Курсовая работа: Сигові риби

⚡ 👉🏻👉🏻👉🏻 ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХХХХХХ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

В роботі використовувалось сім джерел інформації, включаючи матеріали мережі Інтернет. Робота складається з 11 розділів, в яких описані 11 підвидів сигових риб, таких як:
2. Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus)
3. Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis)
4. Сиг прохідний (Coregonus lavaretus)
5. Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus)
6. Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus)
7. Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian)
8. Чир, або Щокур (Coregonus nasus)
9. Муксун (Coregonus muksun (Pallas))
10. Пелядь (сирок) (Coregonus peled)Тугун (Coregonus tugun)
Розділи мають відповідні ілюстрації риб, окрім сига-валька. Всього в роботі є 10 ілюстрацій перерахованих вище риб.
2. Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus) 9
3. Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis) 10
4. Сиг прохідний (Coregonus lavaretus) 11
5. Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus) 13
6. Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus) 14
7. Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian) 14
8. Чир, або Щокур (Coregonus nasus) 16
9. Муксун (Coregonus muksun (Pallas)) 17
10. Пелядь (сирок) (Coregonus peled) 18
Сиги вод СНД відносяться до двох видів: ряпушки і власне сиги, кожен з безліччю форм. По екології всіх сигів підрозділяють на прохідних, озерно-річкових і озерних. Перші нагулюються в морі або в озері, звідки йдуть на нерест високо вгору по річці: це прохідний балтійський сиг, волховський сиг, або сиголов, невська ряпушка. Озерно-річкові сиги живуть в озері, а на нерест підіймаються в річки, але не високо, іноді нерестяться в передгирлових ділянках в озері; такого типу сиги є в Ладозі, Онезькому озері і багатьох озерах Карелії. Озерні сиги постійно живуть і розмножуються в озерах: це чудський сиг Псков-чудського озера, сиг-лудога, темний сиг, валаамка, рипус Ладозького і Онезького озер, а також ряпушка цих і багатьох інших озер Росії.
Забарвлення сигів менш строкате, ніж у лососів: тіло покриває крупна срібляста луска без яскравих кольорових плям. Шлюбний наряд теж скромний; лише у самців, дуже рідко у самок, деяких сигів на лусці і голові розвиваються гребінчасті і горбкуваті вирости. Всі сиги забарвлені майже однаково: у них сріблясто-білі боки, сіра з синюватим, зеленуватим або оливково-бурим відтінком спинка, молочно-біле або злегка сірувате черевце і сірі плавники. Інтенсивність забарвлення у різних сигів різна. Яких-небудь плям на тілі або плавниках у них немає. Така особливість забарвлення сигів знайшла точне віддзеркалення в їх англійській назві - white fish - “біла риба”.
Сиги (білорибиці або нельми) мабуть, найчисленніший, наймінливіший і самий невивчений рід. До нього відносяться риби з дещо стислим з боків тілом і з порівняно маленьким ротом. Нерідко верхня щелепа буває коротшою нижньої, в таких випадках рот дивиться вгору. Сиги з таким верхнім ротом харчуються планктоном, в основному дрібними ракоподібними, що мешкають в товщі води. Іноді щелепи однакової довжини - такий рот називається кінцевим, оскільки розташований на кінці рила. Голова сига з кінцевим ротом нагадує голову оселедця, тому їх часто в народі називають оселедцями, але наявність жирового плавника відразу видає в них лососевих. У сигів, які харчуються організмами, що мешкають на дні, рот нижній - верхня щелепа значно довша за нижню щелепу.
Сиги розмножуються восени, нерестяться звичайно з кінця вересня до листопаду: у різних форм сигів терміни ікрометання можуть бути різними. Ікру сиги відкладають на грубозернистий пісок або кам'янисті ділянки дна поблизу берегів на невеликих глибинах. Ікринки сигів дрібні, жовті і в ґрунт самкою не зариваються.
Не дивлячись на те, що жирне і смачне м'ясо сигів відвіку високо цінується людиною, і вони є об'єктами інтенсивного промислу, дотепер неясно, скільки видів і форм сигів мешкає в наших озерах і річках. Причина полягає в їх надзвичайній навіть для сімейства лососевих мінливості. Практично сигів будь-якого озера можна виділити в особливі форми по особливостях будови, темпам росту і живлення та іншим сторонам способів життя. Так, в 1932 р. розрізняли в одному виді сигів 20 форм; у 1948 р. цих форм налічували вже 57, а тільки для озер Карелії вказували 43 форми! Американські іхтіологи також описали безліч видів сигів в водоймищах США і Канади. На щастя, цей період вже кінчається. Так, сигів з озер Швейцарії, де налічували їх більше десятка, звели в один вид, та ж переоцінка йде і у нас, і в Америці.
Хоча сиги відноситься до одного біологічного виду, вони утворюють велику кількість форм і різновидів, що розрізняються як морфологічними особливостями, так і способом життя.
За основу морфологічних особливостей звичайно беруть кількість зябрових тичинок на першій зябровій дузі. По цій ознаці сигів розділяють на три групи: малотичинкові (до 30 тичинок), средньотичинкові (30-40 тичинок) і багатотичинкові (більше 40 тичинок). Кожна з них по екологічних особливостях (місцям нересту), у свою чергу, ділиться на прохідні і озерні форми.
Виявлено декілька різновидів озерних і прохідних сигів, що звичайно мають місцеві назви. Так, в Онежському озері розрізняють дев'ять основних різновидів сига - шуйський, водлінський, сунський, лудога, ямний і ін. Це число може бути збільшене, якщо враховувати екологічні форми, властиві кожній крупній затоці. Сім різновидів сигів, прив'язаних до певних районів, налічують в Ладозькому озері - вуоксинський, ладозький чорний, ямний, або валаамка, лудога, волховський, свірськиї. ладозький озерний. По одній або по декілька різновидів сигів знайдено і в багатьох інших, менш крупних озерах СНД.
Майже всі сиги наших водоймищ - риби прісноводі. Лише сиг-пиж’ян живе в прибережних опріснених морських водах. У Білому морі це крупна (до 2 кг) форма прохідних малотичинкових сигів, що заходить для розмноження в багато біломорських річок.
Лудога - форма холодолюбива. З прогріванням температури води до 16-18° цей сиг покидає луди і опускається на ями. Восени, з похолоданням води до 2-3°, лудога підходить до прибережної смуги озер, де нереститься (також на лудах), при цьому інтенсивно поїдає як власну ікру, так і ікру ряпушки на її нерестовищах. Лудога - сиг порівняно дрібний, звичний його розмір не перевищує 40-45 см, а маса -800 гр.
У Ладозькому і Онезькому озерах мешкає і сиг ямний, іменований в Ладозькому озері «валаамкою», а в Онезькому -«зобатим». Це одна з найкрупніших форм сигів: середня маса 0,8-1 кг при довжині 40-50 см, але зустрічаються екземпляри масою до 2 кг. Ямний сиг - сама глибоководна форма сигів Ладозького і Онезького озер. Він тримається на глибинах до 150 м, віддає перевагу мулистим ґрунтам, де харчується різними донними організмами, на глибинах (кам'янистих кряжах) відбувається ікрометання. У Ладозькому і Онезькому озерах виділяють і інші форми озерного сига, відмінні морфологічними особливостями, розмірно-ваговими показниками, а також прихильністю до певних районів водоймища.
Серед прохідних озерно-річкових сигів зустрічається не менша кількість форм, відмінних морфологічними і біологічними особливостями, ніж серед озерних сигів. При цьому в крупних водоймищах звичайно виявляється і більша кількість таких форм і різновидів. Так, в Пяозері відомі чотири форми прохідного сига: лехтисиг-середньо-розмірний (маса близько 500 г) сиг, перший в порівнянні з іншими прохідними сигами що йде на нерест в річки; кутчері - дрібний (середня маса близько 300 г), повільноростучий сиг, що розмножується майже у всіх притоках Пяозера, йде на нерест після лехтисигу (з перших чисел жовтня і до льодоставу); кукконені - найменший з пяозерських сигів (середня маса близько 150 г), останнім що підіймається на нерест (з листопаду і до льодоставу). Раніше в Пяозері зустрічалася ще одна форма прохідного сига - суурі-сиг, найкрупнішого сига даного водоймища (масою до 2 кг, а деяких особин навіть до 3-4 кг), цей сиг відрізнявся літньою нерестовою міграцією (у річку Соф’янгу). Через нечисленність зведення по його біології дуже мізерні В Сегозері серед прохідних сигів розрізняють три форми: нешко - дрібний (середня маса 180 г) сиг з ранньоосіннім (вересневим) нерестовим ходом (у річку Сону); муштасиг - середній за розміром (середня маса 400 г) сиг з осіннім (вересень-жовтень) ходом (у річки Лужма, Сона); пилон - дуже дрібний (середня маса 60-80 г) сегозерський сиг з пізньоосіннім нерестовим ходом (у струмок Пінема).
Прохідні сиги Онезького і Ладозького озер звичайно розділяються на окремі нерестові стада, назви яких визначаються найменуванням річки, що служить місцем розмноження відповідного стада. Так. у Онезькому озері розрізняють три стада прохідних сигів - шуйське, найчисленніше в даний час; водлінське (шальське) і сунське - украй нечисленне і непромислове, хоча в колишні часи улови перевищували 30 т.
Більшість сигів відноситься до риб з середньою тривалістю життя до 8-12 років, лише небагато форм (шуйській, ямний, рантасийка) - довгожителі (граничний вік 18-20 років). Якнайменшою тривалістю життя відрізняється багатотичинковий озерний сиг з Сямозера - він живе всього 6 років, а статевозрілим стає вже у віці 2-3 року. Більшість інших сигів дозріває у віці 4-6 років.
Нерест більшості сигів приходиться на осінь (жовтень-листопад), деякі форми (валаам, ладозький чорний, килоне) метають ікру вже на початку зими (грудень).
Сиг - цінна промислова риба північних водоймищ. Чималою популярністю користується сиг і в любительському рибальстві - на початку весни (березень-квітень) риболови-любителі охоче виїжджають на підлідний лов сига на зимові блешні.
Сиг-вальок, або коник, разом з деякими сигами, що мають циркумполярне розповсюдження, живуть, окрім вод Росії і у водоймищах Аляски і Північної Канади, в Північній Америці є і свої специфічні види, що відносяться до особливого підроду Prosopium.
Тіло валька округле, в поперечному перетині валькувате, за що він і одержав свою назву. У памолоді на боках і спині виразні темні плями. Вальок досягає 42 см в довжину. Мешкає в річках Сибіру, від правих приток Єнісею до Колими.
Американський вальок (суlindraceus quadrilateralis), відмінний меншим числом луски в бічній лінії і зябрових тичинок, мешкає і у нас в річках, що впадають в Охотське (Пенжіна, Кухтуй, Охота) і Берингові моря (Анадир, річки Коряцької землі). Американський вальок дуже широко — від Аляски до Великих озер і Нової Англії — поширений на американському континенті.
Промислове значення валька незначне.
Американський вальок під час нересту кети може поїдати її ікру, як це роблять гольці, льонок і інші прісноводі риби.
Сиг уссурійський мешкає в нижній і середній течії Амура, в Зеє, Уссурі, озері Ханка, Амурському лимані і озерах Сахаліну. У нього рот, як і у пеляді, кінцевий, верхня щелепа ледве видається над нижньою щелепою, зябрових тичинок від 25 до 30. Уссурійський сиг не уникає солоної води, але віддає перевагу холодним озерам і притокам. Довжина його рідко досягає 50 см. Харчується уссурійський сиг дрібною рибою і личинками водних комах. У Амурі - один з важливих об'єктів промислу.
Сиг прохідний відрізняється особливо сильною мінливістю. Цей вид має на безліч форм, схожих тільки по нижньому положенню рота і більшої, ніж у чира, голові з менш горбатим рилом. Число зябрових тичинок може змінюватися від 15 до 60, вони можуть бути гладкими або зазубленими; тіло буває високе або низьке, подовжене.
Ці сиги можуть бути прохідними, річковими і озерними, крупними і дрібними, можуть харчуватися донними планктонними організмами і бути хижаками. Не дивно, що було описано безліч форм сига, часто без достатнього обґрунтування. Останнім часом все більшого розповсюдження набуває думку, що є один вид lavaretus, прохідний, поширений циркумполярно — від побережжя Мурманська до Аляски і півночі Канади (американського сига, мабуть, тотожного цьому виду, виділяли у вигляд clupeaformis — сельдеподібний сиг).
Сиг надзвичайно легко утворює житлові озернорічні і озерні форми, чисельність яких набагато більша, ніж чисельність прохідного, і поширені вони набагато ширше, доходячи на південь до озер Швейцарії. Ділити цей вид, мабуть, недоцільно, оскільки більшість форм надзвичайно легко переходить одна в одну. Скрізь, де мешкає сиг, він ділиться на дві форми, що часто мешкають сумісно. Це малотичинкова форма (зябрових тичинок до 30), що харчується бентосом і дрібною рибою, і багатотичинкова (зябрових тичинок більше 30), споживаюча в основному планктон. Дві ці форми знайдені в озерах Кольського півострова, у Фінляндії, Скандинавії і Швейцарії. Кожна з них бере початок від відповідних багатотичинкової і малотичинкової форм прохідного сига. Багатотичинкова і малотичинкова форми, ймовірно, не можуть переходити одна в одну. Про це свідчить досвід, проведений рибоводами, що переселили з Чудського озера в озеро Севан багатотичинкового прохідного сига і малотичинкового сига-лудогу. На новому місці у першої форми число зябрових тичинок скоротилося від 39 до 36, а у другої зросло від 23—24 до 25—26. Це пояснюється тим, що форми, що раніше харчувалися різною їжею, в Севані стали споживати один і той же об'єкт — бокоплавів; проте, малотичинковий сиг не став багатотичинковим, і навпаки.
Численні форми прісноводих сигів Європи походять від прохідних сигів, що нагулюються в Балтійському і Північному морях. Малотичинкова форма йде до Неви, Даугави, Німану, Вісли, а також річок Данії, Швеції і Фінляндії. Схожий спосіб життя веде багатотичинкова форма (сиг Палласа). В даний час чисельність прохідних сигів нікчемна, і промислового значення вони, на відміну від озерних, не мають. Ряд форм описаний для Ладозького і Онезького озер. Особливо цікавий сиг-валаамка, або кряжовий (ямний) сиг. Він мешкає в Ладозькому озері на глибинах більше 50 м, так що, коли його витягують на поверхню, живіт його роздувається. Такі ж глибоководні форми відомі з глибоких озер Швейцарії. Сигів озер Північного Заходу неодноразово перевозили на стадії ікри або малька в інші водоймища (оз. Севан, Тургояк, Синара і ін.). У ряді випадків пересадки були дуже успішними. Чудського сига успішно перевезли в Японію.
Ознаки:
залежно від популяції має більш менш струнке оселедцеподібне тіло з маленькою головою і гострим або нависаючим над ротом рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Розріз рота досягає вертикалі переднього краю ока, рот залежно від популяції кінцевий або нижній. На першій зябровій дузі 25-39 (звично 30-34) довгих тісно розташованих тичинок.
Забарвлення:
спина синювато-зелена або темно-зелена, боки і черевце від білого кольору до сріблястого.
Довжина:
карликові форми в бідних кормом озерах 10-20 см, середня довжина 30-50 см, макс. до 60см.
Ареал:
Британські о-ва, альпійські і передальпійські озера, прибалтійський регіон, побережжя від Скандинавії і півночі Росії до Сибіру.
Спосіб життя:
напівпрохідні форми (напр., в Балтійському морі) йдуть на нерест в затоки або в гирла річок. Періоди нересту в різних регіонах різні, але частіше з вересня по грудень. Мешканці озер також можуть йти на нерестовища в річки, а сиги Боденського озера, наприклад, нерестяться на глибинах, звично з середини грудня. У сибірських річках водяться непрохідні карликові форми цього вигляду. Живлення: у озерах переважно планктонні ракоподібні, плаваючі личинки і лялечки комах, мальки і ікра риб, в дрібних озерах і річках також донна живність.
Ознаки:
залежно від популяції більш менш витягнуте оселедцеподібне тіло, маленька голова і тупе, або нависаюче над ротом рило. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока. На першій зябровій дузі 35-44 (частіший ок. 40) довгих тичинок.
Забарвлення:
спина від сіро-голубого кольору до оливково-зеленого, боки і черевце сріблясті з голубим або червонуватим відливом. Рило (особливо у форм з типовим "сиговим носом") від темно-синього кольору до чорнуватого. Довжина: 25-40 см, макс. до 50 см. У альпійському регіоні до 32 см.
Ареал:
від Аляски через Сибір до північної Європи; Британські о-ва, південна частина Північного моря, озера в басейні Балтійського моря, озера альпійського і передальпійського регіону.
Спосіб життя:
типовими представниками цих форм є прохідні, наприклад "північноморський сиг", який раніше великими косяками підіймався за течією Рейну і Ельби, сьогодні ж майже повністю зник. Непрохідні форми, наприклад "благородна ряпушка" з басейнів Одеру і Варти, розлучаються сьогодні штучно. Аналогічним шляхом з'явилася і "змішана популяція" сигів в передальпійських озерах (чому сприяє поліпшення екологічної обстановки озер).
Ознаки:
струнке оселедцеподібне тіло (у глибоководної форми роздувається черевце, коли рибу витягують на поверхню) і маленька конусоподібна голова з гострим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих; бічна лінія повна. Великі очі. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока, верхня щелепа відносно вузька і довга. На першій зябровій дузі 15-29 (частіше 20) коротких тичинок.
Забарвлення:
спина від голубувато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце сріблясто-блискучі. Довжина: 15-35 см (Альпи), макс. 50 см.
Ареал:
Аляска, Сибір до північних районів Росії, північ Фінляндії і північ Норвегії; на Балтиці в центральній Швеції і польському побережжі; у Альпах в Женевському озері, озері Тунське ("малий сиг"), в Боденському, Аммер і Хим.
Спосіб життя:
у північних регіонах представники цих форм є прохідними рибами, що йдуть на нерест вгору за течією річок; у південних регіонах вони непрохідні мешканці річок і озер; у альпійських озерах вони глибоководні і в осінні місяці підіймаються на нерест у вищі шари води. Періоди ікрометання в різних регіонах різні, часто вже влітку, але звично з вересня по січень. Розвиток мальків також за-вісит від умов. Статева зрілість на 3-4-у році життя. Живлення: дрібна донна живність, рідкий планктон.
Ознаки:
злегка приземисте оселедцеподібне тіло з дуже маленькою конусоподібною головою і тупим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих риб, бічна лінія повна. Жировий плавник між спинним і глибоко вирізаним хвостовим плавниками. Вузький рот ледве доходить до вертикалі переднього краю ока, положення рота нижнє. Верхня щелепа широка і коротка. На першій зябровій дузі 20-29 (звичне ок. 24) коротких тичинок. Забарвлення: спина від ясно-синювато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце від білого до сріблястого. Довжина: 50-60 см (Альпи), макс. до 86 см (Сибір).
Ареал:
у низовьях річок і в озерах від Сибіру до біломорського басейну; у Балтійському морі, у великих глибоких озерах Швеції, сівши. Німеччині, Польщі, на північному заході Росії; у численних альпійських і передальпійських озерах Швейцарії, в Австрії і Баварії.
Спосіб життя:
представники цього вигляду є прохідними в арктичних і прибалтійських регіонах, в глибоких озерах - непрохідними. Нерест в жовтні - грудні. Нерестовищами можуть служити для різних форм як проточні води, так і пологі береги озер. Якщо нерест відбувається в річках, памолодь повертається в озера. Статева зрілість наступає на 4-5-у році життя. Живлення: дрібна донна живність (черв'яки, личинки комах, молюски), а також крупний зоопланктон.
У Казахстані муксун зустрічається в річці Об. Є цінним об'єктом промислу.
Підвид напівпрохідного сига, що нагулюється в опріснених прибережних водах Льодовитого океану, звідки йде на нерест в Кару, Об, Єнісей, Лєну і Колиму, не підіймаючись, втім, високо. Муксун в морі харчується бокоплавами, мізідами і морськими тарганами. Зрідка він досягає більше 13 кг ваги, звична його вага 1-2 кг. Нереститься в жовтні - листопаді перед льодоставом, на перекочуваннях з плитняковим і галечним дном. Муксун - одна з найважливіших промислових риб Сибіру, улови його вимірюються десятками тисяч центнерів. Описані і озерні форми муксуна, що мешкають в Норільськіх озерах.
У річці Об муксун, як і інші річкові сигові, робить протяжні міграції. До статевозрілості муксун тримається в Обській губі і дельті Обі. Дозріваючі риби весною підіймаються на нагул в заплаву нижньої Обі. Вік не перевищує п'ятнадцяти років, середній вік - дев'ять-десять років. Нерестове стадо включає риб семи-дев'яти поколінь. Муксун рідко бере участь в повторному нересті, оскільки практично повністю виловлюється. Останніми роками спостерігається "постаріння" нерестового стада і зниження його чисельності.
Мешкає в озерах і річках по побережжю Північного Льодовитого океану (від річки Мезень до річки Колима), в озерах півостровів Канін, Ямал і острова Колгуєв, в Обі зустрічається до міста Барнаул.
Пелядь - вигідний об'єкт акліматизації. Вона успішно акліматизувалася у ряді озер, часто її вирощують в озерах в садіннях, а в ставках підсаджують до коропа, вона чудово росте у водосховищах.
Освоєння розведення пеляді почалося в 50-60-х роках в різних зонах країни. Саме за рахунок акліматизаційних робіт її новий ареал протягнувся від області Мурманська на півночі до Таджикистану на півдні, від Німеччини на заході і до Забайкалля на сході. У 60-70-х роках пелядь була акліматизована в Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Фінляндії. З Чехії вона проникла до Угорщини. У 1978-1979 рр. пелядь запустили в систему озер Монголії. За рахунок акліматизаційних і робіт рибоводів ареал пеляді значно розширився, вона успішно прижилася в багатьох країнах. У нових умовах пелядь характеризується швидким ростом, що дозволяє використовувати її як товарну рибу вже на першому році життя. 90-96 % товарної пеляді вирощують в озерах, інші 4-10 % - в ставках і водосховищах. По способу життя розрізняють річкову пелядь (сирок) і дві форми озерної: крупну і карликову пелядь з низьким тілом і сильною точковою пігментацією на тілі.
Пелядь є одним з основних об'єктів промислу на півночі, віддає перевагу озерам і затишним ділянкам в річках, тримається в товщі води. Це - зграєва риба. У неї високе тіло з горбовиною, черевна частина тіла світла, на голові і спинному плавнику є чорні плямочки.
Озерна пелядь нереститься на вільних від мулу підводних піщаних мілинах після льодоставу, річкова - в річках, на ділянках з швидкою течією, головним чином на перекочуваннях, на крупній гальці, перед льодоставом і частиною після нього. Нерест продовжується три-чотири місяці. Харчується пелядь переважно планктонними ракоподібними, карликова форма споживає мотиля і інші організми донної і прибережної фауни.
Пелядь відноситься до жирних риб: вміст жиру в ній залежить від сезону здобичі і розмірів особин.
За змістом білка пелядь з окремих водоймищ трохи розрізняється. Кількість ліпідів в м'ясі коливається залежно від різних чинників. Підвищений вміст жиру в м'ясі пеляді спостерігається в літній період, коли збільшується біомаса зоопланктону. До осені жирність статевозрілих особин зменшується у зв'язку з витратами енергії на дозрівання гонад.
З пеляді виробляють делікатесну продукцію завдяки високим смаковим достоїнствам м'яса.
Пелядь з водоймищ вселення характеризується високою харчовою цінністю і за змістом білка, загальних ліпідів і їх складу не поступається пеляді з місць корінного незаселеного.
Пелядь реалізують в охолодженому, мороженому і солоному вигляді, а також використають для виробництва продукції холодного копчення, пресервів, консервів і кулінарії.
У пеляді висока протеолітична активність м'язів, що обумовлює її малу стійкість в зберіганні, зате хороше дозрівання при посолі. Вихід ікри в III-IV стадії зрілості складає 3-5 % маси риби. Найбільший вміст білків в ікрі відмічений у пеляді штучного розведення 24,5 % (озера Соснове, Сартлан), зміст жиру - від 8 до 16,5 %. Це цінна сировина, його використовують для виробництва делікатесної продукції.
Тугун вид наших сигів, неправильно званий на р. Об «сосвінським оселедцем», відрізняється від ряпушок кінцевим ротом з щелепами рівної довжини, округлішим в поперечному перетині тілом і широкою спиною. Він досягає 20 см в довжину і населяє річки Сибіру від Обі до Хатанги, не виходячи в море, і (за рідкісними виключеннями) не мешкає в озерах. По Єнісею він доходить до Ангари. Тугун - типова річкова риба, харчується він ракоподібними і впавшими у воду комахами. Хапає він і комах, що рояться над поверхнею води. Як і ряпушки, він нереститься в кінці осені. Для тугуна характерна рання статева зрілість: у р. Томі він дозріває на 2-у році життя. У багатьох сибірських річках він зустрічається в промислових кількостях.
Нельма або білорибиця. Як і у сигів, у нельми досить крупна, сріблястого кольору луска і дрібна ікра; шлюбний наряд виражений слабо. Але рот у нельми великий, як у лососів, а особливості черепа відрізняють її і від лососів, і від сигів. Нельма - крупна риба, до 130 см в довжину і 30-35 кг ваги. Жирне м'ясо її дуже смачне. Цей вид мешкає в північних річках - від Поноя і Онеги на заході до річок Юкон і Маккензі на сході. Ареал нельми нагадує в цьому відношенні ареал арктичного гольця, але, на відміну від гольця, легко утворюючого озерні форми, нельма надає перевагу річкам. Лише в небагатьох озерах нельма зустрічається в значних кількостях (озеро Зайсан, Норильське, Кубенське озеро в басейні Північної Двіни). Ця риба не любить солоної води і, виходячи в море, тримається опріснених просторів Льодовитого океану і північно-східної частини Берингового моря. Значна частина стада нельми все життя проводить у великих сибірських річках, мігруючи від гирла до верхов‘я. Терміни ходу нельми в різних річках сильно різняться: звичайно вона починає йти вгору ще під льодом і йде то з більшою, то з меншою інтенсивністю протягом всього літа. Помічено, що до кінця ходу зустрічаються риби з незрілими гонадами, явно не здатні віднереститися цього року (нерест в кінці вересня - жовтні). Ці риби повинні до нересту провести рік в річці, вони відповідають озимій формі сьомги. Нельма - риба, що порівняно повільно росте. У Єнісеї вона досягає статевозрілості на 8-10-у році, в Печорі - на 13-у, в Колимі - на 11-14-у, в Обі - на 14-18-у році (самці дозрівають дещо раніше). Тому популяції нельми легко піддаються перелову. У ряді річок (Олена, Анадирь) знайдені природні гібриди нельми з різними видами сигів.
Омуль прохідна риба. Він нагулюється в прибережних частинах Льодовитого океану і йде на нерест в річки від Вельти (на захід від Печори) до річок Аляски і Північної Канади. У омуля кінцевий рот, до 51 зябрових тичинок. Ця крупна (до 64 см в довжину і 3 кг ваги) риба - об'єкт промислу у всіх сибірських річках, виключаючи Об, в яку він чомусь не заходить, хоча є в Обській губі. Розрізняють літній (червень - липень) і осінній хід омуля. Риби, що зайшли в річку, пізно дозрівають і метають ікру наступного року. Рибаки добре відрізняють ходового морського омуля від того, що затримався в річці.
Морський омуль набагато жирніший, нутрощі його буквально залиті жиром, а кишечник абсолютно порожній. Харчується омуль в морі крупними ракоподібними - бокоплавами, мізідами; памолоддю бичків, мальками сигових, корюшки, полярної тріски. Потрапляючи в місця з високою концентрацією планктону, омуль переходить на живлення планктонними рачками. Подібно іншим сигам нереститься восени. Нерідкі його природні помісі з іншими видами сигів - муксуном і пиж‘яном. Байкальський омуль (Coregonus autumnalis migratorius) нагулюється в просторах Байкалу, де їжею його є в основному дрібні рачки - епішури. Встановлено, що епішурою омуль харчується, якщо концентрація її не нижча 30-35 тис. рачків в кубометрі води. При недоліку основного корму він переходить на живлення пелагічним бокоплавом і памолоддю байкальських рибок - голомянок. Омуль - крупний сиг, що досягає понад 7 кг ваги. У вересні байкальський омуль входить в річки, готуючись до нересту.
Розрізняють три раси омуля: 1) ангарська (нерест у верхній Ангарі, Кичере, Баргузині), найбільш скоростигла і поволі ростуча, дозріваюча у віці 5-6 років; 2) селенгинська (нерест в Селензі, Великій і інших річках східного побережжя), швидкоросла і дозріваюча в 7-8 років; 3) чивиркуйська (річки Великий і Малий Чивиркуй). Ця раса йде на нерест пізніше за всіх (з середини жовтня) і подібно селенгинській швидко росте. Закінчує нерест омуль вже при льодоставі, коли по нерестовищах пливе шуга. Після нересту він йде до Байкалу, де зимує на великих (300 м і більш) глибинах. Інтенсивний лов цієї риби значно понизив її запаси, тому тепер для підтримки стада вдаються до штучного розведення. Омуль, що населяє р. Пенжіну, що впадає в Охотськоє море, виділяється в особливий вигляд - пенжінській омуль (Согеgonus subautumnalis). Про його спосіб життя практично нічого не відомо.
Ряпушка Європейська (Coregonus albula)

Ряпушка Європейська відноситься до найменших сигів, що мешкають в озерах басейну Балтійського моря, в Карелії і в районі Мурманська, в озерах верхньої течії Волги, на захід до Данії. Розміри ряпушки не більш 30-40см, вага, як виняток, до 1200 г, звично набагато менше. Деякі форми ряпушок дозрівають, ледве досягнувши 8 см в довжину і 4-4,5 г ваги.
Це струнка, рухома рибка із зеленою спинкою і сріблястими боками і черевцем. У деяких озерах зустрічаються ряпушки золотисто-рожевого забарвлення. Рот у ряпушки верхній і харчується вона в основному планктоном. Разом з корюшкою і уклейкой ряпушка споживає значну частину планктону озер. Хоча це в основному озерний вигляд, значна популяція ряпушки мешкає у Фінській затоці, звідки для нересту входить до Неви і нереститься в Ладозькому озері.
Всю різноманітність форм європейської ряпушки можна розділити на три великі угрупування: 1) Типова, середніх розмірів форма, що дозріває в масі на 2-у році життя (самці іноді на 1-у, а самки на 3-у). Розміри близько 16 см і вагу 25-50 г (максимум до 130 г). Ряпушка рідко живе більше 4-5 років. Нереститься вона пізньою осінню і на початку зими, нерідко вже під льодом, на твердому піщаному або кам'янистому ґрунті.
Помічено, що ця форма віддає перевагу озерам з середніми глибинами. 2) Крупна форма ряпушки, що дозріває на третьому році життя, при розмірах 17-21 см і вазі 50-90 г, називається ріпусом, на Онежському озері - кильцом. Живуть ріпуси не менше 6-7 років і досягають 200-400 г, украй рідкісне 1кг і вище. Вони населяють глибокі холодноводниє озера. Ладозький ріпус весною, коли біомаса планктону мала, переходить на живлення дрібною рибою (снетком). Відрізнити його від тієї, що мешкає спільно з ним звичайною ряпушки можна по розвитку статевих продуктів: пятнадцатіграммовая ряпушка має вже добре розвинені гонади, а у ріпуса вони ледве помітні.
Онежський кілец, досягаючі 34 см в довжину і 460 г вагу (в середньому 100 г), тримається на глибині 15 і більше метрів і харчується в основному придонними рачками-мизидами. Схожа форма описана з мекленбургського озера Люцин, вона мешкає на глибинах до 58 м, і якщо її витягнути на поверхню, плавальний міхур роздуває її черево, як у справжньої глибоководної риби. Ріпуси у нас служать об'єктами розведення і акліматизації і з успіхом вселені в ряд озер, наприклад, в Уральські. Відомо, що темп зростання ріпуса залежить від живлення.
Якщо памолодь ріпуса годувати хирономідами (мотилем), вона за рік досягає 53 г ваги, а при планктонному живленні - всього 16 р. За три роки ладозький ріпус, переселений в озеро Шарташ, досягає 300 г ваги. Крупна (до 300 г) і жирна ряпушка з Переславського озера («переславський оселедець») удостоїлася в 1675 р. царського указу.
Стурбований станом її запасів, цар Олексій Михайлович писав переславському воєводі: «А буде твоїм недоглядом рибні ловці учнуть оселедця ловити частими неводами, а нам великому государю чинитиметься про те відомо або в присиланні на наш ужиток і на торгу появляться дрібні оселедці, і тобі зате від нас великого государя бути в опалі, а старості і рибним ловцям в смертній страті».
Мабуть, такі круті заходи вплинули. У дрібних озерах, що заболочуються, з кислою водою (такі водоймища називаються дістрофними) ряпушка вироджується в дрібну форму, що дозріває на 2-3-у році, 10-15 г вагу. Живе вона всього 3-4 роки.
Сиги - одна з найважчих для систематики груп риб. Вони утворюють величезну кількість різних форм, племен і рас; навіть один вид в одній і тій же водоймі може мати декілька різних форм. Ці риби дійшли до нас з часу льодовикового періоду. У міру ізоляції окремих прильодовикових озер і їх подальшого складного розвитку у населяючих ці водоймища риб формувалися свої особливості в будові і біології, які часто виникали і змінювалися паралельно, але у результаті давали схожий результат. Сиги в цьому відношенні, напевно, перевершили всі реліктові організми.В даний час вважають, що в Європі є шість видів сигів, які утворюють більше 50 різних форм різного рівня відособлення.
1. Правдин И.Ф. 1966. Руководство по изучению рыб. М.: Пищ. пром-сть. 376 с.
2. Черешнев И.А., Шестаков А.В., Скопец М.Б., Коротаев Ю.А., Макоедов А.Н. 2001. Пресноводные рыбы Анадырского бассейна. Владивосток: Дальнаука. 336 с.
3. Шестаков А.В. 2001. Биология чира Coregonus
nasus
(Coregonidae) Анадырского бассейна // Вопр. ихтиологии. Т.41. № 6. С.784-792.
4. Шестаков А.В. 2003.Современное состояние популяции валька Prosopium
cylindraceum
Анадырского бассейна // Чтения памяти В.Я. Леванидова. Вып.2. Владивосток: Дальнаука. С.377-381.

Название: Сигові риби
Раздел: Рефераты по биологии
Тип: курсовая работа
Добавлен 20:05:43 24 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 400
Комментариев: 14
Оценило: 2 человек
Средний балл: 5
Оценка: неизвестно   Скачать

Срочная помощь учащимся в написании различных работ. Бесплатные корректировки! Круглосуточная поддержка! Узнай стоимость твоей работы на сайте 64362.ru
Привет студентам) если возникают трудности с любой работой (от реферата и контрольных до диплома), можете обратиться на FAST-REFERAT.RU , я там обычно заказываю, все качественно и в срок) в любом случае попробуйте, за спрос денег не берут)
Да, но только в случае крайней необходимости.

Курсовая работа: Сигові риби
Реферат по теме Эксплуатация машин в районах пустынно-песчаной местности
Практическое задание по теме Об одном аналоге задачи Бицадзе-Самарского для смешанно-составного уравнения
Контрольная работа по теме Существенность и аудиторский риск при оценке аудиторских доказательств
Реферат по теме Формування конкурентного потенціалу Вінницької області у сучасних умовах
Краткое Сочинение Детство Темы
Понятие и классификация малых социальных групп
Реферат по теме Полимерные ящики и контейнеры
Контрольная работа по теме Претензионно-исковая документация
Реферат На Тему Активный Отдых На Природе
В Чем Смысл Названия Произведения Недоросль Сочинение
За Что Я Люблю Очень Сочинение
Дипломная работа по теме Воспитание согласованных действий у детей шестого года жизни в строительной игре и на занятиях по конструированию
Доклад: Михаил Илларионович Кутузов
Реферат по теме Жизненный цикл клетки, вирусы и бактериофаги. Размножение и совершенствование организмов
Отчет По Практике На Тему Деятельность Земельной Кадастровой Палаты
Реферат: Теоретическое и эмпирическое знания. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение 350 Слов Отцы И Дети
Лучшие Сочинения Свободная Тема
Альтернативные Источники Энергии Реферат Физика
Дипломная работа по теме Маркетинговая и коммерческая деятельность предприятия ООО 'Авилон'
Статья: Православная проповедь и молитва как феномен современной звучащей речи
Статья: Возникновение сознания
Реферат: Мышечная система человека