Кримськотатарське весілля (частина 1)

Традиційно кримськотатарське весілля складається з трьох комплексів обрядових дій: передвесільний етап, саме весілля та післявесільний період. У деяких випадках весільний обряд скорочували. На це могли бути різні причини:

- хтось із пари був із бідної родини чи сиротою;

- повторне одруження вдівців;

- викрадення нареченої;

- міжетнічний шлюб;

- період депортації.

Перший етап передбачав укладання домовленостей між сім’ями молодих. Цей етап поділяється на:

- вибір пари;

- söz kesim – сватання;

- nişan – заручини.

Одним із найважливіших був вибір пари. Цим зазвичай займалися батьки, хоча молоді люди теж часто ставали ініціаторами весіль, про що свідчить фольклор. Також у селах були старші люди, що займалися пошуком пари. Їх називали qudalar. Вони добре знали всю округу й хто кому підходить; першими домовлялися про те, що прийдуть свати, тоді як savçı дізнавався, чи буде згодна сторона дівчини.

Можна виділити кілька важливих правил:

1. Одружуватися варто було з людиною одного соціального статусу.

2. Найбільше цінувалися, звісно ж, працьовиті й хазяйновиті.

3. Перед тим, як одружитися, перевіряли ступінь спорідненості. Із батькової лінії рахували п’ять колін, із лінії матері – сім. Одружуватися заборонялося, якщо в молодят була одна süt anası (молочна мама); зведеним або названим братам і сестрам; членам однієї племінної групи, які називали одне одного tamğa qardaş.

4. Шлюби між представниками різних субетносів не були поширеними. Їх почали укладати в місцях депортації, дітей від таких шлюбів кликали tatlı noğay (гра слів, прямий переклад: «солодкий ногай»).

5. Хоча іслам дозволяє чоловікові мати кілька дружин (не більше чотирьох та за умови, що він здатний їх забезпечувати й приділяти їм однакову кількість уваги), серед кримських татар ця практика не була розповсюдженою.

«У мого прадіда було дві дружини, у них був законний nikâh, мусульманський. І він привів іще третю дружину, росіянку Аннушку, вона стала Аніфе й народила йому п’ять синів. Його потім називали Сейт-Умер Уч-апай (üç-apay – “три дружини”)», – говорила жителька с. Буюк-Озенбаш Ф. Бекірова. Наведена цитата свідчить про те, що в суспільстві це явище сприймалося досить негативно.

6. Зокрема кримські татари дотримувалися шлюбних звичаїв левірату (удова могла вдруге одружитися лише з молодшим братом покійного чоловіка) та сорорату (удовець міг побратися тільки з молодшою сестрою померлої дружини). Це допомагало запобігти міжродовим відносинам і зберегти право спадкування майна всередині родини.

7. Міжетнічні шлюби теж не були поширеними, хоча й допускалися: частіше кримські татари одружувалися зі слов’янками, які відразу або через деякий час приймали мусульманську віру.

8. Також у Криму в ХІХ ст. сформувалася етнографічна група çingene  (роми-мусульмани). Одружуватися з ними було небажано й навіть заборонено, адже їх кримські татари вважали богохульниками.

Про наміри одружитися хлопцю було соромно говорити, тому він про це повідомляв, поклавши кукурудзу у взуття батька.

Вік одруження для чоловіків варіювався від 22 до 30 років, для дівчат – від 13 до 17. Хлопці одружувалися тоді, коли мали змогу забезпечити сім’ю, але були й випадки, коли зять ішов жити в будинок нареченої. Тоді його називали içkiyev – «приймак». Це вважалося неприйнятним і ганебним.

Джерела:

1. «Весілля кримських татар: традиційні форми та трансформації»,

2. «Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі»

Над статтею працювали: Зейнідінова Султаніє, Піскун Дар’я, Зікранець Анна, Судак Олена, Чабанова Мамурє