Кримчаки
МаріфетКримчаки – один із трьох корінних народів України, що походить із Криму. Згідно з даними перепису населення 2001 р. в Україні мешкало 406 кримчаків. Нині їх загальна чисельність оцінюється в 1,5 тис. осіб, утім, інформація стосовно цього не є точною, зокрема й унаслідок асиміляції представників народу з иншими. Голова громадської організації «Кримське товариство кримчаків “К’римчахлар”», Дора Піркова, на круглому столі «Народи Криму: порозуміння культур крізь віки» у 2016 р. уточнила, що на території мешкало 220 кримчаків.
Щодо етногенезу кримчаків існує кілька теорій. Деякі розглядають їх як субетнос єврейського народу, що формувався протягом кількох століть у Кримському ханстві, инші пов’язують їхнє походження з хазарами й стародавніми тюрками. Ісаак Кая, видатний кримчацький просвітитель, також припускав, що в основі їхнього етногенезу могли бути хазари, які прийняли юдаїзм. Прихильником і популяризатором цієї ідеї був і Євсей Пейсах, один із ключових діячів, що боровся за збереження культурної спадщини кримчаків у XX ст.
До середини ХІХ ст. кримчаки називали себе «Срель балалари» або «бені-Ісраель», тобто дітьми Ізраїлю. Уважається, що вперше етнонім «кримчаки» з’явився в 1857 р. в щотижневій єврейській газеті «Га-Маґід». До 1870-80-х років цей термін використовувався для позначення кримських євреїв-рабиністів. У переписі 1879 р. було зафіксовано 3481 представника народу.
Традиційна культура кримчаків була різноманітною. Незважаючи на те, що вони переважно населяли міста, кримчаки володіли також навичками садівництва, виноградарства та городництва. Вони виробляли вино й горілку, що їх використовували зокрема й під час релігійних обрядів. У XIX ст. їхня основна зайнятість полягала в ремеслах, здебільшого пов’язаних із виробництвом шкіряних товарів. Кримчаки також були вмілими ковалями, ювелірами й торговцями.
У містах кримчаки мешкали в окремих кварталах, домоволодіння яких зазвичай були розташовані навколо храму – «к’аал». Житло кримчаків мало багато спільних рис із будинками инших національних груп Криму. Інтер’єр відзначався використанням килимів, матраців і подушок, а також низького круглого столу «софра», навколо якого сім’я збиралася на обід.
Кухня кримчаків була різноманітною: вони готували супи, м’ясні й мучні страви, пили трав’яний чай і вино. Загалом, із усіх елементів кримчацької матеріальної культурної спадщини найкраще збереглися саме традиції готування їжі. Кухня кримчаків різноманітна за складом страв і технологіями приготування й має багато спільного з кухнями инших народів Криму.
Мова кримчаків уважається етнолектом кримськотатарської, для якого використовувалася єврейська абетка. Це гальмувало інтелектуальний розвиток народу, зокрема наприкінці 1920-х рр. порушувалося питання стосовно того, де і як навчатися дітям кримчаків: у кримськотатарських школах потрібно використовувати не знайому їм графіку, а у єврейських школах необхідно розмовляти івритом. Це була одна з причин швидкої асиміляції кримчаків та призвела до відповідних наслідків.
Сьогодні ми, як і у випадку з караїмами, маємо зберігати пам’ять про цей народ та їхню історико-культурну спадщину.
Джерела:
1. Кримчаки:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D0%BA%D0%B8
2. Суспільно-політичні та історичні аспекти розвитку сучасної єврейської громади України: європейський контекст: монографія. Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2022. 376 с. Авторський колектив: Подольський А. Ю. (керівник), Гон М. М., Журавель П. О., Івчик Н. С., Козерод О. В., Левітас Ф. Л., Попова К. В., Рамазанов Ш. Ш., Тяглий М. І., Туров І. В. URL: https://ipiend.gov.ua/publication/suspilno-politychni-ta-istorychni-aspekty-rozvytku-suchasnoi-ievrejskoi-hromady-ukrainy-ievropejskyj-kontekst/
3. «Кримчаки: походження, історія та сьогодення»:
https://telegra.ph/Krimchaki-pohodzhennya-%D1%96stor%D1%96ya-ta-sogodennya-02-17
4. Араджионі М.А. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: КРИМЧАКИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна – Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2018. – 608 с. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=1.14.%208
Над статтею працювали: Піскун Дар’я, Судак Олена