Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана в Україні - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана в Україні

Походження поняття інституту омбудсмана, принципи його діяльності. Дослідження конституційно-правового статусу інститута Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Характеристика місця омбудсмана в системі органів державної влади різних країн.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Господарсько-правової спеціалізації
Протягом 1990-1996 р. в України були прийняті 3 найважливіші документа - Декларація про державний суверенітет України 1990 р, Акт проголошення незалежності України 1991 р., Конституція України 1996 р. які поклали початок процесу формування в нашій країні демократичної, правової і соціальної держави.
У цих основоположних документах вперше сформульовано найважливіші напрямки внутрішньої та зовнішньої політики молодої незалежної держави, основною метою якої є реальне визнання людини як найвищої соціальної цінності. Такі положення внесли істотні зміни в життя українського суспільства, кардинально змінили уявлення про місце і роль особистості на сучасному етапі.
Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, формування громадянського суспільства і побудова правової держави вимагають політичних, соціально-економічних, культурних модернізацій сучасного українського суспільства та вдосконалення механізму державної влади.
У зв'язку з цим велике значення набуло одне з найбільш актуальних питань державотворення в Україні - створення ефективного механізму охорони прав і свобод людини та громадянина. Тому впровадження та реалізація конкретних засобів діяльності цього механізму має надзвичайну важливість для проведення демократичних перетворень в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
Одне з найскладніших завдань цієї реформи полягає в зміні взаємовідносин влади і людини, налагодженні зв'язку між громадянами та представниками владних структур. Наявна відчуженість апарату державної влади від громадян, високий рівень корупції, низька виконавча дисципліна, правовий нігілізм, відсутність поваги до прав людини зумовлюють необхідність розвитку нових, демократичних інституцій, діяльність яких грунтувалася б не на традиційному захисті державних інтересів, а була спрямована на належне забезпечення прав людини.
У багатьох країнах світу таким інститутом є омбудсман. Він зарекомендував себе таким , що сприяє забезпеченню прав людини та підвищує ефективність діяльності органів державної влади та їх посадових осіб. Омбудсман являє собою один із факторів створення гарантій демократичного розвитку суспільства та реалізації принципу визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Його запровадження - це важливий крок у напрямку демократизації процесів у соціально-політичному житті будь-якої країни. Особлива потреба в цьому правозахисному інституті виникає тоді, коли органи державної влади не задовольняють потрібний рівень вирішення покладених на них завдань, що зумовлює необхідність у додаткових механізмах захисту прав людини.
Водночас очевидно, що запровадження в Україні інституту Уповноваженого ще не означає його остаточного формування з добре відпрацьованою системою функціонування. Як свідчить світова практика, організація діяльності інституту омбудсмана - складний процес, що потребує врахування багатьох чинників. Тому в умовах становлення інституту українського омбудсмана необхідне проведення всебічного і глибокого аналізу зарубіжного конституційного та поточного законодавства, що регламентує правовий статус омбудсмана, наукових розробок у цій сфері, а також дослідження досвіду його практичної діяльності.
Вітчизняними науковцями, за винятком Ю.С. Шемшученка та Г.О. Мурашина, які одними з перших дослідили історію виникнення інституту омбудсмана та здійснили аналіз його правового становища, Ю.М. Грошевого, В.Я. Тація,
М.В. Цвіка, що займалися проблематикою місця інституту омбудсмана в механізмі державної влади, М.В. Косюти, В. Клочкова, які охарактеризували взаємодію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту, Н.І. Карпачової та К.О. Закоморної, що вивчали окремі аспекти статусу і діяльності омбудсмана, цей контрольно-наглядовий, правозахисний інститут не досліджувався.
Як наслідок існує потреба в комплексному аналізі актуальних проблем теорії та практики функціонування інституту омбудсмана, еволюції його становлення, виробленні цілісної, завершеної концепції його правової природи.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини був запроваджений у нашій країні у 1998 р і за час свого існування накопичив певний досвід правозахисної роботи, який сьогодні потребує узагальнення і оцінки з метою подальшого удосконалення правової основи його діяльності.
Актуальність дослідження інституту омбудсмана полягає і в тому, що становлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відбувається в умовах, коли все ще триває пошук оптимальної моделі вітчизняної схеми омбудсмана. Зазначена обставина зумовлює потребу порівняльно-правового вивчення світового досвіду функціонування цього інституту. Кожна держава, де діє омбудсман, має свої національні, історичні та юридичні особливості й традиції, які впливають на законодавче врегулювання його правового статусу, і будь-яка з моделей цього правозахисного інституту являє науковий інтерес, зважаючи на те, що інститут омбудсмана в цих країнах уже пройшов етап свого становлення, довів свою контрольно-наглядову та правозахисну ефективність. У той же час порівняльний аналіз дозволяє спрогнозувати розвиток близьких за змістом процесів формування національного інституту омбудсмана та зробити узагальнюючі висновки щодо вдосконалення законодавчої основи його статусу.
Таким чином, необхідність дослідження конституційно-правового статусу інституту омбудсмана визначається сучасним станом вітчизняної правової науки, відсутністю поглибленої та всебічної теоретичної розробки цієї проблеми. Це свідчить про його наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність.
Мета дипломного дослідження полягає в з'ясуванні сутності інституту омбудсмана та змісту його діяльності, розкритті його місця і ролі у державі і суспільстві, в забезпеченні прав людини та визначенні шляхів удосконалення роботи Уповноваженого.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання дипломного дослідження:
1. розглянути місце та функції інституту омбудсмана в системі державної влади.
2. розглянути правове становище Уповноваженого на законодавчому рівні, гарантії його діяльності, проаналізувати проблемні питання практичної діяльності омбудсмана
3. визначити перспективні напрямки діяльності омбудсмана та його конституційно-правогого регулювання
4. зробити висновки-пропозиції щодо її удосконалення.
Об'єктом дипломного дослідження є інститут омбудсмана, що набув самостійного юридичного статусу.
Предмет дипломного дослідження - конституційно-правовий статус інституту омбудсмана, світовий досвід його функціонування та Українська модель цього інституту.
Методи дослідження. В основі роботи лежить діалектичний метод пізнання державних та правових явищ, що дає можливість розглянути інститут омбудсмана у взаємозв'язку з іншими елементами держави і суспільства.
За допомогою історико-правового методу досліджувалась еволюція цього інституту у світі, основні етапи його становлення.
Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти правовий статус різних моделей інституту. Зв'язок цих моделей з різними формами правління та формами державного устрою, системами органів державної влади досліджувався системним методом. Застосування таких методів наукового пізнання дозволило досліджувати інститут омбудсмана достовірно об'єктивно та неупереджено.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, що включають в себе 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
Загальний обсяг роботи 75 сторінок.
Ключові слова: омбудсман, конституційно-правовий статус,
гарантії діяльності, права та обов'язки, місце в системі державної влади.
Розділ 1. Теоретичні основи конституційно-правової природи інституту омбудсмана
1.1 Походження поняття інституту омбудсмана
Термін «омбудсман» мас німецьке походження, його коріння сягає раннього періоду життя німецьких племен. Так називалася особа яку обирали для збору зі злочинців-убивць грошової пені від імені потерпілої сторони. Однак деякі автори твердять, що поняття «омбудсман» має ісландське коріння і походить від «umbud», що середньовічною шведською мовою означало силу чи авторитет. Саме шведське слово umbud у широкому значенні означає того, хто говорить від імені інших агент, представник, адвокат, делегат, заступник інших осіб, опікун чи будь-яка інша особа, уповноважена іншими суб'єктами діяти від їх імені і служити їхнім інтересам, а у вузькому - особу чи осіб, обраних парламентом як своїх представників.
Слід зазначити, що термін «омбудсман» не отримав широкого законодавчого визнання у світі. Так цей інститут називається тільки в скандинавських країнах, деяких штатах Індії, Канади, США, в африканській Намібії, Океанії, Хорватії, Новій Зеландії, Ямайці. Островах Кука. В інших країнах національні правові акти про омбудсмана містять різноманітні назви зазначеного інституту: Уповноважений з громадянських прав - у Польщі, Уповноважений Державних Зборів з прав громадян і Уповноважений Державних Зборів з прав національних і етнічних меншин - в Угорщині ,Уповноважений Олій Мажлісу з прав людини - в Узбекистані та просто Уповноважений з прав людини - в Російській Федерації і Словенії . Адвокат народу - в Румунії, Народний Адвокат - в Албанії, Національний Правозахисник (омбудсман) - у Македонії.
Парламентський комісар з адміністрації - у Великобританії, посередник (медіатор) - у Франції, посередник республіки - в Сенегалі. Захисник народу - в Іспанії, Перу, Колумбії га деяких інших країнах. Комісія з прав людини - на Філіппінах. Уповноважений Бундестагу з оборони - в Німеччині, парламентський адвокат - у Молдові. Народний Захисник - у Грузії, Панамі, провізор юстиції - в Португалії, публічний радник, публічний захисник, захисник прав громадян, громадський адвокат - у деяких штатах США і т.п.
Разом з тим у теоретичному плані термін «омбудсман» с збірним і являє собою родове поняття, образ спеціальної служби, яка не схожа на державні та громадські структури, що займаються захистом прав і свобод людини та громадянина.
В державно-правовому значенні омбудсман сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і поміркований контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадами, але без права зміни прийнятих ними рішень. З точки зору громадянина, омбудсман - це посадова особа, до якої можна звернутися у випадку незадоволення адміністративним рішенням. процесом його прийняття, а також діями службовців державного апарату.
В наукових джерелах можна зустріти чимало різновидів визначення цього інституту. Чітке визначення і тлумачення поняття омбудсмана ускладнюється причиною недостатнього його дослідження .
Радянська юридична наука тривалий час давала розширене тлумачення поняттю «омбудсман»: «посадова особа, на яку покладаються функції контролю за діяльністю урядів, установ»[77,с.615] Хоча слід зазначити, що укладачі Великої Радянської Енциклопедії намагалися уже достатньо повно розкрити сутність цього інституту, висвітливши тотожність діяльності аналогічних посадових осіб, незважаючи на відмінність у їх назвах, тенденції до спеціалізації даного інституту за певними сферами управління. Вони звернули увагу і на той факт, що в більшості країн омбудсман діє формально від імені парламенту за ініціативою фізичних чи юридичних осіб, які звертаються до нього. Також автори енциклопедії зазначали таку відмінність омбудсманівських систем, як те, що в одних країнах омбудсмани обираються парламентом, в інших - призначаються главою держави, що, перевіряючи дії посадових осіб державного апарату, омбудсман не має права скасовувати їх рішення, тільки може давати відповідні рекомендації щодо усунення порушень.
Як не дивно, дослідники інституту омбудсмана навіть у таких загальних визначеннях зуміли виділити основне його призначення - здійснення контролю за дотриманням законодавства у галузі прав людини. І сьогодні а наукових джерелах визначення інституту омбудсмана дасться саме в такому сенсі.
У Світовій енциклопедії зазначається, шо омбудсман - це уповноважений держави, покликаний розбирати скарги громадян щодо зловживань бюрократичного апарату (посадових осіб урядових органів). Значну частину в роботі омбудсмана займають скарги на кривду або брутальне ставлення посадових осіб у таких справах, як житлові, про стягнення податків, про участь у виборах, про виплату благодійної допомоги та інші. Після дослідження скарги омбудсман може відхилити її з обгрунтуванням своїх дій. або він може шукати засоби виправлення ситуації шляхом переконання, надання гласності або рекомендацій про притягнення до відповідальності особи, яка порушила права і свободи людини та громадянина.
У спеціальних працях, більшості навчальної та монографічної літератури омбудсман розуміється як «незалежна від уряду, призначена парламентом посадова особа»[46,с.32]; «посадова особа, яка зобов'язана слідкувати за тим, щоб державні органи, перш за все виконавча влада, не порушували прав людини і громадянина»[36,с.112]; «спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади і посадових осіб»[22,с.202]; як «посадова особа, яка опирається на парламент, мстою діяльності якої є захист прав і законних інтересів»[14,с.361].
У наукових правових дослідженнях поняття «омбудсман», як правило, визначається через поняття «інститут омбудсмана», з чого випливає, що «омбудсман» виступає як конституційно-правовий інститут, який включає в себе систему конституційно-правових норм, котрі регулюють порівняно самостійну групу однорідних і взаємозалежних відносин, пов'язаних з його функціонуванням. Ці норми визначають порядок призначення омбудсмана. його компетенцію, функції, гаранти діяльності та порядок припинення його повноважень і виступають свого роду нормативними характеристиками омбудсмена, розкривають у різноманітних аспектах його правове становище, відіграють обслуговуючу роль відносно його статусу.
Проте слід зазначити, що визначення інституту омбудсмана в такому контексті містять певні прогалини, не цілком достатньо і вичерпно характеризують сутність даного органу, з належним ступенем точності віддзеркалюють його правову природу. Інститут омбудсмана, незважаючи на свою майже 200-річну історію існування у Швеції, належить до тих небагатьох конституційних новацій останнього часу, статус яких продовжує удосконалюватися, модифікуватися і мало досліджений науковцями.
Природа цього інституту, його модель у кожній з країн визначається і залежить від певного набору чинників, серед яких слід виділити форму правління в державі, існуючі в країні державний устрій та правову систему, конституційні та національні традиції, менталітет народу тощо.
Дослідник інституту омбудсмана доктор юридичних наук, професор В. В. Бойцова цілком слушно зазначає, що омбудсман - це складний соціально-правовий феномен: не тільки юридичний інститут чи орган, але й певний тип політичної і правової культури, сукупність суспільних зв'язків і відносин. Це завоювання та надбання світової юридичної культури, яке гарантує безконфліктне (толерантне) узгодження інтересів управлінців та громадян, якими вони управляють.[17,с.12]
Інститут Уповноваженого ВРУ з прав людини знаходиться наразі на стадії становлення. Не завжди цей інститут сприймається належним чином як державними інституціями, так і структурами громадянського суспільства. Але саме йому належить майбутнє в підвищенні ролі у забезпеченні прав людини і громадянина. І це має усвідомлюватись всіма суб'єктами права, виходячи з положення , що права людини в Україні визнаються найвищою соціальною цінністю.[1,Ст.3]
Держава символізує публічний простір, а громадянське суспільство - простір свобод, основу якого складає ринкова економіка і права людини. Уповноваженому з прав людини належить суттєва роль у забезпеченні взаємодії Української держави і громадянського суспільства в аспекті захисту прав особи. Конституціїно-правовий інститут Уповноваженого, створений в Україні може сприяти вирішенню проблеми бюрократизації виконавчого аппарату, анонімності і безвідповідальності державної влади. При цьому слід брати до уваги , що посилення інституту “народного правозахистника” в багатьох Європейських странах та США було реакцією на посилення виконавчої влади.
Інститут Уповноваженого дає можливість подолати суттєві суперечності сіж державою і громадянським суспільством, легитімувати владу, гарантувати право громадян бути проінформованими про помилки і зловживання службовців державного аппарату[70,с.80]
Омбудсмен є захистником громадянських прав. Він охороняє як публічні, так і особисті інтереси, приватну сферу життя, допомагає вирішенню проблем захисту прав особи. Значним є поновлюючий і політичний еффект діяльності Уповноваженого. Це насамперед пов'язано з тим, що омбудсмен виражає точку зору громадянського суспільства і доводить її до відома законодавчої і виконавчої гілок влади .Інститут Уповноваженого в Україні органічно вписується в діючу систему захисту прав громадян і не перешкоджає використанню інших каналів поновлення справедливості .
Загальновідомо, що гострим питанням сучасності є питання про недостатню або малу ефективність діючих юридичних способів розв'язання соціальних конфліктів, що виникають у результаті існування різних цілей особистості та згаїільства. І, як наслідок такої «різнорідності», утворення протиріч між реалі-ашією своїх прав людиною і дотриманням при цьому суспільних інтересів. Во-гючас багато дослідників в галузі прав людини стверджують, що на сучасному етапі юридична наука не виробила ефективних способів забезпечення раціо-нального сполучення та гармонії держави й окремих особистостей.
Простежуючи розвиток інституту омбудсмана з моменту його заснування, сьогодні ми робимо висновок, що даний інститут слід розглядати як одну з головних діючих осіб процесу розв'язання соціального конфлікту у суспільстві.
Водночас назва омбудсмана: посередником - у Франції, публічним захисником - у США, народним адвокатом - у Канаді, уповноваженим - у Польщі, Росії, Україні не випадкова. Таким чином, в першій назві закладена його посередницька місія. Аналізуючи діяльність інституry омбудсмана в цьому напрямку, Пеллетієр Жакус - дослідник інституту Посередника у Франції відзначає, що «...омбудсман пробує знайти баланс ...між громадянами і посадовими особами» [Цит.за 3, с.66]
Не можна не погодитися з відомими російськими соціологами B.C. Ко-маровським і Л. М. Тимофєєвою, які вважають, що конфлікти в суспільстві між державним апаратом і громадянами споконвічно визначені, причому незалежно від того, в яких за формою державі і суспільстві ми живемо, при цьому вони відзначають, що зазначений вплив на якість і ступінь гостроти конфлікту справляє характер політичного режиму і рівень політичної культури [67,с.145]
У цьому зв'язку професор Хаманева Н.Ю. звертає увагу і на причини загострення конфліктних ситуацій, розглядаючи їх як наслідок «...звернення громадянина до різних органів» [73,с.144]
Отже, розглядаючи звернення осіб на неправомірні та несправедливі дії публічних органів та їх посадових, службових осіб, інститут омбудсмана виступає гарантом забезпечення прав людини і згладжує існуючі конфлікти між суспільством і особистістю, тим самим стає каталізатором таких ситуацій. Тому можна не погодитися з професором Н.Ю. Хаманьовою, яка вказує, що «Уповноважений з прав людини в Російській Федерації... розв'язує конфліктні ситуації... шляхом звернення у відповідні інстанції» [74с.155]
На нашу думку, данний орган покликаний допомогти з'ясувати суть того, що відбувається, знайти кращий шлях порозуміння і загального добробуту.
Розглядаючи звернення громадян, омбудсман намагається не тільки відновити обмежені права, але і провести аналіз причин їх виникнення, щоб надалі запобігти таким конфліктним ситуаціям. У цьому зв'язку Регіональний Омбудсман Валлонії (Бельгія) М-Ж. Чідіас відзначає: «...омбудсман потрібний там, де необхідно нагадати сторонам, шо деякі правила не були ними враховані. Тут омбудсман докладає зусиль, щоб знайти консенсус між громадянином і адміністрацією [74. с.57]. У таких випадках особливо важлива роль омбудсмана в навчанні населення. Та й самі громадяни проявляють активний інтерес до животрепетних проблем суспільства. За даними різних соціологічних дослідженнь попит на соціальну інформацію як у країнах із стабільними системами, так і в постсоціалістичних країнах достатньо високий.
Аналіз практичної діяльності інституту омбудсмана свідчить про те, шо значна частина його роботи сконцентрована на розгляді звернень соціального характеру.
Омбудсман Ірландії протягом 1997 р. розглянув 50% скарг від загальної кількості, що надходили у правозахисні органи. З них 62% припадало на Департамент соціальних співтовариств і справ сім'ї; 13% стосувалося Департаменту сільського господарства і продовольства; 10% було проти Податкового департаменту; 13,5% було пов'язано з Департаментом охорони здоров'я; 9% торкалися послуг телефонного зв'язку.
Таким чином, інститут омбудсмана є державним каталізатором соціальних суперечок в суспільстві.
Уповноважений Верховної Ради України з прав має значний потенціал в цьому напрямку та буде займати гідне місце в системі юридичних механізмів щодо розв'язання конфліктів між суспільством, та особистістю.
1.2 Функції омбудсмана та принципи його діяльності
Незважаючи на всі структурні відмінності конституційних і правових систем інституту Уповноваженого в різноманітних країнах належить деякий мінімум спільного по сутності діяльності , більша частина якого належить завдань, а менша - організації та становленню. Типовими ознаками є наприклад незалежність омбудсмана , а також відсутність у нього виконавчої влади.
Його суттєвою характеристикою є також те, що він не замінює собою , а лише доповнює існуючи правозахисні установи , такі як наприклад адміністративні судові установи.
К дуже важливим обов'язкам омбудсмана відноситься забезпечення законності та належного рівня діяльності органів управління ,особливо в місцях, де рішення приймаються вільно ,де органами управління при винесенні такого рішення перевага надається власним інтересам а не праву.
Крім того він служить інструментом управління парламенту по відношенню до виконавчої влади.[61,c.6]
Також все більше значення надається посередницькій функції омбудсмана , тим більше що все більша складність управління підсилює нерозуміння людей . Це стається тому, що з однієї сторони омбудсман усюди знаходиться на варті захисту прав і інтересів народу перед виконавчими органами як апаратом влади, з іншої омбудсман може пояснити , розтлумачити громадянам необхідну і правильну адміністративну дію , сприяти росту довіри між громадянами та виконавчою владою. Це функція , в якій омбудсмен представляє державу на шляху від власного до демократичного управління державними справами.
Свою посередницьку роль омбудсмен може розвинути особливо по відношенню до меншин, які по відношенню до держави і його управлінським установам часто, та як правило цілком обґрунтовано відчувають недовіру. У зв'язку з тим заснування регіональних омбудсманів набуває приорітетне значення. При цьому саме в відносинах с меншинами омбудсмен має слідкувати за тим, щоб його самого не розглядали як частину державного апарату влади.
Ця небезпека тільки підкреслює значимість його незалежності.
Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
1. захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2. запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
3. сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
4. поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
5. запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
6. сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. [2,Ст.]
Практична діяльність Уповноваженого, як самостійного державного інституту, має базуватись на певних загальноприйнятих принципах.
Гуманізм - основоположний принцип, що характеризує омбудсмана як інститут, призначення якого служіння людині, захисту її прав і свобод. З огляду на цей принцип омбудсман зобов'язаний терпляче, компетентно, ввічливо і уважно роз'яснювати громадянам їхні права та обов'язки, порядок їх забезпечення та процедури правового захисту, надавати відповідну допомогу в усуненні виявлених порушень прав громадян. Гуманне ставлення до громадян, які звертаються за допомогою до омбудсмана, виражається також в тому, що стосовно них з боку омбудсмана неприпустима чиста формальність: відмова у прийнятті скарги з причини недотримання форми її написання, подання і т. ін.. Омбудсман покликаний також сприяти гуманному ставленню до потреб та запитів громадян з боку органів влади, посадових осіб різноманітних органів та організацій незалежно від форм власності. Він повинен стояти на сторожі прав громадян, не допускаючи випадків переслідування заявників чи іншого обмеження їх прав з боку органів влади за звернення до нього. Розуміння та утвердження того, що кожна людина незалежно від її національності, раси, віросповідання, соціального та майнового стану, статі і т. ін. має рівні та невід'ємні права і свободи, що випливають із її сутності як члена суспільства, гуманність у відносинах з тими, чиї права порушені, хто уже незаконно ображений, розуміння їхнього болю, сприйняття його як соціальної несправедливості, що завдає удар по всьому суспільству, правовій і управлінській системі, є основними критеріями діяльності омбудсмана.
Законність - універсальний правовий принцип, який знайшов своє нормативне втілення в багатьох країнах, це обов'язковий атрибут існування та розвитку демократично організованого суспільства. Законність необхідна для забезпечення свободи громадян, реалізації їх прав, формування та розвитку громадянського суспільства, побудови правової держави, а її рівень та стан служать головним критерієм оцінки правового життя громадян, суспільства, держави. В юридичній науці законність розуміється чи то просто строгим і повним виконанням приписів правових законів і прийнятих на їх основі юридичних актів всіма суб'єктами права, чи як правовий режим суспільного життя, який полягає в неухильному дотриманні юридичних норм всіма право - дієздатними учасниками, чи як політико-правове явище, що характеризує процес удосконалення державно-правової форми організації суспільства і реалізації ідеї соціальної справедливості шляхом строгого та неухильного дотримання і виконання діючого законодавства.
Зміст принципу законності в роботі омбудсмана складає діяльність, спрямована на неухильне виконання і дотримання законів всіма учасниками суспільних відносин, на забезпечення такої поведінки органів державної влади, їх посадових осіб, а також громадян, яка відповідає вимогам норм права, на забезпечення реалізації прав і свобод людини, гарантування принципу рівності всіх перед законом, неприпустимість свавілля і діяльності посадових осіб.
Законність як принцип діяльності омбудсмана означає, що здійснювати захист прав і свобод людини і громадянина він може тільки законами засобами, передбаченими Конституцією та іншими законами країни. Він не повинен виходити за рамки правових приписів своєї діяльності: проводити дії, не передбачені законодавством, приймати рішення, що виходять за рамки його повноважень тощо. «Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина».[Цит.за 2,ст.14]
Принцип законності знаходить своє втілення також при здійсненні омбудсманом контролю за ефективністю дотримання законодавства у сфері захисту прав людини, приведенні його у відповідність з нормами міжнародного права, міжнародними стандартами у галузі прав людини. Як закріплено Законом Литви про контролерів Сейму, якщо в процесі розслідування контролери виявляють недоліки, суперечності в законах або інших правових актах, вони повідомляють про це відповідно Сейм. Уряд чи Раду самоврядування.
Таким чином, законність є головним керівним принципом діяльності омбудсмана, від дотримання цього принципу залежить ефективність всієї роботи цього правозахисного інституту, а його здійснення забезпечується системою певних вимог та гарантій, які передбачені перш за все в конституціях держав і чинному законодавстві.
Принцип справедливості у діяльності омбудсмана грунтується на неупередженому розгляді скарг про порушення прав громадян, справедливому врегулюванню конфлікту між сторонами завдяки узгоджувальним процедурам і прийняттю законного рішення.
Омбудсман при розгляді скарг громадян, повідомлень у засобах масової інформації щодо порушень прав людини повинен зберігати певну об'єктивність до всіх сторін справи, не повинен бути зв'язаний підходом, що викладені факти правдиві і дійсно мають місце. У кожному випадку він зобов'язаний провести детальне розслідування, дослідження по справі і неупереджено оцінити викладені факти. Адже не секрет, що в скаргах громадян мають місце інколи певні неточності, викривлене подання обставин справи, а інколи й неправда. Тому дуже важливо, щоб омбудсман в кожному конкретному випадку не був пов'язаний думкою скаржників і приймав рішення, об'єктивно дослідивши всі обставини справи у сукупності, всесторонньо та повно проаналізувавши їх, поважаючи честь, гідність і права як громадян-заявників, так і відповідних організацій і посадових осіб, однаково неупереджено ставлячись до них і дотримуючись їх інтересів. Для цього він має право звертатися до осіб, дії яких оскаржуються ,з пропозицією дати власну оцінку своїм діям, залучати до розгляду справи відповідних експертів, опитувати свідків по справі і т. ін.[39,c.73]
Права омбудсмана як елемент конституційно-правового статусу становлять міру його свободи при здійсненні ним своїх функцій, та водночас вон
Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана в Україні дипломная работа. Государство и право.
Реферат: Древнегреческий театр в период своего расцвета
Реферат: Учет удержаний из заработной платы на примере предприятия
Реферат: Правовая база местного самоуправления и муниципальное право, как наука. Скачать бесплатно и без регистрации
Напишите Экономическое Эссе Мой Герой
Курсовая работа по теме Методика организации природоохранной деятельности в процессе экологического воспитания младших школьников
Реферат Великие Княжества Владимирское Xii Xiv Вв
Сестринские Аттестационные Работы
Курсовая работа: Социально-экономические основы потребительской кооперации
Сочинение На Тем Война И Мир
Сочинение 3 Класс По Картине Девочка
Курсовая работа по теме Организация взаимодействия образовательного учреждения с окружающим социумом (на примере МБОУ 'Краснооктябрьская СОШ' Шумерлинского района Чувашской Республики)
Реклама Пива Эсса Песня
Реферат по теме Информационно-поисковые системы на примере 'Рамблера'
Реферат: Heart Of Darkness Essay Research Paper 1
Курсовая работа: Система философских взглядов Д. Локка, Д. Беркли, Д. Юма
Реферат: Техника упражнений с лентой в художественной гимнастике
Отчет по производственной практике на примере банка
Реферат: Приемы поиска материала для публичной речи
Дипломная работа по теме Енергетичне обстеження будівлі ДНЗ №7 управління науки та освіти Сумської міської ради
Сочинение На Тему Мой Круг Общения
Заключение сделок на торгах: теоретические основы и проблемы правового регулирования - Государство и право дипломная работа
Разработка технологической схемы производства железобетонных многопустотных плит перекрытия - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа
Генетика - Биология и естествознание реферат