Кришталева чаша

Якби він знайшов невеличку чашу саме навпроти стежки, на огорожі його садка, він вирішив би, що її лишив п’яний Лорд Каудрі після вчорашнього фестивалю. Проте чаша була на його лавці для роздумів, чітко під вікном його власної спальні та біля його лимонних мальв – себто там, де Геррік точно знайшов би її.

Спершу Геррік не сприйняв чашу як подарунок, ні. Здебільшого через те, що він особливо нікого й не знав, бо останні дванадцять років провів на самоті, лише зрідка обмінюючись кількома словами з іншими селянами. До того ж, кришталева чаша скоріше походила на скарб і була занадто вишуканою для когось такого, як він. Геррік знаходив утіху в своїх самотніх вечерях з печеної картоплі та зелені – зрештою, він простий чолов’яга, який має усе йому необхідне. Тому він сховав кришталеву чашу подалі в буфет, де вона була б у безпеці аж доки її власник не попросив би її повернути. Ось так вона й залишалась одна в темному кутку… Одного ранку, коли світанок розсипав землею золоті краплі роси, пальці Герріка проскочили повз звичне глиняне горнятко, дістали блискучу чашу і наповнили її улюбленим м’ятним чаєм. Потім він сидів на своїй лавці для роздумів та думав про справи на день. І пив. І відчував, що так, певно, живуть ті вельможні пани в шовкових нічних сорочках – свіжа конюшина біля його ніг, чарівна чаша в руках. Вперше за роки він подумав: “Життя прекрасне”. Коли Геррік допив свій чай, він здивувався легкості у себе на душі. Навіть розповів про неї зяблику, що пролітав повз.

Лише коли Геррік прибирав за собою, він помітив, що на дні кришталевої чаші було щось вирізьблено: кролик у стрибку. Він не знав, як не побачив цей крихітний витвір мистецтва раніше, а що він щойно тримав чашу біля обличчя, то й поготів. Але дозволити собі думати про це занадто багато не можна було: його чекала поливка пів гектара ріпи, в’язання високої трави в снопи та штопання штанів. Отож він дав своєму тілу працювати до самого вечора, аж доки не помітив страшенно напруженого зайця, чия нога застрягла в живоплоті. Лагідно, обережно, великі руки робітника звільнили тварину, і заєць стрибнув просто з місця в зелене пшеничне поле. Рух нагадував різьблення на дні кришталевої чаші.

Три дні потому, інакше різьблення з’явилося на кришталі. Що раніше було зайцем, тепер стало вузьким глечиком. Або ложкою. Геррік, правда, не міг розібрати, навіть попри те, що провів якийсь час за розгляданням – його ранковий план відвідати Пекарню Меда й Молока захлинувся у шаленому дощі. Вдень, розглядаючи солоні кошики та булочки з корицею (два за маленьку монету!), він почув балачки про нещастя, що сталося того ранку: головний пекар послизнувся на ложечці, і розчавив весільний торт. “Цікаво”, – подумав Геррік. Лише чотири дні після, коли Геррік пив свій м’ятний чай, нове різьблення з’явилося на кришталі, цього разу – дубовий листок. І він зачудовано дивився на чари, ковзаючи пальцями по гранях. Складно було переконати себе, що це не фантазія, викликана вранішнім світлом. Але знову, його обов’язки не дали занадто перейматися подібними дурницями аж до подорожі до селища. Біля великих снопів сіна на фермі Мулдеберг, він почув сварку малих дітей. Їх було четверо, їм усім було менше десяти років, і всі були глибоко незадоволені перекинутою купою деревини. Геррік поклав свої речі і допоміг поставити дрова на місце. З тих пір Іві, Томас, Лінна і Джордж завжди з ним віталися, коли він проходив повз, а їхні батьки запрошували його на обіди. Геррік з радістю їх відвідував – було приємно проводити час в оточенні хороших людей.

Так і повелося. Щоранку прекрасна кришталева чаша Герріка показувала йому щось блискуче й нове. У день, коли з’явилося різьблення лебедя, він повернув панночці її капелюшка з білим пером, якого вкрав східний вітер і заніс у крону старої берези. Коли з’явився кінь, він допоміг лошаті вибратися з багнюки. Кожен символ дня приносив нову героїчну пригоду, і Геррік пам’ятав початок кожної з них: два ґудзики, лілія, дзвоники, брати-лиси, флюгер, кущ полуниці… Він радів із того, що міг допомагати іншим, а люди світлішали поруч із ним. Майже щодня Геррік думав про те, наскільки щасливим він був.

Одного сонячного ранку, коли він розділяв сніданок зі своєю новою подругою Лілією Ратледж, Геррік підніс чашу, щоб зробити ковток, і побачив на дні трояндову гілку. Це змусило його зупинитися. Він знав значення цих троянд так точно, як знав те, що його серце б’ється. Напевно, так само знав попередній володар чаші, коли побачив різьблені мальви – настав час передати кришталь далі, щоб хтось інший теж міг знаходити скарби в кожному дні. Отож Геррік і Лілія відправились уперед стежкою, готові зробити подарунок.

Врешті-решт, Геррік був простим чолов’ягою і мав усе, що міг забажати.