Костюм Феї сердець

Під звуки довгих арф та бубнів пари йшли "джерельцем" по танцювальній залі, довгій та високій. Стеля губилася в височині, він каменю старовинної зали віяло холодом. Це була найдавніша частина замку, і бали завжди проходили тут, у самісінькому його холодному серці. Чи це віяло холодом від почту Білої Герцогині? В танці з нею повагом ішов сам Принц — її вічний та єдиний партнер. Єдиний, хто міг довго витримувати холодний дотик її крижаних долонь і неживий погляд застиглих очей.

На вечорницях, де збиралися Леді та Лорди Міжземелля, завше було без ліку фей, — але також не бракувало інших істот, живих і мертвих. Деякі були на святах у замку завсідниками, і знали, від кого варто триматися якнайдалі. Інші того не знали.

Фею Сердець сьогодні оточувало цілих п'ятеро осіб, переважно чоловіків, переважно живих сновидців. Тендітна та тонка, велично високого зросту, з довгими ніжними руками, вона одразу привертала увагу тих, хто про неї не знали та не чули — хоча чутки по Міжземеллю розносилися швидше за прах у сезон бур. Однак Фея Сердець не любила увагу, не любила, щоб на неї зайве дивилися, зважали, пліткували.

Відтак п'ятеро тепер милувалися її ляльковим порцеляновим личком із парою величезних порожніх очей і шовкових вій. Крихітні безкровні вуста не видавали ні слова, ні подиху. І це їх теж чомусь цікавило.

Вони намагалися говорити з нею. Що така надзвичайна краса робить на цьому збіговиську плотожерних варварів? Пані не проти компанії? Пані танцює?

Пані, звісно, могла танцювати, хоч і доволі стримано. Рухатися в костюмі було неприємно, тіло свербіло ледь не скрізь, де торкалося костюма. Найгірше було з головою та обличчям — Фею мов засипало кам'яними друзками й піском, не даючи дихати й рухатися.

Хтось поцілував кінчик її найменшого пальця. Вона спершу не зрозуміла навіть, що це було — що за рух, який це був предмет чи частина тіла, що це означає?

Гостей, тим часом, більшало. Під темним сволоком кам'яної зали лунали їхні барвисті імена.

І стукали, стукали в ритми музиці чи попри нього, живі серця. Калатали. Вибивали коваля. Трясли венозними закаблуками. Шурхотіла тканина, дзвеніли прикраси та іменна зброя. Гуділи музики, слуги розносили плюскіт у розмаїтих судинах.

Ще й оплески в кінці тактів. Хлясь-хлясь. Розворот, крок. Хлясь-хлясь-хлясь.

 - Тут тісно.

Цей голос був іншим.

В нього теж було серце. Тихе, надто швидке, замале для людської подоби.

 - Є шлях: вийти на інший поверх, там тихо. Я можу провести.

Тиша. Так!..

Попри голодні масні дотики вона вирвалася з компанії неприємних незнайомців та вклала долоню в велику теплу руку з швидким пульсом.

Кроком танцю вони подолали залу, вклонилися хазяїну вечора та всім його одинадцятьом славетним гостям. А потім вислизнули в маленькі бокові дверцята на спіральні сходи.

Вгорі справді було тихіше — нова замкова надбудова, порожні коридори, збудовані більшими, але дивним чином привітнішими.

Кімната десь у закутках кутку замку. Тут було чутно удари всього кількох сердець: її провідника, що саме збирався піти, — і самого замку. Ну, і ще світу ззовні, що не припиняв дихати ніколи, навіть під шарами передостанніх зимових снігів на цій частині світу.

Ідучи, провідник сказав іще дещо:

 - Тут можна зняти маску. Ніхто не побачить, обіцяю.

І з тим його кроки почали віддалятися й губитися у власній приглушеній луні.

Зняти маску?..

Хазяїн замку щось казав про нього, здається. Що довіряє йому як собі. Чи може Фея Сердець йому довіряти?

Тіло не чесалося вже — воно кололо, боліло, нило і ятрилося від кожного поруху.

Вона подумала, що буде, певно, боляче — але ж не так, як зараз. І потім точно стане краще.

Цей костюм був уже старим і від початку свого створення замалим і затісним. На сукні — безліч мотузок і зав'язок, які нікуди не вели, нічому не допомагали. А ще більше — тих, які тримали тіло й заважали йому рухатися так, як їй було звично. Можливо, знімаючи сукню, вона розірвала кілька з них. Можливо, багато.

Геть усе. Все зайве.

Найважче в костюмі було зняти обличчя та голову. Але її серцю терміново треба було подихати. Розправитися.

М'язи всього тіла, які так довго стримував костюм, вдячно загуділи, скидуючи терпку втому.

Вона притулилася до стіни, тоді присіла. Як же добре!..

 - О, не знала, що тут хтось є!..

У тої, хто говорив, не було пульсу. В її венах клекотіло полум'я.

 - То он як... Ти та сама Суддя, про яку всі говорять?

Вона кивнула. Іди звідси. Мені треба просто трохи часу, я потім повернуся. Будь-ласка.

 - О, я піду. Але можна одне питання?

Ніби я можу відмовити комусь із гостей Принца в його домі. Добре, одне питання. Вона кивнула знову.

 - Кажуть, своїм оком ти бачиш усіх грішників, а серцем чуєш їхні гріхи. З цього правда хоч щось, перше чи друге?

Хитро. Вклала два питання в одне. Але Фея Сердець відповіла: покачала головою, тобі кивнула.

 - Дякую. Пробач, що потривожила. Можна ще одне питання?

Кивок. Вогонь у тілі гості дивним чином заспокоював.

 - Я бачу, ти зняла сукню. Вона дуже, дуже гарна, але, певно, незручна? Хочеш, я дам тобі свій плащ? Унизу холодно, а я дівчина запальна, не змерзну. А тобі, може, зручно буде.

Вона точно хотіла щось за це. Інакше бути не може.

Але Суддя подумала про спуск униз у залу. Холодну, гучну, де ледь не кожне намагається торкнутися.

І кивнула.

 - Ну й чудесно. Ось, тримай!

Плащ був на диво легким, хоч і дуже теплим.

 - Тобі до лиця. Лишай собі! А я піду далі вже, мабуть. Може, колись іще зустрінемось. Тоді знатимеш, як мене звуть — бо ж я знаю, як звуть тебе. Я Фламма, відьма доріг і вогню.

Вона ще сиділа якийсь час, міркуючи, чи не розлякає її серце гостей Принца. Бо ж навіть хтось зі старожилів може вирішити, що коли вона вже зняла костюм, — вона тут не на святі, а у справах, і прийшла забрати чиєсь серце до себе в печеру.

Та врешті плащ Фламми був дуже теплим, а музика, що таки пробивалася знизу, з часом стала значно кращою. Тож це, певно, не така велика біда, якщо вона спуститься і просто побуде там. Може, десь при стіні, не там, де танцюють. Просто постоїть чи потанцює тихенько, нікого не зачіпаючи. Не підходячи до тих, хто до неї торкався на початку.

Може, навіть знайде того, хто відвів її сюди, щоб подякувати й на дяку станцювати з ним.

Віддячити Фламмі, вона це точно знала, час іще прийде.