Коротко про сирійський фронт: Ідлібські перспективи

Над сирійською провінцією Ідліб останніми днями стає все гарячіше: в небо над провінцією були підняті 14(!) російських БПЛА; також набувають неабиякої регулярності авіаудари російської та асадівської авіації по селам та містам провінції, а турецькі військові зводять оборонні споруди на ключових магістралях Ідлібу аби уповільнити можливий наступ Асада.

Деякі джерела повідомляють, що офензива урядової армії за підтримки ВКС та ССО РФ може розпочатися вже у найближчі дні. 

По-порядку:
Вже більше року на півночі Сирії, де знаходиться останній рубіж опозиційних проксітурецьких угрупувань, підтримуваних Анкарою, триває формальне перемир'я, досягнуте на одній з зустрічей Ердогана та Путіна в Москві у березні 2020 року, де сторони зумовилися докладати спільні зусилля по деескалації конфлікту у регіоні. Слід нагадати, що вищезазначене перемир'я було укладене сторонами після чергової спроби Асада силою взяти під контроль провінцію Ідліб у листопаді 2019 року, а вже до лютого наступного року урядові сили спромоглися зайняти значні території на півночі провінції Хама та на півдні провінції Ідліб. Коли ситуація стала патовою, а офіційний Дамаск проігнорував ультиматум Анкари щодо негайного припинення бойових дій, Туреччина ввела власні війська та оголосила про початок операції «Весняний щит», ціллю якої було призупинити просування військ Башара Асада вглиб контрольованої повстанцями території.
Майже одразу до сирійських кордонів потягнулися нескінчені ешелони військової техники, а з аеродромів регулярно підіймалися турецькі "Байрактари", котрі саме тоді вперше показали себе "у повній красі", спричиняючи серйозні втрати урядовим військам Сирійської республіки.

У кожної сторони в цьому конфлікті, як воно заведено, є свої інтереси. Інтереси Асада, як нескладно здогадатися, полягають у відновленні територіальної цілісності Сирії шляхом знищення останнього оплоту антиурядових заколотників на півночі країни та відновлення повного контролю над регіоном. Інтерес Росії, кажучи напряму - допомогти своєму союзнику у вирішенні цього питання, внаслідок чого отримати політичні очки, зокрема у очах президента Сирії Башара Асада, збільшити власний вплив у регіоні та черговий раз втілити у реальність уже крилату фразу-установку "мочить террористов в сортирах".
А от інтереси Туреччини у цьому конфлікті пересічному громадянинові, не знайомому з темою, не настільки очевидні.
Перш за все Анкара, як і Росія, прагне зберегти свій вплив у Сирії. На цьому фоні турки вже котрий рік поспіль вкладають у регіон значні кошти, відправляючи гуманітарні конвої та споруджуючи на території Великого Ідлібу різноманітну інфраструктуру, на кшталт шпиталів та домів для людей, що внаслідок війни залишилися без житла, цим самим підіймаючи свій авторитет серед місцевого сирійського населення.

Ще одна річ, котра непокоїть Анкару, це мільйони сирійських біженців, котрі з початку війни тікають до Туреччини у пошуках прихистку, що, безумовно, сильно навантажує турецьку економіку, адже цих людей потрібно кудись розмістити, одіти та нагодувати, а активні бойові дії у прикордонній з Туреччиною провінції лише спричиняють збільшення потоку цих самих біженців. Саме тому Туреччина аж ніяк не зацікавлена у продовженні бойових дій у регіоні. Для часткового вирішення цієї проблеми Анкара у жовтні 2019 року анонсувала операцію під назвою «Джерело миру», ціллю якої було сформувати тридцятикілометрову буферну зону на півночі Сирії, відтіснивши звідти курдських бойовиків РПК для розміщення на цих територіях сирійських біженців.

Та якщо мова зайшла про сирійських біженців, то варто зазначити, що: по-перше, проблема з біженцями у якійсь мірі грає на руку Ердогану, адже декілька мільйонів сирійців, розселених на південному сході Туреччини, розбавляють собою тісно концентроване там, м'яко кажучи, нелояльне до офіційної Анкари курдське населення, що безумовно є позитивним фактором для турків. По-друге, така кількість біженців є гарним тузом у рукаві Ердогана, котрий можна використовувати як політичний важіль по відношенню до ЄС, нав'язуючи свою волю шляхом шантажу та погроз відкрити свої кордони для трансферного переходу усієї юрби мігрантів до європейських кордонів, що уже мало місце у 2019 році, коли лідери європейських країн засудили військову операцію Анкари по створенню буферної зони на півночі Сирії.

Отож, з цілями кожної з сторін розібралися.

Варто сказати, що турки в цілому мастаки що-небудь будувати. Окрім побудови цілих міст для переміщених осіб Туреччина, з початком операції з "примушення до миру", розпочала "велике будівництво" спостережних пунктів та блокпостів по всій території провінцій Хама та Ідліб. А перемир'я, здобуте минулого року у Москві, дало змогу турецьким військовим працювати у повну потужність, внаслідок чого Ідліб станом на сьогодні виглядає наступним чином:

Повертаючись до головної теми скажу, що хоч турецька військова підтримка, можна сказати, врятувала повстанців від повного розгрому, та вони все ж понесли важкі втрати як у людській силі, так і у територіях. За час операції Асада по "звільненню" півночі Сирії від повстанців останні, на момент підписання угоди про перемир'я, втратили 1/2 підконтрольної їм території.

Трішки фотоматеріалів:

По той бік фронту:

Незважаючи на те, що формально на півночі Сирії діє перемир'я, а напередодні (29 вересня) Путін та Ердоган домовилися зберігати статус-кво у регіоні, російська авіація та сирійська артилерія не припиняють завдавати ударів по позиціям повстанців.

У підсумку можна сказати, що у зв'язку з тим, що удари з боку ВКС РФ та урядових військ порівняно з недавнім часом зросли у геометричній прогресії, Дамаск найближчим часом, беручи до уваги наявний досвід турецького втручання весни 2020 року, може вдатися до чергової спроби прориву лінії оборони коаліції повстанських угруповань на півночі країни та спробувати остаточно закрити питання заколотницького регіону силою. Тим паче, нещодавно в Сирії пройшли чергові вибори, що у якомусь сенсі розв'язує руки Башару Асаду, котрий, можливо, все ж запланував влаштувати "маленькую победоносную" як подарунок своїм виборцям і заодно задля виконання однієї з передвиборчих обіцянок.

У що виллється подібний варіант розвитку подій, особливо враховуючи безпосередню зацікавленість турецької сторони у збереженні власного впливу у регіоні, гарантом якого є протурецька коаліція повстанських сил - невідомо.
Отож - будемо слідкувати.