🌱Культ природних явищ: земля

Один із давніх і основних культів наших предків - культ землі. Земля в дохристиянських віруваннях не асоціювалася з богинею, але її поважали як праведну, святу, а легенди, міфи проповідували етичні норми ставлення до землі. Старожитня приповідка каже таке: "Держімося землі, бо вона держить нас".

Складовими символіки землі є культ рослинності, культ зерна і насіння. Концепція символу землі, а отже, культу родючості, основана на аналогії до проростання зерна, яке гине і разом з тим народжує нове життя, тож звучить вона, як “смерть народжує життя”. Саме тому в основі всіх культів родючості лежить обряд ритуальної смерті (або його імітація), що має породити нове життя. За такою моделлю народжується рік (на Новорічні свята виконується обряд “Водіння кози”). Помирає і оживає тотемна тварина – Коза. Спалення Дідуха (“діда”) в новорічних обрядодійствах викликає асоціацію принесення жертви з надією на добрий врожай. Помирає старе, щоб народити нове. Культ родючості лежить в основі проведення обжинкового обряду “бороди”. Так називали останній сніп збіжжя:

Ой чия ж то борода сріблом, золотом обвита?

Любої пані жито сріблом, золотом обвито

Вважалося, що всередині землі, як у людському тілі, є жили, якими нагору йде вода. Знали, що нема тяжчого для землі, як зневажливе ставлення. Землю не можна було паплюжити ні словом, ані дією (землю заборонялося бити, плювати на неї тощо), адже вона може покарати грішника, а після смерті - не прийняти.

Матір-землю боронили до останнього подиху. Воїн після повернення з далеих країв сходив на високий пагорб, кланявся усім сторонам світу, читав молитву й уклякав, цілуючи землю.

З побажаннями добра, достатку говоили так: "Будь багатий, як земля". З великим пошануванням землі пов’язані й заклинання, в яких вона згадується як караюча сила: «земля б тебе побила», «земля б тебе поглинула», «наївся б сирої землі», «їв би сь землю», «земля б тебе не прийняла» - все це страшні прокльони, що за своєю силою прирівнювалися до родових проклять.

Землю українці брали за свідка при укладанні найважливіших угод, кажучи «Нехай земля буде за свідка», «Хай нас земля розсудить». Великі вороги кажуть: «нас лиш земля розсудить, помирить». Такій клятві вірять без усякого сумніву, тому що той, хто присягається землею неправдиво й порушить обіцянку, "важко захворіє і його рід викорениться» 

Натомість живу людину, що зробила багато зла, «земля може пожерти - раптово розійдеться під ногами і поглине». Також земля й по-іншому карає великих грішників – вона немов «горить у них під ногами й пече їх, хоч інші цього й не помічають». І навпаки, згідно з уявленнями українців, земля може врятувати людину, що заблукала, або яку переслідує якась зла сила. Згідно з бувальщинами, досить просто сісти на землю, і зло втратить свою владу над людиною. У такий спосіб доноситься думка про існування нерозривного зв’язку між землею (Батьківщиною) та особистістю.

Навіть небіжчиків ховали у землю тільки після того, як обмили мертве тіло й убрали його чистий святковий одяг, цю традицію маємо збережену і дотепер.

Земля для українців завжди була годувальницею, тому й уявлення про неї цілком відповідало аграрному духові наших предків. Духами землі для них були польовик, луговик, степовик, польові й лугові мавки та інші -здебільшого прихильні до людини, але такі, що вимагають уваги й пошани. Не терпіли духи землі ледацюг, пияків, нездар, недбайливих і захланних господарів.

Джерела: Потушняк Ф. "Вода, земля, повітря в народних віруваннях", 1942; Садовнича В. "Старовинна магія українців", 2018; Тиховська О. "Національна специфіка українського менталітету крізь призму архетипу землі"; Сорочук Л. "Символ землі в українській фольклорно-обрядовій традиції".