Корах

Короткий зміст:

Глава “Корах” з книги Чисел (Бемидбар) розповідає про бунт Кораха та його прихильників проти лідерства Моше та первосвященства Аарона. Ось деталі цього епізоду:

1. Корах і його скарги: Корах, Левит і член ізраїльської громади, виступив проти Моше та Аарона, стверджуючи, що вони не мають ексклюзивного права на святість і лідерство. Він запитував, чому вони влаштовують себе над іншими.
2. Спроба вибору нового первосвященника: Корах та його прихильники вимагали провести вибори для первосвященства. Моше відповів, що Б-г вже обрав Аарона, і це не може бути змінено.
3. Б-же втручання: Б-г вирішив випробувати вірність Моше та Аарона. Вони мали поставити кадильницю перед наметом зустрічі, і Б-г вирішить, кого він обрав.
4. Покарання Кораха та його прихильників: Земля розійшлася під ногами Кораха та його прихильників, і вони були пожертвовані. Аарон врятувався завдяки Моше.
5. Підтвердження первосвященства Аарона: Б-г вказав на Аарона як на первосвященика, підтверджуючи його лідерство.

Ця глава нагадує нам про важливість покори перед Б-гом, поваги до обраного лідерства та наслідки бунту. 

Цікавинки:

Ось вже протягом третьої тижневої глави поспіль ми читаємо про бунти ностальгуючих за Єгиптом, таких собі давньоізраїльських ватників, метою яких було повернення народу до країни рабства. 

Все йшло за зростальною: у главі Бегаалотеха почали хвилюватися суспільні низи, згадуючи єгипетську безкоштовну рибу, цибулю й часник. 

У главі Шлах зрадницькі настрої охопили більшість князів-очільників колін, які ходили в розвідку й бачили на власні очі країну, куди їм належало увійти. А по поверненні звели на неї наклеп, і спровокували в народу бажання обрати собі іншого вождя й повернутися до Єгипту. Це призвело до вироку всьому поколінню й прирекло народ Ізраїля на сорокарічні поневіряння пустелею. 

Здавалося б, куди ще далі? 

Ситуацію, що читаємо в главі Корах, добре ілюструє відомий мем: “ми думали, що опустилися на саме дно, та раптом знизу постукали”. 

“Корах, син Іцгара, сина Кегата, сина Леві, і Датан з Авірамом, сини Еліява, сина Паллу, сина Рувима, повстали проти Мойсея, і з ними 250 чоловік із синів Ізраїля, князі в громаді, радники на зборах, люди значні. Зібрались вони проти Мойсея та Арона та й промовили до них: “Годі вам! Уся громада, всі – святі, і Господь серед них. Чого ж ви пнетесь високо над Господньою громадою?” … 

І послав Мойсей, щоб покликали Датана й Авірама, синів Еліява, та вони відказали: “Не підемо. Хіба мало того, що ти вивів нас із землі, молоком та медом текучої, щоб поморити нас у пустелі; ти хочеш іще й князювати над нами? Ані в землю, молоком та медом текучу, не привів ти нас, ані клаптика поля, ані виноградника у спадщину не дав нам.” (Бемідбар/Числа, 16:1-3; 16:12-14) 

Аби оцінити “всю красу гри”, варто уважно прочитати ці слова. Їх промовляли не пересічні ізраїльтяни, а “князі, радники, люди значні”, представники еліти. І раптом з їх вуст полинула така демократична промова – “уся громада, всі святі”, “чого ж ви пнетесь високо над громадою”, шановні Моше й Аарон?.. 

Мовляв, усі мають право служити Б-гу, а не лише Аарон, адже “всі ми тут святі”. Окрім демократичної риторики, вони використали ще й слова самої Тори, які виголошував критикований ними Моше – про те, що священиками буде весь народ Ізраїля. (Шмот/Вихід, 19:5,6) 

Маски скинули швидко: “мало того, що ти вивів нас із землі, молоком і медом текучої”. Це так змовники висловилися про Єгипет, де їх братів примушували до рабської праці, з них знущалися, їх дітей вбивали. 

У “землю, що тече молоком і медом” ГаШем обіцяв привести народ Ізраїля (Шмот/Вихід, 3:8; 33:3; Бемідбар/Числа, 13:27), але Датан і Авірам запевняли, що з такої землі Він їх саме вивів. Тобто раніше було краще, Єгипет був раєм, а ми й не знали, від якого щастя відмовилися. 

Хтось зі спільників певно таки не безпідставно зберігав молочно-медові спогади про Міцраїм; мідраш каже про Кораха, що він був царедворцем у фараона, казково багатою людиною; мідраш каже, що він був скарбником царської казни, до того ж знайшов коштовності, колись заховані Йосефом. Тож вихід з Єгипту явно його не надихав. 

Так з-під пишних тог поборників “свободи, рівності, братерства” визирнули незграбні ватники єгипетського покрою. Красномовство цих демагогів мало одну мету – переконати народ повернутися у світле минуле, під батоги наглядачів. 

Як бачимо, ватна риторика однакова у всі часи й на всіх широтах. Немає нічого нового під сонцем, як казав Когелет. Тільки шкода, що вдячні слухачі тих промов прирікають себе на десятиліття поневірянь і на все життя, проведене в пустелі.