Кримськотатарське весілля (частина 2)

Де знайомилися молодята?

Найпоширенішими місцями для знайомства були çeşme (фонтани) й çoqraq (джерела), де дівчата набирали воду. Зокрема знайомилися й на весіллях: якщо дівчина виходила кілька разів танцювати, то всі розуміли, що вона комусь сподобалася. Ще знайомилися на великих календарних святах, на Хидирлез була традиція: дівчата пекли спеціальні хліби, загортали їх у власноруч вишиті хустинки й скочували вниз по схилу пагорба. Домовлялися між собою, у кого якого кольору буде тканина й вишивка, щоб не сплутати. Хлопці в цей час очікували біля підніжжя схилу, щоб зловити пакунок: хто впорається перший, той і буде її нареченим.

Söz kesim.

Сватати дівчину йшли qudalar, це могли бути родичі молодого або поважні люди села. Батьки молодого й він сам у цьому участі не брали. Найкращим днем для сватання вважався четвер. Свати говорили з батьком, а свахи – з матір’ю, і могли подивитися на молоду.

Зазвичай одразу згоди батьки не давали, назначаючи сватам дату, коли були готові дати відповідь. У той час родичі дівчини намагалися якомога більше дізнатися про хлопця та його сім’ю. Рубати з плеча й відмовляти сватам було не прийнято, тож у таких випадках батьки придумували інші причини, наприклад, що дочка була ще надто юна чи мала довчитися тощо. Також взуття сватів могли спрямувати у зворотному напрямку від дверей: це було знаком, що на них тут більше не чекатимуть. Останній день сватання називали söz kesim, коли батько молодої повідомляв про остаточне рішення. Символічною згодою була трапеза представників двох родин.

Після того, як батьки домовилися, узгоджувалися всі майнові обов’язки двох сторін. Із обов’язків родини нареченої було:

1.   Придане молодої (здебільшого предмети одягу, посуд, меблі для майбутнього помешкання).

2.   Подарунки від молодої нареченому, його родичам на nişan і саме весілля.

У нареченого було дещо більше обов’язків:

1.   Виплатити naht батьку нареченої, тобто повернути частину грошей, витрачених на придане молодої. У нахт часто входили й подарунки самій нареченій.

2.   Подарунки від молодого родичам нареченої на нішан і саме весілля. Проведення нішану також оплачувала сторона нареченого.

3.   Mahr, майно нареченої, на яке чоловік не має права. Наречена сама обирає, що вона хоче отримати в якості махру.

Якщо вдова або вдівець одружувалися з людиною, яка до цього ніколи не перебувала в шлюбі, то їй виплачували компенсацію за «втрачену честь».

Після вирішення майнових питань на сватанні переходили до закріплення угоди про шлюб. Фактично, позитивну чи негативну відповідь сватам давав батько молодої, проте існували певні усталені словесні форми запитування згоди інших членів родини, на питання сватів батько відповідав: “Qısmet olsa, ebet olur” («Якщо доля так вирішила, то все вийде»). Потім він запитував у дружини, на що вона, як правило, відповідала: “Sizge munasip, mağa da munasip” («Якщо ви так вирішили, то і я не проти»). Тоді питали в дочки, яка відповідала: “Anam, babam nasıl munasip körse, öyle olur” («Як батьки бажають, так і буде»). Також відомо про звичай, коли наречена давала згоду на шлюб у символічній формі: вона стояла за ширмою й на третє запитання сватів піднімала поли своєї сукні або виставляла ногу. Після обговорення й остаточних домовленостей сторони обмінювалися подарунками.

Nişan – найважливіший передвесільний етап. Проводили його десь за місяць або два тижні до самого весілля. Найкращим днем для цього уважався четвер. У цей день відбувався обмін подарунками між родинами, гостини й nişan duası (молитва). Проводили його вдома в нареченої; наречений і його батьки знову ж таки не беруть участь у цьому обряді. Напередодні або в день заручин робили жертвоприношення, зазвичай, одного-двох баранів; із м’яса потім готували обрядові страви. Сватів і гостей пригощали запашною кавою, після чого проводили спільну молитву, далі – обмін подарунків і спільну гостину.

Молитву виконували окремо, спочатку на стороні хлопця перед виїздом сватів до нареченої, а вже потім – на стороні дівчини. До хати дівчини зазвичай запрошували муллу, на молитву – старших представників родини та поважних сусідів похилого віку. Про проведення обряду оголошували за кілька днів або тижнів. Кожен, хто йшов на молитву, перед цим мав обов’язково за мусульманською традицією зробити abdest – обряд омовіння. Нішан дуаси – це духовне благословення шлюбу й поминання про покійних предків. Молебень завершувалася виголошенням молитви над усіма речами, що призначалися в подарунок обом сторонам. Обов’язково в кінці молитви господар дому роздавав усім учасникам дійства пожертву – sadaqa.

Потім проводили оглядини подарунків, обидві сторони запаковували їх у шовкову хустину й зверху ставили пакунок із солодощами для людини, яка буде їх розкривати. Відкрити boğça (подарунок) або одружена жінка, у якої був лише один нікях, або маленька дитина, бажано хлопчик. Також вручали подарунок сватам, від кожної сторони окремо. Усі подарунки зберігалися вдома в нареченої, і кожен гість, який приходив привітати молоду, міг подивитися подарунки. Після починалося святкування.

Жінки та чоловіки перебували в різних кімнатах. Молодий запрошував кількох своїх неодружених друзів, а молода пригощала подруг солодощами, медом та кавою. На стіл подавали tomalaq şorba (суп), botqa (пшенична каша з м’ясом і родзинками), çilteri (тонкі коржі з прісного тіста), qavurma (смажена баранина), musles (фруктовий сік), boza (слабоалкогольний напій), hoşaf (компот). Після dua не можна було ставити на стіл перець, ножі та виделки.

Після заручин хлопець міг бачитися з дівчиною, але лише вночі біля вікон молодої (pencerege keldi). Батьки робили вигляд, ніби не помічають їхніх зустрічей. Наречений приносив гостинці, а наречена давала йому вишиту хустку.

Процес проведення весілля поділяється на:

1.   Святкування в домі молодої;

2.   Перевезення нареченої в дім молодого;

3.   Святкування в домі молодого.

Як і в більшості хліборобських народів, весілля кримські татари проводили восени й узимку, коли всі польові роботи закінчувалися. Суворо заборонялося проводити весілля в священний місяць Рамадан. Ближче до попередньо визначеного терміну наречений знову посилав сватів до сім’ї молодої, аби визначити конкретну дату весілля, й уже після розпочинали активні приготування. Весілля тривало зазвичай три-чотири дні; починали зазвичай у неділю, понеділок або четвер. За кілька тижнів батько молодої збирав усіх близьких родичів та сусідів, і між ними розподіляли всі організаційні моменти. Чоловіки різали худобу, жінки готували їжу, лунала музика та співи.

За кілька днів до початку весілля наречений відправляв ağırlıq (подарунки для нареченої та її родини), посланцям дарували кисет, рушник і сорочку. Окрім подарунку наречений відправляв також худобу, коней і волів для гостей із інших сіл. Після агирлику наречену накривали perde, яку вона не могла зняти аж до кінця весілля. На третій день запрошували terciqadın, яка шила сукні для молодої. Весь цей час біля нареченої були її подруги, які допомагали закінчити збір приданого. Після всіх приготувань починали запрошувати на весілля, чим займався cerçi.

Джерела:

1. «Весілля кримських татар: традиційні форми та трансформації»,

2. «Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі»

Над статтею працювали: Зейнідінова Султаніє, Піскун Дар’я, Зікранець Анна, Судак Олена, Чабанова Мамурє