💧Культ природних явищ: вода

В українській обрядовості вода та вогонь вважалися найпотужнішими природними стихіями і часто поєднувалися між собою. Через її життєдайну силу, воду вважали стихією, з якої і народився наш світ. Річки у народній свідомості асоціювалися із судинами людини, жилами, якими тече кров, тож висихання річок вважалося дуже великим лихом і сприймалося як кара богів. Зникнення води означало неврожай та голод для людей, тому вони ставилися до стихії шанобливо і благоговійно, що викликало безліч народних традицій, ритуалів, вірувань та заборон, пов’язаних, з водою.

Вважається, що вода любить тишу, тому не рекомендувалося голосно співати чи сміятися під час купання, окрім святкових ритуалів. В свята над водою відбувалися грища, під час яких не тільки умикали дівчат, але й обливали одні одних водою та кидали в воду. Так, в одній з пізніших переробок Густинського літопису читаємо: «Нікоториї криницем, озерам за обфитость урожаю приносили, а часом на офіру й людей топили, що й тепер по нікоторих сторонах безрозумнії чинять под час знаменитого празника Воскресенія Христова: зобравшися молодії обоєго полу, і взявши человіка, вкидають у воду, і трафляється за спорядженим тих богов, то єсть бісов, иж вкинений в воду албо о дерево, албо о камінь розбивається, албо утопаєть…»

Також вірили, що вода має здатність відносити чимдалі не лише погане, а й хороше; вода може змити будь-який стан людини і її відчуття.

Як і з вогнем, побутувала заборона на плювання чи засмічення води – казали, що стихія покарає головним болем.

Найкращим часом для ритуалів та обрядів з водою вважали північ або години перед світанком (4-6 ранку).

За язичницьких часів був популярний культ богині води, їй приносили жертви в вигляді коштовностей у води річок та озер. Також побутував звичай кидати монети у воду, відкупаючись за душу потопельника.

 У криниці кидали гроші, складали біля них хустки та свічки, а задля відвернення посухи чи закликання дощу, жертвували найсвятіше – хліб.  Навіть сьогодні ми можемо побачити відображення цього звичаю у популярній традиції кидати монетки у воду, щоб повернутися до цього місця.  

До води зверталися, наче до живої істоти: «Водице-кринице, рідна моя сестрице», «Водо-водичко святенька» і так далі.

Офіри болотам, ставкам також приносились у стародавній Русі, але вода зі «стоячих» водойм, на дні яких не б’ють підземні ключі, вважалась небезпечною. Вірили, що така водойма забирає життєву енергію у живих істот, щоб продовжити своє існування.

Неодмінним атрибутом лікувальної та господарської магії була непочата вода, яку набирали до сходу сонця із трьох чи семи криниць, а також вода, наговорена знахарем.

У гуцулів, як купають дитину, то на купіль вода мусить бути взята при сонці, у вечір до захід сонця, бо як нема сонця, то вода нечиста, і може це дитині зашкодити. Як несуть воду на купіль, не можна ні з ким говорити. Як принесеться воду в хату, то має бути вогонь у печі, і кидають тоді один вуглик жару у воду, щоб вода відгасилася. Тоді кажуть: «Благословіть воду!» — хатні відповідають: «Вже благословенна вогнем, нам її й Бог благословить!» («Мат. до Укр. Етн.» XVIII. ст. 116).