характеризує план його вираження. Під емотивним фоном ми розуміємо емотивність когнітивного (гносеологічного) рівня тексту, яка складається із однієї або декількох емотивних тем (емотем). В дослідженні емотивний фон представлений набором емотем, які складають емотеми, які будуються на: знанні прецедентних емоційних ситуацій; на експлікації емоційних станів; на категорії не норми [12, с. 18]. Під емотивною тональністю в цьому дослідженні розуміється емотивність комунікативного рівню тексту, яка розглядається з точки зору домінування одного з прагматичних завдань: емоційного самовираження, емоційної оцінки або емоційного впливу. Особливості емотивного змісту певного тек
Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Критерии Эссе По Обществу
Курсовая работа: Анализ внешней среды транспортной отрасли Хабаровского края. Скачать бесплатно и без регистрации
Брожение Реферат Заключение
Сочинение На Тему Образ Пугачева В Романе
Дипломная работа: Художественное начало и действенность фельетона. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение Чтобы Я Изменил В Образовании
Эссе по теме Экология и устойчивое развитие
Реферат: Невербальные средства общения. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Сущность гражданско-правовой ответственности
Дипломная Работа На Тему Состояние Установок Толерантного Поведения У Современного Подростка
Реферат: психология
Реферат: Особенности антикризисного регулирования в экономически развитых странах
Дипломная работа: Депозитная политика коммерческого банка на примере ОАО "Банк Петровский"
Реферат: Численная модель эволюции плавающих на сферической мантии и взаимодействующих континентов
Причины Возникновения Организации Эссе
Решение Контрольные И Проверочные Работы
Курсовая работа по теме Денежная система Республики Беларусь
Курсовая работа по теме Тепловой расчёт двигателя внутреннего сгорания ВАЗ 2103
Дипломная работа по теме Совершенствование системы финансового планирования на предприятии ОАО 'Нефтекамскшина'
Курсовая работа по теме Становление и совершенствование концепции правового государства, его понятие и основные черты
Ксенобиотики - Биология и естествознание реферат
Обробка двовимірних сейсмічних матеріалів на площі Керченсько-Феодосійська - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа
Возобновляемые природные ресурсы - География и экономическая география презентация