Кримінальне покарання, його мета і ефективність - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Кримінальне покарання, його мета і ефективність

Сутність поняття кримінального покарання та аналіз поняття складу злочину. Особливості загальної та спеціальної превенції. ПОняття мети покарання, його основні ознаки. Аналіз ефективності призначених покарань в Рівненській області. Кваліфікація злочину.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Список скорочень слів та словосполучень
1.2 Поняття кримінального покарання
1.3 Загальна і спеціальна превенція
2.2 Наука кримінального права про мету покарання
2.3 Законодавче визначення мети покарання
3. Ефективність покарання та кваліфікація злочинів
3.2 Поняття та значення кваліфікації злочинів
Актуальність теми дипломної роботи. У сучасній вітчизняній юридичній науці сформувалася досить обґрунтована точка зору, згідно з якою побудову правової держави необхідно розпочинати з захисту і забезпечення прав людини. Сучасна концепція прав людини, враховуючи всю її модифікованість і особливість, що зумовлені сучасним рівнем і характером світової цивілізації, спирається на багатий досвід людства, і передусім у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регуляції їх поведінки, їх місця, ролі та значення у навколишньому світі.
Проблеми здійснення та захисту основних прав людини є надзвичайно важливим завданням права. Визнаючи людину як найвищу соціальну цінність, держава повинна створити і гарантувати належні умови існування для всіх членів суспільства. Із розвитком світової думки все більшого поширення набуває твердження про соціальне призначення держави. Вже не оспорюється висновок про те, що держава існує для людини, а не людина для держави. Розуміння даних положень виходить із меж національного права на міжнародно-правову арену. З кінця минулого століття світове співтовариство намагається застосувати усі можливі форми та засоби впливу з метою забезпечення основних прав людини.
Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. Однією з причин такого стану є не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь-якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров'я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема - кримінально-правова політика держави у сфері протидії злочинності.
Покарання як центральний інститут кримінального права є важливим інструментом в руках держави для охорони політичних, економічних і інших суспільних відносин. Воно являється провідною формою реалізації кримінальної відповідальності і, разом з тим, покликане сформувати поведінку людей згідно з правовими нормами.
Дипломна робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.
Науковому дослідженню проблем боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини присвячено ряд праць. До таких праць можна віднести «Соціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика)» В.В. Голіна, «Державний контроль за злочинністю» О.М. Литвака, «Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ» В.В. Лунеева, «Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні» А.А. Митрофанова, «Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією» Б.В. Романюк, В.О. Глушкова.
Деякі актуальні проблеми боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини в незалежній Україні знайшли своє відображення в статтях у періодичній пресі. Серед них можна відзначити статті Н.П. Мелешко «Преступность: проблемы правового реагирования», В.О. Тулякова «Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі».
Також існує ряд вчених, які велику увагу приділяють дослідженням проблем сутності та змісту покарання, його цілей та ефективності - це М.Й. Коржанський, М.І. Бажанов, Н.В.Чернишова, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький.
Мета дипломної роботи полягає у вивченні поняття покарання, його мети, ефективності та системи його видів.
Завдання дипломної роботи обумовлені її метою :
виявити та опрацювати фахову літературу з теми дипломної роботи;
розкрити сутність поняття кримінального покарання;
проаналізувати поняття складу злочину;
охарактеризувати особливості загальної та спеціальної превенції;
дослідити визначення мети покарання законодавцями та наукою кримінального права;
розкрити особливості ефективності покарання.
Об'єктом дослідження для даної дипломної роботи є покарання як центральний інститут кримінального права.
Предметом є дослідження особливостей кримінального покарання, його мети та ефективності.
Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом дипломної роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано комплекс загальнонаукових методів аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення, методи порівняльного аналізу.
Теоретична та практична цінність дипломної роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність, функції, ознаки кримінального покарання, проаналізовано поняття складу злочину, особливості загальної та спеціальної превенції, визначено мету покарання у законодавстві та в науці кримінального права.
Практична цінність полягає в тому, що робота присвячена аналізу і дослідженню інституту покарання і визначення мети, яку переслідує суспільство в особі держави застосовуючи покарання до особи, яка вчинила злочин. За допомогою інституту покарання держава підтримує стабільність в суспільстві, відокремленою частиною якого вона є. Саме в цьому полягає важливість цієї теми при чому не тільки для науки кримінального права.
Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому при аманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характеризують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості -- той чи інший рух тіла або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості -- прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямо ваність.
Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, які склалися у суспільстві, відбивають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого й охороняються кримінальним законом. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потребита інтереси виступають критерієм, міриломцінності або антицінності людської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.
Чинний Кримінальний кодекс України (ст. 11) дає таке визначення поняття злочину: злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.
У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, завдяки яким останній відрізняється від інших правопорушень.
Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину. Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого.
Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.
Поняття складу злочину з'являється приблизно в шістнадцятому-сімнадцятому столітті. Склад злочину (з лат. Corpus delicti) прийшов в криміналістику як термін і означав наслідки злочину (труп, сліди крові знаряддя злочину і т.п.).
До кримінального права цей термін починає входити наприкінці сімнадцятого століття. Першими в його теперішньому значенні, почали використовувати юристи А. Фейєрбах і Штюбель.
Чинний КК не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.
Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом".
Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:
1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але, при цьому, кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;
2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріп лені в законі про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 3 КК "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права".
Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять норматив но-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями від повідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (наприклад ознаки складів зло чинів, передбачених ст.ст. 247 та 274 КК).
Класичний принцип "nullum crimen sine lege" передбачає, що усі кримінально карані діяння мають бути описані у кримінальному законі. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати зло чинність діяння.
Отже, склад злочину -- це сукупність встановлених кримінальним законом юридичних ознак (об'єктив них і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як зло чин не. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального законодавства України усуває можливість настання кримінальної відповідальності (КПК України - п. 2 ст. 6, ст. 213, 324).
Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контра банда, самоправство тощо) визначаються відповідними нормами кримінального закону. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.
Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні злочину. При цьому склади таких злочинів визначаються не лише за допомогою норм Особливої частини КК, а й з використанням норм Загальної частини КК (ст.ст. 14, 15, 26, 27, 28, 29, 30), що містять у собі характеристику як об'єктивних, так і суб'єктивних ознак указаних різновидів злочинної діяльності.
У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі із злочинністю і правозастосовній діяльності.
Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, виконує наступні функції:
а) фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності;
б) процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування;
в) розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого;
г) гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини.
Треба підкреслити, що всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:
1. Ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;
2. Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину - дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя);
3. Ознаки, які характеризують діяча - його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;
4. Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.
Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину. Такими є:
1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є:
а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;
б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин - пошкодженість, вразливість об'єкта;
в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.
2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:
а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів;
б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;
в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;
г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;
д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.
3. Суб'єкт злочину - це ознаки, які характеризують особу, що вчинила злочин:
а) фізична особа - тільки фізичні особи визначаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;
б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність :
загальна дієздатність - з 16 років;
виключна дієздатність - з 14 років;
особлива дієздатність - з 18 років;
в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;
г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):
особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;
особа, що підлягає призову на строкову військову службу;
4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:
а) умисел - вчинення злочину навмисно. Визначення поняття умисел та його види подано в ст. 24 Кримінального кодексу;
б) необережність - вчинення злочину необережно. Ст. 25 Кримінального кодексу говориться: "Злочин визначається вчиненим з необережності, коли ocoба, яка його вчинила передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна і могла їх передбачити";
в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;
г) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;
д) емоції - почуття та переживання суб'єкта під час вчинення злочину.
В межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.
1 ) обов'язкові ознаки - ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться:
а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;
в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);
г) вина (умисел або не обережність).
2 ) факультативні ознаки (необов'язкові) - ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:
б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло чину;
в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);
У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо в кримінальному законі, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, перед баченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа. Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у кримінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину - ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 22 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.
Виходячи з попередньо визначеного можна зробити висновок, що кожний склад злочину являє собою не лише сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, але і їх органічну єдність, яка базується на тому, що кожний злочин як акт людської поведінки єдиний за своєю природою. Зв'язок елементів і ознак складу злочину, їх співвідношення відображають визначену властивість злочину. Кожний елемент складу злочину має самостійне значення лише при його фактичному розгляді ознаки і елементи складу злочину існують лише в якості відповідних частин складу злочину. Це ще раз доводить те, що при відсутності однієї з ознак складу злочину, немає і самого складу злочину.
Значення складу злочину полягає в тому, що він являється підставою кваліфікації злочину. Тобто віднесення конкретного суспільно небезпечного діяння до конкретного виду заборонених діянь, ступінь суспільної небезпеки яких була оцінена законодавцем при їх криміналізації. Склад злочину виступає в ролі своєрідного мірила наявності або відсутності у вчиненому того рівня суспільної небезпеки, який необхідній і достатній для визнання його злочином. Він дає можливість не тільки встановити злочинне діяння, але і віднести його до тої чи іншої категорії, групи злочинів, так як виявлення ознак складу злочину дозволяє визначити вид злочину, специфіку характеру і ступінь його суспільної небезпеки, тим самим проводиться розмежування між окремими видами злочинів: вбивством розбоєм грабежем, крадіжкою і т.д.
Таким чином значення складу злочину заключається:
* по-перше, в тому, що він є підставою кримінальної відповідальності;
* по-друге, служить цілям кваліфікації злочинів, тобто встановленню в здійсненому діянні ознак складу злочину і передбаченому у відповідній статті кримінального кодексу;
* по-третє, склад злочину визначає межі покарання злочину.
1.2 Поняття кримінального покарання
Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.
Перш ніж давати визначення покаранню необхідно з'ясувати його місце в структурі суспільних відносин. Покарання - це перш за все одна із форм відповідальності. Відповідальність можна розглядати як соціальне відношення між суб'єктом (громадянином, колективом) та системою соціального контролю (в особі її органів) в зв'язку з здійснюваною цим суб'єктом поведінкою. Відповідальність можна розуміти в соціальному плані. В цьому випадку вона виступає як вид відносин між людьми з приводу взятих на себе обов'язків та ступені їх виконання.
Юридична відповідальність - складова частина, різновид загальносоціальної відповідальності. Вони співвідносяться як окреме та загальне. Загальносоціальна відповідальність є неправовим явищем і її досліджують вчені в галузі філософії, соціології, політології, етики тощо. Сутність соціальної відповідальності полягає в усвідомленні особою свого обов'язку перед суспільством, в суворому, невідхильному та ініціативному виконанню нею своїх обов'язків, в почутті відповідальності за доручену справу, в обов'язку дати відповідь за свої дії, в позитивній чи негативній оцінці дій особи колективом, суспільством, державою. Ці ознаки характеризують загальносоціальну відповідальність як відповідальність в основному позитивну. Але вона може виступати в якості негативної, ретроспективної відповідальності. В цій якості вона втілюється або у формі моральної відповідальності (суспільний осуд), або у формі юридичної відповідальності, тобто відповідальності за правопорушення, яка знаходить свій вираз у державно-примусовому впливі на правопорушника.
У нормативному аспекті негативна загальносоціальна відповідальність проявляється в юридичній відповідальності і виражається в правових нормах, що передбачають вид та міру державно-примусового впливу на правопорушення.
Юридична відповідальність являє собою один із специфічних проявів загальносоціальної відповідальності. Такий прояв, який у відповідності з особливостями права прямо виражає його державно-владну природу і, не перикриваючись іншими правовими явищами (правосвідомістю, законністю), торкається головним чином наслідків за неправомірну, безвідповідальну з точки зору закону, поведінку.
Одним із видів негативної юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільно небезпечні дії та обов'язок піддатися кримінальному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки.
Покарання є однією із форм (самою основною) кримінально-правової відповідальності і є складовою системи заходів кримінально-правового впливу. Умовно ці заходи можна поділити на дві групи: не пов'язані з кримінальною відповідальністю (примусові заходи виховного і медичного характеру) і такі, що здійснюються в межах кримінальної відповідальності (покарання, умовне незастосування покарання, звільнення від покарання).
У науці кримінального права покарання розглядали як найбільш суворий захід кримінально-правового впливу, який, будучи основною формою кримінальної відповідальності особи за вчинений нею злочин, призначається судом від імені держави в обвинувальному вироку і полягає в передбачених кримінальним законом обмеженнях чи позбавленнях її прав і свобод, а також тягне за собою особливий кримінально-правовий стан особи - судимість. М.Й. Коржанський дещо по-іншому формулює визначення покарання. На його думку покарання - це застосовувана судом міра державного спонукання, яка заподіює певні втрати і висловлює йому від імені держави заперечливу, докірливу, юридичну і моральну оцінку його поведінці.
У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі зло чинністю виконує допоміжну роль. Це твердження потребує уточнення. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примушування, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава від водить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.
Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не ви правдує тенденції зростання його жорстокості, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них -- на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю -- жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і пер ший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не при водила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у вигляді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з поз бавленням волі. Все це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Воно повинно бути від повідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається вин ним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат його злочинного діяння.
Злочинність є вічною категорією, яка буде існувати завжди. В боротьбі з нею держава спрямовує зусилля на:
1) усі види і форми профілактичної діяльності, покликані запобігти вчиненню окремих злочинів (видів злочинів);
2) призначення покарання у випадках, коли вчинено діяння, яке має всі ознаки складу злочину.
Покарання є логічним, найбільш характерним наслідком вчинення злочину. Воно є методом кримінально-правової боротьби зі злочинністю.
Застосування покарання, його вплив на ситуацію із злочинністю в країні не треба переоцінювати та чекати від нього вирішення всіх проблем, які виникають у ході боротьби зі злочинністю (так звана легісломанія - сподівання на всесилля застосування Закону). Але не треба й недооцінювати покарання як метод впливу на злочинність. Саме шляхом застосування справедливого, невідворотного і своєчасного покарання держава стримує злочинність, веде «наступ» на неї, маючи н
Кримінальне покарання, його мета і ефективність дипломная работа. Государство и право.
Реферат: Финансы предприятий и организаций. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Расчет и проектирование схемы электроснабжения сельского микрорайона
Курсовая работа по теме Малый бизнес и его совершенствование в Красноярском крае
Курсовая работа: Интеграционный процесс в СНГ. Скачать бесплатно и без регистрации
Вегетативное размножение хвойных растений
Доклад по теме Дальномеры в тахеометрах
Дипломная работа по теме Исследование концептов в лингвистике
Курсовая работа по теме Численное интегрирование функции методом Гаусса
Сколько Стоит Написать Диссертацию На Заказ
Кадровый Резерв На Государственной Службе Курсовая
Эссе Педагог Профессия Будущего
Билеты: Тест по Стратегическому управлению
Контрольная работа по теме Определение ошибок в приводимом примере. Виды сложных суждений
Реферат: Гражданская война в произведениях А.А. Фадеева "Разгром", И.Э. Бабеля "Конармия", М.А. Булгакова "Дни Турбиных". Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Исследование эффективности технологического процесса химико – фотографической обработки кинопленок на Госфильмофонде России
Реферат: Особенности личности и эффективность социальных отношений. Скачать бесплатно и без регистрации
Как Правильно Оформить Дипломную Работу
Реферат На Тему Моноклональные Антитела
Реферат: Fahrenheit 451 Essay Research Paper For hundreds
Сочинение Любовь По Тексту
Виды соучастий преступлений и пределы их ответственности - Государство и право дипломная работа
Анализ показателей эффективности финансово-хозяйственной деятельности предприятия - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Географическая характеристика Соединенных Штатов Америки - География и экономическая география презентация