Культурно-духовні традиції країн Кавказу та Закавказзя - Культура и искусство реферат
Главная
Культура и искусство
Культурно-духовні традиції країн Кавказу та Закавказзя
Різноманітність і контрастність природних умов як особливість країн Закавказзя. Головні риси грузинського мистецтва. Культурно-духовні традиції Азербайджану. Характеристика основних рис землеробської культури Вірменії. Традиційні форми грузинського житла.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Загальна характеристика країн Кавказу та Закавказзя
2. Культурно-духовні традиції Азербайджану
3. Культурно-духовні традиції Вірменії
4. Культурно-духовні традиції Грузії
1. Загальна характеристика країн Кавказу та Закавказзя
До країн Кавказу та Закавказзя належать Грузія, Вірменія та Азербайджан. Усі вони унітарні, Азербайджан і Грузія - президентські республіки, а Вірменія - парламентська. Хоча Закавказзя й розташоване між Каспійським і Чорним морями, Вірменія не має виходу до жодного з них. Країни Закавказзя межують між собою.
Якщо подивитися на карту, то не можна не помітити, що закавказькі країни «затиснуті» між більш масивними Росією, Іраном і Туреччиною. Тому не дивно, що ці держави або їхні історичні попередники впливали й продовжують впливати на процеси, що відбуваються в Закавказзі.
Особливістю країн Закавказзя є виняткова різноманітність і контрастність природних умов. Це пояснюється тим, що держави розташовані поблизу кількох природних меж - між помірним і субтропічним поясами, горами й рівнинами, морем і суходолом.
Незважаючи на складні історичні умови свого розвитку Грузія, Вірменія та Азербайджан змогли зберегти свою культуру, у якій переплелися європейські й азіатські, християнські й мусульманські коріння. Грузинська земля надзвичайно багата на таланти. Вона подарували світу багато чудових поетів і відомих режисерів, дивовижних художників і прекрасних співаків. Грузія відома своїм багатоголосим співом і мелодійними піснями.
Грузинське мистецтво вирізняється вишуканістю, ліричністю, особливим поглядом на світ. Заслужене визнання отримали грузинські фільми. Такі кінорежисери, як Е. Шенгелая, Г. Чхеїдзе, Т. Абуладзе, О. Йоселіані, відомі в багатьох країнах світу. Багатої неабияких особистостей зробили безцінний внесок у літературну спадщину Грузії. Серед них І. Чавчавадзе, Н. Бараташвілі, А. Церетелі, Г. Табідзе.
Символом Грузії, що уособлює країну, став талановитий художник-самоук Ніко Піросмані.
Найбільш ранні літературні пам'ятки вірменською мовою, що збереглися до нашого часу, датуються V-VI ст. Насамперед це історичні твори «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці й «Житія Маштоца» Корюна. Вірменським народом створені численні казки; світової слави набули також вірменська мініатюра й книжкова орнаментація. Велику популярність має музика вірменських композиторів А. Хачатуряна, М. Таривердієва й А. Бабаджаняна. Визнання одержали їй вірменські живописці, серед яких М. Сар'ян.
Азербайджан також подарував світу багатьох відомих людей, серед прих віолончеліст і диригент М. Ростропович, кількаразовий чемпіон Шріту з шахів Г. Каспаров, композитор К. Караєв, кінорежисер Р. Іб-Ціагімбеков. Величезну славу своїй країні принесли співаки М. Магомаєв і П. Бюль-Бюль-огли. Характерною рисою традиційної азербайджанської літератури є усна поезія ашугів (народних співаків-поетів), традиції якої збереглися й дотепер.
2. Культурно-духовні традиції Азербайджану
Різноманітні природно-кліматичні умови Азербайджану сприяли тому, що в різних його районах з давніх часів склалися свої, відмінні форми господарювання, культури і побуту, так звані господарський-культурні типи, специфіка яких у ряді випадків збереглася до теперішнього часу.
У горах і передгір'ях півночі республіки, а також в Талише і Нагірному Карабаху відвіку існувало комплексне господарство, що поєднувало землеробство з садівництвом і тваринництвом. Абсолютно інший господарський-культурний тип отримав розвиток в посушливих степових і напівстепових районах межиріччя Кури і Аракса. Тут переважало напівкочове відгінне скотарство з сезонними перегонами худоби в літній час на гірські пасовища - в Ширванскі і Карабахські гори. На цій напівпустинній рівнині спрадавна мешкали кочові і напівкочові пастушачі племена. Землеробство було можливе тільки в умовах штучного зрошування, яке в Мільськой степу відоме вже з бронзового століття.
Від античної пори і раннього середньовіччя в районах, прилеглих до Ардксу, збереглися численні канали, руїни старовинних, колись процвітаючих міст: Байлакана, Пайтакарана і ін. Ці оазиси в степу, засновані на поливному землеробстві, були особливим господарський-культурним типом. Густа мережа каналів прорізала Мільський і Карабахський степ на всіх напрямках.
Дуже захоплено про родючість землі і щедрості природи Азербайджану відгукувалися і все подальші хроністи і мандрівники. Албанський літописець Мойсей Каганкатваци (X ст.), перераховуючи продукти своєї країни (Кавказької Албанії - сучасного Азербайджану), згадує хліб, вино, нафту, сіль, шовк, бавовну, мідь, жовтий ладан і ін. Іспанець Клавіхо, що відвідав Азербайджан в XV в., відзначав, що тут вирощується стільки рису, що їм годують навіть коней. Але головним товаром країни був шовксирець. З метою придбання його сюди з'їжджалися торговці з Персії, Туреччини, Сірії і багатьох інших країн. Удосталь вирощували також бавовну, з якої виробляли, за словами турецького письменника і мандрівника Евлії Челябі (середина XVII ст.), «фарбовані ситці, відомі всьому світу». Челябі указує на широкий розвиток садівництва, помічаючи, що в одному селищі (Карабаглар) йому на десерт подали одних груш двадцять шість сортів. Він же відзначає виняткову поживність місцевих злакових рослин, зокрема ячменю.
Скотарство більше всього було розвинене в Муганському і Мільському степах, які в середньовіччі образно іменувалися «країною тисячі димових отворів» (Міндунлук) з тієї причини, що там мешкало безліч племен і народностей.
З інших видів занять високого рівня досягли різного роду домашні ремесла і промисли, і в першу чергу килимоткацтво, виробництво мідного посуду, розвинене особливо в селищі Лагич; гончарство, різьблення по дереву, каменю, гірше (природна суміш алебастру і глини). Більшість з цих виробництв збереглася до наших днів.
Традиційна архітектура Азербайджану повна неповторного колориту. У містах своєрідної зовнішності додають численні пам'ятники старизни: середньовічні кріпосні споруди і замки, серед яких виділяються замки Апшерона в селищах Мардакянах і Раманах, зміцнення Бакинського кремля, унікальна Дівоча башта в Баку, палац шекінських ханів в Нухе, численні старовинні східні лазні, краван-сараї (заїжджі двори для купецьких караванів), пам'ятні мавзолеї. Характерну східну зовнішність додавали містам і житлові будинки, складені з каменя або сирої цеглини, перекриті плоскими земляними дахами і відгороджені від вулиці високими глухими глинобитними або кам'яними стінами.
Старі селища Азербайджану були в більшості своїй багатодвірними. У горах вони мали терасообразний вигляд і були забудовані, як правило, дуже щільно кам'яними будинками з плоскими дахами. Вулиці в таких селищах деколи були настільки вузькими, що на них насилу могли роз'їхатися два вершники. Такі, наприклад, селища на півночі республіки - Цахур, Хиналуг, Будуг і ін., в яких проживають невеликі народності з своїми мовами, спорідненими мовам дагестанських народностей. Навпаки, на рівнині і в передгір'ях селища мають вільне, розкидане планування і утопають в зелені садів.
Разом з тим у ряді селищ збереглися ще немало традиційних типів житла, що пояснюється хорошою пристосованістю народної архітектури до природно-кліматичних умов і особливостей господарства і побуту місцевого населення. Це відноситься, зокрема, до північно-східних схилів Головного Кавказького хребта і прилеглих до нього передгір'їв, де відвіку існували різноманітні форми багатокамерних, переважно двоповерхових будинків, складених з каменя або сирої саманової цеглини, з плоскими, як це всюди було на Сході, глиняними крівлями. Перший поверх цих будинків у минулому (а іноді і тепер) відводився під приміщення для худоби і різних господарських потреб, верхній служив житлом. Житло опалювалося пристінним каміном, а взимку додатково залізною піччю або традиційним мангалом (жаровня з гарячим вугіллям), на якого встановлювали на ніч широкий табурет. Його накривали ковдрою, під яку підсовували ноги, і таким чином обігрівалися. Спали зазвичай на підлозі, а на день ліжка прибирали в особливі ніші в стінах, які замінювали шафи. У двоповерхових будинках другий поверх іноді будували з деяким відступом від фасаду або зводили над першим поверхом додатковий навіс, який використовували для сушки фруктів і в різних домашніх роботах.
Своєрідний варіант житла був поширений на Апшеронському півострові. Житло тут було, як правило, одноповерховим і складалося з ряду житлових і господарських приміщень. Головна відмінність апшеронського будинку полягала у відособленій кухні, в підведеній підлозі якої поряд з відкритим вогнищем влаштовували поглиблені тондир - пекти у формі усіченого конуса, оберненого широкою підставою вниз. Для витяжки диму над кухнею зводили дві масивні конусоподібні труби.
В інших районах переважали однодвоповерхові будинки з однієї - двох житлових кімнат, які в гірській місцевості заднім фасадом зазвичай були поглиблені в землю. Всі віконні і дверні отвори виходили на передній фасад, над яким зводили широку галерею. І в даний час іноді ще будують такі будинки, проте їх вже не заглиблюють в землю, а зводять на високому підпірному цоколі. Змінився і інтер'єр цього найпоширенішого у минулому житла: у нім з'явилися сучасні меблі, нерідко дерев'яні і паркетні підлоги і т.д.
Особливий тип житла існував на південно-західних схилах Великого Кавказу, в Нухинському, Варташенському і Закатальському районах. Основним будівельним матеріалом в цій географічній зоні служив камінь або сира (без домішки саману - подрібненої соломи) цеглина, оскільки місцевий грунт відрізнявся великою в'язкістю унаслідок високого вмісту в ній алебастру і глини. Велику кількість опадів і особливості господарства (широкий розвиток шовківництва і садівництва) зумовили пристрій над житлом обширного горища і високого скатного даху, під яким розводили тутового шовкопряда і сушили фрукти.
У Лінкоранському районі і прилеглих Талишськіх горах разом з наземними двоповерховими будинками під скатною крівлею існували і дерев'яні житла - турлучні (що плели зовні і що всередині обмазали глиною) і зрубові будинки. У приморській низовині, так само як і в деяких інших жарких районах, при житлі будували особливі вежі для сну і для порятунку від комарів і гнусу.
Кочове населення в Мильско-карабахському степу літом жило в повстяних шатрах різної форми і конструкції, а взимку і в землянках.
Старий одяг азербайджанців має багато загального із загальнийкавказьким і частково з персидським костюмом. Верхнім одягом чоловікові служили широкі шаровари і злегка приталенный каптан з складками на поділі. Поверх його надягали черкеску, а в горах, де було холодніше, - шубу.
Жіночий одяг відрізнявся від чоловічою перш за все яскравістю забарвлень. Поверх сорочки надягали короткий, приталенный, з сборчатым поділом каптан, а взимку - додатково ще стьобану безрукавку. Волосся жінки прибирали у вузький прямий чохол, а на голову надягали невисоку шапочку з хусткою. Виходячи з двору, особливо в місті, поверх хустки накидали ще шаль або особливу довгу накидку - чадру. Взуттям у чоловіків служили шкіряні постолы, м'які чоботи і черевики із заломленими догори носами. Жінки носили удома шкарпетки власної в'язки, іноді з підшитою шкіряною підошвою, а при виході з будинку надягали туфлі без задників з невеликим каблуком і гострими, заломленими догори носами.
В даний час як чоловіки, так і жінки носять одяг загальноєвропейського типу. Окремі елементи національного костюма (папахи у чоловіків, а у жінок - широкі спідниці, пустуй, хустки) можна зустріти тільки в сільській місцевості, головним чином серед представників старших віків.
Найстійкіше національні традиції зберігаються в їжі. Улюбленими хлібними виробами до цих пір залишаються чурек і лаваш, що випікаються з прісного пшеничного тесту. Для випічки хліба тондир заздалегідь протоплюють, а потім, очистивши від залишків вугілля і золи, до розжарених стінок приліплюють зсередини пласти чурека, що тонко розкотили. Лаваш, що має форму товстого довгастого коржика, у минулому випікали на глиняних або залізних щитах.
З числа рідких блюд широко поширені своєрідні густі гострі супи з баранини з горохом, картоплею, помідорами та іншими продуктами; кисломолочний суп з свіжою зеленню, суп-лапша. Як другі блюда готують рід голубців, загорнутих в свіже або солоне виноградне (останнім часом використовують і капустяні) листя; довгасті котлети, виготовлені з рубаного баранячого фаршу і обсмажені на рожні; борошняне блюдо на зразок пельменів з різного роду начинкою і рисовий плов з м'ясом, рибою, овочами або фруктами.
Зберігаються також характерні для східної кухні солодкі блюда - пироги з горіховою начинкою і цукром, печиво, варива з різних фруктів і густі сиропи і т.п. Улюблений національний напій азербайджанців і інших народів, що проживають в країні, - чай, який п'ють у будь-який час дня і навіть перед їжею.
Сімейний побут азербайджанців у минулому відрізнявся великим числом пережитків патріархально-феодальних відносин і приниженим положенням жінки. Чоловік був повновладним розпорядником всього рухомого і нерухомого майна, виключаючи придане дружини. Діти виховувалися в строгій покорі батьку і старшим чоловікам. Дружина знаходилася в беззаперечному підпорядкуванні у чоловіка, а також свекрухи та інших старших жінок в будинку чоловіка. Звичайне право і мусульманське законодавство вирішували багатоженця, який, проте, не мав широкого розповсюдження і зустрічався зрідка тільки серед заможних станів.
Шлюби полягали і між близькими родичами - двоюрідними і троюрідними братами і сестрами, але шлюби між молочним братом і сестрою заборонялися. У разі передчасної смерті одного з подружжя новий шлюб прагнули укласти з представником тієї ж сім'ї, звідки був померлий, щоб не нести додаткових витрат на весілля.
У шлюби вступали в досить ранньому віці. Хлопців одружували у 18-23 роки, дівчат видавали заміж деколи в 13-14 років. Траплялося, обручали і раніше, коли діти знаходилися ще в колисці (люлечне заручення), а іноді домовлялися про укладення шлюбу і дітей, що не народилися ще (умовне заручення).
Браку передували попередня змова і заручення. Весільний цикл завершувався урочистим гулянням. Заручення супроводжувалося сплатою калиму (викупу за наречену) та іншими подарунками. З того часу і аж до весілля жених не повинен був бачити свою наречену. Весільна церемонія відбувалася в будинку жениха і тривала три доби. Молоді, проте, зустрічалися на ній тільки до вечора третього дня, коли наречену урочисто привозили в будинок жениха, а сам жених пробирався додому таємно лише пізно вночі.
В даний час ці застарілі і принизливі обряди канули в минуле. Нині жінки в Азербайджані нарівні з чоловіками працюють в різних сферах суспільного виробництва, успішно вчаться у вузах, займають відповідальні керівні пости. Шлюби полягають за взаємною угодою молодих, але обов'язково з схвалення батьків. Разом з тим все краще, що було в старих народних традиціях, зараз дбайливо зберігається, як, наприклад, пошана до старших, гостинність, міцність браку і любов до дітей (по рівню народжуваності Азербайджан займає перше місце на Кавказі), різного роду взаємодопомога родичів і сусідів і т.п.
Азербайджанці мають багатий фольклор, літературу і музику, які по своєму характеру і сюжетам близькі поезії і музиці народів Передньої і Середньої Азії.
Один з найраніших літературних пам'ятників - літопис Кавказької Албанії, відомий під назвою «Історія агван», що приписується Мойсеєві Каганкатваци. До X ст. сходить також формування відомого іншим тюркським народам епосу «Китабі Дідові Коркуд», записаного в XV ст.
Виключно багата музична культура азербайджанців, в основі якої лежить мистецтво народних співаків - ашугів, сазандаров, ханенде.
Якщо класична музика, представлений творами Р. Глієра, а також М. Магомаєва, К. Караєва та інших сучасних азербайджанських композиторів виникла недавно, то витоки театральних уявлень йдуть в якнайглибшу старовину. Це були стародавні народні жартівливо-сатиричні і розважально-спортивні ігри і маскаради.
Проте наймасовішим і доступнішим з мистецтв стало. Перша кінофабрика в Баку стала діяти вже в 1923 р. Організована в ті ж роки кіностудія «Кіно-Гірник» створила цілу серію художніх фільмів («Легенда про Дівочу башту», «Бісміллах» і ін.), в яких були яскраво відображені побут народу, його минуле, героїчна революційна боротьба і успіхи соціалістичного будівництва в республіці. У подальші роки азербайджанське кіномистецтво піднялося на новий, ще вищий ступінь розвитку.
Величезні успіхи Азербайджану в області образотворчого мистецтва, розвиток якого тривалий час стримувався догмами ісламу, що забороняв зображення всього живого. Тому незборима тяга народу до прекрасного знайшла своє віддзеркалення в орнаментальному мистецтві, яке виявилося якнайповніше в орнаментиці знаменитих азербайджанських килимів, в каменерізному мистецтві і частково в архітектурі - прикрасі порталів будівель, настінних узорах, подібних до мережива, і мозаїці мавзолеїв (наприклад, мавзолей Юсуфа, сина Кусейіра, в Нахічевані) і палаців (знаменитий палац шекинських ханів в Нухе). Збереглися також чудові мініатюри до творів Низами і деяких інших середньовічних поетів.
Тільки у радянські роки, коли був розроблений свій національний алфавіт і створена широка мережа шкіл, вищих учбових закладів і наукових установ, зокрема Азербайджанська академія наук (1945 р.), освіта і наука стали невід'ємною частиною духовної культури народу.
3. Культур но-духовні традиції Вірменії
Здавна на території Вірменії в умовах вертикальної зональності і різко континентального клімату склався господарський-культурний тип землеробів ріллі і скотарів посушливої зони, причому в долинах і на низовинах переважало землеробство, в першу чергу хліборобство, а у високогірній зоні - скотарство. Обробляли пшеницю, ячмінь, коноплі. Виявлені на Вірменському нагір'ї декілька видів дикої пшениці свідчать про те, що тут міг знаходитися один з первинних вогнищ її культивування.
Основні риси землеробської культури Вірменії відносяться до віддаленого минулого. Ще з часів держави Урарту ведуть початок терасне землеробство і техніка пристрою іригаційних каналів. У рабовласницьку епоху переважаючим стало орне землеробство, і у вірменській землеробській культурі склалася певна система сільськогосподарських трудових процесів, що зберігалася у Вірменії аж до кінця XIX, - почала XX в. Земля спахувалася або примітивною дерев'яною сохою із залізним лемешем, або важким колісним плугом з резалом і широким лемешем. Для боронування застосовувалася борона з віток у вигляді широкої мітли, для збирання врожаю - широкі і вузькі серпи. Молотили за допомогою дошки з гострими кременевими каменями. Зерно розмелювалося за допомогою ручних зернотерок або водяних млинів з жорнами. З вирощуваних технічних культур - кунжуту, льону і ін. - в маслодавильнях отримували рослинне масло.
Найважливішими галузями землеробства в долинних і передгірних районах були поливне садівництво і виноградарство. З якнайдавніших часів оброблялися у Вірменії ендемічні сорти винограду, з якого робили вино. Зберігали його в укопаних в землю великих глиняних глеках. Вірменія - батьківщина абрикоси, відомої у ряді місць під назвою «вірменське яблуко».
Повсюдне розповсюдження мало скотарство, що носило в основному відгінний характер. Розводили крупну і дрібну рогату худобу: волів, корів, буйволів, овець, кіз, а також коней, ослів, мулів. На гірських пасовищах жінки готували сир, масло, кисле молоко і інші молочні продукти. Чоловіки залишалися в селі і займалися польовими роботами.
До традиційних занять вірмен відносяться бджільництво, шовківництво, рибальство. Велику роль в господарському житті грали різні домашні промисли і ремесла: ткання, гончарство, кружевоплетение, виготовлення килимів, різноманітних мідних, ювелірних і інших виробів.
Традиційні типи поселень в різних областях Вірменії мають свої особливості, проте для всіх старовинних вірменських поселень було характерне скупчене планування, часто з розділенням на квартали родичів. У районах розселення східних вірмен житлові і господарські приміщення будувалися на деякій відстані один від одного. У західних вірмен будинки тісно примикали один до одного і нерідко мали потайні отвори в стіні. Постійна загроза нападу вимушувала вірмен селитися в важкодоступних гірських місцях.
Традиційне селянське житло у Вірменії було квадратним з кам'яними стінами і ступінчасто-пірамідальним дерев'яним перекриттям, яке всередині будинку встановлювалося на дерев'яних стовпах. Єдиним джерелом світла був димар в даху. Відомі два найбільш поширених типи цього житла. У східних областях розселення вірмен була поширена наземна, а іноді і декілька поглиблена в землю кам'яна споруда із ступінчастим зведенням. Зовні дерев'яне перекриття засипалося землею. У будинку на невеликому піднесенні поміщалося відкрите вогнище, в яке була зарита глиняна піч.
Для західних вірмен був характерний значно складніший тип житла з багатоступінчатим вінкообразним зведенням і конусоподібним дахом. У садівничих і виноградарських районах Айрарата спрадавна були поширені полутора- і одноповерхові глинобитні будинки з плоским земляним дахом.
Внутрішнє убрання житлових приміщень у вірмен довгі роки залишалося незмінним. У традиційному вірменському будинку основне місце займали скрині, полиці з глиняним, мідним і дерев'яним посудом, а також особливого вигляду пересувний дерев'яний засік (комора) на ніжках з відділеннями для зерна і муки. Сиділи на підлозі на підстилках; для вживання їжі використовувалися стіл з короткими ніжками або розстелена на підлозі скатертина. Ніші з дверцями замінювали шафи. Замість ліжок уздовж стіни тягнулися великі дерев'яні тахти.
Не дивлячись на те що з кінця XIX в. ті або інші форми міських споруд почали проникати в село, а найбільш забезпечені жителі могли побудувати свій будинок по міському зразку, в переважній більшості районів були поширені старі традиційні житла.
В наші дні у вірменських селах збудовані просторі, нерідко двоповерхові, кам'яні, часто з туфу, будинки з декількох кімнат з високими стелями, великими вікнами, черепичними, шиферними або жерстяними двух- або чотирьохскатними дахами, із заскленими верандами. Тепер і меблювання сільських будинків не відрізняється від міських. Проте разом з сучасними меблями зберігаються такі традиційні елементи інтер'єру, як килими, часто домашнього виробництва, велика кількість постільного приладдя - саморобних, зроблених з овечої шерсті ковдр і матраців, що набагато перевищують число членів сім'ї, деяке старовинне начиння.
Традиційний вірменський одяг дуже барвистий і різноманітний. Основу традиційного чоловічого костюма складала зшита з бавовни або шовку кольорова сорочка з низьким коміром і бічною застібкою і широкі шаровари з темної шерсті або бавовни. Щоб зручніше було працювати, нижні краї шароварів піднімали і щільно обертали широкою обмоткою. Поверх сорочки східні вірмени надягали бавовняний або шовковий архалух - верхній одяг з низьким стоячим коміром, що застібається від коміра до талії на гачки або дрібні гудзики. Поверх архалуха надягали довші темні шерстяні чуху (верхній чоловічий одяг типу черкески), призібрану талії і підперезану вузьким матерчатим або шкіряним або срібним поясом з високою пряжкою.
Західні вірмени поверх розшитої сорочки носили жилет, а на нього надягали куртку до поясу, з цілісними рукавами і без застібок спереду. Талію кілька разів пов'язували довгим широким в'язаним або тканим шарфом. Зимою чоловіка зазвичай надягали довгу широку шубу з дубленої овчини без поясу.
Жіночий традиційний одяг східних і західних вірмен був одноріднішим. Верхній одяг - це довге плаття типу архалуха з вирізом на грудях і прорізами нижче за стегна. Талію пов'язували довгим шовковим або шерстяним шарфом, складеним в декілька шарів, а пізніше (з кінця XIX в.) - срібним або позолоченим поясом. Неодмінною частиною костюма західних вірменок був розшитий фартух і багато прикрас. Зимою жінки надягали приталенные, облямовані хутром шуби.
Головними уборами у чоловіків служили шапки різних фасонів: хутряні - у східних, в'язані і ткані - у західних вірмен. Складнішим був жіночий головний убір, особливо у східних вірменок, - своєрідні «башточки» з паперової тканини з прикрасами, обв'язувані декількома хустками, що закривають частину лиця. У західних вірменок широке розповсюдження мали різного роду головні обідки з прикрасами, поверх яких накидалися накидки.
У селах носили взуття з сиром'ятної шкіри і туфлі на повстяній підошві з в'язаним з шерсті верхи, в містах - чоботи або туфлі на невисоких каблуках із заломленими вгору шкарпетками.
Вірменська кухня багато в чому зберегла специфіку своїх блюд і особливості меню, основу яких складають зернові продукти. З пшеничної муки випікають хліб, найчастіше дуже тонкий, овальної форми лаваш, що зберігає свої смакові якості протягом двох-трьох місяців. З пшеничної муки роблять також різні види печива (найбільш популярне печиво з солодкою начинкою і візерунчастим верхом), локшину. Крупами заправляють супи, з них варять каші, плови. Важливе місце в живленні займають молочні продукти - різні сорти сира, масло, кисле молоко, пахта, кисломолочний суп з пшеничною крупою.
До улюблених традиційних блюд належать шашлик, варене м'ясо, голубці з виноградного листя або овочів, начинені м'ясо-круп'яним фаршем, пшенична каша з сильно розвареним м'ясом, краще курячим та ін. М'ясо заготовлюють про запас. Це прожарене м'ясо, яке заливають шаром жиру і зберігають в глиняних глеках, копчене пряне м'ясо, пресована у вигляді підкови суха ковбаса.
У вірменській кухні широко уживаються різні види пряної зелені як в свіжому, так і в сушеному вигляді. Велике місце в меню займають овочі, фрукти. Шипшина і деякі сорти запашних трав заварюють кип'ятком і п'ють в гарячому вигляді повсякденно, як чай. Поширено маринування і соління овочів і дикорослих їстівних рослин, приготування різних сортів варива, компотів, соків. З винограду або тутових ягід роблять вино, горілку і уварений солодкий сік, що має ще і лікувальні властивості. До улюблених солодощів відносяться ласощі з фруктів і горіхів. У наш час їжа вірмен збагачується за рахунок освоєння рецептів національної кухні інших народів.
Для старого вірменського побуту були характерні великі патріархальні сімейні общини, що об'єднували до 50 і більш за родичів, з чітко вираженою половозрастной регламентацією має рацію і обов'язків їх членів. На чолі такої общини стояв старший в будинку чоловік, якому беззаперечно підкорялися всі члени сім'ї. Домашніми справами відала господиня, що має великий авторитет в сім'ї і суспільстві.
У шлюб, який укладали по вибору батьків, в першу чергу матері, вступали в дуже ранньому віці. Іноді обручали дітей навіть з колиски. Шлюби між родичами заборонялися. Наречену вважали за краще вибирати з рідного або сусіднього села, що пояснювалося великою етнографічною своєрідністю і економічною замкнутістю окремих районів.
Традиційне вірменське весілля, церемоніал якого в основі своєю зберігається і зараз, включає змову, заручення і весільне торжество. Весілля супроводжується безліччю різних веселих обрядів. Як і раніше велику роль у весіллі грають різні весільні персонажі, і в першу чергу посаджений батько. Як і раніше, важливе місце у весільному обряді відводилося піднесенню дарів. На весілля запрошують багато гостей і обов'язково музикантів.
Вірменська сім'я мала багато дітей. Безпліддя було найбільшим її нещастям. Особливо раділи народженню сина. В дні церковних свят перед будинком, де народилося немовля, грала музика, а будинок прикрашали зеленими гілками - символ продовження роду.
У народних похоронних звичаях зберігається етика шанування пам'яті покійних. Поминальні обряди влаштовуються в день похоронів, наступного дня, на 7-ий, 40-ий дні і в роковини смерті.
У сучасному побуті у вірмен стійко зберігаються такі традиції, як пошана до старших, міцність браку, фортеця і широта споріднених зв'язків, звичай спорідненої і сусідської взаємодопомоги, гостинність і т.д.
Народна творчість дуже популярна у Вірменії. Надзвичайно багатий і різноманітний вірменський фольклор. Це стародавні міфи про походження богів (міф про вмираючого і воскресаючого бога Ара Прекрасному і його війні з царицею Шамірам (Семірамідой), про героїв - родоначальників народу (міфи про Хайке і розселення його нащадків - «хайев» на території Вірменії, про народження Ваагна - вірменського Геракла), епічні оповіді про царів і про боротьбу із завойовниками. Від якнайдавніших часів йдуть народні співи і танці - обрядові, трудові, військові і т.п. Народ створив безліч пісень - любовних, весільних, колисанок, пісень-плачів і голосінь.
Витоки образотворчого мистецтва Вірменії йдуть з глибокої старовини, про що свідчать виявлені при археологічних розкопках численні зразки розписної кераміки, якнайдавніші скульптурні твори з глини, кісток, каменя, металу.
Вірменський народ створив величезну кількість унікальних творів архітектури. Тільки на території Вірменії їх налічується більше 4 тис. Недаремно країну називають музеєм просто неба. До нас дійшли численні храми, палаци, караван-сараї, стародавні мости. Усесвітньо відомі величний пам'ятник еллінізму фортеця Гарні (III-II ст. до н. е.) з язичницьким храмом Сонця (I ст.), базилики Ереруйка, Текора, Ашта-раку, Егварда (IV-VI ст.), центрально-купольні храми Ечміадзина (IV ст.), пам'ятники цивільної і культової архітектури міста Ганни (XI-XIII ст.), середньовічна перлина Гегард (IV-XIII ст.) і т.д.
Якнайглибше історичне коріння має у Вірменії освіта, наука, література і мистецтво. Високого рівня досягла вірменська поезія. Велика рукописна спадщина вірменського народу, який зумів зберегти до наших днів дорогоцінний дар, - 25 тис. рукописів по історії, філософії, праву, медицині, математиці, природознавству, астрономії, граматиці, музиці. З них близько 15 тис. стародавніх рукописів зберігаються у фондах одного з найбільших світових центрів зберігання рукописної культури - Матенадарана ім. Месропа Маштоца.
З початку XIX в. вірменська культура переживає значний підйом, особливо в області гуманітарних наук. П
Культурно-духовні традиції країн Кавказу та Закавказзя реферат. Культура и искусство.
Дипломная работа: Автоматизация бухгалтерского учета строительной организации на базе технологической платформы
Контрольная работа по теме Сообщения меню приложения Windows
Сочинение Портрет Милы Хабаров 7 Класс Описание
Реферат по теме Паровые турбины и судовые дизеля
Контрольная работа по теме Товарная политика в концепции маркетинга
Какая Книга Помогла Мне Понять Себя Сочинение
Доклад по теме Apocalyptica
Определение Система Реферат
Имущественное Страхования Курсовая
Влияние Нефти На Экологию Эссе
Курсовая Зпр
Гдз Контрольные Работы 8 Класс Кузнецова
Реферат: Euthansia Essay Research Paper Introduction The
Реферат: Куба в 1950-1990 годах. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Обогащение сексуальной жизни
Курсовая работа по теме Работа отдела кадров
Реферат: Проблема индивидуального и надиндивидуального сознания в философии
Пограничные Органы Фсб России Реферат
Курсовая работа: Благотворительность и социальная работа общее и специфика
Реферат: Психолого-педагогическая диагностика
Первые правовые акты советской власти - Государство и право курсовая работа
Воспрепятствование законной предпринимательской и иной деятельности - Государство и право курсовая работа
Наказание за изготовления или сбыта поддельных денег или ценных бумаг - Государство и право курсовая работа